першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Євген ЛЕВІН: “Хто керує релігійним життям на Харківщині?”

додано: 24-09-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1001348698.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Питання це є більш ніж слушним з огляду на події останніх місяців, що мали місце в Харкові в зв’язку з, як мінімум, з призупиненням будівництва тут греко-католицького храму Святого Миколая Чудотворця. Суттєвим є те, що й по сьогодні харківські греко-католики не мають власної церкви, і їм доводиться молитися лише тричі на тиждень у римо-католицькому костьолі. А їх, за словами отця Миколи Семеновича, є до 2000 парафіян. Спроби побудувати власну церкву о. Микола та його парафіяни роблять принаймні з 1997 року, обравши собі за прийнятну територію Салтівський житловий масив (адже більшість парафіян проживає саме в ньому). Звичайно, місцева влада не була проти (на словах) того, аби свій храм у Харкові мала УГКЦ.

Спочатку віруючим було запропоновано місце по проспекту 50-летія ВЛКСМ (відразу прохаю вибачення у читачів за те, що їм й надалі доведеться стикатися з подібними назвами, але з пісні слів не викинеш, адже друге місто країни й досі й досі переповнене більшовицькою топонімікою). Вже восени того ж 1997 року московський райвиконком вирішив, що храм будувати не можна, оскільки це місце, бачте, є місцем проведення масових заходів, зокрема, “Дня победи”, “Дня освобождения Харькова”.

Взимку 1999 року районна влада спільно з управлінням містобудування та архітектури міста вдруге відмовили в спорудженні храму у вищезгаданому місці. Далі був парк “Победи”, але й тут нічого не вийшло – на території парку передбачається створення міського “Діснейленду”. Тоді управління містобудування в особі тодішнього начальника Ю. Шкодовського запропонувало для церкви місце на розі вулиць більшовицьких командармів Корка і Уборевіча, але вже в травні 1999 року все стало на свої місця, мовляв, поряд спортивний майданчик, а біля нього церкву будувати не можна. Наступним місцем у тому владному “футболі” стала ділянка землі по вул. Гвардєйцев Широнінцев біля інституту охорони здоров’я дітей та підлітків імені, звичайно ж, Н. Крупської (НДІ ОЗДП) “Лист погодження акту вибору земельної ділянки” підписали: головний архітектор міста Ю. М. Шкодовський, голова московської райради Ю. Я. Кроль, головний державний санітарний лікар Б. І. Григоров, усі інші посадові чинники Харкова. 28 липня 1999 року виконком міської ради ухвалив рішення про дозвіл на будівництво і надав релігійній громаді земельну ділянку в тимчасове користування до 2004 року. Документ підписав міський голова М.Д. Пилипчук. Здавалося, нарешті все владналося і греко-католицька громада з вірою і надією розпочала підготовку до будівництва.

Минуло майже два роки. Греко-католики на чолі з отцем Миколою діяли згідно планів. У лютому 2001 року було встановлено і освячено хрест на місці майбутнього храму, а вже на Великдень біля хреста отець святив Пасхи для своїх парафіян.

Наближався приїзд в Україну Папи Римського. Ось тут почалося найцікавіше.

Скажете збіг обставин, як згодом зазначив голова облдержадміністрації Є. Кушнарьов? Покажіть мені того, хто серйозно може повірити в це. Просто кожний збирався зустріти святішого Отця по – своєму. Здається, певні впливові харківські кола, у тому числі й релігійні, нарешті усвідомили “небезпеку”, що її можуть створити українські греко-католики в Харкові.

Вже 2 травня в місцевій газеті “Время” з’являється (дуже схожа на замовлену) стаття Н. Шеховцової “Неиоведимы пути Твои Господи”, де вже з самого початку авторка жаліється щодо місця “среди спиленных деревьев, где так любят гулять больные дети”.

Цікаво, що до того, як віруючі навели на цій ділянці елементарний порядок, вона являла собою смітник з одноразових шприців, тюбиків від клею, розбитих пляшок від алкогольних напоїв, поліетиленових пакетів, матраців та величезної кількості недопалків. Невже все це зробили “больные дети”? А може, справді, керівництво НДІ ОЗДП разом з місцевою владою віддали це місце в оренду навколишнім наркоманам та волоцюгам під притон під відкритим небом? Тепер керівники інституту стверджують, що саме на цьому місці вже давно збираються збудувати реабілітаційний центр, так і не спромігшись прибрати з нього вищезгаданий смітник. До того ж НДІ ОЗДП не має жодного документу, який підтверджував би, що ця ділянка належить саме йому – насправді вона є комунальною власністю.

Справжню суть протистояння слід шукати, зокрема, і в такій фразі Шеховцової: “ …ведь по соседству 8 молодежных общежитий, и за души их обитателей развернется борьба”. Звичайно, зростання кількості парафіян отця Миколи не входить у плани багатьох у Харкові. Але чи ви бачили хоч одного греко-католика, який ходив би усюди і залучав людей до свого храму? У Харкові вірними УГКЦ є в переважній більшості вихідці з Західної України або їхні діти, тобто люди для яких питання релігійної само ідентифікації давно вже розв’язані (і ці люди, безперечно, теж мають повне право молитися у власній церкві).

Авторка допису у “Времени” рясно цитує Александру Корнилову, колишню директорку НДІ ОЗДП, яка звернулася з листом, ясна річ, до керівника харківської єпархії РПЦ митрополита Нікодіма з проханням “допомогти протидіяти побудові найбільшого на Східній Україні греко-католицького храму з недільною школою”. Далі цитую мовою оригіналу (лист надруковано в газеті РПЦ “Харьковские епархиальные ведомости”, № 7 за липень 2001 р.): “Дети и подростки будут постоянно находиться под влиянием проводимых храмом служб и обрядов, что внесет сумятицу в их еще не окрепшие в вере души. К великому сожалению, многие не могут понять, что это один из коварных шагов, предпринимаемых в последнее время по ослаблению роли в влияния Украинской православной церкви в Харьковском регионе и насаждению католицизма в Восточной Украине”. І ще цитую Корнілову за тією ж статтею з “Времени”: “Безобразие, которому нет названия”; “Возвести здесь храм, значит, … создавать постоянную сложную психоэмоциальную нагрузку и стрессовые ситуации, а также повысить эпидемиологическую опасность”; “Нас проклянут потомки, если мы допустим это. Ведь коль так пойдет дело, вскоре институт станет при греко-католичеком храме”.

За такої відвертості і коментувати нема чого. Лише не зовсім зрозуміло, яким чином на психіку дітей і підлітків може шкідливо впливати Свята Літургія Іоанна Золотоустого або Василія Великого, що їх правлять не тільки в греко-католицьких, але й православних храмах? І таке пише лікар, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки України, що так, здається, переймається долею православної віри! Кому як не лікарю відомо, що часто, коли вже не допомагає медицина, зцілення приходить зі Словом Божим у Його Церкві. Приклади співіснування церков з дитячими закладами в Харкові є.

Так, середня школа № 110 разом із дитячою поліклінікою № 23 знаходяться безпосередньо поблизу храму Петра і Павла, що належить РПЦ. Тієї ж належності трьохсвятительська церква межує з середньою школою № 7.

Натомість поряд з НДІ ОЗДП знаходиться нічний клуб “Music Factori”, який (не будучи, на своє щастя, греко-католицьким храмом) аж ніяк не заважає “больным детям”.

Активну участь у протидії будівництву храму бере й нинішній директор інституту Ніколай Корєнєв, який написав листа до міського голови М. Пилипчука. І тут (цитую за тим же числом “Харьковских епархиальных ведомостей”) він не є надто оригінальним: “Проводимые храмом службы и обряды, большое число верующих и сопутствующих им страждущих, нищих, бездомных создадут для больных детей и подростков постоянную сложную психоэмоцильную нагрузку и стрессовые ситуации, а также повышенную эпидемиологическую и криминогенную обстановку".

Далі Корєнєв стверджує таке, про що, певен, не варто так категорично заявляти: “История не знает подобного возведения храма при детском лечебном учреждении”.

Цікава інша фраза директора інституту, яка не виглядає логічно з огляду на смітник, що його нарешті прибрали віруючі. А саме: “Террритория института полностью соответствует современным санитарно-гигиеническим и экологическим нормам для медучреждений такого типа”. (Особливо, коли згадаєш про постійно протікаючий водогін, який спричинився до утворення на вищезгаданій ділянці такого собі болітця зі стоячою водою, зі смердючим запахом, яке стало джерелом різних інфекцій).

Ну і, нарешті, Російська православна Церква, яка продовжує залишатися провідною православною інституцією в Україні і особливо на її зросійщених теренах. Все знову вийшло до прикрості банально. Владика Никодим надіслав в органи обласної та міської влади заяву з протестом проти будівництва храму УГКЦ (знову цитую за вищезгаданим числом “ХЕВ”). Ось, зокрема, таке: “Если факт строительства храма будет иметь место, то это послужит началом к дальнейшей дестабилизации религиозной ситуации как в г. Харькове, так и на Украине в целом. Ведь на Восточной Украине, тем более в Харькове,
никогда не существовало греко-католических храмов и вдруг такая высочайшая им привилегия во унижение православных” (? – Е. Л.).

Виходить, дати можливість харківським греко-католикам мати свій храм є приниженням православних. Далі ще відвертіше: “Нет нужды упоминать, что Украина и наш Слободской край являются искони православными и экспансия других вер и конфессий, и тем более настойчивая греко-католическая, в нашем городе появилась только в последнее время, от приездов жителей западных областей Украины проуниатского толка, преследующие зачастую сугубо политические – католические цели. В данном случае речь о детях, … которые окажутся незащищенными от католического опытного прозелитизма.

Не думаю, что в одном из католических интернатов в Риме приветствовали бы построение православной церкви у дверей их института с подобной целью”. (Але ж не греко-католики знайшли собі це місце, а влада, нарешті після довгих зволікань, вирішила надати це місце віруючим). А ось і підсумок: “Исходя из всего вышесказанного, убедительно прошу Вашей поддержки в наших прошениях и в приостановлении незаконного строительства греко-католического храма … Я думаю, что для такой услуги в городе Харькове найдется территория за пределами института охраны здоровья детей и подростков, дабы не была унижена совесть веры наших искони православных христиан, и тем самым грядущая история нашего славного г. Харькова, что способно породить межхристианские конфликты в нашем городе”. Поруч, на цій же сторінці, “ХЕВ”ч. 7 за 2001 р., надрукована ще й невеличка стаття митрополита Никодима, у якій він категорично відкидає звинувачення (що їх було оприлюднено на радіо “Свобода” 18 червня цього року) про те, що він не допускає будівництва храму УГКЦ у Харкові, а лише є проти того, аби це робилося біля НДІ ОЗДП. Але тут простежується явна суперечність з наведеними вище цитатами зі звернення російського архієрея, з яких недвозначно стає зрозумілим, що місцева єпархія РПЦ є в принципі проти храмів УГКЦ у Харкові, адже, як вони самі кажуть, це буде приниженням почуттів православних.

До речі, розібратися в тому, що відбувається, намагалася місцева газета “Объектив-НО”. У випуску від 28 червня в дописі “Не боги храм запрещают” його автор Юрій Сидоренко (між іншим, православний) описує свої марні спроби зустрітися з владикою Никодимом, аби, нарешті, розібратися в ситуації.

Спочатку черговий, а потім ще й помічник митрополита безпосередньо в його резиденції казали, що владика на місці, але до нього не пускали, мовляв, перш за все слід звернутися до отця Тарасія, секретаря Никодима. Останній, дізнавшись промету приходу, попрохав зачекати за дверима, мовляв, треба зв’язатися з владикою і дізнатися, чи прийме він. За пару хвилин о. Тарасій вийшов і повідомив, що митрополита в резиденції немає, що він на дачі, а номера його телефону він не знає (уявляєте?!), і що зв’язатися з ним немає жодної можливості.

Далі навожу слова Ю. Сидоренка мовою оригіналу: “Когда это у православних московского патриархата ложь перестала считаться грехом? Интересно, и кто же нас обманул – двое служителей или секретарь Владыки, абсолютно не заинтересованный в нашей встрече с Митрополитом по такому существенному вопросу? Да и сообщил ли вообще секретарь Владыке о нашем присутствии?”

Так чи інакше, але будівництво храму припинене, віруючі не можуть збагнути, де і коли вони порушили закон. А як уважає все той же Юрій Сидоренко, вони вже не вірять, що коли-небудь зможуть мати свій храм у Харкові. І хоча відкликав свій підпис державний санітарний лікар Харкова, остаточне рішення ще не ухвалено – влада вичікує, роблячи свої політичні підрахунки.

Суть же проблеми полягає в тому, хто насправді контролює релігійну ситуацію в регіоні. Саме на прохання митрополита Харківського і Богодухівського РПЦ Никодима й було припинено будівництво церкви УГКЦ (хоча РПЦ на Харківщині є хоч і найчисельнішою, але лише однією з багатьох конфесій, що тут існують).

Хіба не тут слід шукати відповіді чи не на всі питання, що виникають не лише в зв’язку з харківськими греко-католиками, але й і з загальною релігійною ситуацією на Слобожанщині.

У першій голови липня до голови Харківської обладміністрації Є. П. Кушнарьова звернулася група народних депутатів України, зокрема, Б. Бойко, Ю. Клочковький, Б. Кожин, Я. Кендзьор, В. Черняк, І. Білас, О. Лавринович та інші. У зверненні, зокрема, йдеться: “Поважаючи свободу совісті і конституційні рівні права віруючих, підтримуючи конфесійний мир і стабільність у кожному регіоні, вважаємо за необхідне звернути увагу на наступне: 1. На сьогодні в Харкові вільно відправляють культові потреби громадяни багатьох конфесій, зокрема, православні УПЦ МП та УАПЦ, протестанти різних напрямів, іудаісти тощо.

Будується храм вірменської церкви. На цьому тлі відмова в будівництві власного храму представникам однієї з найчисельніших церков в Україні, яка, до того ж, відіграла велику роль у збереженні української культури й духовності, має дуже дивний вигляд.

2. Відкликання дирекцією Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків попередньої згоди на будівництво згаданого храму на своїй території, бо, начебто, “близькість культових споруд негативно впливатиме на дитячу психіку”, свідчить або про нерозуміння суті Церкви, або про наявність політичних. Доречно згадати про успішне існування храму УПЦ МП на території харківського психдиспансеру.

3. Викликає здивування позиція частини духовних та владних інституцій, що греко-католицький Храм буде “ображати почуття православних”. Ми сподіваємось, що … прагнення і почуття кількох тисяч наших співгромадян будуть належним чином пошановані, й харківські греко-католики нарешті отримають свій довгоочікуваний Храм”.

Але важко передбачити, куди виведе крива харківських властей і К, які бояться властиво українського впливу. В разі негативного розв’язання проблеми отець Микола готовий подати до суду на міську владу Харкова, розцінюючи такий хід подій, як повне свавілля з її боку.

додано: 24-09-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1001348698.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua