Майдан / Статті  

додано: 30-07-2002
Юрій Луценко: Трохи про підсумки
<A Href="http://www.pravda.com.ua/?20730-1-new">http://www.prav

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1028039874.html

Отже, закінчилася перша сесія нового парламенту, на який покладали стільки надій люди, що жадають змін у нашому царстві кучмізму. Більше 80% голосів, відданих за різні відтінки української опозиції, здавалося б, гарантували їм провідну роль у політичному житті країни. Але немає таких граблів, на які не наступить українська опозиція! Спочатку всі дружно відкинули план Олександра Мороза створити єдиний блок з числа сил, альтернативних нинішній владі: від комуністів до націоналістів. У результаті в парламент прийшли відселектовані губернаторами мажоритарники, що безмовно наповнили собою братську могилу пропрезидентської "Єди".

У боротьбі з пропрезидентськими заєдинщиками склалася опозиційна "четвірка". Причому, саме на тих, загальних для всіх партій принципах необхідності зміни системи влади, про які вів мову Мороз, пропонуючи єдиний список. Але парламентська опозиція, що легко зібрала в перші дні переможні майже 240 голосів, зайнялася улюбленою справою - боротьбою за шкіру невбитого ведмедя. І поки соціал-демократичний ведмідь збирав під Литвина заблукалих у "не ті" блоки овець, два стовпи опозиції — Петро Миколайович і Віктор Андрійович звично переборювали власноруч створені труднощі.

І яка різниця, хто був більш не правий: комуністи, що могли провести свого спікера хіба тільки за допомогою 2-3 автобусів депутатів-комуністів минулих скликань із відкріпними талонами, чи нашоукраїнці, що 2 тижня не могли між собою з'ясувати, кого ж зі своїх колег вони бачать на чолі українського парламенту?

Справу було зроблено: головою Верховної Ради став Литвин. І лихо не в тім, що цей громадянин хоч і виріс з памперсів адміністрації президента, але зберіг стійкий запах, отруюючи їм усю роботу законодавчих зборів. Проблема навіть не в особистому рекорді нового спікера, що уперше за всю історію українського парламентаризму провів сесію без затвердженого порядку денного.

Лихо в тім, що обрання саме Литвина, по-перше, переконало українців, що "голосуй — не голосуй, все одно отримаєш …Кучму". І, по-друге, це стало чітким сигналом для зарубіжжя, де інтерпретували факт обрання спікером голови президентської адміністрації як перемогу саме Л.Д. Кучми. У результаті його знову запрошують по закордонах, і хоч у пристойні місця ще не пускають, але шнапс у місцевих рестораціях уже наливають. Мабуть, запах газу для нинішніх європейських демократів все ж сильніший за спогади про мюнхенську ганьбу предків.

День сьогоднішній

"Програний бій не означає програну війну", — заспокоїла себе більша частина опозиції. Вислів безперечний, але тільки за умови, що потерпілі окрему поразку усвідомлять і усунуть її причини. Що ж наші "ходоки по граблям"? На тлі влади, що все більш підсилювалася та нахабніла, наша опозиція "устаканілась", розділившись за консистенцією на так звану радикальну (а по суті — на послідовну) в особі БЮТ і СПУ і, з дозволу сказати, конструктивну (а точніше — угодовницьку) в особі НУ і КПУ.

І як показали багато голосувань, але особливо обрання нового Генерального прокурора — замість "Вен серемос!" і "Но пасаран!" багатьом звичніше підставити плече справі удосконалення машини кучмізму.

Хоча всім зрозуміло, що ця машина на очах рихтується і змазується для реалізації плану "Кучма-3". Окремо скажу, що я особисто не вірю в можливість переобрання саме Л.Д. Кучми. Скоріше, мова йде про план обрання нового Кучми з іншим прізвищем. Яким? Запитайте в генерального конструктора Віктора Медведчука, що не шкодуючи рейтингу свого вивчає тонкощі здається єдиної ще не висвітленої Оксаною Марченко професії — президента країни.

Але геть іронію: завдання у Віктора Володимировича не з легких. Спробуй відповісти на поставлене запитання, куди подітися пацюку з потопаючого корабля, якщо він капітан? Причому мені здається, що в споконвічній боротьбі тирана і тимчасового правителя, тупості і хитрості, переможе все-таки юрист, який зуміє втовкмачити, що єдиним можливим варіантом перемоги над міфом месії Ющенка є створення нового міфу про іншого месію.

І хоч політичний комфорт, з яким розкладається труп нинішньої влади, не сприяє загостренню розумових здібностей вождів, але ознаки підготовки таких кандидатів у месії від влади останнім часом стали помітними.

Звичайно, сьогодні Ющенко — не тільки кандидат у президенти №1, але і демонструє стабільне зростання популярності. Але фокус у тім, що аргументи про його реформаторство і повернення пенсій чітко спрацьовують лише в умовах повної безальтернативності. Досить владі виростити "нашого українського Путіна" чи "виробничника-інтегратора", як все може піти шкереберть. Причому не тільки для Ющенка, але й для Симоненка.

Адже технологія перемоги кандидата влади над головним "нашоукраїнцем" не допускає віддачі 20% голосів лідеру КПУ. Зупевно підуть як рекомендації від закордонних братніх партій і дружніх керівників, так і спроби організувати рішення первинних організацій про підтримку визначеного "рятівника від націоналістичної чуми". Ну, а в тім, що українські вільні ЗМІ при братній підтримці сусідів здатні динамічно розкрутити таку кампанію, сподіваюся, ілюзій немає ні в кого. Тим більше, що підходи можновладців до методів агітації підопічного електорату за принципом "очі бояться, а ноги розсуваються" усе ще виправдовує себе.

Плани на осінь

Усі сходяться на тому, що восени розгорнеться генеральний бій. Вирощений у пробірках московських іміджмейкерів гомункул кандидата в Кучму-3 буде протаскуватися на прем'єрський стартовий майданчик. Усе ще жива, слава Богу і Карлу Марксу, опозиційна "четвірка" повинна не тільки відбити ці спроби, але й захопити цю стратегічну висоту.

Чи зможе це зробити парламентська опозиція? Мені здається, що самостійно - навряд чи. Тільки підтримка суспільства, активізація всіх демократичних структур, тиск вулиці, нарешті, може допомогти виграти осінню битву.

Переконаний, що це можливо. Адже народилися ж багатотисячні акції "Україна без Кучми" усього лише з двохвилинного виступу Мороза, із трьох наметів без надії віруючих молодих людей.

Так, я пам'ятаю про політичну апатію наших прихильників, про розчарування в лідерах, про відому "хату з краю" та інші реалії. Але ж в Україні оптиміст не той, хто перший кричить "Ура!", а той, хто до останнього стримує бажання крикнути "Караул!" І якщо парламентська опозиція зможе припинити ігри в піддавки з владою, міжусобицю, нерішучість і вождізм — справа зрушиться.

Вікторе Андрійовичу, досить бубоніти про те, що не можна дражнити крокодила, поки пливеш по річці. Юліє Володимирівно, не час змагатися за звання головного мисливця на крокодила. Петре Миколайовичу, виходьте з окопів і струсіть, нарешті, пил зі славних прапорів. Олександре Олександровичу, знайдіть необхідні слова і помиріть ще раз усіх між собою.

Товариші і добродії лідери опозиції, сформулюйте, нарешті, виразно: уряд народної довіри, дострокові президентські вибори, зміна системи влади. Вийдіть разом до людей і скажіть їм: "У нас є план, але нам потрібна Ваша підтримка. Кордон рабства не можна перейти нелегально: хочете жити краще – замініть владу!"

І біс мене забирай, якщо Вас не підтримають!

Автор - народний депутат України, член фракції СПУ

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1028039874.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua