першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Віталій ЧЕРНОІВАНЕНКО: До 60-річчя з дня траґічної загибелі Олени Теліги

додано: 08-02-2002 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1013152894.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Це була доба справжнього українського політично-революційного руху, доба змагу за повну свободу української нації. Саме в таку добу і мала зродитись нова зоря українства – найнеординарніша жіноча постать з часів Лесі Українки в літературі, неперевершений борець у лавах Орґанізації Українських Націоналістів, зірка, що впала на українську святу землю, жертовно покликавши її синок і доньок на нове національне змагання. Ім’я героїні - Олена Теліга.
Відома поетка, літературний критик, діяч української культури народилася 21-го лютого 1907 р. (за иншими даними – 8 вересня 1906 р.) в інтеліґентній напівбілоруській-напівукраїнській родині. Її матір’ю була донька православного священика, батько Іван Опанасович – знаним фахівцем, ґідротехніком-практиком.
У 1917 р. разом з родиною переїхала до Києва. Змалечку дівчину вабила природа міста, сади й парки, Дніпро і мальовничі обрії, особливо зачаровувало квітування дерев, що, можливо, й пробудило у неї поетичну уяву. Вчила у жіночій гімназії українську мову поряд з московською, німецькою, французькою. Пізнавала історію, Закон Божий, московську граматику, аритметику, ґеографію, чистопис, малювання та креслення.
За архівними матеріялами, навесні 1925 р. мати Олени з донькою та сином Сергієм, тікаючи з большевицького пекла, перейшли польський кордон й дісталися до чеського Подебрада. У Чехії Олена закінчила історико-філолоґічне відділення Українського педінституту ім. М. Драгоманова у Празі. Тут вона запізналася із сотником Армії УНР Михайлом Телігою. 1926-го року вони побрались.
Тут у Чехії відбулося становлення Олени як поетки та публіциста-літературознавця.
З 1929-го жила у Варшаві, де видала першу збірку поетичних творів. Характерними рисами її поезії були ліричність, висока поетична культура, свіжість і безпосередність образів. У її рядках – жіноча привабливість, безмежна любов і водночас глибокий реалізм, почуття власної гідности та чести:
“… Але навіть за тобою
шпіцруту
Стріл затрутих я тобі
Не шлю,
Бо не вмію замінять в
Отруту
Відгоріле соняшне
“люблю”.
У 1932 р. Теліга вступила до ОУН, де працювала у культурницькій референтурі ПУН разом з Олегом Ольжичем (Кандибою).
Наприкінці 1939 р. переїхала до Кракова, де на той час перебував центр українського громадсько-політичного життя. Очолювала мистецьке товариство “Зарево”. Після розколу ОУН у 1940 р. залишилася у відламі мельниківців .
У червні 1941 р. разом з чоловіком переїхала до Львова, а за чотири місяці вирушила разом з Уласом Самчуком у складі похідної групи ОУН до Києва. Тут Олена зорґанізувала Спілку українських письменників, відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією націоналістичного часопису “Українське слово”, очолювала тижневик літератури і мистецтва “Літаври”.
Після арешту редакції “Українського слова” Олена не зважала на постанови німецької влади. Іґнорувала вказівки окупантів зухвало і принципово … “Літаври” заборонили..
7-го лютого 1942 р. почалася нова хвиля арештів. Друзі попереджали її, що гестапо готує на неї засідку на вул. Трьохсвятительській, де містилася Спілка. Але вона знала на що йде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем вперто підкреслила: “Ще раз із Києва на еміґрацію не поїду! Не можу...”
Олена свідомо прийняла загибель, з нею її поділив чоловік. Під час арешту дружини він назвався письменником...
Ніби передчуваючи долю, колись Теліга пророче написала:
І в павутинні перехресних барв,
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання.
22-го лютого 1942 р. українську патріотку було розстріляно у Бабиному Яру разом з чоловіком та соратниками. Перед цим на ослизлім гестапівськім мурі вона залишила свій останній автограф: тризуб з написом “тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”.
Воістину, як сказав про неї Дмитро Донцов, - “з’явилась вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи, хоч згасла фізично, яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам.”

додано: 08-02-2002 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1013152894.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua