першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Наталія ЛЕБІДЬ, "Україна Молода": Бо яким судом ви судите...

додано: 30-01-2002 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1012408893.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

"Україна Молода"

Чи діятимуть в "справі 9 березня" хоча б загальнолюдські закони?

<b>Голодування в'язнів. Третє за останній час </b>




Під час останнього судового засідання у "справі 9 березня" одного з
голодуючих унсовців - Олега Бойка - винесли з клітки непритомного. Прокурори припинили бубоніти обвинувачувальний висновок, а представники влади, в тому числі й судової, заклякли від несподіванки. Дехто, правда, робив незграбні спроби привести Бойка до тями, аж поки не стало зрозуміло, що звичайне
зомління так довго не триває. Тоді настала черга людей в білих халатах, які
кинули на ходу, що це - серцевий напад, і повезли Бойка в лікарню.
Перетворений на суд кінотеатр "Загреб", звиклий до молоді із розташованих
неподалік університетських корпусів, яка хрумкала чіпсами і цілувалась у його
стінах, такого ще не бачив. Хотілося думати, що після цього випадку влада вперше серйозно
замислиться над можливими наслідками чергового голодування, оголошеного
підсудними, і, маючи хоч крихту поваги до їхньої акції, припинить ганьбити
їх, виставляючи ошуканцями і псевдомучениками, які тільки декларують відмову
від їжі, а тим часом надкушують тістечка з рукава. Але плекати подібні надії
означає незаслужено лестити нашій владі. Майже відразу Департамент з
виконання покарань, про "нові" методи роботи якого останнім часом чимало
говориться, поширив інформацію про те, що ніякого голодування в
Лук'янівському СІЗО насправді не відбувається. Щоб спростувати це, не треба
посилатися на адвокатів, родичів або тюремників ув'язнених. Достатньо прийти
в "Загреб" і подивитися, який виглядають підсудні. Той, хто має хоча б очі
(якщо вже замість серця у нього зайвий шлунок), побачить достатньо. Це вже третє голодування, до якого за останні десять місяців змушені
вдаватися звинувачені в організації масових безпорядків 9 березня. Перше
відбувалося в кінці травня, друге - в середині жовтня. Останнього разу
"скорботний труд" голодуючих не пропав дарма: принаймні одну з вимог
ув'язнених - проведення судових слухань у просторій залі за участю
зацікавлених працівників преси - було зрештою виконано. Відтоді кінотеатр
"Загреб" і виконує невластиву для себе функцію.



<b>У Лук'янівці у в'язнів відібрали навіть зубні щітки </b>



Ціна голодування може виявитися зависокою. Адже минулого разу лідер
УНА-УНСО Андрій Шкіль ледве не відправився в інший і, безумовно, кращий світ.
Втім, в умовах, коли права людини зводяться до права терпіти будь-яку наругу,
а передбачені законом важелі впливу на ситуацію не спрацьовують, така
радикальна форма протесту, як голодування - мало не єдине, що залишається
в'язням. Цього разу вимоги, висунуті голодуючими, стосуються особливостей національного ув'язнення в Лук'янівському СІЗО, куди їх нещодавно перевели під цинічним приводом "поганих умов утримання" в СІЗО СБУ. Дійсно, в Лук'янівці, порівняно з есбеушним закладом, такі розкішні умови утримання, що готель "Хілтон" відпочиває. Дарма, що шість тисяч в'язнів Лук'янівки сидять
не на нарах, а майже на голові один у одного. Зокрема, Андрія Шкіля кинули до камери, розрахованої на три особи, де вже потерпали від скрутних "житлових"умов вісім кримінальників. Не самою лише тіснявою зустріла Лук'янівка ув'язнених. На порозі
тюрми у них відібрали всі особисті речі - книги, газети, одяг, постільну
білизну, предмети гігієни, включаючи мило, зубну пасту і щітки, не давши
нічого навзамін. Навіщо лук'янівським тюремникам шістнадцять використаних
зубних щіток - важко збагнути. З'ясувати дане питання авторка цих рядків
даремно намагалась в Департаменті з виконання покарань. Там просто ніхто не
відповідав на дзвінки. Втім, після заперечення Департаментом факту
голодування в'язнів не має сумнівів, що на запитання стосовно особистих речей
представники цього відомства відповіли б, що в розпорядженні унсовців є
персональні комп'ютери і поле для гольфу. Отже, наразі голодуючі вимагають, як завжди, небагато - ставлення до
них як до людей, а не як до тварин. Вимагають також розміщення їх в одній
камері, аби разом протистояти тиску, який набуває настільки
дріб'язково-мстивих і ганебних форм, що за цю державу стає і прикро, і
соромно.



<b>І на суддів чекає суд. Вищий </b>

Судово-процесуальні аспекти "справи 9 березня" ще дуже тривалий час
будуть залишатися в центрі уваги. Навіть коли події, що викликали появу даної
справи, припадуть попелом часу і відійдуть у минуле, всі помилки і порушення,
допущені під час її судового провадження, мають залишитися в юридичних
анналах як приклади того, яким судочинство в цивілізованих країнах бути не
повинно. Ідеться, зокрема, про те, що розгляд справи, переданої прокуратурою
до суду ще 22 серпня, на даний момент фактично не просунувся ні на йоту. Ще й
досі триває читання обвинувального висновку, і теоретично воно може
продовжуватися кілька років, якщо й надалі відбуватимуться зміни складу
суддів, і кожний новий член суддівської колегії слухатиме обвинувальний
висновок з самого початку. Віктор Шишкін, колишній Генеральний прокурор
України, посилаючись на свій багаторічний юридичний досвід, висловлює
здивування такою організацією суду. Адже під час колегіального розгляду
справи обов'язково має бути присутнім ще один суддя, який не бере участі у
судовому процесі, але постійно знаходиться на "лаві запасних" якраз на той
випадок, якщо хтось з його колег раптово захворіє і вийде з гри. Інакше як
навмисним затягуванням владою цього процесу, небажанням розглядати справу по
суті Шишкін подібну ситуацію пояснити не може. Утім, обвинувачувальний висновок, перетворений суддівською колегією
під головуванням судді Івана Волика на вічний двигун, не єдине "ноу-хау",
здатне загнати у глухий кут навіть досвідченого юриста. За словами адвоката
ув'язнених Тетяни Монтян, досі не було прецедентів, аби суд настільки широко
тлумачив свої повноваження, щоб приймати рішення про переведення підсудних з
одного ізолятора до іншого. Тоді як суддя Волик започаткував цю цікаву
традицію, задовольнивши клопотання СБУ про переведення фігурантів справи з
СІЗО СБУ до Лук'янівського СІЗО. Але й це не повний перелік ілюстрацій до
твердження, що все колись відбувається вперше. Судді-новатори без жодних
вагань порушують право підсудних на захист, відмовляючись виразно пояснити
їм, в чому, власне кажучи, полягає скоєний ними "тяжкий" злочин. Це також
безпрецедентний випадок, коли учасники процесу необізнані з обвинуваченням,
висунутим проти них, і тим самим позбавлені можливості виробити адекватну
тактику захисту. Бо й досі в справі фігурує 71 стаття старого Кримінального кодексу,
який вже давно втратив свою чинність. Цим кодексом послуговувались ще за
радянських часів, а стаття, про яку йдеться, передбачає за організацію
"масових безпорядків" санкцію у вигляді п'ятнадцятирічного ув'язнення. В
новому КПК поняття "масових безпорядків" як кримінального злочину взагалі
відсутнє (мабуть, як не сумісне із самим духом незалежної України, де
громадяни живуть у злагоді зі всенародно обраною владою і ніяких безпорядків
їй не влаштовують). Але тоді виникає закономірне питання, за що вже зараз карають
підсудних, утримуючи їх в умовах, м'яко кажучи, негуманних? За кілька синців
і подряпин одягнених в бронежилети і захисні шоломи міліціонерів? Добре, але
чому скоєне березневими опозиціонерами вперто прив'язується до вже недіючого
Кримінального кодексу 1960 року, а не, скажімо, до "Руської правди" 1282
року? Адже там є "стаття", яка стосується нанесення тілесних ушкоджень: "аже
кто кого ударит батогом, либо чашею, либо рогом", то "за обиду" платитиме
гривню. Наші предки, як бачимо, без зайвої словесної еквілібристики стосовно
милосердя і м'якого, зразка демократичної Європи, поводження із в'язнями
призначали покарання у відповідності до провини. Вдарив кого "чашею" -
відшкодуй завдані збитки і будь вільним. Якщо вже говорити про давні кодекси моралі, хотілося б нагадати
представникам сучасної української Феміди рядки з іншої книги. Хоча й без
особливих сподівань на їхню здатність відчути і сприйняти серцем те, про що
говорилося колись на горі Єлеонській: "Не судіть, і не будете судимі; бо яким
судом ви судите, таким і вас судитимуть; і якою мірою ви міряєте, такою і вам
відміряють..."

додано: 30-01-2002 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1012408893.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua