Листи до приятелів, ч.131-132, 1964, ст. 20-25

 

 

ВТЕЧА ВІД ДІЙСНОСТІ В МІНЕРАЛЬНЕ ЦАРСТВО

 

Доля судила мені і очевидно більшості з моєї ґенерації “бувших підсовєтських”, а потім еміґрантів, бути завжди неймовірно зайнятими, перенавантаженими, перевтомленими і замотеличеними. Недавно в мою багатогранну завантаженість втиснулись люди з просторим дозвіллям, що становлять нову проблему сучасності - проблему “лінивства”, порушену в минулому числі нашого журналу. Нижче - кілька спостережень до цієї проблеми, поданих у нарисі т.з. “Аметисти і вільний час”, прочитаному на вечорі журналістів в Українському Літературно-Мистецькому Клюбі в Нью-Йорку 27 грудня 1963 року.

В одну з неділь липня минулого року температура повітря в Нью-Йорку була виша 90 ступенів, вогкість коло 70%. Я запросила двох друзів поїхати за місто, а що вони належать до суходільних і не люблять океанського берегу, то ми вибрались до лісо-гірського парку

в Нью-Джерзі.

По дорозі я вирішила показати своїм друзям щось для них нове, нечуване й небачене. Ми  від'їхали миль двадцять від Нью-Йорку 46-ою дорогою, проминули місто Патерсон і зверули на бічну до­рогу, поїхавши уздовж залісненого невисокого хребта, що зветься First Watchung Mountain, тобто “Перша Вотчунґ-Гора”. Проїхали кілька миль,  проминули парк і резервуар; тоді я почала уважати, щоб не проминути в'їзду до старої каменярні. Ґрунтову дорогу, що відходила від шосе, було легко проґавити, але того не сталось і ми в'їхали в каменярню.

Я бувала в ній не раз і кожного разу маю враження, що я забираюсь всередину гори. Прямовисні темносірі скелі колом обступають дно каменярні, що має площу з кілька гектарів.

На початку цього століття тут добували темно-сірий міцний ба­зальт, але від 1928 року продукцію припинено через погану якість каміння — надто рясно в ньому тріщин, надто багато порожнин у скелях.

Все у світі відносно. В камінні забагато тріщин і воно не надаєься для будівництва, але у тих тріщинах і порожнинах криються кристали дивовижної краси. Стара каменярня відома своїми мінералами на увесь світ. Десятки років мінерологи і колекціонери мінералів довбали її стінки в дно. Літо 1963 року принесло нову хвилю завзяття, бо на території каменярні заплянували побудувати алюмінійовий завод і в зв'язку з цим почали вирівнювати ґрунт. Вибухові роботи винесли на світло денне каміная, поховане мільонами коків; вийшли на світ різноманітні мінерали й самоцвіти.

Отже в гарячий липневий день мої друзі і я в'їхали в стару каменярню. Блакитне небо і спека висіли над скелями. На сонці вигрівалось із тридцять авт з Нью-Джерзі, Нью-Йорку, Пенсильванії, Масачузетсу. Кілька людей ворушились як мурашки: чоловіки, жінки й діти, обливаючись потом, шукали у скелях мінералів. Деякі за­взято били скелю мотиками, інші розбивали великими молотками брили каміння, ще інші вправно орудували зубилами, вибиваючи кристали з тріщин у скелях. Багато з них зосереджено шукали серед куп каміння, перегортаючи кожний камінь. Це все були пристрасні

колекціонери мінералів – аматори.

Моя професійна праця уже кілька років тримає мене в постійному контакті з цією людською різновидністю і серед колекціонерів я зра­зу побачила знайомих. Один з них, саме з усіх сил гупав тяжкою мотикою, копаючи яму на дні каменярні. Він уже повибирав великі брила каміння до глибини два-три фути і спрямовував свої снли далі в глибину. Я привіталась. Він відклав мотику і гукнув жінці, щоб дала йому пива. Це був здоровий чоловік років 35, одежа йому була вся мокра від поту. Я спитала - як успіхи, а що колекціонерові нема кращої втіхи як похвалитися своїми знахідками, то він попрохав жінку показати сьогоднішню здобич. Жінка повела нас до авта, куди вона поступово переносила скарби, що їх чоловік вибирав із скель і відкрила багажник. Перед нами була виставка мінералів. Різнокольорові кристали були такої рідкісної краси, що не вірилось, що вони були щойно знайдені серед сірого прозаїчного каміння.

“Сьогодні Джо натрапив на порожнину - сказала жінка, пояснюючи багатство знахідок. Тут були великі півпрозорі світло-зелені кристали мінералу датоліту; яскраво зелений прегвїт у прегніт у правільних кулях; натроліт виглядав як закам'яніла кульбаба з білими тонкими голками; було багато світло-фіялкового аметисту, але не першої якості. У цій каменярні трапляються аметисти такого чудового темно-фіялкового кольору і тякі чисто-прозорі, що їх уживають як дорогоцінне каміння.

Спека мучила. Та здавалось, що вона не впливала на колекціонерів мінералів, вови були зайняті своїм. Під палючим сонцем вони віддавались своїй пристрасті так само як це роблять рибалки, мисливці та інші втікачі від буднів.

Мороз також не бере шукачів мінералів. У грудні 1963 року, коли Нью-Йорк і околиця були у владі повітряних мас з арктики, колекціонери показували мені свої нові знахідки з тої ж старої каменярні. Вони казали, що не можна прогаяти нагоди, адже скоро вхід до каменярні буде закритий. До впертого лупання скель додалась ще праця відкидати сніг.

Моє знайомство з американськнми колекціонерами мінералів почалось трохи більше двох років, хоч знайомство з мінералами і мінерологами триває вже понад тридцять років і довгим шляхом привело до праці в Патерсонському Музеї. Рідко мій робочий день проходить без того, щоб не прийшли шукачі мінералів з предметами своєї пристрасти: прохають допомогти їм визначити мінерали, питають порад - що читати, куди поїхати збирати мінерали. Серед колекціонерів у мене є тепер справжні друзі, які допомагають у праці Музею і дарують мінерали для Музею і для того, щоб роздавати колекціонерам-початківцям.

Спільне для всіх колекціонерів - пристрасть до краси каменю і бажання володіти цією красою. Для багатьох з них шукання міне­ралів у скелях, упоряадкування колекцій, а інколи ще й шліфування півдорогоцінного каміння є справжнім життям, повним палання й інтересу, а заробіткова праця - лише необхідний додаток, як кажуть англійці, "bread and butter".

Тут типовим може бути один погрібник, власник надзвичайної колекції мінералів, які він особисто назбирав коло мосту Джорджа Вашінґтона. Останні роки біля цього мосту йшли великі будівельні роботи і у свіжо-відслонених скелях можна було назбирати багато кристалів. Цей поґрібник мав вітрину своїх знахідок на величезній виставці мінералів, що її влаштувало кілька мінералогічних товариств.  Я його спитала - як він міг назбирати таку красу (я сама була у виїмках коло мосту і за три-чотирн години шукань знайшла кілька кристалів не першорядної краси). Погрібникова відповідь була, що він кілька років підряд щодня навідувався на територію шляхобудівельних робіт коло мосту і так зробив собі колекцію. Він став відомим серед американських учених мінерологів, його знахідки виставлені в Американському Музеї Природознавства.

Один з найзаможніших лікарів Патерсону багато років збирав мінерали, більше не сам шукав, а купував. Кажуть, що цілий його великий будинок був виповнений мінералами. Цього літа він покинув практику і купив собі маєток у провінції. Я чула про це співчутливі оповідання колекціонерів мінералів: кому ж він буде там показувати свою колекцію? Адже нема для колекціонера кращої втіхи, як показати свої скарби гостям.

Я оглядала одну приватну колекцію, що її зібрав більше як за 30 років один технік, фахівець текстильної промисловости. Кілька кімнат у підвалі власного будинку містили шафи й вітрини з мінералами. Переважали так звані “показні зразки”, тобто великі мінерали гарної форми й кольору. Гордістю господаря був яскраво-зелений довгастий кристал берилу з Південної Америки.

Я бачила нью-йоркське приміщення одного бізнесмена-француза: прикрасою розкішної вітальні, обставленої модерними меблями, служили китайські статуетки з світло-зеленого півпрозорого нефриту і рожевого кварцу. Самоцвіти й різнокольорові мінерали сяяли в якомусь надзвнчайному, спеціяльно сконструйованому освітленні у скляній шафі у передпокої.

Знаю одну родину з Латвії, що приїхала після Другої Світової Війни. Жінка була там поштовою урядничкою, тут працює офіціанткою в ресторані, свою роботу ненавидить і от знайшла собі втіху в житті – мінерали. Вона часто приходить до Музею: “Повірите, - каже вона, - я б не могла жити якби не камні. Я дивлюсь на них, розкладаю їх, вивчаю, чнтаю про мінерали - і це моє життя".

Я була у неї вдома. Маленький будиночок (як вона каже, “розвалюшка”) у чорному районі Патерсону.  Вітальня густо набита мінералами, що заповнюють із п'ять скляних шаф, кілька поличок, столики й вікна. Ця жінка їздить шукати мінерали, а до того витра­чає чимало з своїх нелегко зароблених грошей на те, щоб купувати їх.

Серед колекціонерів мінералів є молодь, хлопців більше, ніж дівчат. Є родини, що гуртом збирають мінерали, є й батьки, які тим не цікавляться, яле возять хлопців шукати мінералів, щоб відривати їх від впливу вулиці і прищеплювати їм інтерес до природи. Я знаю одного дідуся на пенсії,  який, червоний і обливаючись потом, бігає за двома онуками-близнятами, які під час екскурсій гасають по скелях.

Тепер кілька загальння відомостей про колекціонерів мінералів, або як їх тут жартома звуть “rock hounds”.

Їх в Америці дуже багато. В одному журналі я прочитала, що іх нараховують до двох мільйонів. Думаю, що це перебільшення, але до двох сот тисяч напевне буде. Вони об'єднані в товариства, й клюби, яких, наприклад, у Нью-Джерзі є дванадцять і вони є в усіх штатах. Є добре організований клюб у місті Нью-Йорку. Між іншим, члени його шукають за мінералами, коли прокладають підземки, або ко­пають під фундаменти: вони мають шанс знайти темно-червоний до­рогоцінний гранат і я читала, що одну із знахідок продали за тисячу долярів.

Мінералогічні товариства й клюби об'єднані у місцеві федерації, а також в Американську Федерацію Мінералогічних Товариств. Ці федерації влаштовують імпозантні виставки, з'їзди й екскурсії, мають свої друковані органи.

Учені-мінералоги звичайно співпрацюють і з товариствами, і з ін­дивідуальними колекціонерами, найкращі знахідки яких йдуть до найбільших музеїв світу і для дослідчоі роботи. Дуже мало колекціо­нерів цікавляться теорією: наукою мінералогії й геології. Більшість шукяє лише краси: яскравих кольорів і кристалів правильної форми.

Для колекціонерів мінералів видається маса літератури: книжки, кілька журналів і газет1. Шукають за мінералами люди різних про­фесій, різного національного походження, різного віку. Я маю вра­ження з особистих зустрічей, що переважають люди середнього віку й старші.

Між колекціонерами - дуже поширений обмін мінералами. На­приклад, колекціонери з Патерсону шлють свої знахідки унікальних мінералів до колекціонерів у Австралії і звідти дістають опал, яким славиться цей континент; з Південної Америки можна в обмін дістати смарагди.

Тепер я вже звикла до колекціонерів мінералів і вони для мене стали щоденною річчю, але спершу я була вражена масовістю шукання за мінералами, масовістю ескапізму - втечі від буднів шляхом присвячення себе hobby. Для цього терміну українського слова я не знайшла. Словники досить незграбно перекладають “гоббі” як “улюблене заняття”.

Під враженням того, що сотні тисяч людей збирають каміння, я взагалі зацікавилась явищем гоббі. З книжки “Гоббі – творче використання дозвілля”2) з журналу “Hobbies” я із здивуаванням довідалась про нядзвичайно різнорідну діяльність, якою американці за повнюють своє дозвілля. Здичайно, загальновідомо, що люди ко­лекціонують картини, античні речі, автографи, поштові значки, монети, коробки від цигарок і сірників, метелики, жуки, художні ли­стівки, та інше. Але, бувши невігласом у питаннях гоббі, я не знала, що є колекціонери ложок, гральаних карт, дзвіночків, шишок з ялин, скляних собак; є клюб колекціонерів щвайцарськнх музичних коробочок; є люди, які роками клеють мініатюрні меблі; є наука dollology (лялькознавство ).

Мене вразила ініціятива колекціонерів ґудзиків, які не просто збирають всякі ґудзики, а з великим вибором, ґудзики з військових одностроїв, ґудзики поліцаїв, пожежників, тощо. Збирають антикварні ґудзики і особливо цінні з дорогоцінним каміннянм і з ориґінальними малюнками. Існує Всеамериканське Товариство Колекціонерів Ґуд­зиків (The National Button Society), виходять два журнали, присвячені виключно збиранню ґудзиків3). Бібліографія для ґудзиколюбців містить чотири назви книжок. В журналі "Ноbbies" є постійна ґудзикова сторінка, де між іншим була ілюстрована стаття про колекцію ґудзи­ків, на яких показано виноград. Авторка пише: “Гоббі, як і виногряд, розважає нас і допомагає тимчасово втекти від тягару і неприємностей життя”.

Є кілька причин - чому в сьогоднішньому організованому сус­пільстві гоббі посідають  помітне місце.

Автоматизація промисловості, сільського господарства і хатнього господарства дає всім людям більше вільного часу, так постає проб­лема масового дозвілля. У щойно виданій книжці4 пишеться, що “Промислова революція нарешті перегнала людську еволюцію” і що “автоматизація перегнала психологічний розвиток, потрібний, щоб її сприйняти”... „американський ротітник психологічно не підготований до використання дозвілля. Він не подібний до греків античного світу і не може задовольнитися тим, щоб сидіти й думати  -  він по­винен бути на ногах і щось робити”.

Друга річ: тепер люди живуть значно довше, ніж будь-коли в істо­рії, де-далі то більше серед населення є людей похилого віку. Але, як одверто визнають деякі автори, в Америці є дискримінація старих. Після 45 років тяжко знайти працю, в 65 років примусово змушують іти на пенсію. Як пише д-р Моріс Лінден: „В американському суспіль­стві мудрість старих ні до чого, бо мудрі слова вони або проголошують у порожнечі, або серед тих, що не хочуть слухати". Величезна більшість родин не живе зі старшою ґенерацією. Звідси - вільний час у маси літніх людей, часто ще повних енергії, звідси — ще кадри для гоббі і організовані зусилля рищеплювати гоббі, щоб старі не хворіли з нудьги.

Окрема проблема - обдаровані люди, які не знаходять можливості використати свій талант у заробітковій праці. Високоорганізоване су­часне суспільство має тенденцію обмежувати творчу ініціативу індивіда: інженери, дослідники, робітники часто робляться ґвинтиками великої машини. Голівуд, комерційне мистецтво і реклямні агенції перемелюють таланти. Для багатьох гоббі стає ескапізмом, для інших - способом прикласти творчі снли.

Дозвілля, як соціяльну проблему, уже намагаються розв'язати в Америці. Нею цікавляться науковці, медичні, допомогові, освітні та інші установи. При Університеті Чикаґо був створений Center for the Study of Leasure. В кінці 1963 року Американська Академія Політичних і Соціяльних Наук організувала конференцію на тему “Дозвілля - важлива проблема в Америці сьогодні”. В цій конференції взяли участь 50 фахівців з ділянок освіти, плянування, охорони здоров'я, організації розваг і відпочинку та допомогових установ. В доповідях, прочитаних на конференції, підкреслено необхідність від шкільних років учити людей доцільно використовувати вільний час. Одну з до­повідей, “Філософське визначення дозвілля” прочитав Поль Вайсс, професор філософії Єльського Університету.

А тим часом мільйони американців у найрізноманітніший спосіб використовують своє дозвілля, у великій пригоді стоять телевізори і зелений змій. Мій досвід показує, що збирання мінералів і полірування півдорогоцінного та орнаментального каміння захоплює людей і дає їм життьові інтереси. Я навіть можу похвалитися, що одне по­дружжя одностайно сказало меві, що я змінила їм життя,  зацікавивши їх шуканням мінералів. Раніше вони не знали, що їм робити в суботи

й неділі...