першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: ВІЙНА ЗА УРЯД? (переклад - khloe)

додано: 18-10-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1003360148.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Як уже згадувалося в попередніх ессе, війна корисна для уряду, для народу ж це – трагедія.

У випадку поразки уряд може втратити владу, але в більшості випадків війна дає уряду такі можливості, про які він може тільки мріяти. І лише в окремих випадках під час військових дій уряд страждає “особисто” (це, як правило, нещасні випадки). Щоправда, він може втратити обличчя, але це мабуть і все.

Але громадяни воюючої країни духом не падають. Вони стікають кров’ю і вмирають тисячами, якщо не мільйонами, і потенційно можуть втратити велику частину приватної власності (не тільки через пряме фізичне знищення, але й унаслідок спричиненої урядом стрімкої інфляції національної валюти). Мало того, бажання уряду захистити громадян країни суттєво обмежує їхні права та свободи.

Саме тому, громадяни мали б рішуче виступати проти оголошення (або ведення неоголошеної) війни. Зрештою, в величезному кривавому місиві, яке являють собою організовані воєнні дії, вони програють, як ніхто.

Тоді чому люди так прагнуть крові й руйнувань, коли уряд оголошує “необхідність” ведення довготривалої, дорогої і болісної війни?

Розумно було б якби таку заяву зустрічали зі скептицизмом господаря, якому запрошений відремонтувати кран майстер заявляє про необхідність капітального ремонту всього помешкання.

Натомість легковірні маси купляються на “патріотизм” і подібну сугестивну напівлогіку і закликають до руйнувань за будь-яку ціну.

Кількома добре підібраними словами урядовці переконують народ не тільки зав’язати петлю собі на шиї, але затягти її якомога щільніше. Від уряду треба тільки трішки підштовхнути громадську думку і вуаля! – на руках збройний конфлікт в ім’я “національних інтересів” за рахунок нації.

А що ж тоді таке “національні інтереси”? Проблема в тому, що багато хто не розрізняє поняття “Америка” й “американський уряд”.

Невже пересічному американцю потрібні війська у ста країнах світу? За такий “привілей” він платить великий відсоток своїх податків, але це не додає йому ні безпеки, ані щастя. Невже він стає багатшим, коли уряд заносить у “національні інтереси” статтю про збільшення видатків на озброєння, на вбивство громадян інших країн і/або обмеження свобод американських громадян? Навряд. Проте хто від цього виграє, думаю, ясно...

Тоді “національні інтереси” треба замінити “інтересами національного уряду”, - де й подівся весь патріотизм?

Війна (і смерть) за американський уряд звучить далеко не так драматично й ефектно, як війна (і смерть) за Америку.

Часто-густо народ добровільно віддасть життя за ідеали (патріотизму, релігії, дружби тощо), але дуже рідко хто пожертвує собою за практичні реалії (уряд, економічні блага, угоди тощо).

Ось чому все вищезазначене ніколи не підлягає обговоренню – зібрати підтримку чогось безглуздого, небезпечного і мирського важко. А от чогось безглуздого, небезпечного і захоплюючого.... ось вам і ключ!

Здається, пересічний американець реагує на проголошення і ведення урядом війни так само, як спортивний вболівальник на успіхи улюбленої команди. Коли гра цікава і улюбленець виграє, це живить еґо вболівальника, і принаймні ненадовго він забуває про “реальний світ”. Якщо це фанат хорошої команди, чисельні моменти радості дозволяють йому ототожнити себе з “переможицею” і ігнорувати особисті невдачі.

Так само відбувається і з закликами до війни американського (і будь-якого) уряду. Американець не уявляє, що його «непереможна” команда може колись програти бодай одну гру, не кажучи вже про сезон (і “чемпіонат” взагалі).Ситуація здається безпрограшою і обіцяє безкінечні захопливі емоції й сюжети в разі пітримки переможиці, яка раз у раз вестиме безпрограшну гру.

Для середнього громадянина початок війни є цікавим - у нього з’являється об’єкт підтримки (американські війська і, яко продовжити - «американський спосіб життя») і ворог, ганьбити якого можна досхочу (Осама бін Ладен, радикальні ісламісти й так далі). Це як спорт по телевізору: людина отримує задоволення від підтримки чогось більшого за себе, з чим вона може себе ототожнити.

Крім того, тупо «підтримувати» набагато простіше, ніж розбиратися в реальному стані речей. Навіщо напружувати клітини мозку, якщо можна просто піти за течією й підтримати свою команду? Аналіз, кому він потрібен? Хіба щоб поміркувати над стратегією, яку використає національна команда для перемоги в грі.

Замість того, щоб покірливо набувати доволі тупуватої емоційної ментальності спортивного вболівальника, пересічний американець мав би запитати себе: “А навіщо це мені? Як від цієї війни виграю особисто я? Чи для мене буде краще обійтися без неї?”

Зрештою є великий ризик, що громадянин у цій фінансованій урядом “меґа-спортивній” події дуже постраждає, і надзвичайно малий шанс отримання реального зиску.

Спортивні переживання за певну матеріальну компенсацію стимулюють емоційні сплески (й падіння), те саме відбувається й у війні, але плата за це – можлива смерть або розорення самого громадянина чи його ближнього.

Проте уряд не бажає, щоб люди про це думали, тому що під час війни невірний вболівальник на борту корабля – непрошений гість.

На борт просто не приймаються фанати, які ставлять питання: “Чи варто підтримувати цю команду, якщо виграють від цього тільки власники?". Заборонені й сумніви типу: “Чи не краще було б витратити свої гроші на інвестиції, відпочинок або нову машину, замість того, щоб тринькати їх на сезонні квитки й сувеніри?” Зрештою справжній вболівальник ніколи не сумнівається, що гру треба продовжувати, а команду підтримувати за будь-яких умов.

Бездумний фанатизм уболівальника – річ невинна, коли йдеться про улюблену спортивну команду, та коли на карту поставлені (як у війні) життя й життєздатність людей, справа стає набагато серйознішою.

Почати війну для уряду має бути якомога важче, безвідносно до її потенційного “розважального” значення. Найбільше за всіх втрачають у війні саме громадяни країни, тому вони повинні руками й ногами опиратися застосуванню збройних сил і початку воєнних дій.

Все-таки «Америка» і «американський уряд» не одне й те саме. Перше – географічна одиниця з населенням близько 300 мільйонів. Друге ж - одиниця політична, що складається з кількох сотень чоловік. Кого у воєнному конфлікті постраждає більше?

Громадяни мали б не закликати до швидшого конфлікту, а жахатися від кількості втрачених життів в ім’я “необхідної” воєнної політики будь-якого уряду (якої б релігійної чи національної приналежності вони не були).

Чому ж у війні ми раптом ладні вмерти за тих політиків, яких у мирний час справедливо вважаємо брехливими злочинцями, за що рясно ганьбимо й зневажаємо?

Вмерти за (або через) купку корумпованих політиків – аж ніяк не є метою добровольців-військових, чи не так? Але такі реалії життя.

Тільки не кажіть про це вболівальникам, бо по чергову дозу адреналіну їм доведеться повернутися до своєї команди-переможиці в реальному спорті й реальному житті.

-------
Оригінал - Published by Offshore & Privacy Club
http://offshoreprivacyclub.off.ai

додано: 18-10-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1003360148.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua