Майдан / Статті  

додано: 01-06-2002
ККУ: Прокуратурі, як відомо, закони не писані.
Телекритика

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1022940557.html

23-24 травня 2002 року у Черкасах працювала виїзна місія ІМІ-“Репортери без кордонів” у складі Марії Самбур та Ірини Чемерис. Метою місії було з’ясування обставин розслідування низки інцидентів, які сталися на Черкащині у березні цього року з газетою “Свобода” та її редактором Олегом Ляшко та ситуації навколо заяви видавця і журналіста черкаської газети “Антена” Валерія Воротника щодо перешкоджання його законній журналістській діяльності.


Прокуратура не вбачає в газеті джерело інформації, тільки “майно”

Нагадаємо резонансну історію газети “Свобода” на Черкащині. За тиждень до парламентських виборів невідомі втопили тираж газети в річці. Наступного дня у ході обшуку в типографії, де друкувався додатковий тираж того ж самого номеру газети, його було вилучено, а через кілька днів і самого редактора газети Олега Ляшка затримали за неявку до слідчого. Пізніше апеляційний суд визнав незаконним затримання редактора газети, який встиг відсидіти дев’ять діб. Тоді ж прокуратурою було розпочато справу по звинуваченню Олега Ляшка за опір працівникам міліції.

Витримавши паузу аж до завершення слідства по останній справі і передачі її до суду, прокурор Черкаської області Олександр Литвин дав першу після всіх цих подій прес-конференцію, хоча черкаські журналісти ще під час конфлікту вимагали від прокуратури офіційно прояснити ситуацію, яка була надзвичайно схожа на намагання перешкодити в розповсюдженні інформації.

За інформацією правоохоронців, факт утоплення тиражу “Свободи” у річці розслідується прокуратурою як справа про знищення майна. Заступник прокурора області С.Соляр говорить, що поки що немає інших, ніж слова водія, доказів того, що тираж був утоплений. Втім, слідство встановило, що “тиражем заволоділи”. А оскільки водій не був побитий, що підтверджується експертизою, прокуратура не бачить підстав для кваліфікації цієї справи як “розбійний напад”. Проте, знищення тиражу друкованого ЗМІ (див. вище) прямо підпадає під кваліфікацію статті 171 КК. Та прокуратура чомусь не звернула на це увагу?

Спочатку Прокурор Литвин пояснив це тим, що “не було з цього приводу заяви від Ляшка”. Але ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає порушення кримінальної справи не тільки за заявою, а й за публікаціями у ЗМІ. На це пану прокурору довелося погодитися: “Спасибі, що нагадали, ми подумаємо над кваліфікацією додатково”.

Незрозумілими залишаються подробиці ще однієї кримінальної справи – за фактом зловживання службовим становищем, під час розслідування якої і відбулося вилучення тиражу газети. Справа надзвичайно таємнича, прокурор не може назвати кого саме вона стосується. На питання чи правда, що прокуратура протягом півгодини встигла і справу порушити, і санкцію на обшук отримати, О.Литвин заперечив:

- Не протягом півгодини, а протягом дня

- Але ж була неділя…

- А що таке? Ставлю вас до відома, що ми працюємо і в суботу, і в неділю.

Такими поясненнями не можна розвіяти неофіційну версію, яку обговорюють журналісти: насправді, прокуратура поспішала виконати чиєсь замовлення і не пустити тираж до читачів, адже саме в ході обшуку з зовсім сторонньої для О.Ляшка справи, зовсім нібито випадково, вилучається тираж.

І знову нестиковки у поясненнях прокуратури. З одного боку прокурор Черкаської області наполягає, що тираж газети був вилучений не через зміст, а просто тому, що в типографії вилучали “документи, інші речові докази, які мали можливість більш точно встановити істину по справі”. Припустимо, але якщо прокуратуру цікавить не тираж, а доказ, то чому вона вивозить з типографії більше 100 тисяч екземплярів по суті одного і того ж доказу? Чи може все-таки ближче до істини інша версія, яку сам же прокурор і озвучив, почавши говорити про намагання перешкодити у розповсюдження конфіденційної інформації. А розповсюджувати таку інформацію збиралася нібито “Свобода”. Прокуратура дізналась про намір вчинення злочину напередодні, прочитавши виловлену в річці газету. Проте, офіційно Ляшка ще не звинувачують у розповсюдженні конфіденційної інформації, оскільки не вистачає головного – заяви людини, щодо якої ця інформація є конфіденційною. Виходить, що прокуратура вилучила газету “про всяк випадок”?

Цікаво, коли прокуратура буде додатково повертатися до перегляду кваліфікації справи по втопленому тиражу “Свободи” зі “знищення майна” на “перешкоджання законній професійній діяльності журналіста”, чи не перегляне вона і кваліфікацію статті “про зловживання службовим становищем” на ту ж саму 171 статтю. Тоді слова прокурора про те, що тираж надійно зберігається в прокуратурі і буде відданий власнику, як тільки закінчиться розслідування, не будуть сприйматися як чорний прокурорський гумор.

А загалом Олександра Миколайовича Литвина щиро здивувала активність журналістів у намаганні прояснити справу Ляшка. Він все намагався повернути розмову у русло офіційного прес-релізу, в якому розписано оперативну обстановку в області, зменшення кількості злочинів на 0,3 відсотка і зовсім не згадується про справи, пов’язані з газетою “Свобода” чи намаганнями іншого черкаського журналіста В.Воротника привернути увагу до факту перешкоджання його професійній діяльності. Насправді, немає жодного сумніву, що правоохоронці і далі демонструватимуть, що проблем, піднятих у цій статті – не існує. Мізерна залежність правоохоронців від громадської думки, роками відшліфувала їхнє вміння ховатися від незручних питань за завісою “таємниці слідства”.


Вам перешкоджали? А може, це ви хуліганили?

Низка подій навколо відомого черкаського журналіста В.Воротника сталася на початку цього року. 31 грудня він виїхав на місце ліквідації аварії на міському каналізаційному колекторі, через яку у передсвятковий вечір в домівках мешканців міста не було води. Місце події представляло собою розриту посеред асфальтівки яму, яку і мав намір сфотографувати В.Воротник. Йому не дозволили цього зробити люди, які представилися охороною. За словами журналіста вони заломили йому руки і не дуже ввічливо відтягли у бік. Журналіст не чинив опору, але повернувшись до редакції написав і відніс до прокуратури заяву, де виклав усі обставини і вимагав розпочати кримінальну справу за статтею 171 “перешкоджання професійній діяльності журналіста”. Пізніше журналіст провів розслідування і оприлюднив матеріал, який на його думку, доводить, що ця далеко не штатна аварія, призвела до викиду в Дніпро до 1 млн. тонн рідких відходів хімічного виробництва та фекалій, по суті, спричинила екологічну катастрофу.

Третього січня, за словами В.Воротника, він мав неофіційну розмову з керівниками районного відділу УМВС та прокуратури, на якій журналістові дали зрозуміти, що його поведінка біля місця аварії може обернутися кримінальною справою за хуліганство проти самого ж Воротника, і свідки є, аж семеро. В.Воротник не забрав своєї заяви про перешкоджання професійної діяльності, до чого, вочевидь, його підштовхували, і коли справу за фактом хуліганства було таки порушено, оприлюднив всю історію в Інтернет-виданнях.

Зазвичай (це, звісно, не догма, а лише практика), дві справи за одним фактом об’єднують в одну, щоб всебічно дослідити обставини. У випадку з В.Вортником цього не було зроблено, і справу по хуліганству тільки у міліцейському відомстві розслідували два тижні, після чого прокуратура витребувала її і закрила. А от по заяві В.Воротника прокуратура взагалі відмовилися відкривати справу. У нас склалося враження, що у прокуратурі недооцінюють важливість заяви Воротника про перешкоджання його діяльності, бо приміром, заступник прокурора області С.Соляр вважає, що журналіст не може довести ані факт перешкоджання, ані факт того, що охоронці поламали його фотокамеру. Ми ще повернемося до фактів і доказів, але тепер про обставини, за яких ми отримали ці пояснення. Невеликий уривок:

Чи не вважає прокуратура, що порушення справи проти Воротника ніби у відповідь на його заяву є фактом залякування журналіста: мовляв, на кожний “роток знайдеться платок”?

О.Литвин: І по заяві Воротника було прийнято рішення, і по заяві охоронців також прийнято рішення.

С.Соляр: Справа по хуліганству, дійсно, була порушена прокуратурою Придніпровського району по заяві охоронців, коли ми займалися скаргою Воротника. Та ми побачили, що підстав для порушення справи немає, буквально через два чи через три дні ми закрили кримінальну справу за відсутністю складу злочину.

Ця справа тільки у міліції, куди була направлена для розслідування, була два тижні, чому ж ви кажете 2-3 дні?

С.Соляр: Ми витребували цю справу, перевірили і справу закрили.

А якою є аргументація “відсутності складу злочину” по перешкоджанню Воротнику у його журналістській діяльності?

О.Литвин: Якщо вам більш докладно треба, то давайте так: ні я, ні Сергій Петрович не можемо в пам’яті тримати, коли була закрита і так далі. Будь ласка, давайте ми після прес-конференції дамо дані, коли була порушена, скільки розслідувалась і т.д.

Чому все-таки прокуратура вирішила не порушувати справу по заяві Воротника?

О.Литвин: На це питання більш конкретно Сергій Петрович дасть відповідь після закінчення нашої зустрічі, треба підняти мотивацію, сотні справ розслідуються. Будь ласка, після прес-конференції ми відповімо конкретно.

Після прес-конференції Сергій Соляр відмовив нам у додаткових деталях на підставі того, що була “п’ятниця, вечір… давайте іншим разом”. Проте, за словами С.Соляра справу про перешкоджання професійної діяльності направлено ним на додаткову перевірку. Нагадаємо, що таких перевірок вже було кілька, але, хто знає, може чергова дасть результати, якщо тільки це не затягування справи... Тільки єдине, про що хочеться нагадати - терміни перевірок. Навіть у найскладніших справах вони складають щонайбільше 20 діб, а не п’ять місяців! А далі все просто, або треба відкривати справу, або надавати громадськості аргументовані пояснення, чому цього зробити не можливо. Важливість цих аргументів пояснюється, як мінімум, резонансом справи, а також неприхованим намаганням на самому початку “атакувати” “проблемного журналіста” зустрічною справою.

Прагнучи вивести прокуратуру з глухого кута перевірок заяви В.Воротника, вносимо свою скромну лепту наступними даними. Перше. Абсолютно не важливо, чи була побита фотокамера В.Воротника, яку він не надає слідству. Зрештою, це єдина камера на всю редакцію, та й не конче необхідно для відкриття справи за 171 статтею, аби журналісту були нанесені матеріальні збитки.

Друге. У будь якому випадку охоронці не могли перешкоджати журналістові відзняти репортаж – аварія на колекторі не була відомчою справою, а торкалася інтересів всіх городян. Примхи охоронців, законні тільки на їхній погляд, а насправді, відомчі інтереси не можуть керувати журналістом.

І останнє. Якщо прокуратура сумнівається, що В.Воротнику перешкоджали у здійсненні журналістської діяльності, то як тоді пояснити, що журналіст, відомий своїми розслідувальними матеріалами повернувся з аварії, на яку він терміново виїхав 31 грудня, ні з чим? Як пояснити, що у міліції нас серйозно переконували, що насправді, охоронці дбали про безпеку журналіста, який нібито міг впасти у розриту яму, тому і не підпускали ближче (отже був інцидент)? Як пояснити, що при такій значній небезпеці життю всіх, хто знаходився поруч, навколо ями не було встановлено загорожі (а те, що її не було видно з фотографій, зроблених у той день)?

Та навіть більше. Ми поцікавилися у черкаських журналістів Сергія Подлужного (“Вечірні Черкаси”) та Галини Березенко (“Молодь Черкащини”), як їм вдалося зробити репортаж з місця аварії у той же день, тільки на кілька годин раніше? Виявилося, і цим журналістам забороняли фотографувати яму, хоча в цей же момент оператор телекомпанії “Вікка” робив відеозйомки цієї ж ями. “Селекція” – кому знімати, а кому ні - нібито проходила через акредитацію від АТ “Азот”. Хто визначив, що інтереси підприємства у висвітленні справжнього масштабу аварії є вищими від інтересів громадськості? Тим більше, інтереси підприємства, щодо якого на той час не було впевненості, що воно не може бути причетним до аварії?

Перед журналістами С. Подлужним і Г. Березенко пізніше вибачилися за помилку охорони, але знімки їм довелося замовляти у міському відділі екології. Показово, що Б. Райков, директор АТ “Азот”, пояснював заборону зйомок тим, що люди, які ліквідовували аварію не хочуть бачити себе на газетних знімках. Нібито журналісти робили портфоліо з портретних знімків для аварійників!

Якби правоохоронці сприймали цю історію не як “вибрики” надто активного журналіста В.Воротника, який “невідомо чого хоче”, то навряд чи так відверто демонстрували б “дріб’язковість” справи, коли насправді, справа перешкоджання професійній діяльності журналіста – є справою принципів не тільки професії, а й демократичних засад держави.


Замість післямови

Зібрана у ході виїзної місії інформація засвідчує, що по обох справах – і О.Ляшка, і В.Воротника, є підстави говорити про перешкоджання їхній законній професійній діяльності. Принаймні, правоохоронні органи могли б дослідити саме факт перешкоджання, а не “знищення майна” – у першому випадку, чи “злісне хуліганство” – в другому. Проте створюється враження, що прокуратура Черкаської області свідомо не хоче створювати прецедент з відкриттям кримінальних справ за 171 статтею КК.

Одну з причин такого явища прокоментував заступник начальника відділу УМВС України в Черкаській області Б.Юрченко: “Стаття 171 не буде діяти і перш за все тому, що суб’єктом відповідальності за перешкоджання професійній діяльності журналіста, звісно, буде не бомж, а посадові особи, яких притягнути до відповідальності не так вже й легко”.

Ми не можемо закінчити цей матеріал простими сподіваннями, що справедливість колись настане. Для того, щоб її домогтися у принципових для журналістики справах, потрібна корпоративна солідарність нашого професійного цеху. Тепер і від нас залежить, чи утвердиться “табу” правоохоронців на 171 статтю. Від розуміння колегами того, що безкарності посадовців різного масштабу, зухвалості мовчазних і безіменних виконавців наказу закрити рот пресі треба протиставити закон – від цього залежить чи почне українська журналістика набувати нових рис.

Для нас не може бути малозначущих фактів, якщо вони пов’язані з намаганням залишати пресу “ручною”. Для нас не може бути особистих симпатій чи антипатій, якщо йдеться про принципи. Ненадання інформації, самодурство охоронців, знищення тиражу газет - все це – привід для наших спільних системних дій.

Стаття 171 ККУ
Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, — карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

* * *

1. Положення ст. 171 чинного Кодексу є новим. Введення кримінальної відповідальності за перешкоджання законній діяльності журналіста зумовлене необхідністю подальшого розвитку свободи слова в нашій країні.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Для журналістів поширення інформації — професійний обов'язок.

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері забезпечення конституційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні діяння (дії або бездіяльності), спрямованого на перешкоджання, тобто створення перепон законній професійній діяльності журналістів. Це може бути ненадання інформації, яка не є таємницею (державною, слідчою, комерційною, конфіденційною), або надання недостовірної інформації, відібрання записів, зроблених журналістом письмово або за допомогою технічних засобів, знищення або пошкодження таких записів, вилучення тиражу друкованого видання без постанови суду про це тощо.

Законною слід вважати професійну діяльність журналіста у відповідності з вимогами Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р. з наступними змінами.

Такою є діяльність журналіста по збиранню, створенню, редагуванню, підготовці інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Належність журналіста до відповідного засобу масової інформації підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації.

Права та обов'язки журналіста встановлені ст. 26 зазначеного Закону.

Журналіст має право:

— на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації;

— відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

— відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

— на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

— переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

— на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

— по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

— звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

— поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

— відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

— зберігати таємницю авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов'язаний:

— дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

— подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

— задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

— відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

— представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

— виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин;

— утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

Порядок і форма журналістського запиту щодо доступу до офіційних документів і надання письмової або усної інформації для засобів масової інформації, строки їх розгляду, а також характер документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитом, інші питання, пов'язані з наданням журналістові інформації, визначаються Законом України "Про інформацію".

Діяльність журналіста засобу масової інформації без державної реєстрації цього засобу є незаконною, так само як і діяльність журналіста після припинення державної реєстрації засобу масової інформації в порядку, встановленому законом (за рішенням засновників або рішенням суду).

3. Кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 171) — переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою.

Переслідуванням є умисні дії, спрямовані на ущемлення особистості (наприклад, публічна образа, рекомендація не приймати особу на роботу, не надавати житло тощо). Формою переслідування може бути застосування погроз або насильства. В таких випадках матиме місце сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 171 та відповідними статтями (їх частинами) Особливої частини Кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.

Поняття службової особи визначається у примітці до ст. 364.

Вчинення цього злочину групою осіб за попередньою змовою (детальніше про цю ознаку див. коментар до ст. 28) можливе як групою службових осіб, так і групою, до складу якої входить хоча б одна службова особа, або групою, до складу якої службові особи взагалі не входять.

Злочин слід вважати закінченим з моменту вчинення діяння, передбаченого ст. 171.

У разі застосування службовою особою насильства щодо журналіста або настання тяжких наслідків її дії підлягають додатковій кваліфікації за ч. 2 або ч. З ст. 365. Так само з посиланням на відповідну частину ст. 27 можуть кваліфікуватися і дії співучасників службової особи.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171, — загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 171, може бути і службова особа.


<A Href="http://www.telekritika.kiev.ua/review/?id=3142">http://www.telekritika.kiev.ua/review/?id=3142</A>

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1022940557.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua