Нові Дні, квітень-травень 1960

ДЕСЯТЬ РОКІВ ПРАЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ

В квітні І960 року відзначаємо десяту річницю діяльності Української Вільної Академії Наук у Сполучених Штатах. За десять років вийшли тисячі сторінок видань Академії англійською і україн­ською мовами, публікації Академії є в бібліотеках  усього світу. Від­булось кілька сотень наукових конференцій в Нью-Йорку, виїздні сесії і засідання груп УВАН у США в Детройті, Денвері, Вашінґтоні, Гарвард­ському Університеті, Солт-Лейк Сіті.

Моя стаття освітлює деякі аспекти праці Академії і подає лише поодинокі приклади, згадує лише окремих людей.

Ті, що відійшли у вічність

Багатьох активних будівників і працівників УВАН у США уже нема на цьому світі. Слід їх залишився у здобутках української кутьтури десятиріччя І950-1960.

11 червня І959 року помер перший президент УВАН у США, Михайло Олексійович Ветухів, який, за висловом Президента УНР С. Витвицького "у найбільшому осередку Західнього Світу поставив святиню української культури та української правди... як свідоцтво високої української духовости, що потверджує наше право на державну незалежність”.1

В 1950 році, за кілька місяців до смерти, проїздом з Канади до Європи, Президент УВАН, Дмитро Іванович Дорошенко, був кілька годин у Нью-Йорку. Ціле  паломництво було на пристань: ми провожали Дмитра Івановича на пароплав, не думаючи, що то назавжди.

УВАН у ЗДА вшанувала його світлу пам'ять, присвятивши йому Науковий Збірник українською мовою і видавши англійською мовою у своїй статті працю Д.  Дорошенка  "Огляд української історіографії". У передмові до Збірника М. Ветухів написав: "Українська Вільна Академія наук горда з того, що її першим президентом був Дмитро Іванович Дорошенко  - репрезентант вільної науки і борець за українську державність".2

Праці покійних  дійсних членів УВАН у США, історика українського права, Андрія Яковлева, ґрунтознавця Григорія Махова, фахівця з клясичної філології і античної історії Андрія Коцевалова, фахівця в лісництва Бориса Іваницького живуть на сторінках наукового журналу Академії "Аналів УВАН у США." Останній випуск "Аналів", присвячений пам'яті активного члена Академії, Арнольда Марґоліна, зберігає для вічности матеріял про діяльність цього українського державного і громадського діяча жидівського походження в час української держвности І9І7-20 рр. Світозор Драгоманів увічнений на сторінках спеціяльного випуску "Аналів”, присвяченого його батькові Михайлові Драгоманову. Він був співавтором бібліографії творів М. Драгоманова і допомогав у підбиранні матеріалів. Українські Історики Борис КрупницькиЙ /Німеччина/ та Ілля Борщак /Франція/ теж увійшли в історію УВАН у США: їх статті друкувалися в "Аналах”. В Академії лишилася згадка про оригінальні доповіді молодого історика Павла Грицака і непомітну для стороннього ока працю - допомога в редагуванні бібліографічних даних в “Аналах^”.

Ярослав Чиж був організатомром і головою Комісії Академії для вивчення історії

української іміграції в США, приклавши свої неперевершені внання в цій галузі. Матеріяли Комісії готові до друку і чекають публікації.  Іван Дубина в І949-50 рр. був серед ініціяторів організації УВАН у США. Свій фах – геологію - він в Америці покинув, щоб збирати матеріали про голод 1933 року на Україні. На цю тему робив доповідь в Академії. Після його смерти матеріяли були видані. Сергій Городецький був активним учасником праці Біологічної секції Академії. Юрій Сенько збирав і обробляв етнографічні матеріали. Юрій Тищенко, невтомний видавець і бібліогаф, лишив своє ім'я як автор статей в українських збірниках і технічний редактор українських видань Академії.

Уже нема серед живих багатьох людей, що були коло Академії і щиро підтримуючи її  цілі, допомогали їй працювати і розвиватися своєю організаційною працею і матеріальною підтримкою. Микита Васильович Кекало, скарбник УВАН у США в роках І950-51, завзято збирав гроші для видання першого числа "Аналів УВАН у США^”. Десь через місяць після виходу першого числа він помер, устигши розіслати кілька сотень копій журнал. Раптова смерть застала його над писанням запрошень на чергову конференцію Академії. Померли багаторічні члени Фундації УВАН у США, М. Скубов, пастор В. Кузів, М. Паньків, Д. Величко, М. Данильченко, А. Білоус, О.П. Білон.

Жили недаремно покійні і написані їх імена  в новітніх літописах. Їх  праця спричинилась до того, що в історії лишився доказ того, як можуть творити українці за умов свободи, а до скарбниці світової культури увійшли здобутки української науки.

Трохи історії

Українська Вільна Академія Наук у Сполучених Штатах постала як наукова інституція з основним завданням - підтримувати розвиток тих галузей знання, що заборонені і занедбані на Україні, і вносити до світової культури досягнення українського інтелекту. Ті українські учені, яким пощастило вирватися на захід, у противагу до невільничої Академії Наук УСРР, створили в 1945 році в Авґсбурзі Українську Вільну Академію Наук.  В 1948 році президент УВАН, Д. Дорошенко, виїхав до Канади і почав там діяти. Була закладена УВАН у Канаді.

В 1948-49 роках поважна кількість членів УВАН приїхала до Спо­лучених Штатів, одночасно почали прибувати скрині з архівом УВАН. В повітрі були настрої і розмови про організацію праці Академії. В листопаді 1949 року до Нью-Йорку прибув М.О. Ветухів, який скликав 17 листопада нараду ініціятивної групи українських наукових робітників новоприбулих до США. На цій нараді ухвалено: "Вважати за необхідне зорганізувати у США українських учених і активізувати діяльність УВАН у США, як американсько-української інституції." Протягом кількох місяців встановлено зв'язок з українськими ученими в США, зокрема а тими, що уже перебували тут десятки років і мали відповідне становище  в американських університетах. О. Грановський, В. Тимошенко, С. Тимошенко та інші підтримали ідею організації Академії.

15 квітня 1950 року в Нью-Йорку відбулись організаційні збори дійсних членів УВАН, членів-кореспондентів і наукових співробітників. На цих зборах ухвалено обрати тимчасову управу, виробити статут УВАН у США і негайно розпочати працю в напрямку організації видавництва і наукових конференцій. Головою тимчасової управи обрано М.О. Ветухова.

Негайно розгорнулась праця в осередку вільної української науки в Америці, який перший час навіть приміщення свого не мав. Скрині а матеріялами архіву стояли в задній кімнаті в приміщенні Самопомочі на 7-ій вулиці в Нью-Йорку і на тих скринях, поскільки іншої меблі не було, часом засідали академіки. Канцелярська і редакційна робота відбувалась у приватніх приміщеннях, телефонів перші роки ні вкого не було, а на підземку часто позичали один в одного.

У цих умовах ініціятори йшли до мети - організувати Академію як українсько-американську інституцію і зав'язати тісні зв'язки з американським науковим світом.

Перша пленарна конференція УВАН у США, з доповіддю проф. О.Повстенка про архітектуру старого Київа, відбулась 12 травня І950 року у прекрасній залі Нью-Йоркського Історичного Товариства.  Це приміщення було взято з ініціятиви М. О. Ветухова, який хотів показати першою конференцією Академії, що  вона виходить з українського ґетто,  яке купчилось на кількох вулицях долішнього Нью-Йорку.

7 червня 1950 року на конференції Академії виступив з доповіддю білоруський учений, проф. Я. Станкевич   і цих був покладений початок співпраці Академії з ученими багатьох національностей.

Спробою показати англомовному світові досягнення українських учених і ознайомити інтелектуальні кола Заходу в українською проблемою було видання наукового журналу англійською мовою. Група ентузіястів готувала перше число журналу, який, після довгих роздумувань дістав назву "Анали Української Вільної Академії Наук у США". Головний редактор, М. О. Ветухів притягав людей до співпраці, замовляв статті і здобував гроші, найбільше шляхом особистих контактів з “старими іміґрантами”. Юрій Луцький, гарячий поборник англомовних видань Академії, був першою ланкою між американським і українським науковим світом. Як помічник головного редактора, він переклав всі матеріяли "Аналів” на англійську мову і проробив усю технічну редакторсму працю. М.В. Кекало збирав гроші серед українців, кожний доляр був досягненням. Членами редколегії були О. Грановський, Р. Смаль-Стоцький і  В. Тимошенко.

У січні І95І року з'явився перший випуск "Аналів”. Тоненький науковий журнал був на рівні американських академічних видань і здобув признання в американських наукових колах. Редакція дістала ряд листів від американських учених, що вітали появу журналу.              

В травні 1951 року УВАН у США одержала 5000 долярів від Фундації Форда на  продовження видання "Аналів". З того часу “Анали" виходять систематично, їх академічний рівень зростає, коло співробітників ширшає.

В І952 році Академія видала перший Шевченківський Річник УВАН.  Того ж року вийшов Збірник Наукових Праць, присвячений пам'яті Д, Дорошенка.

В І954 році Академія розпочала видання ряду високоякісних книжок українською мовою. Такі праці як "Історія української літератури" Д. Чижевського, "Спогади" Є. Чикаланка, "Місто" В. Підмогильного широко розійшлися серед українців усього світу і є в усіх бібліотеках, що мають слов'янські відділи.

Від 1951 року працює група УВАН у Детройті. Від 1955 - група УВАН у Денвері і від 1956 - група УВАН у Вашінґтоні. Кожна а цих груп провела десятки наукових конференцій.

Музей-архів УВАН у США працює безперебійно понад десять років, хоч не дістає на це  спеціяльних фінансових асигнувань. Матеріялами Музею користаються українські і американські дослідники. Починаючи від 1956 року, УВАН у США вжила заходи до перевезення на схов до архіву Колумбійського Університету цінних архівів окремих осіб і українських громадських організацій. Уже паревезено архіви В. Винниченка, Є. Архипенка і Скоропис-Йолтуховського.

11 червня 1959 року перший Президент УВАН у США, М.О. Ветухів відійшов у вічність, залишивши слід своєї діяльності у числених редагованих ним українських і англійських публікаціях. В Академії лишився гурт людей, об'єднаих десятьма роками співпраці для ідеї віль­ної української науки.

24 жовтня 1959 року конференція дійсних членів УВАН у США обрала нового Президента УВАН у США, Ю.В. Шевельова. У своєму інтерв'ю в газеті "Свобода^”  18 листопада І959 року проф. Ю.В. Шевельов сказав, що "загальна мета Української Вільної Академії Наук "з вірою в українську правду, у вітальність української науки і її творців творити нові українські вартості та збагачувати ними науковий і культурний доробок людства".

Видавнича діяльність

Коли вийшла книга ''Катедра Святої Софії в Києві", М.О. Ветухів показав її своїм колегам у Колюмбійському Університеті. Один видатний учений, переглянувши книгу сказав: " Якби Ваша Академія більше нічого не зробила за увесь час своєї діяльности, то все одно вона б цим виданням виправдала своє існування". На це видання було найбільше рецензій, найбільше листовних відгуків, найбільше замовлень. Автори рецензїй, друкованих в американських і англійських наукових журналах відзначають, що це перша детальна студія англійською мовою старовинного собору, досі незнаного на Заході. Наприклад, відомий візантолог Кеннет Конант відзначив у журналі "Спекулюм” /жовтень 1955/, що опублікування ілюстрацій собору є справжнім відкриттям. Автор, який особисто бачив собор Св. Софії, пише:

"Добре знаючи катедру і глибоко зачарований нею, автор рецензії розумів ту велику гордість, з якою Українська Вільна Академія Наук показує цю величну українську пам'ятку. Хоч вона не могла з'явитись на світ без впливу Візантії, та проте автор книги правильно твердить, що на цій величній будові від самого початку був українській вплив".

"Катедра Св, Софії в Києві" вийшла як спеціяльний випуск "Аналів у США”. Також як спеціяльний випуск вийшла книга: Д. Дорошенко, ''Огляд української історіографії", О. Оглоблин, Українська Історіографія, І9І7-І956". Рецензенти відзначили, що ця книжка є необхідним довідником для всіх дослідників історії Східної Европи.

Одним з завдань "Аналів УВАН у США" було поставлено: давати в англійських перекладах наукові праці видатних українських учених, які досі не були відомі Західньому світові. Протягом десяти років в "Аналах" були вміщені переклади статтей С. Єфремова, М.  Грушевського, М. Туган-Барановського, С. Смаль-Стоцького, О. Левицького, О. Потебні, та інших. "Анали" містили праці сучасних українських учених - Б.Крупницького, О. Оглобліна, Д. Чижевського, Ю. Шевельова. Поступово зростає кількість авто­рів молодшої ґенерації, що недавно кінчили студії в західно-європей­ських і американських університетах. Вміщено ряд статтей учених інших національностей.

З українських видань Академії згадаю два наукові збірники - один а історичною тематикою, другий - присвячений проблемам бібліографії. Видано Літературно-Науковий Збірник і Збірник, присвячений Винниченкові. Щороку з'являвся черговий Шевченківський Річник.

Академія може бути горда в того, то видала книгу Д. Чижевського "Історія української літератури", яка є новим словом у інтерпретації українського культурного процесу.

Роман "Місто" В. Підмогильного і “Твори” М. Куліша репрезентують українську літературу 20-х - 30-х років, заборонену тепер на Україні.

"Спогади” Є. Чикаленка є одним з кращих зразків української ме­муарної літератури.   “Із-під світу” Т.Осьмачки, "Темнота” У. Самчука і "Мана" Д. Гуменної показують творчість українських письменників у вільному світі.

Всього за десять років видано 25 книжок українською мовою, які широко розійшлися по світу ( потрапили до Києва і Москви і не раз були згадувані в советській пресі, звичайно, з гострими епітетами.

Наукові конференції Академії

Почну з статистики. Всього за десять років відбулось 459 конферен­цій і наукових засідань УВАН у США, на яких було прочитано 484 допо­віді. В 1953 році УВАН у США і Наукове Товариство ім. Шевчевка спільно організували український науковий з'їзд, на якому було 70 доповідей.

З загального числа конференцій, 129 було пленарних, 55 конференцій Комісії для Вивчення Пореволюційної України і СССР, 35 -  Групи УВАН у Детройті, 27 - Історичного Відділу, 27 - Групи УВАН у Денвері, 26 - Книгознавчого Відділу, 25 - Літературно-Філологічного Відділу, 21 - Секції Античної Історії, 21 - Економічно-Правничого Відділу, 19 - Мистецької Кураторії,  8 -Філософічної Секції, 8 - Групи УВАН у Вашінґтоні, решта - інші секції і комісії.

Пленарні урочисті конференції Академії були святковими подіями, що притягали українську інтеліґенцію Нью-Йорку і околиць та учених інших національностей. Згадаю лише деякі з цих конференцій.

В І954 році Академія урочисто вшанувала пам"ять Михайла Грушевського. Конференція відбулась у Колумбійському Університеті і була присвячена 200-тиліттю цього університету. З теплим привітом від Колюмбійського Університету виступив декан Едґар Міллер, який сказав, що Михайло Грушевський бух величним символом гасла під яким проходить святкування двохсотліття Колюмбійського Університету: "Право людини на знаняя та вільне використання його".   На конференції були доповіді американського історики Олівера Фредеріксена, українських учених старшої генерації - Олександра Оглоблина і Дмитра Чижевського, і представника молодої ґенерації - Івана Решетаря.

В 1955 році святково пройшла конференція, присвячена 150-літтю Харківського Університету. Серед численних гостей було чимало випуск­ників цього університету, що приїхали в різних міст для участи в святі. Головував на зборах найстарший з випускників - юрист П. Я.  Станіславський, що закінчив Харківський Університет у 1902 році. М.О. Ветухів зробив доповідь "Історія Харківського Університету", нагадавши, що 1805 року українське слобідське дворянство і купецтво дали кошти на заснування університету. Він назвав ряд славних учених, що їх діяльність була зв'язана з Харківським Університетом, серед них – Д. Баталій, О. Потебня, М. Сумцов. Проф. Д. Чижевський говорив про значення Харківського Уні­верситету в українському духовому житті, про вплив професорів Харків­ського Університету на розвиток української культури.

В 1957 році відзначено сторіччя з дня народження українського історика і громадського діяча Дмитра Багялія. На конференції головував американський учений, фахівець історії Східної Европи, Філіп Мозелі. У вступному слові він  схаректеризував Д. Багалія як яскравого пред­ставника нової кляси інтелектуалів, що народжувалась на Україні в кінці минулого століття. Син київського лимаря, Багалій досягнув висот інтелектуального життя, став видатним істориком, відомим у наукових  колах усього світу.

Польський історик Оскар Галецький, український історик Олександр Оглоблин і Павло Грицак, та Михайло Ветухів робили доповіді.

В лютому 1959 року відбулась широка конференція пам'яті Володимира Антоновича з основною доповіддю Олександра Оглоблина.

В листопаді 1959 року величною жалобною конференцією Академія вшанувала пам'ять свого першого президента М.О. Ветухова. Відкриваючи конференцію, теперішній президент Академії, Ю.В. Шевельов, сказав, що “життя М.О. Ветухова триває у тисячах сторінок "Аналів” зредагованих і виданих ним, у тому дусі науково-творчого горіння, який провадить працею його співробітників в Академії, в тому інтересі до українських пробем, що його небіжчик зумів збудити у багатьох науковців”.

Різні сторони діяльності М.О. Ветухова схарактеризували люди різних фахів і національностей: американський історик Філіп Мозелі, український біолог Олександер Архімович, український політичний і громадський діяч Кость Панківський, білоруський учений Антін Адамович і жидівський учений Йосиф Ліхтен.

В Академії щороку відбувались урочисті Шевченківські конференції улаштовувані разом з Науковим Товариством імени Шевченка.

Доповіді дійсних членів УВАН у США

Українські учені, члени Академії, періодично виступали на конфе­ренціях Академії, доповідаючи про наслідки   своєї дослідчої праці.

Керівник Історичної Секції Академії, О.П. Оглоблин, кожного року 1-2 рази приїздить до Нью-Йорку і виступає на конференціях Академії з доповідями, які звичайно бувають присвячені широким проблемам укра­їнської історії. Наприклад, він робив доповіді про історіографію України 1920-40 рр. /1952/, про проблему зросту і занепаду Української Держави ХVІІ-ХVІІІ cторіч /І956/, про генезу сучасної української історії /І957/ та багато інших. Зокрема він давав оригінальні матеріяли про працю українських істориків, як от Д. Дорошенка, В. Липинського. В. Модзалевського, М. Слабченка, Н. Полонської-Василенко. Закінчуючи свою доповідь про українську історіографію, О.Оглоблин сказав, що українські історики на еміґрації "повинні тримати духовий зв'язок з                                                                                                                                                                     батьківщиною. Так як ми свого часу відчували вільний подух зі Львова, Праги, так і тепер там, на уярмленій Україні, знають про нашу роботу і вірять, що наша праця йде на благо української історичної науки і нашої батьківщини. Вогник нашої праці буде донесений до вільної Укра­їни, до майбутніх українських поколінь".

Доповіді проф. В.В. Міяковського були здебільшого присвячені розвиткові політичної думки в Україні. Наприклад, він доповідав про  декабристів на Україні /І951/, про Шевченка і Костомарова /1958/, про політичну позицію В. Антоновича в 60-х роках /І959/.

Недавно померлий фахівець з Античної Історії України, А. Коцноевалов зробив кілька доповідей про наслідки своїх дослідів, зокрема над походженням назов античної Чорноморщини. Своїми дослідами цей учений поклав місток між Античною Україною і Античною Грецією.

Археолог Л. Чикаленко говорив про наслідки своїх досліджень у галузі творчости первісних мистців.

Один з основоположників УВАН і керівник Філологічного Відділу УВАН у США, Д.Чижевський, під час свого перебування в США, кілька разів на рік виступав з доповідями в Академії, звичайно порушуючи широкі теми і даюча теми для роздумувань. Блискучою була його доповідь /І954/ про літературні та мовні тенденції української літера­тури XIX століття, коли йшла боротьба двох тенденцій: обмежити  словник літературної мови та зміст літературних творів на виключно "народні елементи” та утворити "повну літературу", що охоплювала б усі кляси населення. В своїй доповіді "До стилістики старо-української літератури" /І957/ Д. Чижевський звернув увагу на досі майже недосліджену проблему стилю старокиївської літератури, який мав певні риси, що зближав її з літературами скандинавськими.

Ю.В. Шевельов здебільшого виступав з доповідями з історії української мови. Хоч теми начебто мають вузько-фаховий характер,  але Ю. Шевельов викладає у стислій і легкій формі, приступній ширикій авдиторії. У своїх доповідях він неодноразово порушував проблеми формування української мови, зокрема говорив /1954/ про докази наявности у глибині передісторії, правдоподібно до VІІ століття, на території України двох говірок, що заперечує теорії праруської єдности. Всупереч широко-прийнятої теорії про те, то полтавсько-київські го­вірки лягли в основу української літературної мови, Шевельов довів ролю чернігівської говірки у формуванні української літературної мови.

Сеніор українського книгознавства, В.В. Дорошенко часто прибував з Філядельфії до Нью-Йорку в даними про свої останні знахідки в історії українського друкованого слова. Він говорив про Гоголя /І951/, про Руську Трійцю, про першу газету в Києві "Телеграф" /І959/.

Керівник Мистецької Кураторії УВАН у США, Д.А. Горняткевич, робив доповіді про творчість українських мнстців, як от про Петра Холодного старшого та про Василя Кричевського, про українські писанки та багато інших. Д. Горняткевич, який пильно стежить за сучасним розвитком мистецтва на Советській Україні, зробив доповідь про останні советські публікації, присвячені мистецтву України.

Небіжчик М.О. Ветухів своїми доповідями знайомив авдиторію  з сучасними проблемами біології, зокрема генетики. Учасник численних міжнародніх наукових з'їздів, М. Ветухів звичайно доповідав про проблеми, що стояли на з'їздах, говорив і про свою працю в галузі генетики. Він неодноразово висвітлював основні принципи генетики, кажучи, що це є одною з провідних  наук. Вона  вивчає основні закономірності життя, також і життя людини, яка є одним з “видів” живих істот. В своїй доповіді 16 листопада 1958 року М. Ветухів процитував Папу Пія XII, який писав: "Генетика є найбільш динамічною з усіх галузей біології. Філософія не може більше нехтувати генетикою, коли вона хоче бути в контакті в дійсністю в аналізі психічного життя людини".

О. Архімович, фахівець з рослинництва і селекціонер, керівник Природничої Секції УВАН у США, доповідав на теми своєї експериментальної праці, а також неодноразово робив доповіді про сучасний стан сільського господарства на Україні і в СССР.

О. Грановський, зрідка прибуваючи з Сент-Пола до Нью-Йорку, робив доповіді з свого фаху - ентомології, вибираючи проблеми цікаві для широкої авдиторії. С. Крашеннініков доповідав про наслідки своєї праці в галузі паразитології, яку він веде в Університеті Пенсилвенїї.

Н. Осадча-Яната доповідала про лікарські рослини, вживані на Україні, та про свою працю в галузі української ботанічної термінології.     В. Тимошенко,  один з провідних американських фахівців економіки сільського господарства СССР, робив доповідь в Академії про економіку України.

І. Розгін часто виступав з доповідями на конференціях групи УВАН у Детройті, порушуючи дуже різноманітні теми. У Нью-Йорку він читав доповідь про резистентність тварин до пістряка.

Довіді українських учених: членів-кореспондентів УВАН у США,

наукових співробітників і гостей.

Вище я написала про доповіді дійсних членів Академії, та й то не всіх. Не маю змоги перерахувати всіх українських доповідачів -  протягом десяти років їх було більше сотні, теми буди найрізноманітніші: були сміливі доповіді про будову матерії і космосу, огляди певних ділянок науки на Україні і в СССР, доповіді з історії України і української літератури, спогади про окремих письменників і політичних діячів. Багато доповідей було в рямцях Комісії вивчення Пореволюційної України і СССР, здебільшого присвячених аналізі певних  галузей життя сучасної України. Були доповіді гостей з Канади, Европи і з Австралії. З гостей згадаю лише Президента УВАН у Канаді, Я.А. Рудницького, який, тісно співпрацюючи з УВАН у США, майже кожного року робив доповіді на її конферанціях. Він доповідав про міжнародні наукові конгреси, в яких брав участь, про україніку в бібліотеках світу та на теми мовознавства.