Ярослав Сватко: Полігон політичного прогресу

додано: 05-07-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1215279815.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Zахідна аналітична група

• Політика •

Можливо, комусь здається, що увага політичних оглядачів до американських виборів є надмірною. Бо у світі, де Америка, хоча й є мілітарно найсильнішою державою, не може одноосібно укладати правила міжнародних стосунків, і навіть не може дати собі ради з ворогами, які у військовому та економічному відношенні не досягають навіть сотої частини американської потуги.

Проте, хоча все це – правда, Америка є важливішою, ніж можна припускати. Вона – полігон політики майбутнього. Це визначальна точка політичного клімату планети, – і тому кожна нація, яка намагається проводити політику власних інтересів, намагається здобути свій важіль впливу на Америку. Тому кожні вибори в США важливі для всього світу, і в кожній країні аналітики намагатимуться зрозуміти, куди прямує ця держава, і чого від неї очікувати у близькому й дальшому майбутньому.

Те, що відбулося на демократичних праймеріз цього року, є фіксацією певного шляху, пройденого американським політикумом і американським суспільством. Барак Обама, мулат із Ілінойса, став кандидатом у президенти США. В певному сенсі, чи стане він президентом, – вторинне. Американська політика стала перед фактом справжньої рівності кольору шкіри, це не призначена на посаду волею президента Кондоліза Райс, а це обраний волею половини виборців Америки кандидат у президенти.

Принаймні половина Америки ствердила на практиці, що колір шкіри не може стати перешкодою до найвищої виборчої посади у цій країні. Це не порожнє пропагандистське гасло. Упродовж першої сотні років недовгої історії цієї держави, попри її демократичну Конституцію, у ній існувало рабство, і воно в 99,99% визначалося кольором шкіри. Перші два десятки років після повалення нацизму в цій країні й далі існувала расова сегрегація – і треба було смерті Мартіна Лютера Кінґа, щоб політикумом та інтелектуальною елітою справді струснуло, і вони усвідомили, що на таких засадах розвивати далі націю не можна.

Сьогодні Америка пожинає плоди програм, які почали складатися ще тоді, і над втіленням яких працювали не лише Конгрес і Сенат, але й громадські організації та приватний бізнес. Чого вартий бодай внесок Голівуду, який ненав’язливо у кожному другому серіалі показує успішну й дружню співпрацю чорного й білого поліцейських чи агентів ФБР, закладаючи цей стереотип глибоко у підсвідомість не лише дорослих, але й школярів.

Сьогодні це вийшло із підсвідомості на політичну арену, і ми маємо Обаму. Жива ілюстрація американського "плавильного котла", мати – біла, батько – африканець, син – успішний сенатор від промислового Середнього Заходу. Для ділової Америки колір його шкіри має дуже другорядне значення, – значно важливіше, що і як він буде робити в її інтересах. Для чорношкірих американців це поки що мало значення – але тут йдеться скоріше про фактичне ствердження політичної рівноправності, яке афроамериканці прагнули зафіксувати. Врешті, для політиків, які прагнутимуть перемагати, значно більше значення матиме прихильність білої та латиноамериканської громад, які чисельніші, тому не все, що спрацювало і спрацює на цих виборах, годитиметься для наступних, коли рубіж у свідомості буде перейдено.

Зараз основна інтрига переміщується в площину боротьби МакКейн-Обама. Коли республіканець за явною перевагою отримав перемогу в партійному відборі, багато аналітиків уважали, що це плюс для МакКейна, оскільки він матиме можливість планомірно проводити власну президентську кампанію, в той час, коли суперник витрачатиме зусилля на внутрішню партійну боротьбу. Однак сьогодні соціологія показує інше. Попри взаємне поборювання, рейтинг обох демократичних кандидатів проти республіканця зростав, і сьогодні він такий, що МакКейнові варто задуматися, яким чином цю перевагу суперників принаймні знівелювати. Заміри Ґелапа від 3 червня, зроблені на замовлення USA Today показують перевагу Клинтон над МакКейном 48 до 44, і ще більшу – Обами: 49 до 44. Заміри, зроблені в кінці червня, показують явну перевагу Обами — до 15%.
Очевидно, що в політиці, як і в спорті, там, де є справжня боротьба – рейтинги зростають, а там, де її немає, або вона імітується, – реальна сила падає. Боротьба Обами і Клинтон була справжньою, і те, що Гіларі не здавалася до останнього, послужило добру службу Обамі: у лютому заміри популярності Ґелапа показували, що він програє МакКейнові.

Однак робити висновок про більшу імовірність перемоги Обами передчасно. Вибори в обох партіях показали, що заочні рейтинги часто падають під час безпосередньої боротьби: у республіканців перед початком праймеріз найвищий рейтинг мав колишній мер Нью-Йорка Джуліані, – а в очній зустрічі із суперниками він виявився чи не найменш популярним. Клинтон теж мала вищий від Обами рейтинг перед початком боротьби. Тому перевагою Обами є лише важка перемога, він має команду, яка пройшла нелегкі випробування, має досвід, відсутній у республіканського опонента. Бліцкріґ МакКейна назвати здобутком досвіду важко.

Є й інші чинники. Війна в Іраку, яка неодмінно зніме МакКейнові частку прихильності. Вміння команди Обами вибирати теми, болючі для звичайного американця, – і ближчі та зрозуміліші йому від високих матерій політики. Саме завдяки цьому Обама переміг Клинтон, і якщо він далі гратиме на своєму політичному полі – весь досвід МакКейна може виявитися марним.

Однак у всьому тому є найважливіший фактор: вибір шляху Америки. Сьогодні люди, які переймаються геополітичним майбутнім США, мають серйозні претензії до восьмирічного урядування Буша-молодшого. В кінці тисячоліття Америка стала єдиною надпотугою в світі. Це створило у багатьох політиків ілюзії, що тепер США може нарешті вибудувати свій Pax Americana за власними уподобаннями і позбутися багатьох загроз власній безпеці. Однак такого не сталося. Сьогодні США не є в суттєво більшій безпеці, ніж у двополярному світі, а щодо впливу на міжнародну політику, то його Америці здійснювати зараз важче, ніж, приміром, у 1970-х.

Є цілком самостійний чинник ЄУ, є Китай і Японія. Врешті, є чинник ісламу, який успішно протистоїть американцям, і перемогти його, попри явних союзників: Туреччину, Пакистан і Саудівську Аравію, військовим шляхом не вдається. Найгірше, що незважаючи на переможні реляції командувачів збройних сил в Іраку та Афганістані, кінця тим війнам не видно. Ось у цьому і полягає велика слабість МакКейна, бо він, по суті, пропонує модернізований підхід до проблеми за схемами Буша. Певність у тому, що спроба вирішити проблему в лоб, збудувавши народам із іншою історичною ментальністю демократію за американськими взірцями, тане з кожним роком війни.

З Обамою в американців пов’язані надії, що він запропонує інші підходи, в яких Америка використає свої інші переваги у глобалізованому світі. Тому, коли кандидат-демократ стверджує, що він, всупереч традиціям американської дипломатії, ладний зустрітися навіть із іранським президентом Ахмадінежадом, це сьогодні не відштовхує від нього виборця. Середній американець вже не вірить, що лише з допомогою командосів можна зупинити смертників із поясами шахіда. Інша річ, що добре випрацюваної стратегії, як Америка повинна зберігати своє домінування в постіракський період, Обама не має. Але для тих, хто ситий іракською війною по вінця, це суттєвого значення не має.
Врешті, Україна. Навіщо нам ці чужі вибори, на результат яких ми не можемо вплинути? Відповідь проста. Цей народ на власному політичному досвіді пройшов багато що з того, що Україна вже пройшла чи проходить тепер. Розгул бандитизму і зрощення мафії з владою, псевдодемократія партійних інтриг – у кожному випадку їм доводилося знаходити засоби боротьби зі злом. Сьогодні великою проблемою українських виборів є непрозорість самого вибору: у партійних списках "паровозом" протягуються у владу люди, яких би народ за інших умов ніколи б не обрав, та які використовують владу не для, а проти народу. Чи є проти цього якийсь інший захист, крім публічності, і наскільки ефективно публічність партійного вибору дозволяє відсіювати ставлеників мафійних груп?

Американські праймеріз показують, що їхній спосіб – це одна з ефективних можливостей не дозволити утворитися партійним мафіям. Наша відповідь може бути іншою за формою, але по суті американські вибори нас учать: хочете, щоб не утворювалися партійні мафії – робіть так, щоб і партійні вибори були публічними. Ви витратите трохи коштів (про які фарбовані борці за народне добро говоритимуть Вам, як про велику втрату), але у Вас значно менше вкрадуть через безконтрольність влади. Хотілося б, щоб цей досвід Америки на шляху політичного прогресу десь проріс і в Україні. Бо щось потрібно робити з цими "котами в мішку", перепрошую, політиками в непублічній частині партійного списку.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 05-07-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1215279815.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.