першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Відкритий лист Київському Міському Голові О. Омельченкові від Го

додано: 24-09-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1001349924.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Шановний Олександре Олександровичу!

Минає місяць від закінчення роботи Всесвітнього форуму українців та урочистого святкування десятої річниці Незалежності України. Для українців немає і ніколи не буде більшого свята, ніж День Незалежності. Звичайно, не для всіх, а лише для тих, хто відчуває себе українцем і кого болить душа за майбутнє української нації.

Київська “Просвіта” захоплюється Вашими конкретними справами, зокрема, зробленим до ювілею Незалежності. Ці справи засвідчують, що “Просвіта” недарма нагородила Вас медаллю “Будівничий України”. Ваші дії показали, що Ви можете багато досягти, якщо тільки захочете. А перейменування готелю “Москва” на “Україну” та усунення англомовної реклами з Хрещатика переконало просвітян, що Ви людина кмітлива, рішуча і смілива. Саме тому ми ще раз звертаємося до Вас зі своїми сміливими пропозиціями, втілення яких у життя вимагає Вашої рішучості.

Україна ніколи не стане справді українською державою, якщо справді українською не стане її столиця. Тому національне відродження українців в Україні слід розпочинати із столиці. А в цій справі Ви особисто зробили ще дуже мало. Ви займалися більше зовнішньо-парадною стороною справи. У цілому столиця України досі залишається повністю зросійщеною. Просто сором перед світом. Водночас у нас створилося враження, що Вас особисто це не дуже бентежить.

Аби просвітяни знали, чи підтримати Вас на парламентських виборах, як це було на минулих виборах Міського Голови, ми хотіли б побачити, як Ви поставитеся до наших пропозицій, які за Вашого щирого бажання можна було б втілити в життя ще до 9 листопада - Дня української писемності та мови, або, принаймні, до Дня Соборності, тобто до 22 січня 2002 р.

Ми не пропонуємо Вам чогось такого, чого Ви “подужати” за такий термін були б не в змозі. Якщо за кілька місяців Ви подужали вокзал і монумент Незалежності, то наші бажання Ви виконаєте без проблем, бо ми пропонуємо цілком законні і посильні для Міського Голови справи, які навіть не пов’язані з матеріальними витратами.

Ми пропонуємо запросити до себе ректора КПІ М. Згуровського та ректорів інших столичних, насамперед національних університетів та попросити їх, щоб вони у свою чергу попросили своїх викладачів, щоб ті читали свої предмети студентам державною мовою України, а не державною мовою Російської Федерації. Звичайно, М. Згуровський та інші ректори стануть виправдовуватися та замилювати Вам очі, але Ви їм не вірте, бо крім п’ятьох з кількох десятків київських ректорів означеною проблемою жоден ректор не переймається, а більшість вузівських викладачів ведуть заняття тією мовою, “к каторой прівиклі.” Українською мовою у переважній більшості столичних вузів читають переважно ті, хто цього сам дуже бажає, тобто рухівці, кунівці та інші, кого зазвичай називають націоналістами. Трагедія полягає навіть не в тому, що викладання ведеться російською мовою, а в тому, що це вже сприймається як норма. Викладачі думають, що так і має бути, оскільки їм ніхто нічого не каже і ні про що не нагадує. Запитайте будь-якого викладача КПІ, чи просив його хтось з начальства бодай один раз за десять років перейти на викладання державною мовою, і Ви в цьому переконаєтеся. Хто сам захотів, той і перейшов.

Ви ж розумієте, Олександре Олександровичу, що йдеться про масове порушення прав української молоді на навчання рідною мовою. Ви також не можете не розуміти, що доки викладання в КПІ та у всіх університетах столиці вестиметься російською мовою, Київ справді українською столицею не стане.

Ми пропонуємо Вам звернутися до директорів тих шкіл, які перейшли після проголошення Незалежності зі статусу «російських» у статус «українських», аби ті переконали своїх учителів почати вже нарешті вести уроки українською мовою. Досі у Києві є ще чимало «українських» шкіл, в яких викладання українською мовою є винятком. У таких школах є багато класів, де українською уроки ведуть лише вчителі української мови і літератури. Ви у своїх виступах часом посилаєтеся на високу питому вагу українських шкіл у Києві, але ж справу слід довести до завершення. Міське управління освіти та науки, схоже, не в змозі самостійно розв’язати цю проблему. Тут потрібна Ваша підмога, Ваш авторитет і Ваше тверде слово.

Ми пропонуємо скликати видавців вісімнадцяти київських міських рекламних друкованих видань і, вказавши їм на Закон «Про рекламу», попросити їх, аби вони друкували свою рекламу лише державною мовою України, а не державною мовою Російської Федерації. Це не може викликати обґрунтований супротив з їхнього боку, бо в Києві немає дорослих людей, які не розуміли б української мови. А зараз доходить до смішного: рекламне видання «Пропоную роботу» понад 95% своїх пропозицій друкує для киян чомусь російською мовою. Так само роблять «РІО», «AVISO” та всі інші, крім “Києва на долонях”. Це видання показало добрий патріотичний приклад. Інші можуть його досвід використати, але чомусь не хочуть.

Олександре Олександровичу! За час Вашого перебування на найвищій посаді в Києві не була перейменована жодна вулиця з тих, що зневажають Україну і українців. Коли я писав Вам про це листи, то Ваші підлеглі відповідали мені, що це неправда. Ні, правда! Адже вулиці перейменовувалися при І. Салієві та при Л. Косаківському. Після усунення Л. Косаківського низка прийнятих під час його правління рішень про перейменування вулиць була скасована. Звичайно, під час Вашого правління якісь рішення колись кимсь ніби-то на папері приймалися, але на практиці жодна вулиця не перейменована. Яскравим прикладом є вулиці Андрія Іванова та Січневого повстання, які, як Ви знаєте, знищили нашу Незалежність. Це ж ганьба, щоб уже після відзначення десятиріччя Незалежності України її Президент їздив на роботу вулицями, які прославляють і рекламують заколоти проти української незалежності. Вулицею Січневого повстання просвітяни, представники Вашої адміністрації та українських Збройних Сил щороку йдуть покладати квіти до могили Героїв Крут(!). Чи й справді нам усім не сором? Чим Ви це все можете пояснити?

Якщо рішення про перейменування вулиць, що увічнюють пам’ять російських більшовиків і їхню діяльність, Олександре Олександровичу, ще не приймалося, то прийміть його нарешті на засіданні Київради. А якщо приймалися, то знайдіть гроші і поміняйте таблички на будинках та вказівники на вулицях. Адже ж на тротуари, паркани та ліхтарі гроші Ви десь знаходите.

Іще одне. Ви, найімовірніше, тролейбусами та автобусами не їздите. Зайдіть туди бодай один раз і почуєте, що кондуктор обслужить Вас не державною, а якоюсь дивною мовою: слова (не всі, правда), ніби-то російські, а вимова та інтонаційне забарвлення – не російські. “Просвіта” провела опитування столичних кондукторів і з’ясувалося, що 91% з них у своїх сім’ях спілкуються українською мовою, а на роботі переходять на “общєпонятний”. З якого це дива?.. Чого вони бояться?

Ми просимо Вас, Олександре Олександровичу, щоб Ви особисто попросили тих начальників, які керують наземним столичним транспортом, аби вони у свою чергу попросили своїх кондукторів, щоб ті, перейшли на державну мову. «Словник кондуктора» (там усього тридцять слів і мовних кліше) ми підготували і вже передали їм через І. Салія. Керівництво столичного метро вирішило таку проблему елементарно, бо хотіло її вирішити, оскільки розуміє, що мова транспорту є обличчям столиці.

Подібне стосується також київських базарів. Якщо проблему мови вивісок і зовнішньої реклами на вулицях столиці вже майже повністю розв’язано зусиллями працівників міськдержадміністрації, то на базарах хто як хоче, так і пише, тобто в основному «по-московськи так і ріжуть». Особливою мірою це стосується книжкового ринку, що біля станції метро «Петрівка». Але ж Київ не Москва! І тут теж потрібна Ваша особиста вказівка. Без неї нічого не зміниться. У Москві ж за використання реклами недержавною мовою запровадили спеціальний міський збір. А ми чому не можемо?

Означені вище питання, Олександре Олександровичу, ми порушуємо перед Вами не вперше. Але, мабуть, або наші листи до Вас особисто не доходять, або Ви націонал-патріотичної преси не читаєте. А добитися до Вас на прийом - справа для просвітян непосильна. Нас до Вас ніхто не пускає і не пустить. Ходять чутки, що пробитися до Вас на прийом важче, ніж до самого Президента. Цілком можливо, бо в Президента я з П. Мовчаном був уже двічі.

Останнім часом у міській адміністрації розробляють програму впровадження української мови у столиці. Ми пропопонуємо назвати її «Українській столиці – українську мову!». Ваші підлеглі бояться такої «радикальної» назви і називають її так: «Українська мова в столиці України». Різницю відчуваєте??.. Ми в «Просвіті» у свою чергу боїмося, що цю програму чекає доля аналогічної урядової програми, прийнятої ще в 1991 р. Програма є, та вона не виконується, тому що вище керівництво не контролює її виконання, оскільки душа його за долю української мови не болить. Хочуть сердешні впровадити, а душа не болить. Отже, без Вашої особистої участі і активності у розв’язанні перерахованих нами вище проблем та без Вашого душевного болю столиця назавжди залишиться суцільно зросійщеним містом, бо в Києві росте і народжує дітей суцільно зрусифікована молодь. І денаціоналізовані олігархи не дрімають.

Вони засипали Київ численними «городскімі» рускоязичними газетами, включно з останньою –«Столичкой», «с чем Вас и поздравляем». Вибачте за гіркий жарт, але денаціоналізовані олігархи Вас перемагають, точніше, уже майже перемогли, бо «Столицю» та «Хрещатик» читають мало, а «Кієвлянинъ», «Кіевскій телеграфъ», «Киевский регион», «Новую генерацию» та інший яничарський виплід, що прийшов на підмогу метрові русифікації столичних українців «Киевским ведомостям», стає найходовішим чтивом у столиці. А на виборах ці газети Вас, ой, не підтримають! Їм є кого підтримувати. Столична преса могла б стати учителем української мови для киян. На жаль, більшість столичних газет у Києві українцям не належить. Вона належить яничарам, які не лише відцуралися своєї мови, а й активно перешкоджають її відродженню.

За Київ іде запекла інформаційна війна. Війна не за те, якими будуть у Києві тротуари, ліхтарі і паркани, а за те, якими будуть кияни: будуть вони українцями, що люблять свою мову і користуються нею, як усі європейські нації, чи вони будуть зденаціоналізованими «украінцамі», «кієвлянамі», що живуть гаслом «Какая разніца?!». Без української мови не буде українців і української нації. Київ без української мови і українців не стане європейською столицею, якби модерно не виглядали його вулиці. То ж сміливо тримайтеся українського гурту, Олександре Олександровичу! Активно підтримайте «Просвіту»! Підтримайте українську мову рішучою особистою позицією та заявіть про неї публічно, та так щоб усі почули. Раніше Ви цього, на жаль, не робили. Чого і кого Вам боятися? Сам ґарант Конституції недавно у Вашій присутності перед усім світовим українством не побоявся пообіцяти, що українська мова пануватиме в Україні. Не підведіть же його! Бо в Україні вона не запанує, якщо не запанує в Києві.

Тільки ж ми Вас, Олександре Олександровичу, дуже просимо не «пускати» наше звернення своєю резолюцією на ньому відразу «до низу» і не перекладати проблему повністю на підлеглих. Ваші люди у відповідних відділах і управліннях адміністрації всю цю проблематику від нас добре знають і навіть дещо роблять. Вони - «за». Але вони не завжди принципові і рішучі, бо, як нам здалося, серце не у всіх з них за неї аж дуже болить. На Вас головна надія! Без Вас ми не перетворимо столицю України в українську столицю. А з Вами разом гори перевернем.

З повагою і надією

Голова Київської “Просвіти»,
депутат Верховної Ради 1-ого скл.,
Голова Київського Фонду ім. Олекси Гірника
«Українським дітям – українське слово»
Ю. Гнаткевич


Дуже довгий вийшов лист, Олександре Олександровичу! На душі просвітянам наболіло. Але не можу втриматися від P. S.

Кілька місяців тому я брав участь в апаратній нараді в міськдержадміністрації, на якій обговорювали роботу харчової галузі та молодіжне питання. На нараді Ви і всі Ваші підлеглі виступали державною мовою. Але два якісь посадовці з українськими прізвищами виступали швидше квазіросійською, ніж російською.

Перший говорив про роботу хлібзаводів і запаси борошна, а другий - про виробництво йогуртів. Ви їм зауваження не зробили. Якщо Вам незручно закликати таких квазірускоязичних начальників до дотримання мовного законодавства (вони ж самі ніколи до цього не додумаються, якщо не додумалися за десять років), то влаштуйте для них стажування у Москві чи де в Рязані. Нехай там навчаться правильної російської фонології. Це зовсім легко, якщо певний час помавпувати російську інтонацію та окремі звуки. Не годиться перед молоддю російську мову калічити. Сама російська мова ні в чому ж не винна. Винні в продовженні зросійщення українців в уже незалежній Україні власні яничарики та денаціоналізовані й боязливі начальники.

додано: 24-09-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1001349924.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua