Майдан / Статті  

додано: 04-03-2002
Andriyko: Мустафін вповноважений заявити? А дарма...

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1015264799.html


Сьогодні в "Український Правді" з'явилася перша відповідь на закиди директора Інституту політики Миколи Томенка, висловлені тим на адресу СДПУ(о) щодо невідповідності дійсності відомостей, які розповсюджуються в рамках проекту "Рік соціал-демократії". Хоча з авторства відповіді, яке належить Олексієві Мустафіну, формально не випливає, що наведені ним доводи відображають офіційну позицію з цього приводу СДПУ(о), вважаю за необхідне супроводити її деякими коментарями, які зайвий раз доведуть шкідливість дилетантського підходу до будь-якої справи. Отже пан Мустафін пише:

<i>Соціал-демократи: Томенко сів у калюжу

Олексій Мустафін, для УП, 4.03.2002, 12:30
(Source: http://www.pravda.com.ua/?2034-3-new)

Відповідь на матеріал "СДПУ(О) організувала заколот у 5 європейських державах"

Після прес-конференції, гадаю, через Інтерпол варто шукати пана Миколу Томенка, кандидата в народні депутати від виборчого блока "Наша Україна". Звинувачення він висунув собі сам. Спроба державного перевороту – за словами Томенка, так можна кваліфікувати твердження "при владі знаходяться соціал-демократи" у випадку, якщо уряд цієї країни формують представники інших політичних сил. Після чого пан Томенко одразу сів у калюжу. Бо заявив, що у Франції при владі не соціал-демократи (соціалісти), а праві. Чому? Бо президент Жак Ширак належить саме до правої течії. А як же уряд? – запитаєте ви. А ніяк. Бо уряд формують сами соціалісти. І прем’єр – соціаліст. Але у випадку Франції Томенко змінює ним же запроваджені правила. Нагадаємо це правило – "при владі соціал-демократи знаходяться лише тоді, коли вони формують уряд".

Тоді йдемо далі. У Бельгії це правило працює? Працює – каже Томенко. Франція – виняток, а у Бельгії працює. Добре. У Бельгії соціал-демократи при владі? Ні – відповідає Томенко. Чому? Тому що уряд формує коаліція з трьох ліберальних партії - каже "директор Інституту політики". І знову сідає у калюжу. Бо в Бельгії до урядової коаліції входять аж дві (!) соціалістичні партії – в одній з яких переважно фламандці, в іншій – франкофони.

"Політик" і "політолог" Томенко, вочевидь, вважає, що віце-прем’єр з бюджетних питань, чи з питань зайнятості – це взагалі не члени уряду. Або, наприклад, міністр оборони – ну який від урядовець? Я вже не кажу про міністрів соціальної політики, громадських служб та економічного і наукового розвитку.

Після таких "ляпів" Томенку варто швиденько перейменовувати свій "Інститут" на ЦПШ і просити ЦВК не зауваження соціал-демократам робити, а викреслювати означення "директор Інституту політики" із списку "Нашої України", до якого він входить. Щоб, принаймні, не дискредитувати весь блок. І після обіцяного офіційного вибачення перед австрійським посольством терміново бігти до бельгійського. Вибачатися – мовляв, не хотів влаштовувати у вашому королівстві державний переворот, просто у школі вчився не дуже добре…

Некомпетентність Томенка змушує уважніше придивитися до виведеного ним правила "соціал-демократи при владі лише тоді, коли вони формують уряд". Навіщо ж так звужувати саме розуміння влади? У тій же Австрії соціал-демократи мають найбільшу фракцію у парламенті і керують столицею – Віднем, що за населенням дорівнює добрій половині республіки. Це що – не при владі?

В Італії лівоцентристи контролюють муніципалітети Рима, Неаполя, Турина – це величезний шмат влади і, зрозуміло, відповідальності. Я вже не кажу про мерів Парижа і Берліна. Саме соціал-демократи створювали модель "держави добробуту", за збереження якої відповідають навіть тоді, коли уряд створюють їхні опоненти. І дуже добре, що правий уряд Австрії не зміг зруйнувати здобутків есдеків. Та й не міг зруйнувати – бо в їхніх руках залишилися немаленькі владні важелі, які не дозволяють демонтувати всю систему.

Бути при владі - це насамперед можливості здійснювати свою програму, а вже потім - звання і регалії. Так що, на мою особисту думку, вислів "соціал-демократи при владі у більшості країн Європи" – визначення цілком слушне. Інша річ, якщо в якоїсь політичної сили програми немає, то на це справді немає ради, і іншого способу вимірювати владу аніж портфелі в уряді справді знайти важко.

І останнє. Для соціал-демократів влада – це в першу чергу відповідальність. А в "Нашій Україні", схоже, навпаки. Саме тому її лідери стверджують, що вони є "альтернативою влади". Навіть якщо політичним координатором проекту є представник президента в парламенті. Чорний піар тут ні до чого. Хоча за виборців прикро.

<u>Автор: Олексій Мустафін, один з засновників соціал-демократичної партії в Україні у 1990 році, шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби каналу "Інтер", 34 номер у списку СДПУ(О) на виборах 2002 року</u></i>

Перш за все, деякі фактичні та теоретичні викладки.

Об'єктом огляду в рамках проекту "Рік соціал-демократії" виступають держави, географічно розташовані на Європейському континенті. Про це переконливо свідчить настійливе використання у відповідних роліках офіційного найменування відповідних держав, як-то "Французька Республіка", "Австрійська Республіка", "Королівство Бельгія". Отже, йдеться саме про держави, а не про країни, територіальні громади, етнічні групи та інші суспільні утворення.

Держави у світовій науці порівняльного конституційного права характеризуються за наступними критеріями:

1) форма правління, яка визначає способ заміщення посади глави держави (монархія, республіка);
2) державний устрій, який визначає спосіб територіальної організації державної влади (унітарна держава, федерація, конфедерація);
3) політичний режим, який визначає політичну організацію влади, тобто, кажучи простіше, систему повноважень тієї чи іншої її частини та способи впливу одна на одну.

Традиційно типи та види політичного режиму вирізняють за співвідношенням законодавчої влади (легіслативи) та виконавчої влади (екзекутиви). За типом політичні режими поділяються на автократичні та демократичні, і саме останні становлять для нас у даному випадку неабияку цікавість. До демократичного політичного режиму відносять такі види:

парламентський (коли фактично будь-які повноваження щодо здійснення державної влади в в певній державі, перш за все формування уряду (екзекутиви) та притягнення його до відповідальності, належить парламентові, глава ж держави виконує суто представницькі функції, найбільш характерний для конституційних монархій);

парламентсько-президентський (коли глава держави також має певні повноваження щодо здійснення державної влади, - які полягають у формальному призначенні на посаду глави та членів уряду та звільненні їх з посад, - проте менші порівняно з парламентом, який єдиний ініціює відповідні процедури; пост же глави держави за цього режиму найчастіше заміщається парламентом);

президентсько-парламентський (коли повноваження щодо призначення глави та членів уряду, а також притягнення уряду до відповідальності належать главі держави у більшій мірі, ніж парламентові, або у рівній з ним мірі; крім того, глава держави має повноваження щодо "підзаконного законотворення");

президентський (коли глава держави є безпосереднім главою екзекутиви, а парламент не має жодних повноважень щодо формування уряду та притягнення його до відповідальності).

Оскільки найбільш стабільною та ефективною частиною влади є влада виконавча (екзекутива), на збереження якої у більш-менш незмінному стані протягом розумно достатнього проміжку часу, то питання "належності влади" знаходить відповідь саме за критерієм належності екзекутиви - можливості здійснювати виконавчі повноваження. Єдиним винятком з цього правила є так звані "уряди меншості", коли формальний юридичний підхід просто не може бути застосований. Деякі фахівці вважають, що в цьому випадку слід виходити з того, що влада все ж таки належить меншості, хоча інші заперечують, вказуючи на те, що притягнення таких урядів до відповідальності все одно здійснює більшість.


Тепер перейдемо до окремих випадків, на які вказує пан Мустафін. Перш за все, щодо Франції. Франція, із запровадженням Конституції П'ятої Республіки, фактично стала родоначальником президентсько-парламентського політичного режиму, який, тією чи іншою мірою, було рецеповано й Україною.

Історично розширення повноважень Президента Французької Республіки було зумовлено необхідністю надання більшою стабільності екзекутиві, котра постійно зазнавала криз у зв'язку зі зміною політичної ситуації та втратою політичної підтримки парламенту, чим унеможливлювалося ефективне державне управління. Ідея Шарля де Голля полягала перш за все у тому, що у разі чергового вотуму недовіри уряду або розпуску парламенту, Президент буде в змозі виконувати деякі їхні повноваження, насамперед повноваження уряду.

За президентсько-парламентського режиму глава держави формально не належить до екзекутиви, але здійснює деякі її повноваження. Отже, виконавчі повноваження належать і урядові, і главі держави. Цей феномен відомий у юридичній компаративістиці під назвою "дуалізму екзекутиви" або "біцеребральності". Ця "двомозковість" і визначає основну відмінність президентсько-парламентського режиму від інших.

Таким чином, на питання, хто є при владі у Франції, вірна відповідь очевидна: "і праві, і ліві". Будь-які спроби стверджувати інше є профанцією дійсності.

Тим більшою профанацією є намагання пана Мустафіна наводити переконливі, на його думку, приклади "соціал-демократичності" окремих, хай і найбільш визначних муніципалітетів. На жаль, цим пан Мустафін демонструє кричуще невігластво, адже різниця між державною владою, що реалізує суверенітет народу (нації) за допомогою призначених для цього органів та місцевим самоврядуванням, що представляє права та інтереси виключно певної територіальної громади, є настільки очевидною, що не помітити її неможливо.

Нагадаю, в роліках "Року соціал-демократії" йдеться саме про держави!

Цікаво, як би розцінив пан Мустафін ситуацію, яка мала місце у Франції декілька років тому, коли Президентом був соціаліст Мітеран, уряд був сформований правою більшістю у Парламенті, а в кріслі мера Парижу перебував той самий правй Жак Ширак? І чому пан Мустафін не каже, наприклад, що в Україні при владі знаходяться комуністи, що мають найбільшу фракцію у Парламенті?

Гарно, що пан Мустафін визнає: з Австрією все ж таки промашечка вийшла. Але водночас не поспішає вибачатися за введення виборців в оману і продовжує доводити про якісь там "важелі", що залишилися в руках у есдеків. Тішить хоч те, що він не починає описувати, хто з суддів яким урядом призначався, аби довести й тут перемогу есдеків "за явною перевагою". Добре, що особлива роль судової влади усвідомлена і її в контексті "при владі" не враховують.

Отже, резюмуючи вищенаведене, ще раз підкреслю: влада - це в першу чергу повноваження, і повноваження саме виконавчі. Тому не варто на доказ відверто хибних думок змішувати в єдиний коктейль ті компоненти, які ніяк не можуть бути поєднані: державну владу і місцеве самоврядування, стосовно влади - теперішній і минулий часи тощо.

Виправдовує пана Мустафіна лише те, що він журналіст і не має знати всіх викладених вище нюансів. Але чому тоді на захист позиції СДПУ(о) виступає саме журналіст? Чому мовчить знаний фахівець, який очолює її передвиборчий список? Невже знає, що, крім демагогії, розрахованої на довірливих виборців, нема чим відповісти?

Вимушений констатувати: в цьому коротенькому епізоді "Року соціал-демократії" пан Мустафін, палаючи бажанням, посадити в калюжу іншого послизнувся сам і суне у відповідному напрямку. Пану Томенко, незважаючи на певну термінологічну неточність запропонованих ним критеріїв, залишається лише ввічливо дати дорогу тому, хто більше поспішає :)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1015264799.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua