першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

: Євген Зелінський: “Два тижні разом з президентом” (газета “СВОБО

додано: 05-11-2001 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1004978806.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Десять днів тому у буденному житті моєї сім’ї стався, без перебільшення, невеликий переворот. Нічний дзвінок з вокзалу сповістив, що мусимо їхати зустрічати гостей, вірніше, гостя. Після багаторічної перерви на обрії з’явився пан О., рідний брат дружини. Колишній судовий механік колишнього Чорноморського пароплавства, він намагався знайти роботу за фахом у Прибалтиці, не знайшов, заробляв на життя як міг і чим міг, одружився на громадянці Латвії і осів десь у передмісті Риги. Було це років з вісім тому. Потім раз на рік були дзвінки-вітання, мовляв, живий, усе нормально. Ну і слава Богу.

Але ось трапилось. Поїхали на вокзал, ледь знайшли його, мертво п’яного і привезли додому. Коли трохи зміг говорити - дізналися багато цікавого про життя у колишній братній республіці, про тамтешні порядки і правила. Його, як порушника візового режиму, “здала” власна дружина, ще й 320 доларів на цьому заробила – така там, виявляється, офіційна такса лише за повідомлення про нелегала. Далі все було як у поганому кіно: наручники, “воронок”, спеціальна чи то тюрма, чи то табір для переміщених осіб і зразу ж на три доби до карцера. Потім таки глянули документи і навіть вибачились – Європа! І було чого. Документи справні, громадянин України, в’їхав свого часу легально, ніяких злочинів за час перебування не скоїв, єдина провина – закінчився строк візи. Тому, якщо бажає, його негайно доправлять до аеропорту, куплять білет на найближчий рейс на Київ і бувай здоров, вітання Батьківщині. Одна біда, коштувало це задоволення триста з чимось доларів, яких пан О., зрозуміло, не мав. І тому його, не злочинця, ще місяць утримували у тій кутузці, аж поки не сформували так званий конвой, знайшли бензин чи ще щось, чого не вистачало і знову з музикою у наручниках вивезли разом з іншими до Білорусі. Там розкували, дали білет на поїзд “Мінськ-Одеса” придбаного за рахунок якоїсь програми допомоги репатріантам фінансованої Евросоюзом, попросили розписатися в отриманні того квитка і 50 доларів подорожніх від того ж Евросоюзу. Доларів, зрозуміло, він і не побачив – Азія!

Але головне не це. Головне те, що десь день на п’ятий я зрозумів, що у мене оселився президент. У моїй хаті вже майже два тижні живе здоровенний дядько з двадцятилітнім алкоголічним стажем, який щодня вживає два літри горілки з пивом на додачу і майже нічого не їсть. Помити його вдалося лише на шостий день. Він розпух і почорнів, і незважаючи на величезні дози, дуже мало спить і постійно лізе в усі наші справи. Розмовляти з ним, навіть у хвилини відносного прояснення, неможливо. Він нікого і нічого не слухає, але настирливо вимагає щоб слухали його, він усе знає, він самий розумний, його слово – закон. Він так “розслабляється” і цілком справедливо вважає, що немає у світі іншого місця для такої “розслабухи”, як у рідної сестри, тим більше, що йому ніде більше у світі так царювати не вдасться. На будь які пропозиції хоча б пити менше, поводитись пристойніше і нарешті, якось лікуватися негайно накладається вето. Та частина моєї сім’ї, що має до факту його появи безпосереднє, відношення почувається дуже винною – але яка тут ії провина. Виявляється, що його права дуже добре захищені і немає цілком законних і водночас гуманних (таки ж родич) засобів привести його до тями. Витверезники давно закриті, примусове лікування антиконституційне, зачинити на кілька діб у міліцейському відділку – не можна, бо немає прямих доказів, що він когось пограбував чи вбив. Добровільно хоч щось зробити для свого порятунку він не хоче, йому це просто не треба, будь який інший варіант подальшого життя ніщо порівняно з тим станом всевладдя і безкарності, заснованої на залишках нашої терплячості, гуманності і законослухняності, в якому пан О. знаходиться вже скоро два тижні.

Отак день за днем руйнується хоч трохи налагоджений побут моєї сім’ї. “Президент” вже спить на моєму ліжку, тут йому зручніше. Значних втрат щодня зазнає й сімейна економіка, до витрат на напої – поганих він не п’є, долучилася необхідність наймати сусідку, щоб наглядала аби чого не накоїв, поки ми на роботі. Про втрати для репутації сім’ї годі й говорити, сусіди вже мало не показують пальцями, а їхні діти, ще не обтяжені умовностями, приходять подивитися на теє диво. Є надія, що у нього, нарешті, відмовлять якісь життєво важливі органи, або, і це було б набагато краще, він сам поїде кудись, де ми не будемо його ні бачити, ні чути. Я вже змирився и присягнувся собі, що якось дотерплю до кінця другого тижня, але так само майже певен, що вчиню щось геть протизаконне і антиконституційне, якщо воно спробує залишитись на третій.

додано: 05-11-2001 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1004978806.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua