Українські Вісті, № 91(149), 17 грудня 1947

 

Міжнаціональна конференція ДП і політеміґрантів

(Репортаж із залі засідань)

 

Як відомо, з будови вавилон­ської вежі нічого не вийшло, бо будівники її говорили на багатьох різних мовах. А от конференція ДП і політичних емігрантів, що відбу­лася в Мюнхені, не страждала від того, то сотня представників 12 національностей говорили на різних мовах.

Голова зборів, професор Ветухів, намагався внести певну офіційність, притаманну міжнароднім конферен­ціям-— він сказав вступну промову англійською мовою, прагнув і голо­вувати по-англійські. Та збори не складалися з фахових дипломатів, англійська мова була прийнята як бажана надалі, тим часом присутні зуміли добре договоритися, бо коли ідея одна, то не важно, чи вислов­лена вона по-українському, поль­ському, сербському чи білорусько­му...

Ідея ясна і виразна — воля на­родів на рідних землях. І вона об'єднує всіх політичних еміґрантів, яким пощастило опинитися по цей бік залізної завіси, вона дає ґрунт для взаємного порозуміння і спів­праці.

З'їзд одкрив голова Комітету генерал Еопович (югослов'янин), що коротко розповів про напрямні ми­нулої праці Комітету,   окреслив перспективи майбутньої роботи та побажав успіху праці конференції, що має стати за перемовний пункт у спільній праці політичних емі­грантів різних національностей.

На голову з'їзду  одноголосно обрано професора М.   Ветухова (українець), секретарями ред. Грабика (поляк) та п. Білатті (кавка­зець), а до президії — всіх голів національних комітетів та представ­ництво Міжнаціональної   Жіночої Ліги.

У вступній промові професор Ветухів сказав, що ця конференція має бути урочистими зборами Між­національного Комітету ДП і Полі­тичних Емігрантів, а також має розв'язувати багато практичних пи­тань.

Далі він сказав, що Комітет, який об'єднує тепер 12 національностей, працював в атмосфері дружного співробітництва і взаємного поро­зуміння, боровся за права еміґран­тів, шо втекли з-за залізної засло­ни. Він скінчив свою промову сло­вами: Ми об'єднані одною спільною ідеєю, одною думкою — боротися за волю наших народ в. Ми віримо, що прийде день, коли ми повернемося на батьківщину і будемо всі спільно працювати, не пригнічуючи

мося на батьківщину і будемо всі спільно працювати, не пригнічуючи один одного. Ми

боремося за цю ідею, і ми віримо в перемогу.

Генеральний секретар Комітету п. Р. Ільницький (українець) у своїй доповіді висвітлив історію Коміте­ту, його працю, структуру, завдан­ня. Він пригадав перші кроки міжнаціональної співпраці — коли в грудні 1945 року були перші спро­би знайти порозуміння між українцями, поляками, литовцями. Тоді була зовсім інша ситуація — Росія славилась на весь світ як пере­можець, і комунізм розглядався як відміна демократії, а політичні вті­качі, з їх негативним ставленням до Росії, виділялися як окремі острови. І тоді політична еміґрація зро­зуміла, що вона повинна діяти за одним пляном, пояснювати світові, чому не хоче повертатися до “виз­волених країн”. І політичні емігран­ти подавали спільні меморандуми до міжнародних організацій, висту­пали на захист ДП і скитальців, намагалися, щоб світ зрозумів їх і їхні переживання за залізною заслоною. Комітет дістав багато відповідей на свої меморандуми, на­приклад,  пані Рузвелт написала, що, як вона знає, США намагаються зробити все можливе, щоб по­зитивно розв'язати справу скитальців.

Далі доповідач   розповів про структуру Комітету,   зазначивши зокрема, що

очолювали Комітет по черзі голови національних делеґацій. Крім генерального секретаря, пра­цював референт правної охорони, референт культури й освіти та ре­ферент преси.

Останнього часу праця Комітету поширюється—повстали нові сек­ції—переселеная, студентів, фізич­ного виховання, організувалась Жі­ноча Ліґа. В багатьох містах Німеч­чини повстали обласні та зональні філіяли, які мають поглиблювати зв'язки між різними національнос­тями. Ідеї міжнаціональної співпра­ці політичних еміґрантів поширю­ються в усьому світі.

Далі була цікава доповідь рефе­рента правноі охорони п. Кальвай­тіс (литовець). Доповідач сказав, що в масі тих людей, які не хотять вертатися, Совєтський Союз бачить ворогів і агітаторів проти совєтського ладу. “Але, - сказав п. Кальвайтіс,- коли сьогодні правителі СССР почали обзивати і американ­ців фашистами та підпалювачами війни, - то ми повинні   радіти, що наші ряди так званих „воєнних злочинців" поповнилися видатними особами і ми можемо надіятися, що ваш юридичний стан поліпшиться". Потім п. Кальвайтіс прочитав кіль­ка листів, одержаних у відповідь на меморандуми Комітету,   зокрема щодо надання праці в Англії. П. Кальвайтіс відкреслив, що Комітет не має політичного характеру, але своєю допомоговою роботою він обіймає тих, хто страждав від то­талітарних режимів.

Референт преси п. Лукіч (югослов'янин) розповів про діяльність Союзу Ліцензійованої ДП преси і підкраслив, що ДП преса природньо стане в перших рядах антикомуніс­тичної пропаганди.

Культурний референт професор Накашідзе (грузин) сказав, що, на його думку, культурний зв'язок між окремими національностями був ще недостатній, хоч бували і спільні концерти, й виступи, які знайомили різні національності з культурою інших, надалі треба більше тепла, більше почуття. „Нічого не поможе нашим народам, коли віра лишиться без чину" - закінчив свою доповідь професор Накашідзе.

Генеральна секретарка Міжнародньої Жіночої Ліґи п. Ребет (укра­їнка) розповіла про діяльність цієї Ліґи, що від травня 1947 року об'єднала всі національні жіночі ор­ганізації.

Останньою була дуже цікава до­повідь ред. Панікевського (поляк) про принципи форм об'єднання на­родів середньої і східньої Европи на тлі тих умов і взаємин, які тепер створилися між державами світу.

По закінченню роботи комісій, що виробили проект резолюцій кон­ференції, почали дискусії. Виступали поляки, білоруси, козак, словак, юґослав'янин, кавказці.  Говорили про роботу комітету, про напрямні майбутньої праці. Деякі виступи були занадто “теоретичні”, а деякі просто словами людей, що вирвали­ся з-за залізної заслони і побачили, що вони не сами.

Один грузин сказав: „Я, як ка­вказець і як грузин вітаю вас усіх. Моє серце раде вас усіх тут бачити і я вдячний тим, хто органі­зовував цю зустріч. Наша помилка була, що ми не діяли всі разом і тому ворог задушив нас. Хай живе наша солідарність!"

Були прийняті резолюції — одна декляративного характеру, а інші визначили плян діяльности Комітету.

За рішенням з'їзду черговим го­ловою став представник грузинів— професор Накашідзе. Генеральним секретарем знову обрано Р. Ільницького.

Професор М. Ветухів, закриваю­чи збори, подякував усім представ­никам політичних еміґрантів, що прийшли на конференцію. Він під­креслив різницю між працею цієї конференції, на якій була понад сотня присутніх і першими зустрі­чами десятка еміґрантів у таборі Ганав. Він сказав: “Працюймо нада­лі дружніше і тепліше! Я вірю, що ми ще колись зустрінемося на рідних землях і маю сміливість напросити­ся в гості до нашого нового дорогого Голови — до його рідного пре­красного міста — Тбілісі!”

Л. ДРАЖЕВСЬКА