першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Ярослав Підстригач: АНТИ-МАНІПУЛЯЦІЯ (частина І)

додано: 24-01-2002 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1011880071.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

З чого починається маніпуляція свідомістю


<b>Відтепер ти не людина</b>

В неправильних суспільствах, зокрема в Україні, більшість політиків "згадують" про свій народ найбільше в період передвиборчої кампанії. Лише в цей нетривалий проміжок часу ми стаємо об'єктами всіляких піар-експериментів, нас примушують уважно слідкувати за брудом передвиборчих кампаній, маніпулюють нашою свідомістю, намагаються нас принизливо привабити цинічними методами та примусити проголосувати за себе. В проміжку між виборами можна відпочити, ми стаємо такою собі звичайною інертною безпечною сірою масою, яку треба трохи контролювати, трохи тлумити, трохи заспокоювати, щоб нам не спадало на думку чимось обурюватися. На вибори ж ми робимося інструментом, засобом. Перед виборами вони починають згадувати, що залежить усе насправді від нас. І що у нас є розум, є воля, є совість, є здатність робити правильний вибір. Але нікому на Україні не потрібно, щоб люди голосували мудро — потрібно, щоб голосували так, як потрібно.

Тому в час кожної передвиборчої кампанії триває їхня боротьба з нашою свідомістю. І перше, що ми хочемо, щоб ми всі зрозуміли: у нас в країні ніхто з політиків не зацікавлений у нашій здатності робити розумний вибір. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб ми були людьми. Ми — це біосоціальні істоти, які володіють певним набором стереотипів, базових властивостей, слабкостей, мрій, сподівань, особливостей ментальності і які ставлять галочку в бюлетені. Ці особливості, мрії зі сподіваннями і т.д. треба просто вдало зачепити, скерувати, зіграти на нашій нездатності та небажанні глибше проаналізувати ситуацію.

Це погано і неправильно! Але такі правила політичної гри в Україні, де громадськість та політикум є нерівними гравцями. У нас надто мало механізмів, які могли б забезпечити гідне представництво нас, громади, на тому фронті, який називається — передвиборча кампанія. Поряд із занепадом громадського контролю, громадського інформування і т.д., останнім часом інтенсивно розвиваються повноцінні наукові галузі, які займаються розробкою ефективних методів маніпуляції нашою свідомістю. Про те, наскільки ефективними є ці методи, свідчать результати як, на перший погляд, досить простих методів ("зіграти на привабливому образі", суперовий прохід Партії Зелених на минулих виборах лише завдяки привабливому іміджу без жодних підґрунть), так і складніших (почерк російських спеців від піару на УТ-1, заковириста передвиборча кампанія “Яблука” і т.д.)

Про те, наскільки нас не вважають людьми, може свідчити хоча б телевізійна рекламна кампанія Демсоюзу, де показують і розповідають справді сумні історії людей, яких зрадила їхня доля: бездомних дітей, дітей-сиріт, безробітних і т.д. Це ж ким треба бути, щоб на гóрі цих людей ("Вони живуть надією") будувати банальну передвиборчу кампанію своєї партії, яка насправді ніколи не піклувалася і не піклуватиметься про цих нещасних, навіть коли утримається в парламенті. Цинічне використання чужої трагедії для своїх навіть не меркантильних, треба казати злочинних інтересів... Це реалії сьогодення. Ми — не народ, ми електорат.

Або ще: Політичне Об'єднання "Жінки за майбутнє". Вже хочеться піти і проголосувати! Жінки будуть думати про дітей та майбутнє, в той час як чоловіки про владу і гроші! Цікаво, скільки людей, які поставлять галочку біля голої ідеології, поцікавиться, а хто за цим стоїть, хто лідери цього об'єднання (до слова, лідер — дружина нині діючого президента), ким вони були до цього, які в них засоби втілення цієї ідеології, які гарантії... Скільки жінок хоча б прочитає програму цього об'єднання (з якої і так, скорше за все, ніякої користі, один популізм)? Коротко кажучи, скільки людей подумає, перш ніж проголосувати "серцем"? Адже в чудову ідею можна загорнути все, що завгодно...

Процес перетворення з електорату в народ буде дуже повільним і складним і передбачатиме створення дуже багато чого нового і до цих пір не баченого. Нехай першою сходинкою цієї драбини буде ЗНАННЯ. Адже, як казав Френсіс Бекон, "Knowledge is power", що з англійської можна перекласти і як "Знання — це сила", і як "Знання — це ВЛАДА".

В Україні зараз чимало літератури на тему маніпуляції свідомістю, проте вона зазвичай адресована вузькому колу спеціалістів. Ми вирішили подати це максимально просто і стисло, щоб ви одразу розуміли, щó з вами насправді витворяють рекламні плакати на вулицях та дяді з телевізора.


<b>Вистачить спати</b>

Що постає у твоїй уяві, коли ти після слова "політика" чуєш слово "насилля"? Міліціонери, що б'ють студентів? "Орли", що калічать та вбивають журналістів? Сльозоточивий газ та брандсбойти на мирних демонстраціях?

Так, це насилля, але воно спрямоване проти кількісно невеликої частини нашого суспільства. Всіх не переб'єш і не посадиш. Проти решти людей спрямований інший, мабуть, страшніший вид насильства. Про це говорять провідні американські соціологи П. Лазарсфельд та Р. Мертон: "Ті, хто контролює погляди та переконання в нашому суспільстві, вдаються менше до фізичного насильства та більше до масового навіювання. Радіопрограми та реклама замінюють залякування та насильство." З фізичними розправами до нас ще не добралися, проте побиття нашої волі та свідомості триває постійно.

Спеціаліст по засобах масової інформації З.Фрейре: "До пробудження народу навіть немає маніпуляції, є лише тотальне придушення. Поки ті, хто придушені, повністю завалені дійсністю, навіть немає потреби ними маніпулювати."

Спробуємо зрозуміти, підвищується чи понижується статус людини при переході від прямого примусу до маніпуляції свідомістю. Навіть у війні "всіх проти всіх" об'єкти впливу діляться на три категорії: друг, партнер, ворог. Спеціалісти сходяться на думці, що людина, що стала об'єктом маніпуляції, взагалі випадає з цієї класифікації. Вона — не друг, не партнер і не ворог. Вона робиться річчю.

Усі ми зараз думаємо приблизно так: "батіг — це боляче, а духовний наркотик — приємно. Нехай краще наркотик (казочки про стабільність, відсутність війни, пародія на економічне зростання)". Значить, маніпулюють нами успішно, так, що ми цього не помічаємо.
Мовчки погоджуючись на побудову в Україні заснованого на маніпуляції свідомістю політичного порядку, кожен повинен усвідомлювати те, що, найімовірніше, його статус буде знижено. А отже, всі обіцяні блага в стилі громадянських свобод, відчуття себе як господаря і т.д. перетворяться в беззмістовні та гарні слова. А той, кому пощастить потрапити в маніпулюючу меншість, стане одним із таких пригноблювачів, який буде змушений свій пригноблюючий вплив посилювати та витончувати.

Це вже реальність. Виникає новий, гірший вид тоталітаризму, що замінив батіг набагато більш ефективними і більш антигуманними інструментами, зокрема, наприклад, "індустрією масової культури", що перетворює людину в програмованого робота.

Маніпуляція свідомістю, що робиться завжди потайки, позбавляє індивідуума волі набагато більшою мірою, ніж прямий примус. Жертва маніпуляції цілком утрачає можливість раціонального вибору, тому що її бажання програмується ззовні.

За багатьма ознаками маніпуляція громадською свідомістю нагадує війну невеликої, добре організованої та озброєної армії чужоземців проти величезної кількості мирного населення, яке не готове до цієї війни. Оскільки це "таємна" війна, то успіх "колонізаторів" у ній визначається їх вмінням не допустити організованого опору. Якщо треба для справи, наприклад, влада може дозволити бунтівникам погромити мерію чи навіть палац Президента, але ніколи не пустить в телецентр.

Але головне, що панівна меншість (окрім всього іншого) всіляко заважає роботі по розвінчанню "гіпнотизерів", намагається не допустити маси до знання доктрин та технологій маніпуляції їх свідомістю. Ми приступаємо до першої контратаки цій панівній меншості, що (окрім усього іншого) вдало нами маніпулює. Ми розповідаємо вам правду про ці речі.
Тепер ти не один! Давай потроху прокидатися.


<b>Ось чого тобі хочеться</b>

Насамперед давайте розберемося, що таке "маніпуляція", як її впізнати і відрізнити, наприклад, від переконування чи пропаганди.

Саме слово "маніпуляція" має за корінь латинське слово "manis" (рука), "manipulus" (пригорща). В словниках європейських мов слово тлумачиться як поводження з об'єктом з певними намірами, метою. Звідси пішло і сучасне переносне значення слова — спритне поводження з людьми як з об'єктами, речами. Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як "акт впливу на людей чи спритне управління ними, зі зневажливим підтекстом, приховане управління чи обробка".

Зрозуміло, що саме слово володіє негативним забарвленням. Якщо друг на іподромі вмовив тебе поставити на коня, що прийшов першим, то, отримуючи в касі виграш, ти не скажеш: "Він мною маніпулював". З іншого боку, якщо в темному провулку тобі приставили ніж до живота і шепнули: "Гроші, швидко", то твоя поведінка дуже ефективно програмується. Тим не менше, обізвати незнайомця маніпулятором теж не приходить в голову.

То який зміст ми вкладаємо в це слово?

Німецький соціолог Герберт Франке у своїй книзі "Маніпульована людина" дає таке визначення: "Під маніпулюванням в більшості випадків треба розуміти таємний психічний вплив, який шкодить тим особам, проти кого він спрямований."

Тобто, маніпуляція — це прихований вплив, факт якого не повинен бути зауважений об'єктом маніпуляції. Для досягнення успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантовано, коли маніпульована особа вірить, що все, що робиться, є природнім та невідворотним. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність не буде відчуватися.

У нас в Україні є класичний приклад, на якому можна як завгодно ілюструвати усі ці принципи маніпуляції: Перший Національний телевізійний канал. Скільки разів на день диктори УТ-1 впевнюють нас, що усе в нас добре? Скільки людей по інерції мають найвищий рівень довіри до національного, та ще й першого? Працівники каналу професійно психологічними методами створюють для нас псевдореальність, де все добре, де трохи тяжко, але є наш Гарант, який, якщо йому не будуть заважати, післязавтра приведе Україну до абсолютного процвітання.

Якщо один раз, десять разів — це пропаганда, то якщо це педалюється щодня і щогодини — це вже віртуальна реальність. Причому ця реальність є достатньо реалістичною і послідовною, від неї жорстко відфільтровується усе, що заважає стрункості цього віртуального світу, який будує для нас Перший Національний, і реальність залишається стрункою і правдоподібною, єдине що все більш абсурдною.

Маніпуляція — це вплив, який потребує значної майстерності та знань. Коли мова йде про громадську свідомість, про політику, хоч би місцевого масштабу, то, як правило, до розробки акцій притягуються спеціалісти чи хоча б спеціальні знання, почерпнуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція громадською свідомістю стала технологією, з'явилися професійні працівники, що володіють повністю чи частково цією технологією.

Ще одна важлива, хоча і не настільки очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, відносяться не як до особистостей, а як до об'єктів (речей).

Простий обман, будучи одним з важливих прийомів у всій технології маніпуляції, сам собою скласти маніпулятивний вплив не може. Наприклад, хтось питає у нас дорогу на Мінськ, а ми його неправдиво направляємо в Пінськ — це всього лише обман. Маніпуляція буде мати місце в тому випадку, коли той другий збирався іти в Мінськ, а ми зробили так, щоб він захотів іти в Пінськ.

Маніпуляція як психічний вплив не тільки спонукає людину зробити те, що хочуть інші, вона примушує її хотіти це зробити.

С.Паркінсон: "У динамічному суспільстві мистецтво управління зводиться до уміння направляти в потрібне русло людські бажання. Ті, хто в досконалості опанували і цим мистецтвом, зможуть домогтися небувалих успіхів."

Підготовка до маніпуляції складається не тільки з того, щоб зруйнувати якісь уявлення й ідеї, але й в тому, щоб утворити, побудувати нові ідеї, бажання, цілі. Це тимчасові, "службові" будівлі, основна їх задача — викликати безлад в думках, зробити їх нелогічними і нецілісними, примусити людину засумніватися в стійких життєвих істинах. Це робить людину беззахисною проти маніпуляції.

Маніпуляція — це не насилля, а спокуса. Кожній людині дано свободу духу та свободу волі. Одною з надійних ознак того, що в якийсь момент здійснюється масштабна програма маніпуляції свідомістю полягає в тому, що люди раптом перестають звертати увагу на розумні аргументи — вони ніби бажають бути обдуреними. Вже Герцен дивувався: "Як мало можна взяти логікою, коли людина не хоче впевнюватися". Коли людина сприймає спокусливе за переконливе.

Комуністична Партія України із тими ідейними комуністами мають спільного лише червоний прапор та Леніна. Сучасні комуністичні вожді навіть не прагнуть приховати того, що вони успішні бізесмени, вже не кажучи про те, щоб якось виправдати таке положення речей перед своїм електоратом. Вони вдало зманіпулювали тими бідними бабцями, і бабця тепер не хоче переконуватися, що то не ті комуністи, які їй ввижаються, а тому будь-яка спроба порозмовляти з нею буде просто марною. О, скільки разів ми зустрічаємося з цими закостенілими переконаннями! А все лиш тому, що людині невигідно сприймати логічні аргументи, адже вона живе в приємній псевдореальності і підсвідомо не бажає з неї виходити.
Створення псевдореальності є як на рівні державному (УТ-1), так і на рівні локальному ("наша партія — найкраща"). Спеціалісти-маніпулятори знаходять такі підходи до виборця, які намертво блокують його, по-перше, здатність, по-друге (увага!) бажання мислити логічно.
Є ще один дуже важливий момент, який потрібно згадати, коли говоримо про маніпуляцію. Коли обман — це стовідсотковий вплив чужої людини, пропаганда — це наполовину її, наполовину наш (бо ми приймаємо її аргументи), то маніпуляція — це великою мірою робота, яку за "чуйним керівництвом" маніпулятора ми проводимо самі над самими собою. Без роботи нашого розуму, духу та уяви нічого в нього не вийде. Маніпулятор, знаючи закони сприйняття, лиш натякнув нам, дав знак, а картину ми творимо самі.

Коли ми дивимося на пейзаж доброго художника, ми так жваво відтворюємо в нашій уяві картину, що нам здається, що художник відтворив кожен листочок на дереві. Але ж це неможливо.

Незважаючи на те, чи ми справді віримо у брехливу інформацію, чи самі для себе вибудовуємо невідповідну дійсності інтерпретацію — ми в програші.

Дивлячись одні з перших роликів (що, до слова, коштували би замовникам в сумі сотні тисяч доларів, якби не шалені скидки, скомандувані "згори") Партії "Нова генерація України", все, що ми бачили — це натяк: "Молоді, професійні політики"... Гола абстракція, ніякої конкретики, ніяких фактів. Але нам цього достатньо: маніпулятор дав натяк, створився образ, обріс нафантазованими позитивними деталями, і цього вже може бути цілком досить.
Логічне мислення є прозорим і його структура давно вивчена маніпуляторами. Значить, в нього можна вдертися і спотворити програму, позбавивши людину можливості робити правильні висновки. Внісши хаос в логічний ланцюжок, маніпулятор досягає дуже багато чого: людина відчуває свою безпомічність і шукає свого поводиря. А якщо вдається так спотворити логічну програму, що людина "сама" приходить до потрібного висновку, тим краще. З допомогою цих прийомів у значної частини населення вдалося відключити здатність до структурного аналізу повідомлень та явищ — аналіз зразу замінюється ідеологічною оцінкою. Ми стали нездатними саме аналізувати. Збоку навіть здається, що маніпулююча влада навмисно створює скандальні, дивні ситуації, щоб об'єднати своїх підданих узами абсурду ("вірую, бо абсурдно"). Чи не це ми маємо сьогодні в нас?

Тепер, коли підбиті підсумки багатьох досліджень масової свідомості, психологи ввели в оборот термін — штучна шизофренізація свідомості. Шизофренія (від грецьких слів schizo — розщеплюю і phren — розум) — це розщеплення свідомості. Одним з характерних симптомів цієї хвороби — це втрата здатності встановлювати зв'язки між окремими словами та поняттями. Це руйнує зв'язність мислення. Люди виявляються нездатними ув'язати в логічну систему повідомлення, що вони дістають, і не можуть критично їх осмислити. Їм не залишається нічого, окрім як вірити висновкам приємного диктора, авторитетного вченого, популярного співака.

Якщо ви думаєте, що в арсеналі політиків (як владних, так і опозиційних) є лише насильницькі та економічні методи, ви помиляєтесь! Існують цілі науки, які розробляють ненасильницькі та неекономічні методи насильства. Наша байдужість, апатія, страх походить не тільки від нас, а від професійних дій маніпуляторів.

Не даваймо себе так обманювати!

Починаємо боротися з маніпуляцією


<b>Вона навколо нас</b>

Які ж симптоми маніпулятивних повідомлень та які методи маніпуляції свідомістю, коли говорити про неї в контексті політики?

Наша розповідь ще буде далі в деталях говорити про них, зараз для прикладу (і для тих, кого втомила теорія, яку ми пройшли вище) дамо лише короткий опис деяких із них.

Уявімо собі, що ми маємо повідомлення — рекламний ролик, плакат, випуск новин, брошуру, листівку.

Маніпуляцією може бути, наприклад, наявність в повідомленні відвертого популізму, іншими словами — інформації, яка простими засобами викликає в людини позитивні емоції по відношенню до того, від кого вона походить, але яка не містить жодного ґрунту під собою.

"Кожній школі потрібен комп'ютерний клас та Інтернет!" Або "Скасуємо усі податки!" Або "Ми підвищимо зарплату за рік в десять разів!"

Якщо ні слова не йдеться про те, як вони збираються це зробити, а нормальний здоровий глузд підказує вам, що зробити це неможливо — це популізм, а тому спроба маніпулювати вашим ставленням.

Ще є "чорний піар". Якщо в повідомленні міститься багато негативної інформації про політичні чи неполітичні сили, зверніть увагу на такі речі:

(1) Яка саме інформація там подана — чи конкретні факти (він продав на Захід стільки-то кубометрів деревини, що належала державі), чи просто шельмування на основі метафор та вульгарщини (це ворог держави та агент ЦРУ, що відпрацьовує американські гроші);

(2) Як оформлене це повідомлення, тому що якщо у ньому містяться додаткові форми впливу на свідомість (специфічна музика, прискорений програш відеоматеріалу, комічні цитати з кінофільмів, вбивча жорстка кілерська чи підкреслено іронічна інтонація і т.д.), то це звичайнісінька маніпуляція, яка зовсім не обов'язково ставить за мету донести до глядача (слухача) правду;

(3) Хто подає матеріал. Якщо це суперник тої сили, проти якої подано матеріал, скоріше всього, він не буде особливо розбиратися в засобах і максимально маніпулюватиме вашою свідомістю.

"Чорний" піар тримається у пам'яті набагато довше, ніж позитивні відгуки, і "випливає", коли треба голосувати: "Щось там про нього казали, ніби він злодій..." В житті кожної людини чи структури є добре й погане. Очорнити її дуже легко — зібрати в одному повідомленні докупи все погане і змовчати про все хороше. Долганов, показуючи, як на з'їздах соцпартії чи Руху сплять делегати, ніколи не покаже, як так само вони сплять на президентських зборищах. Тому не піддавайтеся чорноті.

Ще є незрозумілі повідомлення. "Яблуко" вкачало страшні гроші на те, щоб завішати всю Україну плакатами і закидати всі телеканали роликами з... ананасами. Ми починаємо дивуватися, шукати прихований зміст, відчуваємо дискомфорт (невже я дурний і не можу збагнути, про що йдеться?), відповідно наша увага залишається прикутою до повідомлення значно і набагато довше. А це саме те, що потрібно маніпулятору. Ваша увага в його розпорядженні.

Різновидом незрозумілих повідомлень є неповні повідомлення. Хрестоматійний приклад: цілий місяць Варшава була завішана біґбордами з великим написом: "Чого тобі хочеться?". Всі ходили і дивувалися, і виясняли, що це означає. Через місяць під тим написом з'явилася реклама якихось цигарок. "Ось чого тобі хочеться." Класика маніпуляції: примусити нас хотіти, а не просто примусити.


<b>Людина й не помічає, що її програмують.</b>

Не потрапляйте в такі пастки і не давайте себе перехитрувати.

Один з найпоширеніших способів маніпуляції, що відображає її суть — створення штучної реальності.

Після терактів у Нью-Йорку усі мас-медіа зарясніли повідомленнями про цю подію, які надовго витіснили усі інші теми. Про це говорять, про це хочуть знати, і тому це друкують і показують (наскільки об'єктивно — можна сперечатися). Подія реально відбулася, і потім про неї повідомили.

При спробі маніпуляції послідовність міняється. Ось уже скільки років перші двадцять хвилин півгодинного випуску Українських Телевізійних Новин на УТ-1 кожне окреме повідомлення починається словами: "Президент України Леонід Кучма", або "Глава держави Леонід Кучма", або якоюсь іншою комбінацією цих слів. Створюється штучна реальність: якщо так багато про нього говорять в новинах, значить, є чого, значить, ним цікавляться, він актуальний, він щось робить... і тому мені потрібно цікавитися ним або принаймні визнавати його актуальним і потрібним. Аналогічна справа була з представниками політичної опозиції, яких ніколи не було в ефірі цього каналу (ми вже не кажемо про прямий ефір). Повідомлення просте: якщо їх немає на найсерйознішому українському каналі — значить, вони нічого не варті.

Відомою є історія радіовистави за повістю Герберта Уеллса "Війна світів" про нашестя марсіан, яка була поставлена у формі екстреного репортажу. Ця радіовистава спричинила паніку у всьому регіоні, на який поширювалася радіостанція, що транслювала радіовиставу.

Приблизно тим самим є створення інформаційних приводів. Якась партія провела мітинг, на який прийшло півтисячі людей, пороздавала якісь безкоштовні бутерброди, сказала в мікрофон пару банальних слів. Зате в мас-медіа це можна подати як, наприклад, "подію тижня", провести "опитування" на вулиці, де всі хором називають цю акцію корисною, а партію дуже хорошою. Всі вірять, тому що це телевізор. Штучну реальність створено.

Те саме ми бачимо не тільки на УТ-1 (просто це ідеальна модель, на якій можна вивчати закони маніпуляції та найпростішого піару), а й в цілій низці інших залежних медіа-ресурсів. Якщо в якомусь медіа-ресурсі подія, особа чи структура згадується значно частіше (або значно рідше!) і зовсім по-іншому, ніж вона згадується в суспільстві, — це маніпуляція.

Може бути маніпуляція контекстом. "Випадково" помістити фотографію бен Ладена поряд із статтею про міністра оборони. Згадати про прем'єра в кінці сюжету про економічний спад в країні. Прикладів є безліч.

Або метод "аналітичних випусків". В той час, як факти перекручувати досить небезпечно і цим займаються лише найзухваліші маніпулятори, пояснювати ці факти можна як завгодно і відповідальності за це майже ніхто ніколи не несе. Тому ніколи не довіряйте повністю аналітичним програмам і намагайтеся робити власні висновки.

Найбільша небезпека — це коли випуски новин, які завжди просто переповідали події, перетворюються раптом в аналітичні програми. Коли знімали Ющенка, на телеканалі "Інтер" "аналізу" його діяльності раптом почала приділятися значна частина кожного випуску новин, де до того часу ніякого відвертого аналізу не було. Не будемо зараз говорити про те, наскільки цей "аналіз" був суб'єктивним та упередженим. Просто люди звикли довіряти і вірити інформації у випусках новин як фактам, і інтерівський "аналіз" сприймається по інерції не як роздуми чи спроби розібратися, а як факт, в якому ніхто не сумнівається. Версії та припущення за допомогою контексту уміло робляться твердими фактами. Таких прикладів може бути багато.

І так далі, і так далі, і так далі... Різноманітність методів, за допомогою яких нас обкручують круг пальця і ще й примушують нас бути з того щасливими, є величезною.

Тепер, коли ви з теорії нарешті зрозуміли, за якими правилами з нами грають, а з прикладів відчули "запах" цієї маніпуляції і вперше або не вперше побачили її навколо себе, будемо розбиратися детальніше.

Спершу спробуємо відфільтрувати маніпулятивні повідомлення.


<b>Надійний захист для всієї родини</b>

Невже є реальним навчитися "з нуля", навіть не орієнтуючись, наприклад, добре в політичній ситуації країни, фільтрувати їх?

Вже знаючи те, про що ми написали вище, можна принаймні збудувати для себе певний бар'єр довіри і не пускати досередини своєї свідомості різні маніпулятивні повідомлення.

Мабуть, починати треба з розуміння наступної речі: жоден політик та жоден залежний медіа-ресурс (газета, телеканал, радіо, а також жоден з творців політичної реклами, що там обертається) не зацікавлений безпосередньо та ідейно в тому, щоб ви отримували повну і правдиву інформацію.

Кожен політик і кожен заангажований медіа-ресурс намагається подавати інформацію так, як вигідно йому, і так, як дозволяє йому цей "електорат". Оскільки у нас в Україні немає ніяких громадських сил, які би фахово формували попит на правдиву інформацію, то політики та залежні журналісти сміливо можуть часом недоговорити, а часом і перебрехати. Основне — щоб ми повірили.

Майте звичку сумніватися в кожному повідомленні, в кожному випуску новин, в кожній солодкавій рекламі. "Ніколи не приймати за істинне нічого, що я би не пізнав таким з очевидністю, включати в свої судження тільки те, що уявляється моєму розуму настільки ясно і чітко, що не дає мені ніякого приводу в цьому сумніватися", — писав Декарт.

Повторимо ще раз: їм невигідно, щоб ми знали всю правду.

Тобто найпевніший метод шукати кінці тих шнурочків, що йдуть до вашої свідомості — це вчитися "прикидати", кому це вигідно.

Перша і, мабуть, головна умова успішної маніпуляції полягає в тому, що в переважній більшості випадків переважна більшість нас не бажає витрачати ні душевних, ні розумових сил, щоб просто засумніватися в повідомленнях. Великою мірою це стається тому, що пасивно зануритися в інформаційний потік набагато легше, ніж критично переробляти кожен сигнал. На це не вистачить жодних сил, якщо не виробляти в собі певний набір автоматичних контролюючих "розумових інструментів", які самі по собі, без особливих зусиль волі, аналізують інформацію за одною ознакою: чи є в ній симптоми (ознаки) маніпуляції його поведінкою. Людина, підкована в тому, щоб шукати різні значення слів та дії, зразу помічає повідомлення, в яких є присутність важливого прихованого значення ("вуха стирчать"). При цьому, звичайно ж, треба мати міру. Досвідчена людина "фільтрує" повідомлення, виділяючи ті, які перевищують її "нюх на маніпуляцію".

В розпізнанні спроб маніпулятивного впливу необхідно звертати увагу не тільки на зміст, але й на форму повідомлення. Дуже важливою є прихована інформація, що міститься в образах. Сказати слово чи зробити дію, які б так заторкнули струни нашої душі, щоб ми раптом побачили дійсність в спотвореному всупереч нашим інтересам вигляді — це велике мистецтво.

За оцінками американських психологів, наприклад, мова жестів налічує 700 000 чітко розрізнюваних сигналів, в той час як найповніший словник англійської мови містить не більше 600 000 слів. Не розраховуйте на те, що ви можете свідомо прийняти й проаналізувати усю інформацію, яка приходить до вас у вигляді повідомлення. Все мистецтво маніпуляції полягає в тому, щоб максимальна кількість інформації впливала на вас, обминаючи вашу свідомість.

З іншого боку, потрібно розділити два питання. Одна справа — засікти те повідомлення, з якого стирчить надто багато клюсок, приготовлених, щоб навішати вам на вуха. Інша справа — швидко вибудувати правдоподібні версії істинного задуму того кухаря, який ці клюски готував.

Між цими задачами — дистанція величезного розміру. Друга набагато складніша, і якщо вже нею займатися, цьому треба присвятити чимало зусиль та часу. Для звичайного життя цього не потрібно. Достатньо вирішити першу задачу — відчувати підступ і просто не вірити таким повідомленням, не пробуючи розгадати, а що ж насправді задумали ці шахраї. Якщо на вас біжить, похитуючись, пес із мутними очима, а з рота в нього тече піна, то перш за все треба зійти з його дороги. Вияснити, на що він хворіє і які в нього в слині мікроби — непросто, це можна залишити професіоналам і любителям. А от зійти з дороги важливо кожному.


<b>Мова слів</b>

Відомо, що навіть сучасна, розумна людина відчуває потребу у навіюванні. В моменти житейських негараздів ми шукаємо пораду у людей, які зовсім не є знавцями виниклої у нас проблеми. Нам потрібні саме їх "беззмістовні" втішення. У всіх цих "не сумуй", "все буде нормально", "візьми себе в руки" немає ніякої корисної для нас інформації, ніякого плану дій. Проте ці слова мають велике зцілююче значення (інколи надмірне). Саме слова, а не зміст цих слів. По силі суггесторного (навіювального) впливу слово може бути порівняним з фізіологічними факторами. (Не вірите? Європейська дівчина на Сході, що з'їла м'ясну консерву, миттю "повернула" її, коли їй розповіли, що в цій країні м'ясні консерви роблять з конини. Слово виявилося рівним за дією спеціалізованим медикаментам.)

Навіюваність через слово — глибинна властивість психіки, що виникла набагато раніше, ніж здатність до аналітичного мислення. Це видно в ході розвитку дитини. В ранньому дитинстві слова і заборони дорослих мають великий вплив, і дитині не потрібні ніякі обґрунтування. "Мама не дозволила" — це головне. Коли навчені батьки починають логічно доводити необхідність заборони, вони тільки викликають в дитини замішання і підривають силу свого слова.

Людина реагує не тільки і не стільки на зміст слів, скільки на самі слова. Реагує не розумом, аналітично осмислюючи почуте, а "серцем", одразу даючи словам доступ до її підсвідомості. Слова можуть впливати як на розум, коли цього бажає співбесідник, так і на волю й бажання, коли цього бажає маніпулятор.

Гітлер писав в "Майн Кампф": "Силою, що привела в рух великі історичні потоки в політичній чи релігійній області, була з древніх часів тільки магічна могутність сказаного слова. Велика маса людей завжди підкоряється могутності слова."

С.Московічі в книзі "Наука про маси" пише: "Що в багатьох відношеннях є дивним і незрозумілим, це всемогутність слів в психології натовпу. Могутність, яка виходить не з змісту того, що говориться, а з "магії слів", від людини, що їх говорить, і атмосфери, в якій вони народжуються."

Про це все добре знають наші доморощені українські маніпулятори. Особливо серед старшого покоління є набагато популярнішими новини, де "все добре" і "не все так погано у нашому домі", аніж де розповідають щось, що більше схоже на правду. Чому так — це тема подальшої дискусії, в даному ж розділі ми добралися до першого пункту розуміння цього феномену.

Людині потрібне навіювання, вихід із кризової душевної ситуації, що склалася як результат кризи в політиці, економіці, суспільному житті. Таким навіюванням займаються пропагандистські канали, і коли людина чує, що у нас все добре, їй робиться краще. Ми не раз чули на власні вуха: "Ну і що, що у нас холодильник пустий і води ніколи немає. Зате у нас стабільність в країні, ніхто не стріляє і нема війни." Це спрацювало навіювання, навіювання словами, а не фактами й переконаннями. Вдало підібрані слова, оминувши нашу свідомість, прямують одразу до тої частинки нашої душі, яка протестує проти ситуації в країні, і професійно заспокоюють її.

Особливо це вдається метафорам. В фундаментальній "Історії ідеології" сказано, що створення метафор — головна задача ідеології (тої, яку вам прагнуть нав'язати маніпулятори). Поетично виражена думка завжди відігравала величезну роль в програмуванні людської поведінки, робилася воістину матеріальною силою. Метафори, вмикаючи асоціативне мислення, дають величезну економію інтелектуальних зусиль. Саме тут ховається пастка, яку ставлять маніпулятори свідомістю. Хрестоматійне "Землю — селянам!" — яскравий тому приклад.

Ми, щоб діяти в своїх інтересах (а не в інтересах маніпулятора), повинні реалістично визначати три речі: нинішній стан, бажаний для нас майбутній стан, шлях переходу від нинішнього стану в майбутній. Спокуса зекономити інтелектуальні зусилля примушує нас замість вивчення та осмислення всіх цих трьох речей застосовувати асоціації та аналогії, називати ці речі якою-небудь метафорою, яка відсилає її до інших, вже вивчених станів. Найчастіше ілюзорною є сама впевненість в тому, що ці, інші стани, через які ми пояснюємо собі теперішнє, нам відомі чи зрозумілі.

Тому, коли вам щось постійно повторюють, коли вам у мозок постійно закачують щось одне й те саме, що вам, можливо, приємно почути, але не переймаються підтвердженням цих тез, — це навіювання, а отже, маніпуляція. Вчіться інтуїтивно відрізняти переконування від гіпнозу.

Окрім ефекту "заспокоювання", існує (окрім багатьох інших) також ефект "новомови". Філософи використовують не зовсім приємне для нашого вуха слово "туземний" для позначення тої мови, яка природньо виросла за віки і коренями йде в товщу культури даного народу — на відміну від мови, що створена індустріальним суспільством і сприйнята ідеологією. Ця туземна мова, якій дитина навчається в сім'ї, на вулиці, на базарі, стала планомірно замінюватися "правильною", якої почали навчати оплачувані професіонали — мовою газети, радіо, а тепер телебачення.

В чому головна різниця "туземної" і "правильної" мови? "Туземна" народжується з особистого спілкування людей, які викладають свої думки — в гущині повсякденного життя. Тому вона напряму пов'язана із здоровим глуздом (можна сказати, що здоровий глузд "говорить на рідній мові"). А "правильна" — це мова диктора, що читає текст, який дав йому редактор, який доопрацював матеріал публіциста в відповідності до зауважень ради директорів. Це безлика риторика, створена цілим конвеєром оплачуваних працівників. Це односторонній потік слів, направлений на визначену групу людей з метою впевнити їх в чому-небудь. Люди, які, самі того не помічаючи, починали самі говорити на такій мові, відривалися від здорового глузду і ставали легкими об'єктами маніпуляції.

З науки в ідеологію, а потім в повсякденну мову перейшли в величезній кількості слова-"амеби", прозорі, не пов'язані з контекстом реального життя. Вони настільки не пов'язані з конкретною реальністю, що можуть бути вставленими практично в будь-який контекст, сфера їх застосування винятково широка.

Важлива ознака таких слів-амеб — їх удавана науковість. Скажеш слово комунікація замість слова спілкування — і твої банальні думки вже ніби підкріплені авторитетом науки. Починаєш навіть думати, що саме ці слова виражають найфундаментальніші поняття нашого мислення. Слова-амеби — неначе маленькі сходинки для сходження по громадській драбині, і їх застосування дає людині соціальні вигоди. Це пояснює їх "поглинаючу" здатність. Це заповнення нашого лексикону словами-"амебами" є одною з форм колонізації нашої свідомості.

Це добре знають усі політики, які говорять завжди дуже мудрими словами, так, щоб ті, хто ці слова зрозумів, сприймали "науковість" слів як доказ правильності і правоти, а ті, хто їх не зрозуміє, сприймали їх з ледь не релігійним трепетом.

Коли українець чує "біржовий ділок" чи "найманий вбивця", у нього в свідомості піднімаються цілі пласти смислів, він опирається на ці слова в своєму відношенні до явищ, що вони позначають. Але якщо йому сказати "брокер" чи "кілер", він сприйме лиш дуже скупий, позбавлений відчуттів і не пробуджуючий асоціації смисл, і навіть цей смисл сприйме пасивно, апатично. Методична та ретельна заміна слів нашої мови такими чужими нам словами-амебами — це не "засмічування" чи ознака безкультур'я. Це необхідна частина маніпуляції свідомістю.

Секретар компартії Іспанії Хуліо Агніта писав на початку 90-х: "Один відомий політик сказав, що коли соціальний клас використовує мову тих, хто його гнітить, він стає пригніченим остаточно. Мова не є нейтральною. " Далі він розбирає слова лідер та керівник і вказує, що не випадково преса наполегливо намагається вивести з користування слово керівник. Тому що це слово історично виникло для позначення людини, яка втілює колективну волю, він створений цією волею. Слово ж лідер виникло з філософії конкуренції. Лідер персоніфікує індивідуалізм підприємця. Дивно, як до дрібниць повторюються в різних точках світу одні і ті ж методики. В Україні телебачення вже не скаже керівник. Ні, лідер Білорусі Лукашенко, лідер компартії Симоненко...

Як останній найефектніший приклад візьмемо цілком актуальне слово електорат. Проходить наполегливе витіснення слова виборці та заміна його на слово електорат. Коли депутат говорить "мої виборці", то слово вказує, що депутат — похідна від того колективу, який його вибрав (створив!). Вираз "мій електорат" сприймається як "мій персонал" (моє підприємство). Електорат — пасивна спільнота, яку ведуть, яка майже "створюється" політиком.

Оскільки наша розповідь — це не тільки теорія маніпуляції, але й спроба кинути самим собі рятівний круг від неї, ще раз підсумуємо сказане в цьому розділі. Маніпуляція словом і переконування словом — це дві засадово різні речі. Тому для того, щоб уникнути маніпуляції словом, навіювання, потрібно завжди сприймати усі повідомлення аналітично, піддаючи сумніву й базовому аналізу кожне слово, що лунає з вуст політика чи оплачуваного пропагандиста. Потрібно перестати беззастережно вірити телевізору й газеті і вчитися відчувати, коли слова перестають бути засобами мови, що несуть інформацію, і починають бути засобом впливу, що оминає вашу волю й свідомість. Одноманітні повтори одних і тих же тез, відсутність аргументації слів, конфлікт і неспівпадіння почутого із баченою вами дійсністю, ваше небажання проаналізувати і засумніватися у цих словах вказують на те, що ці слова — вдала маніпуляція, яка досягає своєї мети.


<b>Мова зорових образів</b>

Ще в минулому столітті Ле Бон (якого називають “Макіавеллі масового суспільства”) писав: “Натовп мислить образами, і викликаний в її уяві образ в свою чергу викликає інші, що не мають жодного логічного зв’язку з першим... Натовп, що здатний мислити тільки образами, сприймає тільки образи. Тільки образи можуть його захопити, породити в ньому жах, зробитися рушієм її вчинків.” В іншому місці він знову повертається до зв’язку між словами та образами: “Могутність слів знаходиться в тісному зв’язку з образами, що вони викликають і зовсім не залежить від реального змісту. Дуже часто слова, що мають надзвичайно невизначений зміст, мають найбільший вплив на натовп. Такими є, наприклад, терміни: демократія, соціалізм, рівність, свобода і т.д., невизначені до такої міри, що навіть в товстих томах не вдається точно розтлумачити їх зміст.”

Природа маніпуляції полягає в подвійному впливі - поряд з відкритим повідомленням маніпулятор посилає адресату “закодований” сигнал, сподіваючись на те, що цей сигнал розбудить ті образи в свідомості адресата, які потрібні маніпулятору. Цей прихований вплив опирається на “неявне знання”, яким володіє адресат, на його здатність створювати в уяві образи, що впливають на його почуття, погляди і поведінку. Мистецтво маніпуляції полягає в тому, щоб пустити уяву по потрібному руслу, але так, щоб людина не помітила прихованого впливу. Образи, як і слова, володіють суггесторним значенням і породжують ланцюгову реакцію уяви.

Особливе місце в арсеналі маніпулятора займають зорові образи.

Як правило, вони вживаються в сукупності з текстом і числами, що дає корпоративний ефект. Він пов’язаний з тим, що об’єднуються два типи сприйняття - сприйняття семантичне і естетичне. Вони входять в резонанс і взаємно “розгойдують” одне одного. Найефективнішими засобами інформації засновані завжди на контрапункті, гармонійному багатоголоссі змісту та естетики. Вони одночасно захоплюють думку і художнє почуття (“семантика переконує, естетика спокушає”).

Ефект сполучення слова і образу добре помітний навіть на найпростішій комбінації. Здавна відомо, що додавання до тексту хоча б невеликої порції художніх зорових образів різко знижує поріг зусиль, необхідних для сприйняття повідомлення. Ілюстрації роблять книгу доступною для дитини чи підлітка, який не міг її осилити у виданні “без картинок”.

Полігоном для використання і вивчення впливу зорових образів є телевізійна реклама. 100 відсотків телевізійної реклами за означенням побудовані на використанні зорових образів. Реклама прального порошку: у вас в свідомості лишається розділений надвоє екран, де зліва пляма є, справа немає. Реклама телефонної послуги: оператором працює симпатична дівчина, вигляд якої викликає бажання подзвонити, навіть коли в самій цій послузі немає потреби. Реклама пива: чудова природа, ватра, веселий настрій. Ці зорові образи не мають нічого спільного з рекламованим товаром (а якщо й мають, то не мають нічого спільного із справжньою якістю цього товару). Зорові образи викликають позитивну реакцію вашої свідомості, а під час цієї позитивної дії вам запомповують до мозку назву прального порошку чи автомобільного масла. Після чого будується ланцюжок “товар - позитивна емоція”. Ось вас і примусили хотіти цей товар.

У політичній рекламі все так само, лиш ще драматичніше. І знову зорові образи, найімовірніше, не мають нічого спільного із справжньою сутністю рекламованого. Коли під час телереклами якоїсь партії показують щасливих людей, можна бути цілком певним, що ті люди щасливі абсолютно не через цю партію (якщо ж показують нещасних, то імовірність того, що до їхньої біди додала дана партія, суттєво зростає).

Зорові образи на екрані телевізора, на рекламному щиті, у буклеті намагаються зробити так, щоб ми раптом захотіли проголосувати “за” і забули про те, що політична партія чи політик визначаються конкретикою, конкретним минулим і конкретною програмою. Не маючи запропонувати нічого конкретного, вони починають маніпулювати нами, показуючи нам гарні картинки, великою мірою небезпідставно сподіваючись, що нам цього достатньо.

Як боротися проти цього типу маніпуляції? Потрібно завжди помічати невідповідність між формою і змістом. Коли йдеться про одне, а показують щось інше, коли замість того, що ви очікуєте, ви бачите щось несподіване, що приковує вашу увагу і примушує про себе думати, - це маніпуляція. Не завжди така маніпуляція є злом, проте треба однозначно вміти відрізняти маніпуляцію, бо маніпуляція - це потенційна небезпека.


<b>Мова чисел</b>

В числі, як і в слові, закладений множинний зміст. Інколи здається, що в них виключно холодний, раціональний зміст. Це не так. З самого початку числа навантажені глибоким містичним значенням. І містичний зміст числа має свій корінь не тільки в релігіях та релігійних культурах. Це - загальне явище.

Число, як і слово, було з самого початку зв’язане з річчю. Послідовники Піфагора вважали, що в числі виражено сутність, природа речі, при цьому число не може брехати, і в цьому його перевага над словом. Піфагорейці навіть вважали, що числа - це матриці (парадигми), по яким творяться речі. Лише через число можна зрозуміти світ.

Магічна сила навіювання, якою володіє число, така, що якщо людина сприйняла будь-яке абсурдне кількісне твердження, його вже практично неможливо витіснити не тільки логікою, але й іншими кількісними аргументами. Число має властивість незворотньо застрягати в мозку.
Коли хтось говорить про щось, вживаючи числа, складається враження компетентності тої людини, що говорить, а також правдивості та безпристрасності тих чисел, якими вона оперує. Прикладів цьому є багато. Коли політик починає надто впевнено оперувати надто важливими числами, завжди сприймайте це з обережністю.

Справа в тому, що в економіці, політиці, соціології усі параметри є взаємопов’язаними, і про ці зв’язки знають лише спеціалісти чи дуже нешироке коло компетентних людей. І тому оперування одним чи декількома параметрами і приховування їх справжнього значення - це маніпуляція.

Декілька прикладів. Коли говорять про виплату заборгованостей по заробітній платі, поцікавтесь, за рахунок яких коштів, звідки взялися надходження в бюджет, чи може кошти ці “позичили” в інших бюджетників, щоб заспокоїти, приміром, шахтарів, що вимагають погашення заборгованості. Зростання пенсії... А чи пропорційно зросла кількість пенсійних гривень відносно здешевлення цих гривень? Збільшення неоподатковуваного мінімуму, і тепер податки не треба буде платити зі сміховинних сум... А штрафи (дуже часто несправедливі), які вимірюються в неоподатковуваних мінімумах і також зростають? І навіть коли наш новий прем’єр говорить про загальноекономічне зростання, чи тільки економічними показниками вимірюється якість нашого життя? І взагалі - наскільки те, що він говорить, є правдою, знає купка дуже високопоставлених людей, і це вже точно не ми.

Дуже поширеними є зараз соціологічні дослідження, велика частина з яких (якщо не більшість) є сфальсифікованими. Розміщення в газеті на місці та на правах комерційної реклами результатів соціологічного дослідження, де відсотки подані з точністю до десятих долей (на практиці з точки зору теорії імовірності точність у один відсоток є граничною) , стало традицією. Справжнє соціологічне дослідження — це акт високої науки та високої технології, серйозна фірма в результатах дослідження неодмінно вказує вибірку, похибку вибірки, критерії вибору респондентів, точне формулювання питань і т.д. Ніхто не здогадується поставити під сумнів це дослідження — через магію цифр. Насправді ж більшість таких "досліджень", як виявляється при ретельнішому вивченні, посилаються на фірму, що ніколи не існувала. А дані висмоктує з пальця, вірніше, їх диктують прямі замовники.

Підсумок: числа можна сфальсифікувати, а також можна сфальсифікувати чи приховати їх справжній зміст. Тому, якщо ви не спеціаліст, не вірте беззастережно усім цифрам та числам, які чуєте від людей, яким не зовсім довіряєте.


<b>Мова звуків</b>

В програмуванні поведінки звуки, що впливають в основному не на розум, а на почуття, завжди займали важливе місце. Слово з його магічною силою виросло з нечленороздільних звуків, які видавав вожак зграї. Кожен, хто спілкувався з тваринами, знає, наскільки багаті відтінками і як сильно діють на слухача нібито одноманітні звуки - нявкання кішки, гавкіт собаки, іржання коня. Що стосується слова, то його сприйняття в більшій мірі залежить від того, в якій інтонації його промовили. Ті, хто служив в армії, знають, що таке “командирський голос”.

Ми розповідали про “семантичний терор” - про вбивство слів, що володіють глибинними множинними смислами, чи підміну змісту слів, створення новомов чи антимов. Але важливою є і фонетика, те, як сказано слово чи фразу вголос.

Відомий факт того, як діє на підсвідомість голос політика і як це вплинуло на сприйняття радіодебатів між Ніксоном та Кеннеді (Кеннеді виграв ті вибори не в останню чергу завдяки особистим якостям). Сьогодні ми можемо спостерігати “науково обґрунтовану” широку програму псування фонетичної основи української мови. Диктори, як правило, копіюють манеру західних ведучих, використовують чужу для українців тональність і ритм. Інтонації часто не відповідають тому, про що говориться. Або навпаки - де-не-де ще зберігся “совковий” стиль ведення програм. Ми вже не говоримо про явний російський акцент багатьох ведучих на центральних каналах, російську манеру побудови речень, русизми чи провінційні заміни шиплячих в кінці дієслів другої особи “подобаєССя” замість “подобаєШСя”. Це нібито дрібниці, проте вони виховують байдуже ставлення до високих речей, які на перший погляд непотрібні, але без яких людина перестає бути людиною.

Про вплив музики на людину і говорити не доводиться. Музична підкладка під повідомлення визначає, на наш погляд, три чверті майбутнього ставлення людини до повідомлення. Із художніх фільмів школа музичного оформлення перекочувала в офіційні новини. Існує набір музичних підкладок, які кожну можна застосовувати в різних ситуаціях, коли треба викликати бажання посміятися з того, що ми бачимо, чи навпаки - викликати повагу.

Для прикладу: на “Інтері” та УТ-1, та й меншою мірою на інших теле- чи радіоканалах вміють поставити інтонацію диктора, яка також визначає дуже великою мірою ставлення до повідомлення. Коли знімали Ющенка, інтерівський парламентський коментатор усі повідомлення і сюжети про Ющенка начитувала таким голосом, ніби Ющенко вирізав усю сім’ю кореспондентки і кожен її сюжет був акцією помсти. “Якщо навіть безпристрасний кореспондент вечірніх новин центрального телеканалу, - думає наша підсвідомість, - нездатний стриматись і настільки виведений з себе жахливою інформацією про цього Ющенка, значить, він заподіяв величезну шкоду нашій державі...”

Існує певний негласний закон журналістики, який говорить про об’єктивність та безпристрасність будь-якою ціною. Справжній журналіст ніколи не висловлює власне особисте ставлення до факту чи особи, ані діями, ані словами, ані інтонацією. Будь-яке висловлення власної суб’єктивної думки, будь-який вихід із професійної психологічної рівноваги є ознакою або (а) несерйозної програми, або (б) непрофесійного журналіста, або (в) спроби маніпуляції. Журналіст добуває і доносить інформацію до глядача. Журналіст-аналітик робить спроби безпристрасно проаналізувати ситуацію і подати набір обґрунтованих версій, жодну не нав’язуючи глядачеві. Журналіст-маніпулятор (добре забезпечений і захищений) буде нав’язувати нам суб’єктивне ставлення до якоїсь події і вдавати, що це справді його думка, а не нав’язувана нам тими, хто платить і кому це вигідно.

Це дуже тонке мистецтво - вдало підібрати інтонацію до повідомлення. Випадок з “Інтером” помітило багато людей, але дуже мало людей відчували ледь помітні інтонаційні особливості ведучих з “Студії 1+1”, які також маніпулюють. Програма “Епіцентр”, висвітлюючи дії опозиції, завжди говорила вустами її ведучого про них ледь зверхньо, що влучало в саме яблучко і вдало формувало ставлення (адже, як ми пам’ятаємо, маніпуляція повинна бути непомітною, щоб бути вдалою). Те, що дії опозиції деякою мірою заслуговували цього - це питання окреме, але на маніпуляцію ведучий не мав права

Тому якщо журналіст висловлює жорстко свою позицію в новинах чи аналітичній програмі, коли він не дотримується нейтрального стилю висвітлення подій і інтонаційно забарвлює свій виклад - це маніпуляція. Остерігайтеся.

Ще варто поговорити про тишу - частину акустичної сфери, не менш важливу, ніж звук. На мислення, свідомість і підсвідомість людини діє саме чергування звуку й тиші - зі своїм ритмом, інтенсивністю. Якщо ж мова йде про взаємозв’язок буття і політики (а саме тут лежить проблема маніпуляції свідомістю), то роль тиші зростає ще більше.

Хайдеггер вважає, що щоб попередити можливість зародження власних груп еліти в масі керованих індивідуумів, її потрібно повністю позбавити тиші. Так на сучасному Заході виникло явище, яке називають “демократією шуму”. Створено таке звукове (і шумове) оформлення навколишнього простору, що середня людина фактично не має достатньо довгих проміжків тиші, щоб зосередитися і додумати думку до кінця. Це - важлива умова її беззахисності перед маніпуляцією свідомістю. Тому завжди вміймо “попуститися” і даваймо собі час самостійно, без нікого, у всьому розібратися.


<b>Стереотипи</b>

Метафори — це готові штампи мислення, але штампи естетично привабливі. Це виражені художньо стереотипи. Одним із основних матеріалів, якими орудує маніпулятор, є соціальні стереотипи. В словниках сказано: "Соціальний стереотип — стійка сукупність уявлень, яка складається в свідомості як на основі особистого життєвого досвіду, так і з допомогою різноманітних джерел інформації. Через призму стереотипів сприймаються реальні предмети, відношення, події, дійові особи. Стереотипи — невід'ємний компонент індивідуальної та масової свідомості. Завдяки їм проходить необхідне скорочення сприйняття та інших інформаційних та ідеологічних процесів у свідомості."

Зазвичай стереотипи включають в себе емоційне відношення людини до якихось об'єктів і явищ. Як необхідний людині інструмент сприйняття та мислення, стереотипи володіють стійкістю, можуть бути виявлені, вивчені та використані як мішені для маніпуляції. Оскільки їх корисність для людини в тому й полягає, щоб сприймати та оцінювати швидко, не думаючи, маніпулятор може використовувати їх як "фільтри", через які його жертви бачать дійсність.

Із всіх засобів впливу на людину найтоншим і найсильнішим за силою навіювання є ті, що створюють і підтримують галереї стереотипів. Нам розповідають про світ перш, ніж ми його побачимо. Ми уявляємо собі більшість речей перед тим, як познайомимося з ними на практиці. І ці попередні уявлення, якщо нас не насторожить наше знання, з глибини керують повністю нашим процесом сприйняття.

На магічній силі стереотипів побудована комерційна реклама і торгові марки. Часте повторення слів та образів створює стереотипне уявлення про високу якість якогось товару і заганяє це уявлення в підсвідомість. При вигляді торгової марки ("адідас", "мерседес") ми, не довго думаючи, вирішуємо, що перед нами добра річ. Виникла ціла "культура" імітації торгових марок, щоб око не могло помітити на перший погляд різницю, що вноситься, щоб не вступати в конфлікт з патентним правом (наприклад, спортивні костюми Adiads чи калькулятори Shrap).

Коли вдається підштовхнути великі маси людей бачити якесь громадське явище через потрібний маніпулятору стереотип, то тим, хто не згоден, дуже важко закликати людей зважити на здоровий глузд, впевнити їх зупинитися, подумати, не приймати поспішних рішень.
Твердження маніпуляторів не обов'язково повинні співпадати із стереотипами. Прикриття маніпуляції досягається і висловлюваннями, що абсурдно суперечать стереотипам — важливо загнати мислення в накатану колію.

От до чого дійшла наука в двадцять першому сторіччі!

Особливо важливим використання стереотипів є в методі "захоплення аудиторії". "Захоплення" — одна з основних операцій в маніпуляції свідомістю. В ході її виконання маніпулятор приваблює, а потім утримує увагу аудиторії і "приєднує" її — робить прихильником своїх установок (створює відчуття приналежності до одного і того ж "ми"). На цій стадії маніпулятор підлаштовується під стереотипи аудиторії, не суперечить їм. Його завдання — завоювати довіру, він ніби видає клич: "Ми з тобою одної крові — ти і я!" Ролик СДПУ(о): "Ми з вами однодумці!"

Таким методом користуються усі. Політики на мітингах вигукують знайомі до болю слова на зразок "демократія", "громадянське суспільство", "чесні і прозорі вибори", "європейський вибір", і ми мимоволі починаємо довіряти їм, хоча, як вже було сказано вище, самі ці політики часто не можуть пояснити значення цих термінів. Цим самим методом користується тьотя Ася, входячи в близьку і рідну кожній домогосподарці роль. Антирадянське телебачення в Росії на початку дев'яностих відновило свій рейтинг, тимчасово відновивши дещо радянський стиль мовлення та показ старих радянських фільмів, тоді ще близький великій частині населення.
Цей небезпечний метод "захоплення" може призвести до дуже жорстких наслідків. Після "захоплення" нашої уваги і довіри маніпулятор може різко перейти до подачі своїх шкідливих думок. По інерції наша свідомість, не встигнувши перемкнутися від довіри до недовіри, продовжує сприймати усе те, про що мовить маніпулятор. Класичним випадком є Лапікура на УТ-1, який завойовує довіру випадами проти народних депутатів (ти ба! як він на владу наганяє і не боїться! наш хлопець!), а сам, користуючись цією довірою, впомповує в нас все, що треба.

Від цього методу один крок до методу напівправди, який широко практикується тими телеканалами, які не опускаються до чорнухи на зразок УТ-1, але яким теж платять і які теж ці гроші відпрацьовують. Брехня, подана під соусом правди, перетравлюється значно краще, ніж одна брехня. Диктор подає декілька не дуже важливих, але цілком правдивих і в міру гострих повідомлень (наприклад, про жахи з приватизацією обленерго чи зловживання місцевих посадовців), це створює ілюзію правдивості та "гостроти" телеканалу (програми, ведучого), після чого ви опиняєтеся в спритних руках маніпулятора. Коли висвітлювалися дії опозиції навесні цього року, ведучі "1+1" поступалися в деталях, робили вигляд безпристрасних коментаторів, більш-менш правдиво висвітлювали деякі нюанси, проте вміло подавали в цьому соусі те, що було потрібно Замовникам. І це діяло.

Пам'ятайте, немає абсолютної правди та абсолютної брехні, а тому — абсолютно правдивих чи абсолютно неправдивих повідомлень. Тому умійте відрізняти меншу брехню від більшої не тільки на рівні різних засобів масової інформації, але й в межах навіть одного й того самого повідомлення.

Часто для маніпуляції потрібно попередньо підсилити чи навіть побудувати необхідний стереотип — "наїздити колію". Мова зазвичай іде про ілюзорні стереотипи — навіювання неправдивої ідеї чи пояснення, так що воно стає звичним і набуває характеру очевидного. Сьогодні будь-які спроби (вдалі або невдалі, правильні чи неправильні) опозиції (яка має повне право на існування!) заявити про себе називаються "спробою розвалити Україну". Яким чином опозиція може розвалити Україну? За яким конкретним механізмом тисячі студентів, що з'їжджаються до Києва висловити владі своє "ні" за свої власні кошти, можуть розвалити цю країну, за яку їм так болить? Проте стереотип вже є, теорія та практика маніпуляції свідомістю черговий раз взяли своє. Коли абсурдне твердження повторюється достатньо довго і достатньо часто, воно стає здаватися правильним до очевидності.

Тому коли стикаєтеся зі стереотипом, завжди думаймо, яка міра абсурдності цього стереотипу.

Ефективну програму по створенню стереотипу було проведено в західній пресі та на телебаченні під час війни в Боснії. Вона дістала назву "сатанізації сербів". Це був великий експеримент по маніпуляції свідомістю пересічного західного громадянина. Були опубліковані і важливі статті, присвячені "сатанізації" сербів як технології. Головний висновок: якщо неперервно і довго поміщати слово "серб" в негативний контекст (просто включати в опис страшних подій і в оточення неприємних епітетів), то у телеглядачів, незалежно від їх позиції, виникає стійка неприязнь до сербів. Крім того, звичайно ж, не можна давати доступ до телекамери нікому з сербів — будь-яка розумна людська промова (навіть на сторонню тему) зніме навіювання. (До речі, абсолютно аналогічна кампанія проводиться зараз з представниками української опозиції, і хоч іноді вона цього й заслуговує — все одно, це маніпуляція).

Добре розроблена технологія "створення" політиків з опорою на стереотипи. Жаргонне слівце "розкрутка" означає цілу систему просування на вищі рівні політики людей, незалежно від їх реальних якостей та рівня вже наявної популярності. Одним із складних стереотипів є імідж — спеціально вибудуваний в ході цілої програми дій стереотипний образ політика чи громадського діяча. Як пишуть в підручниках, в іміджі "головне не те, що є насправді, а те, що ми хочемо бачити, що нам потрібно". Тобто імідж повинен відповідати активним сподіванням людей — активним стереотипам масової свідомості. Маємо: не тільки політик може говорити неправду, а й сам він може бути неправдою... Можемо спостерігати, як цеглинка за цеглинкою будується зараз новий імідж Медведчука- "діда Мороза", який зовсім не відповідає дійсності.

Маніпуляція може проходити не тільки у вигляді створення стереотипів (стереотип доброго прального порошку, коли його показують по десять разів на годину по телевізору), але й у вигляді спекулювання готовими стереотипами, які є в кожної людини. Це називається каналізування стереотипів, направляння їх в те русло, яке потрібне маніпулятору. Елементарний приклад: ми всі не любимо злодіїв. Найпростіший варіант каналізування цього стереотипу — назвати злодієм кого-небудь третього. Стереотип спрацьовує, до людини формується стійка антипатія. Або складніший випадок з нашого сьогодення — вдалий хід передвиборчого штабу Кучми в другому турі минулих президентських виборів, коли страх перед "комуністичним реваншем" вдало перетворили на любов до "спасителя", який не дасть Симоненку згубити Україну (ходили небезпідставні чутки про чималу суму, яку отримав Симоненко від Кучми за цю блискучу роль "червоної загрози"). Стереотип, що був у кожної нормальної людини, "підправили" і спрямували туди, куди треба. Приклад, гідний підручників по маніпуляції свідомістю.


<b>Почуття</b>

Настільки ж важливим, як і мислення, об'єктом для маніпуляції є сфера почуттів. Цілком можливо, що це — головна або хоча б перша сфера, на яку спрямований вплив. В кожному випадку, почуття є більш рухомими і податливими, а якщо їх вдається "розтріпати", то і мислення виявляється більш вразливим для маніпуляції. Можна сказати, що в великій маніпуляції свідомістю гра на почуттях — обов'язковий етап.

Чуттєва ступінь відображення стоїть ближче до зовнішнього світу, ніж мислення, і реагує швидше, безпосередніше. Тому її легше "експлуатувати". Дізраелі навіть сказав: "Те, що називають громадською думкою, скоріше заслуговує називатися громадськими почуттями".

Якщо потрібно чимось вплинути на нас громадян, то цей процес може починатися лише з впливу на емоції — на освоєння логічної аргументації ми не бажаємо тратити ані часу, ані зусиль. Крім того, в області почуттів легше створити "ланцюгову реакцію" — зараження, епідемію почуттів. Тому загальною принциповою установкою в маніпуляції масовою свідомістю є попереднє "розгойдування" емоційної сфери.

Особливо легко викликати ті почуття, які в щоденній моралі вважаються гідними осуду: страх, заздрість, ненависть, самовдоволення. Вирвавшись з-під контролю свідомості, вони найгірше піддаються внутрішньому самоконтролю і виявляються особливо бурно. Хто з нас не спостерігав захоплено, з солодким відчуттям підглядання в замкову щілину, за депутатськими побоїщами... І поки ми в цьому тихому трансі, ми відкриті для маніпуляції.

Менш бурхливо, проте більш наполегливо виявляються почуття благородні, такі, що спираються на традиційні позитивні цінності. В маніпуляції ефективно використовується природнє почуття жалю і співчуття до слабкого, беззахисного. В дуже багатьох ситуаціях пасивний маніпулятор — це той, хто підкреслює свою слабкість, неспроможність і навіть небажання керувати — виявляється найважливішою фігурою в програмі маніпуляції.

В той час як реклама комерційна більше грає на зорових образах та стереотипах, цариною використання почуттів є реклама політична. Ми вже згадували кампанію Демсоюзу, де у нас викликають саме почуття жалю, яке пожене нас до виборчих урн. Ефективність такого підходу пояснює людина, що пише промови для представників Білого Дому У.Гевін, що був одним із авторів доктрини виборчої кампанії Ніксона в 1968р.: "Виборці насправді є лінивими і навіть не хочуть зробити зусилля, щоб зрозуміти, про що ми говоримо. Розум потребує найвищого степеня дисципліни, концентрації уваги. Набагато легшим є звичайне враження. Розум відштовхує глядача, логіка докучає йому. Емоції збуджують, вони ближче до поверхні, м'якше куються." Чи не такими ми є?

Ледь не головним почуттям, яке найширше експлуатується в маніпуляції свідомістю, є страх. Є навіть така формула: "Суспільство, що піддалося неадекватному страхові, втрачає спільний розум." Оскільки страх — фундаментальний фактор, що визначає поведінку людини, він завжди використовується як елемент управління.

Уточнимо поняття. Є страх істинний, такий, що відповідає реальній небезпеці. Цей страх — це вираження інстинкту самозбереження. Він сигналізує про небезпеку, і на основі сигналу робиться вибір найбільш доцільної поведінки (втеча, захист, напад і т.д.). Реальний страх може бути надмірним, тоді він шкодить — в тій мірі, в якій він спотворює небезпеку. Але є страх ілюзорний, невротичний, який не сигналізує про реальну небезпеку, а створюється в уяві, в світі символів, "віртуальної реальності". Розвиток такого страху недоцільний, а часом фатальний.
Різновидністю ілюзорного страху є маніакальний страх, коли величина небезпеки, могутність "ворога" неодноразово перебільшується, уявляється ледь не абсолютним, хоч в реальності йому до того далеко.

Для маніпуляції свідомістю головний інтерес являє собою саме неадекватний, ілюзорний страх — і способи його створення, особливо в умовах шизофренізації (розщеплення) свідомості.

Яку роль маніпуляція страхом відіграє сьогодні в Україні? Тут найбільше користуються її рівною самій собі протилежністю — виключення, придушення істинного, рятівного страху, досягнення апатії, байдужості, психологічного звикання до реальної небезпеки. Повідомлення, які доносять до нас усі пропагандистські новини — усе гаразд, не бійтеся. Нам є чого боятися. Що завтра нам не буде за що купити їжу, наших дітей одягнути і дати їм освіту, а коли вони виростуть, їх знищать за те, що вони говорять правду. Нам є чого боятися. Але як тільки ми почнемо боятися, ми почнемо боротися. ЇМ це невигідно. Вони роблять так, щоб ми не боялися і заспокоїлися.

Страх же нагнітають для невеликої, особливо впертої категорії населення. Коли тобі страшно, внутрішній голос переконує тебе зупинитися, і ти хочеш кинути робити те, що ти робиш. Страх, як правило, маніакальний — наприклад, дивна "вісімка" з тонованим склом, що чомусь тепер постійно їздить за твоєю машиною. Але тобі страшно, і ти хочеш кинути. "Ставай таким як усі, і тоді перестанеш боятися."

додано: 24-01-2002 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1011880071.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua