Війна і СУМ

09-02-2010 04:18 Сумщина // Дати // URL: http://maidan.org.ua/static/centernews/1265681883.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

РОСТИСЛАВ МАРТИНЮК ЧЛЕН СУМ СУМЩИНА З 1996 РОКУ

В ці дні минає двадцятиріччя з часу дуже бурхливих подій. «Ланцюг Злуки» до Дня Соборності в 1990-му році, перша виборча кампанія до Верховної Ради УРСР на альтернативній основі, багатолюдні мітинги, становлення неформальних структур.

25 лютого виповнюється 20 років з дня створення Спілки Української Молоді «Сумщина», досить знакової організації, яка наклала відбиток не лише на сумську «містечкову» політику. З нагоди цієї дати готується до друку збірник спогадів та документів. Пропонуючи читачам спогади одного з сумівців, закликаємо «ветеранів визвольних змагань» покоління 90-их оприлюднювати свої мемуари, спогади, передавати до архівних збірок документи та фотографії тієї буремної доби.

Також бажаємо перейнятися безкомпромісним романтично-патріотичним духом тих часів нову генерацію, адже, судячи з положення небесних світил та очікуваних результатів другого туру президентських виборів, настають для нас «веселі часи», а одже досвід революціонерів кінця минулого століття може дуже знадобитися.

Ред.

Мої власні стосунки із СУМ «Сумщина» почалися досить пізно - з кінця 1995 року. Саме тоді я повернувся із Російської Федерації, де прожив досить, щоб одружитися із студенткою МГУ і, водночас, платонічно закохатися у мордву.

Серед аргументів на повернення з веселої мордовської Москви до рідних, але невлаштованих Сум було СЕРЕДОВИЩЕ. І була це громада СУМівців, яких особисто я не знав, але романтичний ореол яких сягав української діаспори Москви з початку 1990-их.

Якщо стисло, то у відродженій бібліотеці української літератури, що на Велозаводській, був хороший газетний відділ – його курував доброзичливий харків’янин Юрій Кононенко*. Час від часу там з’являлися самвидавні бойові листки, серед яких виділялася газета «Гроно» - орган СУМу, офіційно зареєстрований державою. «Гроно» справляло на українських москвичів виняткове враження - бо була зі Сходу (Суми!) і була войовничою (якісь бандерівці!)

Скажу чесно: у променях цієї загадкової слави трохи грівся і я – уродженець Сум. Завжди нагнітав: мої земляки – Антоненко-Давидович, Хвильовий, Пантелеймон Куліш, а в роки війни у нас було таке підпілля ОУН!.. Тільки через 15 років я дізнався, що не брехав (уклін директору Сумського архіву Геннадію Іванущенку – він полегшить мою загробну долю). А тоді, у єльцинсько-демократичний 1994 рік, ми разом із активом бібліотеки відзначили 35-ту річницю убивства Степана Бандери. Згодом навіть перелякалися резонансу: на вечір прийшли не лише благодушні представники Луб’янки, але й голови восьми національних громад Москви (включно з німецькою). Яблуку ніде було впасти. Про подію написала, між іншим, і комуняцька «Правда».

Але що таке «Правда» у порівнянні з «Гроно»?! Вперше завітавши до редакції газети у Сумах, я застав її незмінного редактора Віктор Рога за купкою свіженьких дописів. У височезних кімнатах на Петропавлівській, 40 (?) завжди було темнувато, а невідомі мені сподвижники Рога, які час від часу заходили й виходили з крайнього кабінету ліворуч, нагадували мені фронтовиків, які забігли в штаб – покурить і забрати накази.

Вразила якась легкість спілкування, святкова піднесеність – таке тут відчував завжди. Всі були молоді, але не хлопчаки (все ж таки 1996 рік на дворі!) Вперше я дізнався, що жартувати про старомодних рухівців не лише можна, але й дуже корисно: вони сиділи у протилежному кінці знакомитого будинку і виглядали демобілізованими старцями, яким слід вибачити балаканину, а для справ – переміщуватися в СУМ.

Моя справа в СУМ – це була публіцистика. Для газети «Гроно». Тільки згодом я збагнув, що Віктор Рог якось непомітно примусив мене викладати свої думки на папері – стисло і «по-сумівськи» стильно. Власне, саме в «Гроні» я став тим, ким є зараз – професійним журналістом.

Попри невеликий наклад, публікації в «Гроні» робили автора моментально відомим. Це не була мета авторів – особистий успіх. Але вражало як швидко імпульс твоєї ідеї сягав читача – бо він вдумливий і відкритий, цей сумський читач. І як же шанує й дослухається він до цього видання...

До самого від’їзду до Києва 1998 року, я пачками зберігав всі числа «Грона» у себе вдома, на Огарьова, 9. Зрештою, це «дістало» навіть мою дружину. Почав пересилати їх поштою - до усіх закапелків України (навіть якогось Апостолового в Миколаївській області). І не важить який номер, – кожне число «Грона» можна було читати з будь-якого місця, не заснеш.

Свідчу: до цього часу формат і стиль газети – взірець для мене і, водночас, недосяжна трибуна – бо тепер можна написати сотні статей, і жодна не матиме такого простого і глибокого впливу на читача, як тоді – із «Грона».

Це, власне, феномен всієї Спілки Української Молоді. Як легко і вільно вона лягала на сумський ґрунт, як добре плодоносила. Впевнений: аніскільки не романтизую її з бігом часу, бо СУМ тоді – був сама романтика, вільна й пружна. Переконаний: СУМ непомітно, але очевидно виховав нове сумське десятиліття – для «буремних» 2000-их років. Тепер в Сумах Степан Бандера – своя людина, для кращих – Герой. І навіть не в тому річ – місто змінилося, СЕРЕДОВИЩЕ стало іншим.

P.S. Після 2004 року сталося неймовірне - вже сімейні СУМівці пішли у владу (це була мобілізація, і точно - не потяг). Серед найбільш помітних – Олег Медуниця, якого я запам’ятав з першого дня знайомства - за простий такий слобідський мілітаризм і знавецьку практичність – цього бракувало мені.

Останній раз членів СУМ «Сумщина» я бачив разом десь у лютому 2005-го. Де? У скуйовдженому кабінеті кучмівського пахолка – Володимира Щербаня. Він щойно втік чи то в Росію, чи у Монте-Карло, попаливши документи і «стиривши» оргтехніку зі своєї «хази». Мародер залишається собою навіть у крайньому переляку… У цьому незатишному місці походжав незворушний Медуниця, трохи втомлений і збайдужілий. Нам фізично солодко було відчувати «втечу окупанта» - мабуть так у Львові 1941-го почувалися Бандера і Стецько, як ми тоді у Сумах – у лютому 2005-го.

Ми знайшли у сейфі Щербаня трохи червоної ікри та не розкоркований коньяк. Випили за його мародерське здоров’я. Жуючи чорний хліб, Руслан Дейниченко час від часу визирав через вікно на Майдан Незалежності - там юрмилися люди, які хотіли звільнення щойно призначеного голови якоїсь РДА… Ми звично сміялися і говорили про те, хто з СУМівців «забере» Краснопільську, Великописарівську, Тростянецьку та Лебединську адміністрації. Водночас коло Медуниці вже терся якийсь із «бувших», розповідаючи адміністративні секрети «Пентагону». Вони були нікому не цікаві, але Медуниця вже узяв той маленький хрест.

Нам було байдуже – затримається хтось із наших у цих кабінетах чи ні. Україна – більша за владу. А наша війна – більша за кар’єру. Бо Блажен муж іже не ідет на совіт нечестивих.

*Юрій Кононенко – директор Української бібліотеки в Москві. 2009 року, через переслідування ФСБ, емігрував до Києва.

http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1747

09-02-2010 04:18 Сумщина // Дати // URL: http://maidan.org.ua/static/centernews/1265681883.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.

Ми також вітаємо коментарі, доповнення та виправлення до текстів новин від всіх свідків подій, що згадуються в новинах. Пишіть на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини. Всі цікаві коментарі будуть оприлюднені.