Віра, ч.2(82), 1996, стор. 11 – 13

 

ОСЕРЕДОК УАПЦ В БАВНД-БРУКУ

Спогади, зустрічі, враження

 

Нині, коли осередок УАІІЦ у Бавн-Бруку і Пан­теон у ньому набули історичного значення, коли на Ук­раїні готують книжку про нього, а багато будівників його вже покояться у Пантеоні, обов'язок тих, хто бачив перші кроки будівництва, зустрічав ентузіястів розбу­дови, - розповісти і написати про них. Згадати й тих, що першими лягли у Пантеоні, - українських політиків, гро­мадських діячів, учених, письменників, а також тих "не-достріляних", що, зазнавши на батьківщині ув'язнення, розкуркулювання, переслідувань, скромно працювали тут в Америці в церковних, громадських і культурних організаціях.

Сьогодні я спробую дещо написати про мої вра­ження й пережинання у Бавнд-Бруку. Там довелося похоронити мені мою маму і багатьох моїх близьких друзів і співпрацівників, там я переживала й радісні події - по­свячення церкви-пам'ятника св. Андрія Первозванного, а пізніше іконостасу в ній роботи Петра Холодного, озна­йомлення з чудовою бібліотекою, знайомство з культу­рними й добрими людьми, працівниками Осередку, зустрічі з друзями з інших міст і гостями з України, - усього й не згадаєш.

У мене лишився яскравий спогад моїх перших відвідин території, на якій пізніше виріс Осередок УАПЦ. Очевидно, це було на початку 50-х років. Я жила в Нью-Йорку, автобусом досить часто їздила до містечка Нью-Маркет, штат Нью-Джерзі, де з родиною дочки жила моя добра знайома з німецьких таборових часів Ізидора Петрівна Косач-Борисова. Часом я там "відкривала Аме­рику", бо зять Ізидори Петрівни возив нас автом по око­лицях, а це було тоді для мене великою подією. Якось улітку (певно, 1952 року) він завіз нас у мальовничу місцину; сказав, що тут має бути побудована українська право-славна церква, що там уже міститься консисторія УАПЦ. Ми побачили велику леваду, вкриту густою травою; навколо дерева, неподалік невеликий будинок, начебто старовинний. Серед трави червоніли польові суниці, я стала навколішки і покуштувала.

Не пригадую, коли я була наступного разу в Осе­редку, але пам'ятаю, що пізніше, особливо від 1958 ро­ку, коли я придбала авто, - вчащала туди.

У короткому путівнику по цвинтарю, виданому 1984 р., написано, що 1 травня 1953 р. Консисторія ухва­лила розпочати коло заплянованої церкви-пам'ятника розбудову українського православного цвинтаря. До­звіл на це від урядових установ дістали 1 липня 1954 р. У вересні відбулося урочисте посвячення цвинтаря.

Перший похорон відбувся в лютому 1955 р. Хо­вали Олексу Литвиненка з Нью-Йорку - громадського діяча, який працював в Українському Народному Союзі, цікавився українською культурою. Відтоді до 11 квітня 1959 р. було поховано 57 людей. Кілька з них лишили слід в історії політичного життя України, її культури і науки. Серед них - видатний учений Андрій Яковлів, до­слідник історії українського права, автор численних пуб­лікацій українською й іноземними мовами, зокрема, при­свячених Переяславській угоді. З іншого цвинтаря було перенесено тлінні остпнки мого доброго знайомого ще з України, геолога Івана Дубини-Дубинця, який у 50-річному піці загинув в автокатастрофі. До останнього дня він збирав свідчення людей про голод на Україні 1933 року, опублікував статтю про українських геологів, реп­ресованих у 30-тих роках.

Перший раз я була на похороні в Українському Пантеоні в червні 1959 року: ховали першого президента УВАН у США Михайла Ветухова, ученого генетика і видатного громадського діяча. Було дуже багато людей. Похоронна служба відбулася в невеличкій капличці, яка давно вже зникла з лиця землі. Похоронну службу очо­лював митрополит Іоан Теодорович. Він сказав, що Ветухів був одним із чільних організаторів українського наукового життя в Америці, був відданий українській православній церкві. Протягом наступних понад 20 років біля його могили щороку збиралися його родичі, друзі й співробітники в річницю смерти Ветухова: відправляли панахиду, потім поминали, згадували. Незабаром непо­далік почали з'являтися могили друзів Ветухова. Його Генерація йшла за ним.

Незабутнє враження лишилося в мене від похо­рону в лютому 1987 р. генерала Петра Григоренка. Його проводжали сотні людей. У своєму нотатнику знайшла запис про те, що коли опускали труну в могилу, прозвучали постріли салюту (“генерала ховають"), а потім - сумна мелодія трембіти. Надія Світлична кинула в моги­лу грудку землі з України і соли з Криму, промовила:

"Пам'ять про Вас житиме з роду в рід".

Запам'яталося мені, як на цвинтарі в будній день заговорив до мене незнайомий літній чоловік. Ска­зав, що пропав би без цвинтаря. Живе неподалік, щодня після роботи заїжджає сюди і ходить до могилок, де лежать його рідні й друзі.

Про надгробні пам'ятники на цвинтарі має напи­сати фахівець-мистецтвознавець. Люди люблять роз­глядати їх. Звертають на себе увагу пам'ятники на моги­лах композитора Миколи Фоменка, архітекта і мистецт­вознавця Володимира Січинського, письменниці Галини Журби. Впадає у вічі пам'ятник на могилі скульптора Миколи Мухіна. Це - не традиційний надмогильний па­м'ятник, а скульптура покійного мистця - постать могутнього козака-старшини. Мухін помер у 52 роки, був родом із Донбасу, вчився в художніх інститутах Одеси, Харкова, Києва. Від 1950 року жив у Філадельфії. Ба­гато його творів присвячено українській історичній тема­тиці. Мистецька спадщина Мухіна, зокрема, надгробна скульптура в українському пантеоні, є доказом живучости українського коріння в Донбасі.

У центрі кладовища височіє хрест із ясного гра­ніту, десь із 25 футів заввишки - пам'ятник борцям за волю України, проект Петра Холодного. Біля підніжжя хреста лежить плита з пісковика, яка первісне була на могилі Симона Петлюри в Парижі.

Окрему ділянку цвинтаря займають могили бійців УПА. На могилах стоять кам'яні хрести західнього типу.

Від 1955 року на цвинтарі відзначають Провідну неділю. За стародавньою українською традицією, в пер­шу неділю по Великодні, що зветься Провідною, люди йдуть на цвинтарі, кладуть крашанки та паски на могили своїх близьких і відправляють панахиди.

З роками дедалі більше людей збиралося на цвинтарі у Провідну неділю - приїздили автами, автобу­сами й потягами з різних міст Америки й Канади. Їх притягали не тільки могили близьких, а й нагода побачичитися з друзями. Часом заздалегідь умовлялися, коло якої могили й коли зустрітися, бо в такій юрмі нетяжко й розминутися.

Як кореспондент радіо "Свобода" я не раз пи­сала про Провідну неділю в Пантеоні, згадувала по­в'язані з нею громадські елементи. Пригадую триво­жний настрій людей у травні 1986 року, коли ми почули про катастрофу в Чорнобилі. Після Богослуження у Свято-Андріївській церкві-пам'ятнику, на її паперті поставили амвон і відслужили урочисту панахиду. У своєму нотатнику читаю, що перед початком панахиди митрополит Мстислав у своїй проповіді нагадав, що сьо­годні численна українська громада, яка тут зібралася, вшановує пам'ять своїх близьких, а також пам'ять тих, що життя віддали за Україну, або своїм життям збагатили її культуру. Молимося за душі тих, хто заги­нув на засланні і в тюрмах. Сьогодні молимося ще й за нових мучеників, що загинули в атомній катастрофі на Україні.

Окрасою осередку УАПЦ є золотоверха церква-пам'ятник св. Андрія Первозванного, споруджена за про­ектом архітекта Юрія Кодака (закінчив Київський художній інститут) у стилі змодернізованого козацького барокко. У хронології становлення Осередку записано, що фундамент під церкву почали копати в липні 1955 року. Я бачила, як поступово зростала церква і врешті під­неслася над околицею, де її видно здалеку. Посвячення церкви відбулося 10 жовтня 1965 року.

Іконопис у храмі зроблено за проектом Петра Холодного мол., він же написав ікони в нововізантійському стилі та зробив мозаїки; кілька з них прикраша­ють фасад церкви.

Церковне мистецтво Холодного високо цінують мистецтвознавці. Зокрема, Євген Блакитний, Аркадія Оленська-Петришин і Богдан Певний у своїх статтях зга­дали іконостас у церкві-пам'ятнику св. Андрія Перво­званного як один із прикладів високого мистецтва цер­ковного малярства Холодного.

Нині Комітет вшанування пам'яти Холодного при Українському Музеї в Нью-Йорку готує виставку мистецьких праць Холодного і монографію про нього. Мистець-фотограф Петро Грицик сфотографував ікони Петра Холодного в шести українських церквах, включно з церквою-пам'ятником св. Андрія Первозванного. Було видано вісім листівок - репродукції ікон П.Холодного, дві з них із іконостасу в церкві-пам'ятнику. Тепер ці лис­тівки поширюють у діаспорі й на Україні.

Мені пощастило приятелювати з Петром Петро­вичем і його дружиною - поетесою Наталею Лівицькою-Холодною. Не раз я привозила їх до Бавнд-Бруку. В січні 1990 р. довелося бути на похороні Холодного. Не­давно бачила на його могилі височенний дерев'яний хрест. Признаюся, що я експлуатувала Холодного: на моє прохання, він зробив проекти написів на пам'ятниках моєї мами і кількох друзів. Нині мене журить, що заповільно йде підготовка виставки його праць. Потрібні кошти, а їх тепер тяжко збирати, бо відбувається дуже багато збірок на різні потреби. Великою допомогою має бути поширення листівок з репродукціями ікон Холод­ного, які продають в Українському Музеї в Нью-Йорку та в українських крамницях і церквах. Було б добре, якби сестрицтва пожвавили цю акцію.

У 1966 р. урочисто відкрили Музей Церкви-па­м'ятника, що міститься в просторому підвалі під церк­вою. Музей має унікальні експонати: старовинні Єванге­лії та церковні службові книги, ікони, церковні одіяння. Найстарша пам'ятка - хрест, зроблений у Києві 1240 року. Є в музеї етнографічний відділ - чудові вишивки. Зберігаються також архівні  матеріяли історичного значення.

Часом, відвідуючи Бавнд-Брук, я заходила до Музею, найбільше в 70-ті роки, коли там працювала завідувачем Музею моя добра знайома Ірина Петренко-Федишин, мистець і мистецтвознавець. Вона, зокрема, писала статті про Музей, його колекції. У 1978 р. були опубліковані її статті в "Свободі" і в двох брошурах Музею. Хоч вона була на одну генерацію молодша за мене, та ми мали з нею спільну мову. Пізніше Ірина дов­го хворіла, а в 1995 р. її Доховали в Пантеоні.

Коли я зустрічалася з Іриною в Музеї, вона бідкалася, що має дуже багато праці, зокрема, над упо­рядкуванням сховищ дуже цінних магеріялів. Одного разу Ірина розповіла, що серед купи матеріялів знайшла батистовий носовичок, на якому був машинопис листа Петлюри з його власноручним підписом чорнильним олівцем. У цьому листі, написаному в листопаді 1920 р. до підполковника Ківерчука і, очевидно, таємно переда­ному до адресата, Петлюра наказує Ківерчукові сфор­мувати партизанський загін, вирушити в тил ворога і взятися за широку партизанську діяльність під прапором Української Народної Республіки. Як член редколегії підготовлюваної тоді книжки писань Петлюри, я негайно зробила копію листа, і він був надрукований у книжці "Симон Петлюра. Статті, листи, документи", т. II, ст.ст. 369-70.

Участь у роботі над редагуванням і виданням цієї книги, яку видали спільно УВАН у США і Бібліо­тека ім. Симона Петлюри в Парижі, дали мені нагоду ближче познайомитися з святішим патріярхом Мстисла­вом (тоді митрополитом), пізнати його виняткові органі­заторські здібності, уміння полагоджувати незгоди між соратниками, притягати людей до співпраці. Митрополит очолив Видавничий Комітет, усталив його склад, входив у деталі праці, зокрема, збирання коштів на видання, вибір друкарні тощо. Не раз я приїздила до Бавнд-Бруку радитися з митрополитом Мстиславом, привозила також члена редколегії Наталю Лівицьку-Холодну і Петра Холодного, який відповідав за художнє оформлення книги, та Івана Замшу, члена Видавничого Комітету, що керував фінансами в УВАН у США.

Понад три роки йшла напружена праця над під­готовкою видання, найбільш інтенсивно - в перших міся­цях 1979 р., бо книжка мала вийти до століття з дня народження Петлюри - 10 травня. Перша пачка книжок бу­ла готова 26 квітня.

Багато можна згадати про Бавнд-Брук. І бага­тьох. Адже в Пантеоні зараз набагато більше моїх дру­зів і знайомих, ніж на вулицях Нью-Йорку.

Від редакції: Публікацією статті-спогаду Любови Дражевської "Осередок УАПЦ в Бавнд-Бруку" розпочи­наємо постійну серію своєрідних екскурсій - до Музею, до Осередку культури, на могили громадсько-політич­них і культурних діячів, похованих на Українському Пра­вославному цвинтарі у Бавнд-Бруку. Просимо присилати цікаві матеріяли для дальших "екскурсій" на адресу:

Nadiya Svitlychna

29 Sanford Terrace

Irvington, NJ 07111