першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Віталій ЧЕРНОІВАНЕНКО,: УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ

додано: 08-02-2002 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1013154421.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

І. Закладення підвалин
Довго австріяцька влада, що морально й матеріяльно підтримувала польську організацію “Стшелєц”, не хотіла й думати про леґалізацію аналогічної української установи. На рішучий крок удався Кирило Трильовський. Він подав австріяцькому міністерству до затвердження український переклад статуту польського “Стшельца”. Статут було прийнято, і 18 березня 1913 р. у Львові відбулися перші збори “Товариства Українських Січових Стрільців”; в тому ж місяці закладено перші стрілецькі орґанізації в Косові, Яблонові, Заліщиках і Шешорах.
Незабаром поширилася стрілецька організація у всьому краї так, що до вибуху світової війни в Галичині було 96 стрілецьких товариств, які були створені як окремі секції при місцевих “Соколах” та “Січах”.
На ІІ-му січово-сокільському Краєвому Здвизі у Львові (28 червня 1914 р.) вперше в одностроях і зі зброєю виступили стрілецькі орґанізації. Тому безмежним був ентузіязм громадянства, що побачило в них майбутніх реалізаторів найвищих національних ідеалів.

ІІ. Постання Українських Січових Стрільців
З вибухом війни, мобілізаційний заклик Головної Української Ради мав уже на що спертися.
Створена нею у серпні 1914 р. Українська Бойова Рада була живим і лоґічним утіленням молодого та вже сильно уґрунтованого стрілецького руху в краю.
Бойова управа звернулась до уряду Австро-Угорщини з проханням дозволити сформувати з числа добровольців, які не підлягали мобілізації, леґіон Українських Січових Стрільців. Згоду було отримано, але перепони чинилися від перших днів створення частини. На прохання відкликати з військ 100 українських старшин австріяцьке командування виділило лише 16, серед них Г.Коссака, С.Горука, В.Дідушка, Д.Вітовського та ін. Для леґіону австріяки передали тисячу важких однозарядних крісів, які ще у 1888 році були зняті з озброєння.
Галицькі політики вбачали в УСС зародок майбутньої української армії. Австіяцький же уряд, з одного боку, був зацікавлений у створенні додаткової військової одиниці. А з іншого – його турбували пляни українських політиків.
Усього до УСС зголосилось 28 тис. галичан, серед яких було чимало представників інтеліґенції, студентства і, яких вистачило б на формування двох піхотних дивізій. Але через діяльність польських шовіністичних кіл, що прагнули відновлення Польщі у межах Ржечі Посполитої до поділу 1772 р., австріяцький уряд, сам побоюючись створення українського війська, обмежив чисельність леґіону двома тисячами. До того ж усусуси були озброєні лише легкою зброєю застарілих зразків, відсутня була артилерійна підтримка.
Невишколених січовиків австріяцьке командування вирішило одразу ж кинути на фронт проти наступаючих московських військ, де на леґіон чекала неминуча загибель. Але тодішній тимчасовий командир Т.Рожанковський відмовився виконувати авантюрний наказ, за що був усунутий з посади.
Під командуванням нового командира М.Галущинського 3 вересня 1914 р. новобранці прийняли у Стрию присягу й відбули на доукомплектування у закарпатські села Горонда та Страбигій. Ядро леґіону становили активісти січового, сокільського і пластового руху, вчорашні гімназисти та студенти.

ІІІ. Запеклі бої за Україну, за її волю
На початку березня 1915 р. січові стрільці зайняли позиції на схилах Маківки, що була ключовим пунктом австріяцької оборони (тут москалі вирішили форсувати свою переправу на Угорщину – В. Ч.).
Так, московити зайняли вже половину гори й мали певні перемоги, коли супроти них виступило півтори куреня УСС.
Ранком 29 квітня, відбивши ворога, стрільці перейшли в протинаступ. За допомогою короткого рукопашного бою стрільці витиснули його аж до власних окопів. Частина московитів пішла в розтіч, залишаючи на полі бою 200 вбитих та кілька скорострілів. Наступного ж дня вони повторили наступ на праве крило облоги Маківки. Але стрілецький протинаступ увінчався воєнним переломом, здобуттям трьох скорострілів і 173 полонених.
1 травня розгорівся третій і найзапекліший бій за Маківку, коли окупанти кинули у бій свіжі сили. Підійшовши до стрілецьких окопів, вони закидали їх ручними гранатами. Але у важку хвилину в окопах з’явився резервний стрілецький курінь, що відбив наступаючого ворога. Третій же натиск стрільців примусив москалів піти в ганебну безладну розтіч.
У травні 1915 р. австро-німецька армія прорвала московський фронт під Горлицями і усусуси опинилися на берегах р. Золота Липа; від липня до пізньої осені 1915 р. вони брали активну участь у бойових операціях між річками Серет і Стрипа.
Наприкінці вересня 1915 р. стрілецькі сотні вступили в перші бої з московськими козачими частинами в районі Верецького і Ужоцького перевалів.
У жовтні 1915 р. січовики у складі 55-ої австріяцької дивізії перейшли у протинаступ, подолали перевали і відбили у противника Борислав, Дрогобич і Стрий. Тільки коли московський генерал Брусилов перекинув з-під Перемишля резерви, йому вдалося відновити становище. Леґіон УСС відійшов під Бережани і закріпився в р-ні гори Лисоні. Він нараховував у той час 47 старшин і 1685 стрільців.
Як це вже не раз було, австріяцьке командування прикрило стрільцями найбільш важливу ділянку – залізничний і мурований шлях Підгайці-Бережани. З 12 серпня стрільці вели бої з передовими частинами московської армії, унаслідок чого Лисоня переходила кілька разів із рук в руки.
29 вересня москалі втретє розпочали штурм лінії оборони австріяків у р-ні гори Лисоні. Бій тривав три дні. Оточені ворогом, галицькі стрільці трималися мужньо, але переважаючі сили московитів зламали їх опір. Лише мала частина полку УСС пробилася до Бережан. Боєздатними залишилися всього 150 стрільців і 16 старшин. Загинуло майже 700 бійців.
Через настійну потребу у поповненні та відпочинку на фронт стрільці повернулися лише 17 лютого 1917 р. Тут і дізналися про революційні події на Наддніпрянщині.
На початку липня 1917 р. було відновлено 6 полків УСС під командуванням Мирона Тарнавського. Вони вступили у бій на Бережанщині, два дні штурмували містечко Козову й оволоділи ним.
Після укладення Берестейського мирного договору між Центральною Радою та блоком Центральних Держав у 1918 р. полк стрільців у складі австріяків вступив у Наддніпрянську Україну, де зрідка брав участь у боях з більшовицькими військами.
Проте того ж року вони були виведені в Західню Україну. У Галичині формування УСС стали головною військовою опорою уряду ЗУНР.
Січові стрільці, які під час І-ої Світової війни потрапили до московського полону і перебували в Україні, стали основою Першого куреня Січових Стрільців, який служив УЦР та УНР. Від січня 1918 р. незмінним командиром формувань стрільців був Євген Коновалець, начальником штабу – Андрій Мельник. Після приходу до влади гетьмана Скоропадського стрільці відмовилися перейти на службу до нього і були розформовані. У серпні 1918 р. вони були відтворені і вигляді окремого загону, який став ударною силою Директорії у повстанні проти гетьмана.
Після поразки ЗУНР та УНР багато січовиків було ув’язнено польською владою. Інші змушені були еміґрувати.

IV. Стрілецька духовність
Восени 1916 р. залишки полку УСС були відведені для поповнення і відпочинку на Волинь. Там стрілецькі старшини на чолі з Д.Вітовським розпочали велику культурно-освітню місію. Незважаючи на своє головне завдання орґанізації комісаріятів з набору рекрутів до армії, січовики вважали своїм моральним обов’язком розвивати українське шкільництво, яке було у вкрай занедбаному стані. Тому за короткий час вони заснували близько сотні українських шкіл, а 16 старшин і стрільців працювали у них учителями. За допомогою громадянських діячів Львова К.Студинського, Л.Мишуги, І.Крип’якевича, січовики придбали для волинських шкіл 1500 підручників, чимало приладів.
Перебуваючи у Наддніпрянській Україні (1918 р.), полк практично не брав участи у бойових операціях, приділяючи головну увагу культурно-освітнім заходам серед наддніпрянців.
При леґіоні УСС був Кіш УСС – запасна частина, що займалась набором і вишколом новобранців. При ньому діяли бібліотека, стрілецький хор і оркестра під керівництвом композитора М.Гайворонського, а також Пресова Кватира, у складі якої плідно працювали А.Баб’юк (М.Ірчан), А.Лотоцький, О.Назарук, Ю.Шкрумеляк, Л.Лепкий, О.Курилас, М.Угрин-Безгрішний, І.Іванець, О.Сорохтей та інші талановиті письменники, журналісти, композитори, актори, художники. Зусиллями митців було налагоджено випуск альманаху “Червона Калина”, сатиричних журналів “Самопал” і “Самоохотник”, спеціяльних поштівок. У 1915 р. було видано “Співанки УСС” – збірник творів стрілецького пісенника Р.Купчинського і композитора М.Гайворонського. Їхні тодішні пісні “Чуєш, брате мій”, “Їхав стрілець на війноньку”, “Човен хитається серед води”, “Засумуй, трембіто” добре знані в Україні та діяспорі й понині.
28 жовтня 1917 р., перебуваючи з візитою у Вишколі УСС на Львівщині, митрополит УГКЦ Андрей Шептицький освятив прапор УСС.
Прапор був створений художником І.Іванцем – із синього шовку та золотистими літерами “УСС” на малиновому полі, а з другого боку – герби Галичини та Києва.

V. Незабутній змаг
Українські Січові Стрільці були, як вони себе визначали “політичним” військом, і складалися з молодих добровольців. Після 140-річної перерви вони перші відродили й перейняли традицію українського війська. З їхніх лав вийшли перші кадри політично свідомого старшинського корпусу пізніших українських армій.
Про дух, який панував у залізних рядах УСС, лякав ворогів і сповняв гордістю своїх, дуже вимовно свідчить лист фронтових стрілецьких частин до Загальної Української Ради, датований 11.11.1915 р.:
“Ми пішли в цю світову завірюху тільки тому, щоби наша Україна в часі цього всесвітнього, а саме смертельного змагу могла проголосити, що є і хоче бути, хоче мати власне місце під сонцем. Коли що тривожить нас, то тільки думка, чи могили наших товаришів, найкращих синів України, які виростають слідом за нами, від далекого Закарпаття аж до подільських степів, приспішать зірвання з рук України ганебних кайданів неволі”.
Не менш вимовною і гідною була відповідь Загальної Української Ради на лист зі стрілецьких окопів, що засвідчила достойне місце Стрілецтва в очах української громадськости:
“Ви дали доказ, що український народ не зрікся своїх прав до самостійного життя та має волю і силу вибороти собі його кров’ю й залізом. Ви доказали, що столітня неволя не перемінила українського народу в покірного раба. Своїми кривавими слідами, світлими перемогами й безцінною саможертвою ви накреслили українському народові шлях у майбутнє. Кожне ваше діло входить в історію України й тому душа українського народу з Вами, Ви найближчі й найдорожчі серцю українського народу”.
Із запалом, одухотворені правдивим патріотизмом, кинулися ці хоробрі молоді сини України в оборону рідної землі, кинулися на ворога й примусили його покинути те, що він вважав за здобуте. Тому ми маємо гордо дивитися на їхні подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава стрілецького змагу, та золотий лавровий вінок в історії українського народу.

додано: 08-02-2002 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1013154421.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua