Майдан / Статті  

додано: 14-05-2002
Наталія ЛЕБІДЬ: Новий адміністративний злочин – "демонстративний сміх"
<A Href="http://www.pravda.com.ua/?20514-5-new">http://www.prav

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1021399795.html

Пам'ятаєте, в казці про Чиполіно принц Лимон порадував своїх підданих податком на повітря? В моєму піонерському дитинстві ці фруктові жахи трактувались шкільними наставниками як прикра наявність у світі країн, де погані лимони встановлюють погані правила гри. Це надихало на гордощі своєю країною, де все не так, як у Родарі.

Аж ось півтора десятиліття потому моя незалежна Батьківщина, де я маю щастя (чи нещастя? чи просто фатум?) жити, виявилася набагато цікавішою за країну Лимонію. Адже у нас суддя може встановити, приміром, регламент на сміх. І примусити спокутувати гріховну веселість, як мінімум, добою в міліцейському райвідділку.

Стінам "Загребу" (де судять унсовців), мабуть, не звикати до глядацького реготу. Але й вони, на моє глибоке переконання, не пам'ятають такого щирого сміху, який супроводжує процес, значно кумедніший за професійну клоунаду. Сміються всі. І як, скажіть на милість, не сміятися, почувши, приміром, такий діалог: підсудний – потерпілому: "Ви вважаєте себе особистістю…" Потерпілий – суду (дуже поспішно, виправдовувальним тоном): "Прошу зауважити, я цього не стверджував!".

Сміється з чужої дурості і головуючий Волик, хоча вибухи емоцій він дозволяє виключно "своїй честі". Веселощі інших у пана судді викликають, напевне, гостру заздрість.

Коли вчора зал в черговий раз буквально ридав від сміху, Волик несподівано насупився і тицьнув пальцем кудись в середину рядів, наказавши висмикнути, мабуть, єдиного, хто на той момент не сміявся – Володимира Лесика. Конвой виконав наказ судді, і Лесик зник за дверима. Нікому навіть не спадало на думку, що просто видаленням із зали "за неповагу до суду" справа не обмежиться. За годину хлопця відвезли у найближче відділення міліції, де він провів решту дня та цілу ніч.

А наступного дня відбувся суд "у справі про несанкціонований регіт". І знову напрошується ремінісценція з казки – "справа про з'їдені пиріжки", на якій була присутня Аліса з Країни чудес. В наших умовах чудо явилося у вигляді судді Горбань, яка Лесика… відпустила (а могла б і засудити на 15 діб).

Правда, хлопцю було зроблене "усне попередження" – засторога більше не робити того, чого він і так не робив. Тобто, вирок колеги Волика не був виправдовувальним, незважаючи на показання свідків, в числі яких була і авторка цих рядків, що якраз сиділа на суді поруч із Володимиром.

Мотивуючи своє рішення, пані Феміда зауважила, що не може ж вона зовсім проігнорувати точку зору Волика, який віднайшов новий різновид адміністративного злочину – "демонстративний сміх".

На відміну від Володимира Лесика, якого українська судова система все-таки випустила зі своєї пащі, звинуваченому в організації "масових заворушень" Павлові Литвиненку пощастило менше. Його захисники в черговий раз заявили в суді клопотання про зміну Литвиненку міри запобіжного заходу, перерахувавши хвороби хлопця: церебральний арахноїдит, холецистит, панкреатит, гастрит, гепатит у стадії повної ремісії…

Суд попередили, що літню задуху в умовах СІЗО Литвиненко просто не переживе. Але прокурор Кузовкін (що дорівнює судді Волику) відхилив клопотання адвокатури, поділившись з присутніми радісною звісткою про те, що лікарня швидкої допомоги, яка зазвичай обслуговує в'язнів, є найкращою в Києві.

Залишається лише побажати Кузовкіну опинитися в ЛШД прикутим наручниками до ліжка, без можливості поворухнутися і без надії на те, що хтось із людей у білих халатах до того ліжка зрештою підійде. (В тому разі, звичайно, якщо пан прокурор має людські органи, які в нього інколи болять).

Оголосивши про відмову в задоволенні клопотання стосовно Павла Литвиненка, суд продовжив допит потерпілих. І тут варто зробити невеличкий відступ і звернутися до тележурналістів.

Шановні тележурналісти! Ви даремно ігноруєте судові засідання у справі "9 березня". По-перше, такого шоу, як свідчення потерпілих міліціянтів, ви ніколи ніде більше не побачите. По-друге, ваша небайдужість потрібна ув'язненим, позаяк, коли суддя Волик береться на мушку чиїмсь об'єктивом, його розгул справедливості дещо гальмується. Зауваживши мою любительську відеокамеру, пан Волик тоном дівки, яка стає колупати піч, коли свати вже на порозі, сказав: "А я не бажаю, щоб мене знімали". Чи сказав би він це представникам "СТБ" чи "Нового каналу"?

Приходьте, не пошкодуєте. Переповідати все, що відбувається в нашому "найсправедливішому у світі" занадто довго. Краще один раз побачити. А ще краще – все те зазняти. Аби розказати правнукам (замість "Чиполіно" й "Аліси"), як колись жилося в Україні.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1021399795.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua