Літературно-мистецький огляд.

Бюлютень Літературно-Мистецького Клюбу в Нью-Йорку, січень 1955

 

ПЕРШІ П'ЯТЬ РОКІВ

Правда, скоро проминули п'ять років з ча­су народження нашого клюбу!? Його засно­вано в період організаційної романтики, коли новоприбулі, просто з пароплавів, наснажені енергією, закладали клюби, союзи, об'єднан­ня, бльоки, товариства. До Европи летіли до­писи: „Українське життя забуяло в Америці".

Незабаром більшість енергії фундаторів усяких союзів була поглинута тертям з нав­колишнім життям, а в деяких спрямувалась у спокійне річище легко досяжного і найви­щого в світі добробуту. Отже, вижили тільки живучі організації, в яких були тверді і пра­цьовиті стовпи з достатніми рештками енер­гії і з певною кількістю прихильників.

Ню-Йоркський Літературно-Мистецький Клюб протягом п'яти років показав, що він має енергійні й міцні стовпи, які тягнуть всю організаційну роботу і як скеля протистоять дрібненьким конфліктам. Як треба, то ці стов­пи приміщення клюбу і пофарбують, і заме­туть, і гроші наберуть кожного місяця “чинш” заплатити. Має клюб і досить членів та при­хильників: хто пару разів на рік зайде, а хто й кожного тижня.

П'ять років - довгий час, і вже можна взя­тися за писання спагадів. До речі, це незрів­няно легше, ніж писати звіт чи історію.

Пригадую перші організаційні збори клю­бу в листопаді 1949 року, на які зібралось ко­ло 15 мистців і прихильників мистецтва. Як це м'яко і дипломатичне звучить: “прихиль­ник мистецтва”! І не потребує якоїсь квалі­фікаційної комісії, ні не викликає насмішок. Були на тих зборах два великі романтики, яких уже нема в живих: Іван Вартоломієвич Дубинець і Микита Васильович Кекало. В ті ча­си - своєї першої американської осени - обидва романтики були гарячими організато­рами: все ходили з одних зборів фундаторів та ініціяторів на інші. Частина їх спадщини розвилась і зміцніла.

Зокрема, Микита Васильович був гарячим прихильником мистецтва. В клюбі він постій­но брав на себе невдячну ролю - збирати гроші. Ясно пригадую його ясні світлі очі й зі­гнуту спину: ходить з шапкою між рядами. Збирав розважно: коли знав, що хтось не працює, то не підходив.

Першої зими вечірки клюбу відбувались четвергами, в домівці на авеню “А”, з неймовірно кустарними лавами й столами. Пере­важали літературні вечори, обговорювались всі вистави театру Гірняка. З доповіддю про українське церковне мистецтво виступав не­втомний професор Горняткевич.

Тої піонерської зими клюб радо вітав но­вих переселенців з Европи: тільки приїде якийсь мистець чи прихильник мистецтва, так і до клюбу. Придбання епідіяскопу для клю­бу було цілим етапом в його історії, а набуття піяніно для піонерів було величезною подією, що поглинула силу енергії і величезні, на пі­онерські масштаби, гроші - 120 долярів! В той час, влітку 1950 року, романтики й не думали, що це піяніно стане батьком цілої ро­дини з п'яти роялів і піянін, з яких один лише концертовий рояль коштував 870 долярів.

Влітку 1950 року сталось переселення Клю­бу до нової домівки, яку шукали довго і зав­зято. В будинку ч. 149, на Другій Авеню був спершу опанований перший поверх, а на дру­гому поверсі ще півтора року сиділи москалі, які, у своєму клюбі, ще й тупотіли та танцю­вали над головами українських мистців.

Нарешті ворог був переможений і відсту­пив у невідомому напрямку: Український Лі­тературно-Мистецький Клюб поширився і на другий поверх, та не просто, а набувши нові меблі. Тепер сила інерції тягне на третій по­верх, але, здається, там міцно засіли ню-йоркські абориґени, яким навіть не заважають чи­сленні музичні точки з нижніх поверхів.

Отак живе і працює клюб: кому подобаєть­ся, кому ні: відомо, що оцінка всіх явищ на світі завжди буває різною. На вечори клюбу завжди приходять люди: більше чи менше - буває й понад сотню. А всіх вечорів за п'ять років відбулось коло двох сотень. Виступали й ґенерали від мистецтва, і піхота, і всякі прихильники мистецтва. Різні таланти й амбі­ції, пересаджені з української землі на аме­риканську, мали змогу себе виявити якнай­повніше. Старі могли згадати минуле і спро­бувати повчити молодь, молодші теж говори­ли, що хотіли. Було ще й літературно-мистець­ких ярмарки поза клюбом, які давали змогу підлатати бюджет клюбу. На мистецькі ви­ставки теж з охотою ідуть глядачі і (навіть!) купують картини. Уже відбулось три групові виставки і п'ять індивідуальних.

Треба щиро подякувати голові управи Клю­бу - Сергієві Григоровичу Литвиненкові. Це - душа й мотор клюбу від перших органі­заційних зборів до сьогодні. Він же є основ­ним стовпом клюбу, що й організує, і керує, і не тільки дає проекти художнього оформлен­ня заль клюбу, але як треба, то й стіни по­фарбує, і позамітає.

За перші п'ять років Клюб досить виріс. Не будемо казати, що він ідеальний, бо ідеаль­ного в світі нема і на сонці є плями, мрії зав­жди розходяться з дійсністю, і так далі. Поба­жаємо ж нашому живучому Українськаму Літературно-Мистецькому Клюбові в Ню- Йорку рости і в наступних п'ятиріччях. Дай Бо­же, його членам енергії, доброї волі, і нервів.