Майдан / Статті  

додано: 27-03-2002
Ініціатива "Без Кордонів": Київське Вікно проти Київської Фортеці
nobordereast@mutualaid.org

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1017252970.html

Що ви там кричите, з погребів своєї Фортеці? Проти мігрантів? Смішні. Ми ж самі – народ мігрантів! Народ вільних людей, які спокон віку клали з прібором на стіни і кордони!

Гей-гей! Козак перепоясався – вже й зібрався! Хто такі були ті запорожці, на чиєму образі ми будуємо свою культуру? Чи не біженці, які втекли в степи від насильницької влади, порушивиши її факін Закони і факін Кордони? Чи не мігранти, які будували свої Січі і на турецькому Дунаї, і в австрійському Банаті, і на російській Кубані? А заокеанське переселення на початку 20-го сторіччя? Хто зафундував канадську, американську, австралійську українську діаспору? Може, криміналізовані безродні нероби, які цілими кланами їхали зі своїх прикарпатських селищ, щоб продавати наркотики вразливим англосаксонським дітям? А заселений українцями в 1930-ті –1960-ті роки Далекий Схід? А зараз – пів-Європи будується руками наших вуйків, яких на Заході теж таврують як нелегалів, принижують, грабують, депортують. А ми все одно їдемо, і працюємо, і чужому навчаємось, і свого не цураємось. Влада захлопує двері, але хтось з нормальних людей завжди відкриє нам вікно. Бо всі люди браття, а якщо не браття, то вже точно – партнери. А ми ж народ легкий на підйом і хвацький у знайомствах.
Гляньте хоча б на наші прізвища! Як не Ляшко, так Литвиненко; як не Туркеня, так Татарчук. Кров всіх націй і таланти всіх культур змішалися в наших жилах у веселий коктейль. І нічого, гени досі не зіпсовані, слава Богу!

Ми – народ, який на власній бідацькій шкурі пізнав, що то за гіркий хліб чужого краю, що то таке – дорога світ за очі, поміж чужі люди. Траплялося, що і голод, і багнети гнали нас зі своєї землі. То як же нам не розуміти іншого біженця?
І ніколи українці не відмовляли в притулку, і завжди гостинно ділили свій шматок хліба. В 18-тому сторіччі пів-Сербії знайшли притулок на Слобожанщині, тікаючи від османських „миротворчих операцій”, в 19-тому болгари і греки після поразки своїх повстань знаходили притулок на Одещині, в 20-тому українці ховали євреїв від нацистських вбивць.

І добро завжди сторицею поверталося народу. Як українці в Канаді засіяли прерії (і ту страну допомогли розбудувати, і самі розбагатіли, і свою культуру не втратили), так і серби освоїли для України дикий тоді степ, а греки і євреї налагодили міжнародну торгівлю в чорноморських портах. Ніколи в історії іммігранти не забирали хліб в місцевих мешканців, але знаходили нову, незайняту ще економічну нішу. Афганці на троєщинському ринку продають нам вдвічі дешевші товари – чим погано? В’єтнамці на Херсонщині орендують землі і збирають врожаї – хіба не добре? Це ж все лишається у нас, в Україні! Користь – і тутешнім, і прибульцям.

Чуєте, стецьки-фортецьки, скажіть-но, чому так багато африканських і азіатських громад в Західній Європі? Що, всі гашиш продають? Хто ж би його тоді скурив? Та й що, місцеві бандити віддали б такий бізнес прибульцям? В Києві ж, самі знаєте, і наркобізнес, і торгівля жінками, і рекет в руках наших, українських, генетично чистих, рідних нам по крові паскуд.
Ні, іммігранти влаштовуються в Європі тому, що кожен підприємець, і крупний, і дрібний, знає: іммігрант – це дешева і старанна праця для користі країни. Іммігрант працює, платить податки, а значить – годує місцевих пенсіонерів. Він погоджується на важку роботу, куди місцеві не йдуть, він будує торговий кіоск там, де була помойка. А скопивши грошей, він повертається додому, бо тут він все одно буде бідним, а вдома – заможним. В 1950-ті роки по Європі їздили заробітчани-італійці, в 1970-х – турки, в 1980-х – поляки, зараз – українці. Але всі повертаються додому. Аби тільки війни вдома не було.

Тож ви там, у Фортеці, боїтесь мігрантів, а нам тут, на волі, видно – ніякої загрози вони не несуть.

Тому – що б не кричали нацисти-фортецисти,
як би вони не відхрещувалися від широкого Світу – хоч православним хрестом, хоч свастикою,
як би не закручували вони люки в своїх запліснявілих схронах,
як би не накручували вони в собі паніку
– моє місто сміятиметься над ними!

Моє веселе, кольорове місто,
Моє різномовне, різнокультурне місто,
Моє торгове, придорожнє місто,
Місто Григорія Сковороди – великого бродяги,

– мій Київ буде сміятися над всіма параноїками,
І київське вікно завжди буде відкрите –

для свіжого повітря,
для працьовитих гостей,
для свободи пересування!

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1017252970.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua