Йосиф Сірка: „Таким негідникам не місце на нашій українській землі”

додано: 01-12-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/centermai/1259652249.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Суспільство •

„Таким негідникам не місце на нашій українській землі”.

П .Симоненко

Дуже влучні слова, але, на жаль, скеровані вони були першим комуністом України не на адресу негідника - його ідейного батька – ката українського народу В. Леніна. Ці слова він сказав не на адресу терориста і злочинця світової слави, але на адресу відважних і хоробрих Григорія Тихого та Ігора Лісодіда, які облили фарбою червоного ката, при акції відкриття йому „трансплантованого” носа.

Гадаю, що коли б в Ізраїлі хтось наважився відкривати пам”ятник Гітлерові не тільки в переддень відзначення пам”яті жертв Голокосту, то він би живим не залишивсь. Ідейні нащадки картавого ката в Україні до крові побили мирних патріотів, які символічно облили червоною фарбою „вождя” з побитим носом. Сподвижники П.Симоненка уявили собі, що в Україні вони ще далі при владі, а до крові побити, чи вбити – це вже їхнє історичне ремесло.

Гадаю, що подібні до симоненків, в Ізраїлі місця не мають, бо ізраїльтяни шанують і пам”ятають жертви нацизму і нацистам місця серед них нема! Від ізраїльтян нам слід вчитися, як шанувати жертви кривавих диктаторів, як дбати про те, щоб навіть диктаторська тінь не знаходила вільного місця на землі взагалі. Коли кажу вчитися, то йдеться не тільки про Яд Вашем (Yad Vashem) – історико-документальний центр про Голокост, але про тисячі видань та енциклопедичних довідок, сотки музеїв по цілому світу про Голокост.

Німці подолали в країні нацизм – заборонена всяка нацистська символіка і писана пропаганда, а жертвам Голокосту спорудили в Берліні величавий заповідник за 11 мільйонів евро. В інтернеті можна знайти під гаслом Голокост 3.990 000 позицій, 3 мільйони позицій можна знайти у фільмах, згадується 6 мільйонів разів у романах, оповіданнях, розповідях і т.п..

Під гаслом Голодомор в інтернеті можна знайти всього 279 тисяч позицій, про нього йдеться, чи мовиться всього 12 800 разів у фільмах. Музеї та пам”ятники (пам”ятні дошки) жертвам Голокоста можна знайти по всьому світі. Тому боляче дивитись, коли нащадки злочинного режиму до крові побили невинну людину лише за те, що він облив їхнього ідола червоною фарбою. За його ж вчинки мільйони, не тільки українців, поплатилися червоною кров”ю!

Україна покрита мільйонами гробів – окремих і масових - Голодомору, українська земля просякнута кров”ю розстріляних українських селян, робітників, церковнослужителів, інтелігенції. Досі стоять лише скромні пам”ятники жертвам Голодомору та не дуже розповсюджена історична правда про нього. Тому залишки большевицького режиму дозволяють собі знущатися над жертвами України, висуненням комуніста-ленінця на кандидата у президенти України. Це наруга над пам”ятю невинно замордованих штучним голодом дітей, жінок, селян та інших.

Ізраїль побудував монументальний пам”ятник жертвам Голокосту, а „українські” комуністи закидають президентові Ющенкові, що він витратив гроші на пам”ятник жертвам Голодомору. Не знати, скільки коштувала „трансплянтація” носа комуністичному вождеві, але я певний, що за ті гроші можна було купити десятки тисяч медикаментів проти свинячого грипу, чи запобіжні маски з марлі для народу (а комуністи ж так „побиваються” за народ!).

По цілому світі (не тільки там, де активна українська діаспора) відзначали 76 річницю Голодомору! В Канаді, де Голодомор визнано Ґеноцидом українського народу, відзначали його на рівні провінційних парламентів (в Альберті промовляв прем”єр провінції Стельмах), по всіх великих містах відбулися вшанування за участи політиків, а в Торонто та околицях, у всіх понад двадцяти українських церквах відправляли панахиди за участи десятків тисяч вірячих усіх конфесій. Про Ґеноцид українського народу сьогодні вже знають у цілому світі і коли б не політичні зусилля північного нерідного „брата”, то він би був визнаний більшістю парламентів світу. Тому важко собі уявити, що в Москві колись можуть поставити пам”ятник жертвам Голодомору, як це зробили німці по відношенню до жертв Голокосту.

Німецько-мовне населення Европи зможе ознайомитись з Голодомором через художній твір Василя Барки Жовтий князь (Der gelbe Fürst, В-тво Ярославів вал, Київ 2009). Переклад зробила Марія Остгайм-Дзерович (Maria Ostheim-Dzerowycz, Wien, Ösrerreich).

Під заголовком Замість передмови: Василь Барка – поет, містик, візіонер (Statt einer Vorrede: Vasyl Barka - Dichter, Mystyker, Visionär) проф. Леонід Рудницький (La Salle Universyty) на кількох сторінках знайомить німецькомовного читача з біографією та творчими досягненнями В.Барки (1908 – 2003). Л. Рудницький зазначає, що перший переклад творів Барки на німецьку мову був ще 1956 р. у місті Мангаймі (Trojanden Roman, Кеssler Verlag).

Жовтий князь був перекладений на французьку мову в Парижі 1981 р. але, на жаль, совєтські аґенти викупили майже увесь наклад і з нього мало що збереглось. Совітська пропаґанда не признавалася до Голодомору в Ураїні взагалі і роман очевидця, який пережив це страхіття , був загрозливим для брехливої більшовицької пропаганди.

Л.Рудницький наводить слова проф. Ріхарда Бруннена, який зазначає, що: „Оповідь Барки опрацьовує свідчення подій, акцій та терпіння у трьох дімензіонах.” Проф. Ґерманістики Л.Рудницький стверджує, що в архівах Української Академії Наук в Нью Йорку знаходиться і другий том роману Василя Барки Жовтий князь та переклад англійською мовою першого тому і вони чекають на спонзора, щоб побачити світ.

Свідків-очевидців та тих, що пережили Голодомор, з кожним роком меншає, тому художнє спрацювання цієї теми, яке базується на достовірних фактах української історії, набуває особливого значення. Сподіваймось, що до наступної річниці Голодомору побачить світ і англомовний переклад роману В.Барки Жовтий князь, який міг би стати і темою для українського кіно, чи телебачення.

Отож, цивілізований світ поминає невинні жертви, замучені комуністичним штучним голодом, а „українські” комуністи цинічно реставрують „недобитого” бронзового ідола. Важко собі уявити, щоб в Німеччині хтось наважився відкрити пам”ятник Гітлерові. В Україні ж не тільки пам”ятники, але й живі прихильники колоніяльного минулого до крові б”ють „незалежних” українців і оберігають символи колоніяльного минулого, яке принесло стільки горя усій нації.

Сумно читати, що державні службовці в уніформах української міліції охороняли „трансплантований” ніс ката українського народу і дозволили брутально побити українського патріота, який набрався сміливості, щоб отій зграї ідейних нащадків комуністичного Чінґіс-хана, вказати на їхнє справжнє обличча. Погляд на закривавлене обличча жертви комуністичного терору у ХХІ ст. в столиці України, пригадує нам ще недавнє минуле і вказує, що можна очікувати від нащадків безносого „вождя” в майбутньому!

Злість і сум стискають серце, коли читаєш, що відгодований комуніст Голуб висловлюється проти існування Голодомору, мовляв „ з Ющенком помре і Голодомор!” Йому безкарно обходиться брехня і порушення закону про визнання Голодомору Ґеноцидом ВР України, де він голосував проти.

Як довго ще прийдеться чекати, щоб відповідальних за найбільший злочин проти людства у ХХ столітті нарешті поставили перед суд і щоб не симоненки і голуби визначали, що і кого нам святкувати, а щоб зрештою ті, що пережили ГОЛОДОМОР могли поклонитися пам”яті невинних жертв!

Всі громадяни України, без різниці на національне походження та конфесійну приналежність, повинні мати доступ до написаного творцем слова ҐЕНОЦИД Рафаєля Лемкіна, який ще 1953 р. в Нью Йорку своїм слухачам звернув увагу на „знищення української нації, як класичний приклад радянського ґеноциду”. Він зокрема підкреслив: „Українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його віра - все відмінне... щоб знищити (український) націоналізм... жертвою стало українське селянство... голод був потрібен совєтам, і вони його запланували... якщо совєтська програма буде успішно здійснена, якщо інтелігенцію, священика, селянина можна знищити (тоді), Україна буде такою мертвою, мовби вбили кожнісінького українця, бо тоді буде загублена та частина, яка тримала і розвивала її вірування, її спільні ідеї, які її провадили і дали їй душу, які, коротко кажучи, зробили її нацією... Це не просто СПРАВА МАСОВОГО ВБИВСТВА, ЗНИЩЕННЯ, не лише справа ОКРЕМИХ осіб, але це ЗНИЩЕННЯ КУЛЬТУРИ І НАЦІЇ” (підкр. і переклад йс). (Lubomyr Luciuk Lemkin: Holodomor “Classic” Genocide. Новий шлях, 26.11.2009, стор. 7).

Звичайно, атеїстам не йдеться про віру українську, комуністам не йдеться про збереження національного, яке так свято зберігають і плекають усі цивілізовані народи, зрештою, не йдеться про горе народу, бо саме завдяки їх кривавим рукам Україна змушена відновлювати свою пам”ять, щоб знов зайняти місце серед цивілізовіаного світу, в якому вона ще кілька століть тому відігравала значну роль. Випасені за народні гроші комуністичні спадкоємці кривавого Леніна не можуть признати Голодомор, бо ж ситий голодному не вірить, а вони були ситими й залишились жирними за рахунок їхніх досі безкарних вчинків, які вони здійснили проти українського народу. Питання постає: Чому так довго потрібно чекати на просяклій кров”ю українській землі, щоб вбивцям-негідникам винести справедливий вирок?! На українській землі не повинно бути місця негідникам- вбивцям української нації!

Торонто, 30 листопада 2009 р.

додано: 01-12-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/centermai/1259652249.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.