першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Наталія ЛЕБІДЬ: Не мала Рада клопоту, зробила судоустрій

додано: 21-02-2002 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1014306544.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Україна Молода

Не мала Рада клопоту, зробила судоустрій


Цей закон не спрощує, а лише ускладнює відправлення правосуддя в Україні?
Як відомо, в народних казках герою вдається зробити щось корисне для
людей або приємне для себе (вбити злого Змія, закохати в себе неприступну
царівну абощо) з третьої спроби. З третьої спроби Верховна Рада 7 лютого 2002 року прийняла Закон про судоустрій. Але ж наше життя якщо й нагадує казку, то радше таку, яка перевертає сторчма всі закони жанру. Двічі парламентарії
відхиляли закопроект, двічі повертали його на доопрацювання, і зрештою за
третім разом прийняли те, що можна вважати найневдалішою компіляцією з усіх
запропонованих на розгляд Верховній Раді проектів і ініціатив. Так вважають
співрозмовники "УМ" - юрист, колишній Генеральний прокурор України, чинний
народний депутат, що безпосередньо брав участь в розробці одного з варіантів Закону про судоустрій - Віктор Шишкін, і суддя Київського апеляційного суду з 34-річним досвідом роботи, якому на практиці доводиться послуговуватися
законотворчою "продукцією" парламенту - Юрій Василенко.

Людина - мірило всіх речей.

Стара істина, але істина.
Цей давній гуманістичній принцип мав би знаходити більше прихильників
в середовищі парламентаріїв, посадовців всіх мастей, всіх наших народних
"слуг" та обранців. "Інколи судді ображаються на мій підхід, - говорить
Віктор Шишкін, - але маю сказати, що за категоріальною ознакою я не вбачаю
різниці між пральнею, перукарнею, будь-яким іншим закладом, де людині
надаються послуги, і судом, який в демократичній державі також існує для
того, аби надавати громадянам послуги правового характеру. У нас домінантою
суспільного ладу проголошено людину, про це йдеться в Конституції, третя
стаття якої прямо говорить: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність".
Таким чином, все, що відбувається в державі, має бути спрямовано на
благо людини. І якщо громадянин країни відчуває потребу в тих чи інших
послугах, держава повинна створити відповідні установи, де ці послуги
надаються якісно і в повному обсязі. В тому числі і суди, завдання яких
полягає в тому, аби розв'язувати суперечки між фізичними або юридичними
особами. З позицій погляду на судочинство як на форму обслуговування
населення і належить оцінювати всі нововведення в цій царині". Торкаючись
нещодавно проголосованого в стінах Верховної Ради Закону про судоустрій,
Віктор Шишкін запропонував розглянути його крізь призму того, наскільки він
наближає до пересічного українця правосуддя, робить його доступнішим,
простішим і прозорішим. Іще, на думку народного депутата, прийнятий закон
належить оцінювати за критерієм "відповідає - не відповідає" Конституції і
тому курсу на демократизацію, "європеїзацію" країни, який відображають її
основні положення.

Хай живе наш суд - найзалежніший суд у світі

За Конституцією, суд України є незалежним, будь-який вплив на нього
карається законом. Але якщо цей самий вплив певною мірою персоніфікується і
набуває знайомих всій країні рис? Як французький король Людовик XIV говорив
про себе: "Держава - це я", так Президент України віднині матиме всі підстави ідентифікувати себе із керівництвом судів. Завдяки Верховній Раді, яка прийняла новий Закон про судоустрій, Леонід II розпоряджатиметься головами судів, тобто призначатиме на цю посаду ту чи іншу кандидатуру (правда, за поданням ради суддів, що має хоч якось імітувати суддівське самоврядування).
І так по всій суддівській вертикалі - починаючи від голови районного суду і
закінчуючи головою вищого спеціалізованого суду.
"Положення про призначення Президентом голів судів є абсолютно
неконституційним, - переконаний Юрій Василенко. - Позаяк це суперечить одному з базових принципів демократичної держави - принципу поділу влади на три незалежні одна від одної гілки - виконавчу, законодавчу і судову. Якщо
Президент як провідник виконавчої влади призначатиме посадовців, діяльність
яких пов'язана із застосуванням судової влади, про який суверенітет останньої може йти мова?" Наразі, коли до звичайного "набору" справ - від цивільних до кримінальних - додаватимуться справи, спричинені конфліктними ситуаціями під час виборчої кампанії, приміром, судові позови на дії конкурентів, маріонеткові голови судів - справжній подарунок для влади, яка, безумовно, в інтересах "своїх" кандидатів буде необмежено застосовувати так зване "телефонне право", зауважує суддя Василенко. І до прийняття цього закону були непоодинокими випадки, коли голови судів дозволяли собі занадто широко
трактувати свої функції і вимагали від підпорядкованих їм суддів, аби ті
узгоджували з ними міру покарання, оцінку представлених в справі доказів
тощо. Наскільки далеко зайдуть в правовому свавіллі кандидатури від Банкової
- навіть важко передбачити, підсумовує Юрій Василенко.
А Віктор Шишкін вказує на те, що повноваження Президента України
чітко викладені в 106-й статті Конституції, яка жодним словом не згадує про
право цієї посадової особи призначати голів судів. "Поширенному тлумаченню
положення Конституції не підлягають. І новоприйнятими законами ніхто не має
право розширювати ці положення і надавати, приміром, Президенту додаткові
повноваження. Верховна Рада зробила це і тим самим вчинила неконституційно".
Окрім статей Конституції, знехтуваним виявився також принцип суддівського
самоврядування - один з наріжних каменів незалежності цієї гілки влади.
"Верховна Рада, Верховний та Конституційний Суди обирають своє внутрішнє
керівництво, тобто голову цих установ, самостійно. Чому такої можливості
позбавляються суди першої, апеляційної та касаційної інстанції? Якби вони, у відповідності до 130-ї статті Конституції, яка закріплює вже згаданий принцип суддівського самоврядування, самі визначалися із кандидатурою голови суду, ця керівна особа не відчувала б такої жорсткої підпорядкованості тим, хто
призначив її зверху, не підпадала б під вплив виконавчої влади", підкреслює
пан Шишкін.

Хто б'є руку, яка годує?

Суверенітет судової влади в демократичній державі набуває реального
змісту і завдяки існуванню незалежної інституції, на яку покладається функція повного технічного забезпечення діяльності судів. За словами Віктора Шишкіна він, як розробник альтернативного законопроекту про судоустрій, хотів реалізувати досвід Сполучених Штатів, де функціонує державна судова
адміністрація, яка піклується про всі, так би мовити, супутні стосовно
правосуддя проблеми. Така судова адміністрація, перенесена на український
грунт, повинна була б мати в своєму розпорядженні автономне джерело
фінансування судів та їх працівників, а також підпорядковуватись винятково
органу суддівського самоврядування - раді суддів або з'їзду. "Подібне
положення розроблялось, починаючи з 1994 року, і проходило червоною ниткою
через усі законопроекти, що стосувалися судової системи. Ми повинні були
забезпечити судам якнайширші можливості для самореалізації, для дійсно
незалежного існування", - говорить пан Шишкін. Пропонувалось законодавчо
закріпити норму, яка стосувалася б керівництва судової адміністрації -
рішення про його обрання повинно було знаходитись винятково у компетенції
представників судової влади. Але наразі керманичів судової адміністрації,
тобто, іншими словами, розпорядників коштами та усіма іншими земними благами,призначає знову-таки Президент. А як відомо, хто платить, той і замовляє музику. "Досі питаннями технічного і матеріального забезпечення судів займалося Міністерство юстиції,- говорить Юрій Василенко. - Наскільки
успішно займалося - видно на прикладі справи "9 березня", коли пошуки місця
для її слухання тривали неприпустимо довго, а закінчилися вони просто
сміховинно - справу "прописали" в кінотеатр. Чи буде у такий саме спосіб
надавати все необхідне для судочинства (приміщення, обладнання, апаратуру для фіксації процесу) і судова адміністрація, якою керуватиме людина Президента?
Мабуть, все залежитиме від зацікавленості влади у тому, затягувати чи,
навпаки, прискорити розгляд тієї чи іншої справи".

Широка спеціалізація - вузькі можливості

Обстоюючи думку про те, що суд є установою, де обслуговуються
інтереси громадян, Віктор Шишкін наголошує на тому, що якість такого
обслуговування залежить від того, наскільки глибоко і досконало обізнаний
суддя з усіма тонкощами питання, з яким пов'язаний певний конфлікт інтересів. "Будь-який суддя є юристом, але це не означає, що він знає всю юриспруденцію від альфи до омеги. Це за радянських часів склалося таке хибне уявлення, яке інколи домінує й досі, що, коли ти приходиш до юриста, він повинен негайно відповісти на всі запитання, що стосуються правового регулювання. Але ж юрист
- не комп'ютер. Якщо у нас болить, приміром, зуб, ми не йдемо до кардіолога,
ми обираємо собі фахівця відповідної спеціалізації. Всі випускники медичних
закладів отримують диплом лікаря, але кваліфікованими працівниками вони
стають лише в одній галузі". Юристи, так само, як лікарі, повинні бути спеціалістами високого
класу в певній сфері, не розпорошуючи свій талант і фахові знання на спроби
"объять необъятное". Судді мають зосереджуватись на достатньо вузьких
питаннях - кримінальних, житлових, трудових, шлюбно-сімейних, тільки у такий спосіб вони зможуть вважатися дійсно компетентними юристами і зможуть
надавати кваліфіковану правову допомогу громадянам, які до них
звертатимуться, вважає Віктор Шишкін. "Увесь цивілізований світ, - говорить
він, - вже зрозумів необхідність створення спеціалізованих судів. У Франції, Австрії, Німеччині, Італії є сімейні суди, кримінальні, комерційні. У нас такої побудови судової системи раніше не було, виняток складали господарські суди. Але й це напрям не галузевий, а суб'єктний, оскільки існує в межах цивільного права". У проекті закону про судоустрій, одним з авторів якого був
Віктор Шишкін, пропонувалося взяти за основу німецьку судову систему, де
наявні п'ять чітко відокремлених одна від одної галузей, і закласти на
Україні підвалини спеціалізованих судів. "Ми намагалися створити кілька
ієрархічно вибудованих галузевих структур судочинства - кримінальну,
цивільну, адміністративну, господарську. Я свого часу пропонував ще й окрему
галузь з трудових питань, аби зробити особливий акцент на соціальних
проблемах. Але мій проект було зрештою відхилено, бо ми, мовляв, до такого ще
не доросли". А доросли ми, на думку Верховної Ради, максимум до поділу суду на
колегії - кримінальну, цивільну. Саме ця норма, позаяк ідея створення
спеціалізованих судів не знайшла підтримки у більшості парламентаріїв, і була
закріплена у новому Законі про судоустрій. "Прийнятий закон таки намагається
рухатися у бік спеціалізації, - визнає Віктор Шишкін. - Від цього нікуди не
дітися, адже є Конституція (Стаття 125-та проголошує створення судів в
Україні "за принципами територіальності і спеціалізації". - Авт.) Але ця
спеціалізація в новому законі вийшла якоюсь редукованою".


Ходіння по судових муках

Про те, наскільки спрощеним і наближеним до людини стало судочинство
в Україні після прийняття Закону про судоустрій, розмірковує суддя Василенко. Досі в нашій державі існували суди першої інстанції - районні (місцеві) суди, суди другої інстанції - апеляційні, куди надходили, відповідно до назви установи, апеляції від громадян. Було задекларовано також створення вищих спеціалізованих судів - це вже третя, касаційна інстанція. І, зрештою, існує Верховний Суд України, який фактично виконує функції касаційної інстанції, позаяк вищі спеціалізовані суди (крім вищого господарського) створено так і
не було, всупереч положенням Конституції, перехідна дія яких уже закінчилася. "Я вважаю, що наразі Верховний Суд України виходить за межі своєї компетенції, перебираючи на себе функції касаційної інстанції, - зазначає Юрій Василенко. - В судовій системі панує повне безладдя. Вищі спеціалізовані суди не створено, замість них нелегітимно діє Верховний Суд, який мав би зосередитись на справах, що мають винятково загальнодержавне значення".
Можливо, новий закон про судоустрій зняв деякі проблеми і пом'якшив
суперечності, що пронизують побудову нашої судової системи? Навпаки, на
додачу до всього цим законом введено ще одну проміжну ланку правосуддя -
касаційні суди. Тобто маємо наступний ланцюг: суди першої інстанції - суди
другої інстанції (розглядають апеляції) - суди третьої інстанції, касаційні
(розглядають касації) - вищі спеціалізовані суди (розглядають касації) -
Верховний Суд України (повноваження якого стають дедалі все менш і менш
зрозумілими). Такого колоса на глиняних ногах, яким є українська судова
система, не існує в жодній іншій країні. З цим твердженням погоджуються і
Віктор Шишкін, і Юрій Василенко. Останній констатує, що така громіздка
структура судових органів означатиме лише те, що будь-яка найпростіша справа буде роками кружляти колами судового пекла і ніколи не дійде до розв'язки.
Крім того, вже зараз значна частина населення України просто не має коштів,
аби оплатити послуги юристів, які повинні фахово складати той чи інший
документ (апеляцію, касацію тощо). Чим більше порогів оббиватимуть наші
громадяни, чим більше судових інстанцій вони проходитимуть, тим більше
паперів їм знадобиться, тим більше вони витрачатимуть грошей.
"Ніякі касаційні суди взагалі не передбачені Конституцією, - говорить
Віктор Шишкін. Конституція закріплює можливість подання касаційної скарги,
але до вищих спеціалізованих судів. Саме вони і мають відігравати роль
касаційної інстанції. Крім того, як додаткова касаційна інстанція існує ще й Верховний Суд, який покликаний на прикладі хоч і окремо взятої, але винятково важливої справи створювати прецедент того, як потрібно аналізувати ту чи іншу норму закону, аби надалі суди нижчих інстанцій могли йти подібним шляхом.
Тоді як зараз Верховний Суд перетворився на стічну канаву, куди потрапляє
безліч справ, які тільки перешкоджають фахівцям Верховного Суду визначатися
зі стратегією правозастосовчої діяльності. В новому законі не виписано
критерії, за якими розгляд тієї чи іншої справи може бути віднесений до
компетенції Верховного Суду. Хоча ми свого часу пропонували сім принципів,
згідно з якими визначається момент долучення цього судового органу до участі в розгляді справи".


Про військові суди і суд присяжних


Віктор Шишкін висловлює серйозну стурбованість із приводу того, що в
новому законі залишалась норма про військові суди. "Я вважаю, що існування
військових судів суперечить чинний Конституції, в якій зафіксовано, що в
Україні не можуть бути створені особливі і надзвичайні суди (стаття 125).
Враховуючи характер провадження справи у військових судах, я вважаю, що
наразі вони діють саме як надзвичайні або особливі суди. Тому що військовий
суд нині може засудити в мирний час цивільну людину (не говорячи вже про
військовослужбовця) за скоєння невійськового злочину. Це абсолютно не
відповідає уявленню про демократичний і цивілізований судоустрій. Навіть у
тих європейських країнах (хоча більшість із них позбавилась військової
юстиції як такої), де передбачено існування військового суду, він створюється
винятково у воєнний час. Після Другої світової війни Німеччина й Австрія
скасували свої військові суди, а Франція зробила це на початку 80-х років,
якраз запроваджуючи демократичну реформу судоустрою. А в тих країнах, де
військові суди ще мають місце (Англія, Іспанія, Італія), їх діяльність
стосується лише військовослужбовців, і карають вони винятково за військові
злочини. Ми вивчали досвід інших країн стосовно цього і переконалися, що,
якщо іспанський піхотинець поб'ється на танцмайданчику з іспанським
десантником або з цивільною особою за якусь Кармен, їх обох судитиме
звичайний цивільний суд (на відміну від України). Інша справа, коли йдеться
про зраду батьківщині, дезертирство, мародерство під час військових дій,
злочини проти полонених - за подібні злочини карає військовий трибунал".

Привертає увагу в законі про судоустрій і положення, яке стосується
введення в Україні суду присяжних. На перший погляд - цілком прогресивне
нововведення, але святкувати перемогу демократії на наших теренах ще зарано.
Оскільки, як відомо, якщо якийсь рух або ідею не так легко здолати, їх варто взяти під своє крило і спотворити. Що й було зроблено. Адже в законі
говориться одночасно і про суди присяжних, і про народних засідателів, участь яких у процесі, на думку судді Василенка, "є старою совковою традицією, яка
насправді тільки імітувала народне судочинство, не маючи з ним нічого
спільного. Засідателі, на відміну від присяжних, як правило, ніякої участі в судовому процесі не приймають, в усьому погоджуючись із доводами професійного
судді. За свою 34-річну практику я не пригадую жодного випадку, коли хоча б
один народний засідатель висловив незгоду з моїм рішенням. Із досвіду своїх
колег я знаю лише про один-єдиний процес, під час якого народний засідатель
висловив окрему думку щодо прийнятого рішення". В радянські часи народні
засідателі мали презирливе прізвисько "ківали" - від характерного жесту
головою, який означає "одобрямс" діям судді. Але проблема навіть не в тому,
що Україна йде шляхом "імперії зла", імітуючи про західне око народне
волевиявлення під час судового процесу - хоча це також дуже небезпечна і
промовиста тенденція. Проблема полягає в тому, за якими критеріями
представники Феміди "сортируватимуть" справи на ті, що підлягають розгляду
судом присяжних, і ті, що пропонуватимуться увазі народних засідателів. "Це
повний нонсенс, - наголошує Юрій Василенко. - Повинно бути щось одне: або суд
за участю народних засідателів, або суд присяжних. Останнє однозначно
заслуговує на пріоритет як дійсно демократична практика, прийнята в багатьох
країнах світу".



Dura lex, sed lex

Слово dura у наведеній сентенції перекладається з латини як
"суворий", а весь вислів - "закон суворий, але це закон". Отже, Верховна Рада прийняла новий закон. Зі значним вмістом dura. Як це відбувалося в стінах
парламенту, розповідає Віктор Шишкін. "Закон було проголосовано з незначною
перевагою тих, хто висловився "за". До останніх належать представники
пропрезидентських фракцій, яких цілком влаштовують розширені можливості
контролю з боку Президента за діяльністю судів, що надаються йому цим
законом. Підтримали законопроект і комуністи, яких привабили в ньому
рудименти "старих добрих часів", ті ж військові суди, наприклад. Деякі
фракції пішли на поступки через те, що їх умовив голова Верховного Суду
Віталій Бойко, можливо, обіцяючи належне поводження з боку суддів під час
виборчої кампанії". Особливо вразила Віктора Шишкіна позиція пана Бойка,
який, за словами народного депутата, не взяв до уваги той аргумент, що після вступу в дію цього закону "судова влада в Україні фактично здасться на милість Президенту, оскільки він підмінятиме собою керівництво в судах". З боку Віталія Бойка, говорить Віктор Шишкін, були спроби пояснити нагальну
потребу в прийнятті цього закону "політичною необхідністю". "Якби про це
говорив якийсь політикан, це було б неприпустимо, але принаймні зрозуміло, - вважає Шишкін. - Але коли суддя, який мав би завжди знаходитись на варті
Конституції, жертвує її базовими положеннями заради якогось політичного
моменту, - це я просто відмовляюсь розуміти".
Немає сумнівів у тому, що редакція закону про судоустрій, яку зрештою
прийняла Верховна Рада, є наслідком залаштункових політичних ігор, не надто
моральних і чесних домовленостей, вважає Юрій Василенко, який називає
прийнятий закон вкрай реакційним. У цьому його оцінка збігається з оцінкою
Віктора Шишкіна, який не бачить прогресивності в даному документі. "Наразі
діяльність судової системи регулюється чотирма законами - "Законом про
судоустрій", "Про кваліфікаційні комісії", "Про статус суддів", "Про
суддівське самоврядування". Новий закон не тільки не спрощує процес
правосуддя в Україні, а навпаки, тягне за собою обов'язкові зміни до всіх
інших документів, якими регулюється діяльність судової системи. З точки зору універсального судового кодексу ми нічого не виграли, а тільки накинули Верховній Раді наступного скликання продовження праці над розбудовою всіх аспектів судового устрою в державі. Демократичні принципи не реалізовані,
принципи суддівського самоврядування не реалізовані, людина до судової
системи не наближена. Те, що прийнято - не більше ніж профанація закону, до
якої вдалися заради того, аби відрапортувати Раді Європи, що ми просуваємось по шляху прогресу", - підсумовує Віктор Шишкін.
А Юрій Василенко додає зі свого боку, що прийняття нового Закону про
судоустрій мало б сенс лише у тому випадку, якби воно відбувалося у комплексі з прийняттям цілого пакета інших документів, зокрема нового кримінального кодексу, кримінально-процесуального кодексу, які повинні гармоніювати із законами, що стосуються діяльності судової системи. Турбує суддю Василенка і питання кадрового, матеріально-технічного забезпечення судів, не розв'язавши які, неможливо примусити новий закон запрацювати. "Реалізація положень прийнятого закону є надто складною, і як держава вийде з цієї ситуації, маючи той бюджетний мізер, який виділяється на розвиток судової системи? Краще було б узагалі не приймати нову редакцію закону про судоустрій, ніж приймати такий сирий і непрофесійний документ", - вважає пан Василенко.


Перефразовуючи Маяковського, запитаємо: якщо приймаються такі "сирі",
"непрофесійні", "реакційні", "непрогресивні" закони, отже, це комусь
потрібно? Читаймо матеріали сайту Верховної Ради, серед них є і цей закон, на його п'ятдесяти сторінках чітко виписано відповідь на поставлене запитання. І власне в рядках закону, і поміж рядками.

Наталія ЛЕБІДЬ. "Україна молода"
2002.02.20

додано: 21-02-2002 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1014306544.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua