Українські Вісті, 20 липня 1986, №29 (2710), ст.2
(З пересилань радіо “Свобода”)
В
Українській Вільній академії Наук у США 22 червня 1986 року відбулася конференція із циклу
“Київські виклади”, де було прочитано спогади про першу Українську Гімназію
імени Шевченка в Києві (пізніше — Перша зразкова трудова школа імени Шевченка).
Спогади вчительки першої Української
Гімназії в Києві, Надії Іщук, прочитала її дочка Марія Іщук-Варварова. Авторка
спогадів померла 1979 року в Америці.
Надія Іщук згадує перші дні Революції
1917 року, коли українська інтелігенція Києва почала організацію українського
шкільництва. Авторка спогадів брала участь у першій нараді українських
педагогів, на якій обговорювали справу організації українських шкіл у різних
містах України. Було створено Товариство Шкільної Освіти для підготовки
українськомовних шкільних підручників, розробки української термінології.
Надія Іщук, математик за фахом, стала членом Комісії математичної
термінології.
Першу Українську Гімназію імени
Шевченка в Києві було відкрито у березні 1917 року; відбувся урочистий
молебень, радісний настрій був і в учнів. Більшість учнів становили діти
української інтелігенції, чимало дітей було з притулків для сиріт, заснованих
під час війни.
Першим директором Гімназії був Петро
Іванович Холодний, викладач фізики у Київському Політехнічному Інституті,
чудовий педагог і видатний художник. Він був директором Гімназії недовго, бо
перейшов на державну працю: став заступником секретаря освіти Української
Народної Республіки. Директором Гімназії став Володимир Федорович
Дурдуківський, відомий педагог і громадський діяч (пізніше він одночасно був
керівником Науково-педагогічної Комісії Всеукраїнської Академії Наук).
Перша в історії українська гімназія
притягла цвіт української інтелігенції
- ідеалістів, які в добу українського
відродження прагнули виховувати молоду ґенерацію. Серед учителів були видатні
вчені та мистці. Учителем німецької мови був Освальд Бургард, видатний
український поет, який писав під псевдонімом Юрій Клен, належав до групи
неоклясиків. Релігію викладав священик Василь Липківський, пізніше - Митрополит
Української Автокефальної Православної Церкви. Учителем малювання був
видатний художник-символіст Юхим Михайлів. Історію викладав Вячеслав
Прокопович, громадсько-політичний діяч і історик, пізніше член уряду
Української Народної Республіки. Після того, як Прокопович еміґрував на Захід,
його заступив історик Йосип Гермайзе, науковий співробітник Всеукраїнської
Академії Наук. Учителькою музики була піяністка Мар'яна Лисенко, дочка
композитора Миколи Лисенка. В молодших клясах гімназії викладала Марія
Тобілевич, дочка драматурга Івана Карпенка-Карого (Тобілевича). Керівником
шкільного хору був композитор Пилип Козицький. Автор спогадів, Надія Іщук,
викладала математику, пізніше її заступив Вадим Шарко, автор першого українського
підручника математики.
Всі вчителі працювали з ентузіязмом,
серед учнів підтримували самодіяльність і самоосвітні гуртки.
Коли в Києві закріпилася більшовицька
влада, Гімназію перетворили на Першу Зразкову Трудову Школу імени Шевченка.
Авторка спогадів тепло згадала директора
Гімназії, а пізніше школи, Володимира Дурдуківського. Вона пише: “Нашу школу
звали Школою Дурдуківського. З усієї України приїздили вчителі подивитися як у
нас йде наука і самодіяльність”. 1922 року Надія Іщук еміґрувала. У 1930-их
роках дізналася, що багатьох її колег було заарештовано і ув'язнено в таборах.
У тюрмах і таборах загинули Володимир Дурдуківський, Митрополит Василь
Липківський, історик Йосип Гермайзе, художник Юхим Михайлів, математик Вадим
Шарко. Свої спогади Надія Іщук закінчила побажанням, щоб колишні учні “школи
Дурдуківського” теж написали спогади, щоб увічнити її в історії.
Наче виконуючи її заповіт, на
конференції УВАН у США виступив із спогадами Валеріян Ревуцький, один з
провідних знавців українських театрів, автор книжки “Нескорені березільці” про
акторів театру Курбаса Йосипа Гірняка і Олімпію Добровольську. Він навчався в
школі імени Шевченка в роках 1923-25. Яскраво пригадує шкільну залю, де над
сценою висіло велике гасло: “Учітеся, брати мої, думайте, читайте.” Шевченківські
дні в школі щороку відзначали надзвичайно урочисто: інсценізували одну з
Шевченкових поем, хор співав пісні на слова Шевченка.
“І досі як живий стоїть перед моїми
очима директор Школи Дурдуківський - сказав Ревуцький - з вусами, лиса голова,
високий. Коли говорив до учнів, звертався до них словами: “Мої любі діти”.
Пригадую його промову, коли я кінчав школу, тоді він сказав, що ми вже не
діти, а громадяни і додав: “Не забувайте школи, не цурайтеся її відвідувати”.
Ревуцький розповів про окремих учителів.
Історик Йосип Юр'євич Гермайзе читав обов'язковий тоді курс суспільствознавства,
але робив екскурси до світової історії. Цілий рік учили про Французьку
Революцію.
Ревуцький брав активну участь у самодіяльності. Він розповів, що члени шкільного театру і літератури побачили в театрі “Березіль” під керівництвом Курбаса виставу “Макбет” і так захопилися, що в школі теж поставили “Макбета”.
Українська мова була в школі на
високому рівні, її плекали. Був деклямаційний гурток, училися читати вірші.
Були дорікання з боку радянських
органів влади, що в школі, мовляв, перед ведуть дрібно-буржуазні елементи.
Справді, комсомольці не були популярними. На початку 1930-тих років Комуністичний режим завдав
школі тяжкого удару. Володимир Дурдуківський потрапив на лаву підсудних у
справі Спілки Визволення України, був засуджений, також і вчителі Йосип
Гермайзе, Вадим Шарко, Григорій Холодний. Відтак Школа імени Шевченка стала
рядовою радянською школою.
У залі Академії, крім Ревуцького,
було ще два колишні учні школи імени Шевченка: Ніна Синявська і Вадим
Андрієвський. Усього в українській діяспорі їх нараховували 18, більшість з
них брала, а дехто і далі бере активну участь в українському культурному житті.
Минулої зими двоє з них померли в
Нью-Йорку: Вадим Павловський і його дружина Ольга Чехович-Павловська. Обоє були
науковцями: Павловський був інженером-хеміком і науковим фотографом, також
працював у ділянці мистецтвознавства. У видавництві Української Вільної
Академії Наук вийшла його монографія:
“Василь Григорович Кричевський” і
книжка “Шевченко в пам'ятниках”.
Ольга Павловська не могла здобути на
Радянській Україні вищої освіти, бо вона приховувала своє соціяльне
походження: її батько, Олександер Чехович, за царату був офіцером, потім був в армії
Української Народної Республіки. У Києві Павловська працювала в зоологічній
лябораторії Академії наук Української РСР. Приїхавши з чоловіком до Америки,
вона протягом 25 років була асистенткою ученого-генетика світової слави
Теодосія Добжанського.
Конференція в Академії, присвячена
першій українській гімназії в Києві, була цікава; свідки висвітлили факти з
історії українського відродження.