Майдан / Статті  

додано: 13-06-2002
Басаврюк: Сало і шаровари

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1023971180.html

“Ви пам”ятаєте: в дні тридцяти тиранів
Була та сама навісна пора…” (М.Зеров).



Сірі і невиразні випускники-трієчники радянських партшкіл нарешті дорвалися до всіх, здається, “важелів влади” у цій країні. Убогі духом, нікчемні і брехливі, вони вважають себе за богообраних і надимають щоки, намагаючись продемонструвати щось подібне до державного розуму на своїх щурячих писках. Спіймані за руку на брехні чи злодійстві, вони продовжують брехати… Боже, як вони вже остогидли! І невже нема просвіту від цієї пошесті, невже нема порятунку? Нас стільки привчали до задубілих і мертвонароджених догм про те, що у нас “усе найкраще”, що ми досі у глибинах підсвідомости ще носимо цю фальш, цю ілюзію. Роззуймо очі! Ми, українці, дійсно сильний і мудрий народ – тому що вижили після стількох братовбивчих воєн, після кривавих кігтів кацапської дружби, після поляцької чванливої пихи, після страшних жидівсько-більшовицьких експериментів і голодоморів – після всього цього ми не зникли, “аки обри”, і не розсіялися світами, як цигани, і не підняли лапи догори, як нещасні бульбаші. Ми вистояли, але – якою ціною? Наш цвіт знищено, нашу еліту вирізано під корінь, наш генотип розбавлено хохлами й безрідними хомками. А хто прийшов, хто зайняв почесні місця у суспільстві? Із мороку совка і з каламуті дев”яностих на поверхню виринули якісь чи то перекошено-заїкуваті, чи гидотно-брехливі типи, чи просто відверті й мерзотні суки. Де Босх? Де Гоголь? Де Гойя – щоб увіковічнити їхні нестерпні морди? Щоб наші правнуки знали, якою нещасною була Україна на межі цих двох століть, маючи таких “поводирів”. І це ми їх обрали, ми, скалічені, з переламаними хребтами, дозволили цим політичним банкротам, цим невиліковним калікам повилазити на печерські й інші горби. Ми дозволили їм за безцінь поскуповувати наші заводи і фабрики. Це ми привели цих вихватнів до влади, ми віддали їм нашу власність, ми віддали їм усе, що вони хотіли. Тимчасом ми забавлялися шароварами і гопаком, і ритуально під віртуальними калинами проклинали злих воріженьків. (Чим не швондєрівський хор, тільки репертуар інший, а замість червоних бантів -- тризуби?). Ми тупо проїдали і розкрадали даровані бакси і били себе в груди, переконуючи таких же, як і самі, в своїй палкій любові до України. В своїх почуттях до України ми, певно, були щирими, надто тоді, коли зі сльозами на очах водили хороводи під співи "Ще не вмерла..." або "А ми тую калину..." Виходячи за ворота, ми лоб у лоб стикалися з іншою Україною, з її не пісенними, а живими, мстивими і підлими воріженьками. Вони тихцем прибрали до своїх брудних рук газети, радіо, телебачення, і тепер ця отрута денно і нощно роз”їдає наш мозок, а наших дітей робить зомбованими манкуртами. Зло вживляється в наші душі, отрута роз"їдає, паралізує мозок, судоргою зводить силу і волю. Тепер вони, прикриваючись брехливими гаслами про “реформи” і обзиваючи себе найбільшими демократами, добираються до нашої землі. Вони топчуть нашу землю, вони ділять її між собою, як шмат сала. В їхніх очах ціна цій землі -- та сума, за яку її можна продати. Вони впевнені, що ми вже на колінах, що ми вже раком, що ми вже на лопатках…
Однак вони не знають, скільки крови наших славних пращурів проллято на цій землі, і скільки чужинців, котрі намагалися вгризти її, обламали на ній свої зуби.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1023971180.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua