Майдан / Статті  

додано: 13-05-2002
Наталія ЛЕБІДЬ: Досвід Піноккіо нічого не вартий?
<A Href="http://www.pravda.com.ua/?20513-2-new">http://www.prav

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1021291123.html

Потерпілі правоохоронці свідчать у справі "9 березня"

Наприкінці минулого тижня "Загребівський" місцевий суд вкотре засідав у справі "9 березня". Те, що відбувалося там по обідній перерві, за судовим регламентом має назву "допит потерпілого" (цього разу двогодинну Голгофу відбував правоохоронець на прізвище Заремба). Але якщо шукати цьому видовищу дещо іншу дефініцію, то за сумою побаченого і почутого на думку спадає коротке визначення: перемога. Моральна перемога підсудних та їхніх захисників над постраждалим - побитим, пошматованим, облаяним, ще й на додачу підпаленим (за його твердженнями) працівником міліції. "І за що одній людині таке щастя?", - дивувалася "клітка", почувши довгий перелік завданих правоохоронцю страждань, на реабілітаційний період якому медиками було відпущено аж три доби. (Колишній хворий, за обвинувачувальним висновком, лікував гематоми, а у просторіччі - синці).

Перемога полягала навіть не в тому, що потерпілий був, м'яко кажучи, не надто переконливим і впевненим у власній правоті, і не в тому, що сердега спромігся викликати роздратування навіть у судді Волика, якого важко запідозрити у симпатіях до ув'язнених хлопців. Останній, зокрема, цікавився, чи добре поснідав командир відділення Заремба, оскільки той говорив далеко не "командирським", а тихим, ледве чутним голосом. Перемога, зрештою, була і не в тому, що Заремба остаточно заплутався в протиріччях між своїми нинішніми показами на суді і тими, які він рік тому давав слідчому, що викликало уїдливі нагадування з боку грат про покарання за завідомо неправдиві свідчення.

Перемогою, а отже, і доведеною моральною перевагою, стали слова, які вихопилися в одного з підсудних після довгих спостережень за допитом Заремби. "Та відпустіть ви вже його нарешті!", - крикнули з-за грат Волику, не витримавши чужої безпорадності. І в залі хтось співчутливо відгукнувся: "Так, шкода його. Геть заплутався..." Шкода того, хто мав би бути грізним обвинувачувачем, а натомість вже третю годину поспіль стояв перед судом розгублений і загнаний у глухий кут. Вартує уваги те, що потерпілі ніколи не переймалися жалощами до шістнадцятьох молодих людей, кинутих у звірячу клітку, і, підіймаючись на суді з якоїсь ослячої лави позаду рідних і друзів підсудних, завжди висловлювались проти зміни їм міри запобіжного заходу.

Утім, як говорить суддя Волик, "ближче до теми", себто, до показів потерпілого Заремби. Під гомеричний сміх залу, за який головуючий вкотре пообіцяв видалити веселунів геть, хоча сам, судячи з усього, ледве приховував власне задоволення від "кіна", Заремба показав, що демонстранти кидали в нього і його колег "камінці". "Камінці чи каміння? Камінці кидають діти", — поділився слушними спостереженнями суддя. Поки потерпілий борсався у трясовині мовних тонкощів, у одного з адвокатів виникло питання, чи була подібна поведінка учасників акції, на думку працівників міліції, вмотивованою. "Вона була невмотивованою", — відповів Заремба. "Але ж ви стояли їм на дорозі. А вони йшли. Чи було якесь пояснення з приводу того, що далі просуватися колоні заборонено, і з якої причини?" — цікавився захисник.

Як з'ясувалося, нікому з вишикуваних в "черепаху" силовиків навіть не спадало на думку порозумітися із власними співвітчизниками. "Яке завдання ви мали перед собою?" - запитав суддя. "Охороняти громадський порядок біля Адміністрації Президента", - відповів Заремба. "А чи мали ви наказ перешкоджати проходу громадян України по вулиці Банковій?" - не давали розслабитися президентському охоронцю підсудні. "Ні", визнав той. "Отже, ви з власної ініціативи організували побиття громадян на розі Банкової і Лютеранської", - підсумували у клітці. Пізніше Заремба, подумавши, уточнив формулювання отриманого від начальства наказу: запобігти масовим безпорядкам поблизу резиденції Кучми. "Ви виконали свій наказ?" - розставляла пастку "клітка". "Я завжди виконую накази", - з гордістю заявив правоохоронець. Його відповідь потонула в оплесках. "Це означає, що ніяких безпорядків не було. За що нас тут тримають?" - кричали підсудні.

"Демонстранти висловлювали образи на адресу Президента", поскаржився суду потерпілий. "Які саме?" - наполягали на відповіді підсудні та адвокати. Але міліціонер Заремба тільки відмовчувався, не наважуючись повторити "брутальну лайку" непоштивих демонстрантів щодо августійшої особи". "То тільки нетактовні слідчі пишуть в протоколах усі ці образи", - прийшов на допомогу Зарембі головуючий Волик. Що, тим не менш, ані трохи не врятувало його від наступного запитання: "Скажіть, що антиміліцейського в заклику "Зарембу - геть!"? А що, в такому разі, антипрезидентського в заклику "Кучму - геть!"? - допитувались підсудні. Правоохоронцю, мабуть, в той момент кортіло одного: затулити вуха руками, аби не чути знову ті самі "нетактовні" слова.

Утім, провокативні запитання щодо образ президентської величності мали б здатися захиснику Банкової квіточками порівняно із тими "ягідками", що мають присмак кримінальної відповідальності за неправдиві свідчення. Адже потерпілий Заремба, даючи покази в суді, так і не зміг пригадати, скількох учасників акції і за якими ознаками він свого часу опізнав на досудовому слідстві. "То скількох ви опізнали? - наполягав суддя.-— Ви ж давали покази слідчому, що, мовляв, впізнали того-то й того-то. Він робив те-то й те-то. Ну, то як? Дивіться на присутніх. Я ж вам ваші права роз'яснював", - уривався терпець Волику.

Зрештою, Заремба вказав на Ігоря Мазура як на одного з нападників, якого він начебто запам'ятав через високий зріст. Але якими конкретно протиправними діями відзначився Мазур 9 березня 2001 року, потерпілий, знову-таки, пригадати (чи вигадати?) не зумів. "Вас що, кожного дня лупцюють демонстранти?" - дивувалися такій короткій пам'яті захисники. Відповідаючи на запитання про те, в який спосіб проходила рік тому ідентифікація обвинувачених, Заремба розповів, що слідчий показав йому кількох осіб, з яких "треба було опізнати одного". Як потім не виправдовувався правоохоронець невдало побудованою фразою, слово "треба" привернуло до себе загальну увагу. Особливо на тлі суттєвих розбіжностей між тодішніми і сьогоднішніми "одкровеннями" Заремби.

Переповідати допит потерпілого можна безкінечно. Адже судове засідання за його участю продовжувалось рекордний час - з ранку і до п'ятої вечора. Втім, за законами цього жанру, шоу має тривати. Адже попереду - ще сімдесят потерпілих...

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1021291123.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua