першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Максим’як: Десять м”ячів для Зашковичів, про які почув весь світ

додано: 23-09-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1001195157.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти



Того дня в селі Зашковичі, що зовсім близько до Бурачковичів, собачий лемент стояв аж до Львова - зустріч з люблячим народом проводив депутат від СДПУ(о) пан Пуркіс Григорій.

Громаду представляли: від автокефальної конфесії отець Никодим із десяткою, від греко-католицької отець Діонізій з двадцяткою, руску церкву представляла вчителька зарубіжної літератури Ніна, яку в сорок семім році привезли в село енкаведисти на лафеті без панчіх і майток, від п”ятидесятників не було нікого, бо вони горівки не п”ют, а на тверезу голову можут більше людей зарізати кухонним ножем, ніж п”яний чоловік з сокирою забити. Тому з метою повної безпеки Гриця Пуркіса, рішили штундів на зустріч не просити.

Громада наперед вирішила – менше, ніж за мішок цукру на хату в ніякі переговори з Грицьом Пуркісом не вступати, видурити в нього цукор, а по новім році відправити ходоків до Гладія і в нього випросити ще по мішку цукру, а голосувати все одно за Ющенка.
“А десят м”ячів, хай собі в дупу запхає”, - так патріотично думала громада.

Ніна, яка з сорок восьмого року числилася, як мать-одіночка і ніяк не хтіла йти із школи на пенсію, бо мала св’язі - була другого мненія:” Хоч Гриць Пуркіс і нє нашей вєри, але він настоящій продолжатель дєла РДРСП і “Бунду” і його треба поддержать”. Отець Никодим, хотів було щось образливе сказати тій приблудній конфесії, але згадав, що його син в одинадцятім класі і Ніна може йому медаль спортити, а їй ніц не зробиш, бо вона має кришу у Києві, де її син рекетьором встроївся на роботу.

Тим часом здіймаючи стовп куряви, колона із двох мерцедесів, одного джипа, автобуса із телебаченням і участкового міліціонера, який біг поряд з машинами, наближалася до зарінку біля ставів, який служив одночасно пасовиськом і футбольним полем. Першими з авт вискочило чотири хлопа, як бугаї, вдіті, як на похорон – у все чорне і почали свердлити народ очима. Отці стали зразу хреститися, а за ними і решта люду, крім Ніни, звичайно. Затим повибігали з автобусу люди з камерами і лямпами і почали цілити на середнього “мерцедеса” звідки вийшов Гриць Пуркіс, так само весь вдітий в чорне. “Напевно він вдовець”, - ахнули слабі до мужеського полу жінки.

Згідно програми, першим нумером Пуркіс мав звернення до народу, в якому висвітлював досягнення СДПУ(о) у встановленні незалежності в 90-х роках. Він витягнув папірець і почав повільно читати українською. В промові згадував, як він разом із Чорноволом, Бойчишином, Ємцем боролися за Україну, як його нєзгібаємий соратник Вітя Мертвечук, потомственний оунівець, боровся проти КДБ і до останнього подиху Юрія Литвина та Василя Стуса, як адвокат відстоював їх інтереси. Також пообіцяв, що всі в Україні завдяки йому Грицю Пуркісу будут жити добре, при світлі та із зарплатою, яку будут виплачувати вперед на рік, а то й два. Як приклад, Пуркіс приводив щасливе життя на Барбадосі, де весь народ радіє із свого синьо-жовтого прапора та тризуба, а рівень життя тамтешнього населення, завдяки йому – Грицю Пуркісу сильно зріс. За роки незалежності України, завдяки його капіталовкладенням, частка внутрішнього валового продукту в Барбадосі з розрахунку на одного барбадосця зросла до одного мільйона долярів (тут, при слові доляри, охнули слабі на гроші дядьки) і такого долярового рівня можна досягнути також в Україні, зокрема тут у Зашковичах, коли голосувати весною на виборах за СДПУ(о).

Оплесків не було, народ стояв з відкритим очима і ротами. Першим отямився отець Діонісій: “А коли цукор будут роздавати?” Пуркіс, знов дістав папірець і прочитав з нього: “Будемо!”, потім - “Слава, Україні!” і твердо і проникливо глянув на народ, що в тих мурашки по плечах пробігли.

Другим пунктом програми була роздача десяти м”ячів футбольній молоді села, яка з такої нагоди вирішила втнути показовий матч: куток на куток. Але Пуркіс не став дивитися футболу і за кілька хвилин тільки курява вказувала, що тут був Пуркіс. Дядьки брели до села понуривши голови і думали собі: “Цукор він то дасть, а от що в нього би мало значити “Слава Україні!”, на що оце він натякає?”.
А підлітки, як завжди, ганяли м”яча, правда все ще старим м”ячем – нових було жаль.


На другий день У Львові вже зранку чувся підозрілий гул. Одні казали, що буде футбол, другі що то десантників з Хирова на Львів перекидають. На футбол люду зібралося - море. Такої гранди давно не було, зачали, як завше о семій. Не так, як вчора, коли грали в Зашковичах. Там народ весь розійшовся після мітингу і футбол оглядали три кози, цап Цьоха і баба Василина, яка ту всю громаду пасла. А тут інша справа – ентузіасти навіть на прожектори повилазили. То й не дивно – голова федерації футболу Гриць Пуркіс пообіцяв тренеру збірної ящик непідробленого вірменського коньяку та спонсорувати шіфер на дачу, а всій команді – по два кавалки чи куска (може, доброго мила?). Про то вже знали всі 28 тисяч вболівальників. Тому гра мала бути затята. Правда, вірмени, як справжний підступний противник, хотіли дезорієнтувати тренера і божилися, що з часу гекачепе тільки їм відомо де є правдивий вірменський коньяк, бо всьо решта, то є чача і, за два ящики правдивого, просили тренера сказати Лужному та Шеві, щоб дуже не бігали. Тренер твердо стояв на нетвердих ногах і був непідкупний – Гриць завбачливо попередив:” Будєт щось не так Лобан – получішь в лобан” і втішився із власного каламбуру.

Футбольний матч Україна-Вірменія проходив без жодних несподіванок. Почали з державного гімну і при словах “згинут наші вороги, як роса на полі” вірменам стало зле. Наші футболісти, які прислухалися до слів, зрозуміли все буквально і поперли на вірменів. Народ згудів в ієрихонські труби і в першім таймі вже на тринадцятій мінуті Шева із штрафного зафайдулив під футрину. Народ на радощах, аж здурів. Рев, гул, стрільба дійшли аж до Києва. Кучма переполошився і став дзвонити до Кузьмука , щоб срочно прислав вертольота, аби мав чим втікати на Москву, а тим часом його Людміла витягувала з-під підлоги бруліки і пробувала подушку з долярами запхати до куферку. Зразу ФСБ задзвонили до Свістунова в Львів і за п”ять хвилин вже в руских новинах на Інтері передали, що патріоти у Львові зачали війну. До Канади теж в мінуті дійшло і в українських церквах почали бити в дзвони і оголосили про збір теплих шкарпеток і долярів. Але на стадійоні прото ніц не знали.

Коли ж у перерві, до мікрохвона дорвався диктор від першого самостійного і зовсім незалежного від Гладія львівського телебачення і оголосив, що нас всіх зараз ні з того - ні з сього привітає голова хведерації футболу і активний члєн СДПУ(о) пан Пуркіс, який подарував десять м”ячів на розвиток футболу в львівській області і одного комп”ютера на розвиток нафтопереробного заводу в Дрогобичі, народ вже допивав пиво і вихиляв малі плящинки з міцнішими напоями. Може пан Пуркіс сильно хвилювався, може було затемно читати з папірця, але пан Пуркіс впоров дурницю - збився на третім слові і сказав його по рускі. Народ зразу щось запідозрив, молоді зачали свистіти в два пальці, а старі болєйщики почали перешіптуватися і виясняти родословну пана Пуркіса:
- Слухайте, а що то за єдин, Пуркіс?
- А ви, що, направду не знаєте Грішу? Та то є вуйко Геншафта, який в дев”яностім році забив Марту Левицьку і тепер у Гранд-отелі керує.
- Не меліт дурниць, прошу пана, Марта Матківська, то цьоці з Америки забитого Ігоря Мельничука, який керував Гранд-отелем, перед тим, як його забили. А Григорій Міхайловіч порядошний мущіна. Він до Зашкова, аж десят напомпованих м”ячів спровадив.
- Що ви там знаєте в дупі, Пуркіс продав Шевченка на Італію а на ті гроші скупив у Львові всю елєктрику.

Палкі суперечки перервав вихід на поле улюблених футболістів. Всі понапинали шиї, щоб побачити Шеву, Лужного, Лобана, Сєрьожу. Суддя свиснув і зачалася друга половина гри. Але грати, крім вірменів вже ніхто не хотів. Народ почав ойкати, хапатися за голови і за груди, як тільки вірмени посувалися на нашу половину і пробували поцілити в брамку. Публіка заремствувала. Найбільше діставалося тренєру Лобану: “Що, напивсі вірменського коньяку! Збудіть його, бо він там на лавці вже заснув!”, трохи дісталося і решті футболістів: “Лужний – бігай, задуси того слабака! Сєрьога (то до Реброва), ти що сала не їш в Тотенхемі, що з тебе лишилося! Що ви там поздихали? Я на футбол приїхав, а не на балєт і дав шісдесят долярів за білєт!”

Тренєра нарешті збудили і то було вчасно, бо вірмени так насідали, що вже ради не було. Лобан випустив на поле свіжі сили – Попова і Воробея. Було видно, що Воробей, як сидів на запасній лавці до 78 хвилини, то аж вирив там буцами велику купу землі - справжній шахтьор. Йому хватило дванадцять мінут, щоб забити аж два голи. Вірмени бідні плакали. Народ ревів в труби, кричав, стріляли феєрверки.

Один не радий був п.Пуркіс з вірменами, бо заслуг СДПУ(о) в розвитку демократії і футболу в Україні ніхто не хтів відмічати, а вірмени – бо програли три сухих м”ячі. Але в Пуркіса всьо було схвачено, був запасний варіант, який коштував авжеж більше ніж десять м”ячів та якийсь там комп”ютер – інтерв”ю для телебачення на запит люблячих прихильників СПДУ (о) і футболу. Для люблячих прихильників СПДУ прийшлося скупити білетів на пів сектора, та ще й заплатити хлопцям за клопоти. Вони вже пів години чекали на лавках поки розійдеться цікава публіка з трибун і пан Пуркіс підійде з телевізією до їхнього сектора, щоб інтерв”ю відбулося на фоні масової “любові і прихильності” до п.Пуркіса. В оточенні чотирьох охоронців, які навчено уникали камери, та на фоні “люблячої публіки”, до якої можна було говорити на родном язике, п.Пуркіс вже сподівався нарешті розслабитися, коли раптом нізвідки взявся хлопець спортивної статури і зрозгону наткнувся на тусовку - де він міг знати, хто то зібрався? З тусовки тілько встигли викрикнути:”Куда прьош, казьол!” і почали себе лапати за пазухами.
- Сам, козьол, - пролунала відповідь.

додано: 23-09-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1001195157.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua