першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Мар'ян Нищук: Нові метаморфози соціал-демократії в Україні, або Закоханість жертви..

додано: 17-02-2002 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1013927865.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

газета "Наше Місто", Львів

Передвиборчі баталії та самопропаганда окремих кандидатів в український парламент дуже часто набувають вельми потішних та гротескних форм. Буває, сидить собі чоловічок, міркує щось своїми звапнілими мізками, а потім його неначе хтось у бік штовхає та шепоче єлейним голосом: "Будь депутатом!"

Я не кажу про тих дорідних "зубрів", які скоро по третьому колу підуть в парламентарії. Від них взагалі важко почути щось екстраваганттне, людське. Вони наче тесані з кам'яної брили і городять тільки те, що бажає чути аудиторія. На сході України вони говорять про нагальну потребу вирішити потребу російської мови як державної, а у нас [на Заході], навпаки, ганьблять російськомовних українців та обзивають їх покручами.

Одного з таких аматорів нещодавно запитали: "Де ваше улюблене місце у Львові"? — "Звичайно, біля пам'ятника Шевченкові, — відповів він. — У рідкісні хвилини вільного часу я йду туди, сідаю неподалік і задумуюся."

Мене це здивувало з двох причин. Перша та, яка яскраво засвідчувала манію величі цього типа, коли він у своїй уяві змальовував картину національного реалізму — "Я і Шевченко", — дуже схожу на ті фундаментальні полотна, які малював Сергій Лисенко на тему "Ленін у часи відпочинку". Окорітм того, достеменно відомо, що десяток років тому на одному з львівських підприємств свій вільний час він проводив за грою в доміно, так що стіл, за яким він сидів, став схожий на корито від незчисленної кількості хвацьких ударів.

Однак це оказії приватного характеру, із якими виборець ще в змозі розібратися.

Є, одначе, і випадки концептуального характеру, пов'язані з ідеологією тої чи іншої партії, таким собі міфом про благодійний рецепт та щасливе майбутнє. Скажімо, 2002 рік в Україні оголошено роком соціал-демократії. У той же час у Європі не знають, як собі дати раду з наслідками соціал-демократії, яка привчила ледацюг жити за рахунок роботящих, а вайлуватих — за рахунок кмітливих. Соціал-демократія наробила у Європі такого, що не один уряд ще трястиме лихоманка від дарованих намарне благ, розтриньканих грошей та розмаїтих гарантій курвам та наркоманам. Не дивно, що у тих країнах, якщо на вулиці ненароком зачепиш представника сексуальної меншини, то їхнє судочинство вмить прирівняє тебе мало не до члена нацистської партії.

Девід Моллер, відомий шведський публіцист, у статті "Нація, яка захотіла купити щастя", робить ось який висновок:

"Шведська економіка переживає різкий спад. Щоб фінансувати громіздкі соціальні прогорами, шведам доиводиться виплачувати найбільшу серед промислово розвинутих країн світу долю заробітку з продажу та доходів — до 51 відсотка. Видатки в державному секторі складають майже дві третини внутрішнього національного продукту. Як результат — найвищий рівень інфляції і найнижчі темпи приросту серед країн Західної Європи... Сьогодні в Швеції податковий тягар настільки великий, що тільки незначна кількість сімей в змозі існувати на заробітки одного з дорослих членів сім'ї. Саме у Швеції найнижчий у Європі рівень шлюбів та найвищий рівень позашлюбного співжиття... Чимало сторін життя, які перебувають під суворим контролем держави, сповнені серйозних проблем. Понад 6 відсотків шведів стоять у черзі за житло, але, незважаючи на серйозні капіталовкладення в будівництво, житлова криза продовжує поглиблюватися... Проте політики надалі продовжують мріяти про утопію, в якій існуватимуть тільки державні служби. Але демонтувати монстра держави соціального забезпечення — завдання не із простих. Соціалізм породжує страшну залежність: 55 відсотків шведів матеріально залежні від державного сектору.

Гірко бачити, як з моєї країни злетіла позолота. Адже соціалізм, яким би він не був — марксистським, демократичним чи націоналістичним, приречений на поразку. Яку би він форму не приймав, все одно він залишається системою інституалізованої заздрості."

Як відомо, соціал-демократи у Швеції на початку дев'яностих зазнали під час виборів поразки. Проте досі вони зберігають досить міцні позиції, оскільки ними, починаючи з 1932 року, відколи вони прийшли до влади, було розмножено широку верству населення, яке звикло жити за рахунок держави.

Відомо також, що соціал-демократична ідея, або, як її ще називали наприкінці ХІХ століття — радикальна ідея, також мала своїх прихильників у Галичині. Зокрема, якийсь час під час її впливом перебував Іван Франко. Але його проникливий розум завважив, що ідея солціалізму має здатність до метаморфоз — во ім'я уявної справедливості вона може спонукати до нехтування цивілізаційними основами: правом та людською гідністю. У статті "Що таке поступ?" 1903 року він писав:

"Віра у необмежену силу держави в будущім устрою, — то головна прикмета соціальної демократії. По її думці, кождий чоловік у будущім устрою від уродження до смерті буде державним урядником чи пенсіоністом: держава дасть йому наперед відповідне підготування, потім буде йому визначувати роботу та плату, давати заохоту та відзнаку, а на старість або в разі слабості — ласкавий хліб.

Нема що казати, є дещо привабного в тім погляді, осбливо для тих бідних людей нинішнього часу, що не знають сьогодні, де дітися, і що в рот вложити завтра; для тих міліонів беззахисних дітей, що виростають або зовсім без опіки родичів, або терплять муки та знущання від злих, темних, п'яних родичів та опікунів... Але є у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви.

Поперед усього та всеможна сила держави полягла би страшним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусіла би щезнути, занидіти, бо держава признає її шкідливою та непотрібною... Люди виростали і жили би в такій залежності, під таким поглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою.

А їто б були її сторожі? Хто держав би кермо тої держави? Сьогодні соціал-демократи не говорять виразно, та в усякім разі ті люди мали би в своїх руках таку величезну власть над життям і долею мільйонів своїх товаришів, якої б не мали найбільші деспоти. І стара біда — нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном."

Чи не тому сьогоднішні прихильники соціал-демократії в Україні так лестяться біля образу Івана Франка, аби заткати рота його послідовникам. Зосередивши в своїх руках величезні кошти (зрозуміло, не завдяки соціал-демократичним принципам у своїй діяльності), вони готові спорудити пам'ятники своєму історичному ворогові, лиш би його попіл перестав битися у наших серцях.

P.S. Кілька місяців тому СДПУ(о) виділила на реставрацію зруйнованої пожежею садиби Івана Франка в Нагуєвичах 150 тисяч гривень.

додано: 17-02-2002 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1013927865.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua