Майдан / Статті  

додано: 24-08-2002
Микола Семена, Ольга Дмитричева: КУЧМА - ХАБАРНИК !
Дзеркало Тижня

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1030137958.html

ЯХТА ПРЕЗИДЕНТА? РОЗПОВІДЬ УКРАЇНСЬКОГО «ПАПАРАЦІ»...

<A Href="http://www.zn.kiev.ua/ie/show/407/35886/">http://www.zn.kiev.ua/ie/show/407/35886/</A>

Микола СЕМЕНА

Моя спроба перевірити в одного з керівників Криму в конфіденційному порядку інформацію про те, чи правда, що Президенту України Леоніду Кучмі на день народження подарували нову фешенебельну яхту, «наштовхнулася на стіну нерозуміння» — він коротко порадив мені не сунути носа не в свої справи. Спасибі йому. Цим він підтвердив, що інформація правильна. Залишилося знайти це унікальне судно й подивитися на нього тільки одним оком, себто об’єктивом фотоапарата...

Головні ворота МДЦ «Артек» того дня ремонтувалися, тож поки робітники майстрували нову арку, а міліціонер, поставлений охороняти ці ворота, оскільки їх не було, відійшов убік, розморений пекучим кримським сонцем, наша машина вільно проїхала на територію «Артека». Майже непоміченими нам вдалося дістатися й до артеківського порту, але на в’їзді в нього довелося загальмувати. Нас зустріли міліціонер, на поясі котрого висіли наручники, і ще одна людина в цивільному, але з рацією в руках. Обличчя були похмурі, люди явно не були налаштовані на відвертість, довелося зіграти «під дурника». «Хлопці, ми заблукали, а так хочеться скупатися, не підкажете, де тут можна попірнати?» — торочив я, розглядаючи нутрощі порту і зрозумівши, що далі вони мене не пропустять...

Порт «Артека» зовсім невеличкий. Два коротких причали. Біля внутрішнього тулилися невеличкі, але красиві яхти, моторні й вітрильні, штук вісім—десять. На зовнішньому причалі, із накинутими кінцями стояли тільки дві фешенебельні яхти морського або океанічного класу. Душа йокнула — одне з цих суден могло бути шуканою посудиною...

— А пляж он там, з іншого боку порту, — показував мені рукою один з охоронців...

Я тягнув час, пильно придивляючись. Прохід до двох яхт навпроти було перегороджено. Зважаючи на все, там нікого не було. Одна з них, та що менша, під британським прапором, була вся біла й виглядала чудово. Але вже йдучи собі, — далі тягнути було б підозріло! — я зрозумів, що інша, під українським прапором, була і більшою від першої, і комфортабельнішою. Її корпус пофарбовано темно-зеленою з фіолетовим відливом фарбою, що надавала судну не білу франтуватість, а респектабельну солідність. На темно-зеленому тлі білі надбудови виглядали витончено й філігранно. Виднілися затемнені стекла, закриті темними фіранками, на тлі синьої води виблискували нікелем антени, щогли й невідомі мені прилади. На відкритій верхній палубі стояли затишно розставлені дерев’яні меблі, виготовлені з великим художнім смаком. Усе в цьому судні випромінювало не відпускну курортну легковажність, а солідність і статечність. На білосніжній задній стійці першої палуби відливав золотом чи то філігранний вензель, чи то якась емблема. З такої відстані роздивитися було неможливо. Назви яхта, очевидно, не мала...

Далі розглядати було небезпечно. Довелося обійти порт з іншого боку, звідки причали закривали дерева, а пляж було відгороджено високою стіною та гратами. Поклавши «Nikon» із довгофокусним об’єктивом у сумку, схожу на господарську, а «мильницю» із «зумом» у кишеню (якщо доведеться втратити один із них, то іншим усе-таки роботу зроблю!), я перемахнув через невисоку огорожу і, зобразивши діловитий вигляд, подався до внутрішнього причалу, нібито до «своєї» яхти. Фокус вийшов. Навколо ходили робітники, одні наводили порядок на теплоході з підводними крилами (здається, типу «Метеор» або «Восток») із написом на борту «Дітям «Артеку», інші завершували облаштування якихось кімнат, чи то портових побутовок, чи то душових, відгороджених високою стіною. До мене нікому не було діла. Зобразивши «професійний» інтерес, підійшов до одного з яхтсменів, котрий заправляв свого «морського коня» водою з крана за допомогою шланга.

— Здоров був, земляче! Ця красива біла яхта, не скажеш, чи давно стоїть? — почав я здалеку.

— А, ця. Це «Лукойла», вона тут уже кілька років. Ходить під британським прапором. На зиму тільки її забирають, а так увесь час тут...

— А якщо придивитися, ця з темним корпусом під українським прапором виглядає не гірше. Чому вона без назви? Давно вона тут, не знаєш? — наближався я до цікавого для мене предмета розмови.

— Тижнів два-три як пригнали. Це яхта Президента, хіба не чув? — відповів він здивовано.

— Та якось не довелося, — байдуже, наскільки міг, вів далі я. — Ти я бачу розбираєшся в цій темі, скільки така може коштувати?

Тут мій співрозмовник покосився на мене, глянув оцінююче, підозра й побоювання промайнули на його обличчі.

— Точно не знаю, треба подивитися, що там усередині. Але думаю, що простому смертному в будь-якому випадку стільки не заробити...

Він заквапився, перестрибнув через бар’єр на своє суденце і зайнявся якимись справами, усім виглядом показуючи, що йому не до мене...

Удаючи з себе гуляючого яхтсмена, я підійшов до хлопця в чорній сорочці, що відійшов від яхт на причал.

— Земляче, що за судно з темним корпусом? — запитав я його несподівано прямо.

— Приїжджий, чи що? — відповів він запитанням на запитання. — Це подарунок Президенту. Красивий катерок, а всередині, певне, ще крутіше, ніж зовні... Тижнів два-три як поставили...

Повагавшись, я сховався під навіс від очей міліціонера на вході в порт, котрий уже поглядав на мене, вийняв фотоапарат і зробив кілька знімків. Хлопець кудись пішов...

Треба було виходити, але на самому виході я зіштовхнувся з невисоким добродушним хлопцем, який щойно напився води з фонтанчика. На ньому була потерта спецівка, забруднена фарбою. Він тут щось фарбував. Витираючи обличчя долонею, він дивився на мене. Я підійшов ближче і ми розговорилися...

— Люблю фотографувати красиві кораблі, — почав я для зав’язки. — Не знаєш, що це за яхта?

— Та я зрозумів, що ти — журналіст. Яхта президентська, подарунок до дня народження. Ми всі знаємо, та тільки ти дуже не лізь, ховай фотоапарат, бо віднімуть. Не боїшся?

— Боюся, але, думаю, встигну зникнути. А чому вона без назви?

— Так її, певне, перефарбували. Коли пригнали тижнів зо три тому, вона називалася «Ізабель», але зараз літери зняли, можливо, інше ім’я дадуть...

—А що про неї ще люди говорять?

— Та не розводяться тут про це. Давай іди швидше, «папараці», інакше без фотоапарата залишишся...

Зробивши ще кілька знімків, я пішов, як і прийшов — через огорожу...

Подумавши, а що, власне, незвичайного в тому, що Президент країни має яхту, я спробував заговорити про це з декотрими керівними працівниками в Криму, що непогано ставляться до преси. Але результату це не дало: адміністрація Президента може бути впевнена в цих людях — хоча кожен із них був, безсумнівно, посвячений у ці справи, але жоден не видав пресі цю страшну військову таємницю! Але кожний радив триматися подалі. А чому? Приміром, коли не тільки в Севастополі, але навіть у Ялті, просто на причалі набережної стояв флагманський корабель ВМС України «Гетьман Сагайдачний», не тільки я, громадянин України, а й багато іноземців вільно його розглядали й фотографували, а либонь на ньому, напевне, більше державної таємниці, ніж на яхті, яка ще не має назви. І міркуючи про те, якою буде реакція влади, гадаю, що єдиний гідний вихід — розтаємничити все й організувати для преси й телебачення екскурсію на це судно, аби розповісти народу про особливості й можливості, технічні характеристики цієї, безсумнівно, унікальної яхти. Адже стільки екскурсій уже було на кораблі «Гетьман Сагайдачний»!.. До речі, виявилося, що яхту цілодобово охороняє сторожевий корабель.

Та от біда! Коли проявили плівку, зробили відбитки — стало ясно, що на знімках через чорно-білу поліграфію зображення яхти дуже поступається оригіналу. Білизна паперу не передає золотого та срібного блиску, бетонне огородження порту скрадає пишноту форм. Залишається вам повірити на слово: я бачив і фотографував найчудовішу на Південному березі Криму яхту. Можливо, яхту №1 країни...





**************************************************************************

ВЕРЕЩАГІН, ЗІЙДИ З БАРКАСА!

(<A Href="http://www.zn.kiev.ua/ie/show/407/35885/">http://www.zn.kiev.ua/ie/show/407/35885/</A>)

Ольга ДМИТРИЧЕВА


Что тебе подарить,

дорогой мой человек?

Как судьбу благодарить,

что свела с тобой навек?

Добродії, побійтеся Бога! Адже не востаннє Леонід Данилович святкує день свого народження в ранзі Президента. Якщо нині — яхта, то чим же переплюнути масштабність презенту наступного року? А через рік? Чи ви все-таки щось знаєте?

З’ясувати ім’я чарівника, що прилетів явно не раптово, навряд чи на блакитному вертольоті, й уже ніяк не з п’ятьмастами ескімо, як ви розумієте, «ДТ» було непросто. Воно й зрозуміло: таємниця вкладу — куди крутіша, ніж у банку. Але несправедливо якось: Президента ми обираємо всією країною, його всілякі послання до парламенту вивчаємо кожною сім’єю, а героїв, що приносять главі держави дари, знати нам не велять.

Ну, та гаразд, жити з постійним відчуттям незадоволеної цікавості нам не звикати, попри всілякі укази про відкритість і прозорість. Куди цікавіше інше запитання: якими будуть дії іменинника після того, як подарунок невимовної розкоші піднесено? Розв’язати стрічку, відкрити коробочку й вигукнути від захвату — це святе. Запросити дарувальника до столу й запропонувати випити за здоров’я винуватця торжества — саме собою. А далі? «Подарунки, отримані Президентом України під час офіційних візитів в іноземні держави або від представників іноземних держав під час їхніх візитів в Україну, або від юридичних і фізичних осіб, за винятком символічних сувенірів, є державною власністю України. Вони зберігаються в резиденції Президента або передаються в державні музеї або інші державні установи й організації в установленому порядку, подарунки, що мають особливу цінність, — у скарбницю Національного банку України відповідно до закону України. Державні нагороди й інші нагороди, отримані Президентом України, належать йому особисто».

Доля плавзасобу була б такою, якби ухвалення закону про Президента України, п’ятдесяту статтю якого ми процитували, не загальмувалося на другому читанні. Пам’ятається, тоді серед народних обранців знайшлися супротивники настільки «нечемного» ставлення до презентів, котрі наполягали на вилученні з тексту документа цього положення. Але достатньої кількості голосів для здійснення задуму, найімовірніше тих, хто потай приміряв законопроект на себе, не знайшлося. Відтоді, коли його востаннє розглядали в сесійному залі парламенту, спливло понад рік. У переліку законопроектів, призначених для розгляду в Верховній Раді найближчим часом, немає. Можна було б, зазвичай, видати з цього приводу президентський указ і покласти контроль над його виконанням на главу держави, але така світла думка чомусь не приходить у голову гаранта. Ніякими іншими законодавчими актами питання про те, що слід робити з подарунками, піднесеними главі держави, у нас не регламентовано. На відміну від інших європейських країн.

У Польщі, приміром, як просвітили нас дипломати, усі подарунки парламентаріям, членам уряду й іншим чиновникам декларуються, й певна частина їхньої вартості виплачується податками. Президент передає дари, і вони прикрашають державні будинки. У Німеччині всі дари федеральному канцлеру або міністру закордонних справ вважаються офіційними. Вони не залишаються в приватних руках, а передаються для оформлення інтер’єрів держустанов або резиденції канцлера. Ті з них, які неможливо використати для цього, продаються на аукціонах, а виручені кошти йдуть на благодійні цілі. До речі, багато хто, певне, пам’ятає історію з кількома німецькими чиновниками, котрі, літаючи світом у державних цілях, нагромадили безоплатні милі польотів. Варто було їм скористатися пільгою в особистих інтересах, як преса здійняла гучний скандал, у результаті якого держслужбовцям довелося залишити свої посади. А в Америці будь-якому школяру відома сума, яку не повинна перевищувати вартість презенту для президента, — 200 доларів. А історія про те, як Біллу Клінтону довелося сплатити в податкові органи країни солідну суму лише тому, що колекція подарованих йому всіма, кому не ліньки, саксофонів стала згодом неабиякою матеріальною цінністю, — і зовсім класика.

І справа тут, як легко здогадатися, зовсім не в показовому обмеженні права наділеної владою людини на прості людські радості. А в неухильному забезпеченні права інших людей, котрі наділили її цією владою, бути впевненими: він не скористається нею в своїх особистих, корисливих інтересах. Певне, у житті багатьох жінок були моменти, коли від вартості подарунка перехоплювало подих, перевівши який вони ясно усвідомлювали: такі знаки уваги мають далекий приціл, оскільки вони зобов’язують... Аби зрозуміти, до чого зобов’язують дорогі подарунки високопоставлених чиновників, їм навіть не потрібно переводити подих. Невідмова від підношення зобов’язує їх до дій, які у випадку з жінкою засуджуються загальнолюдською мораллю, а в випадку з посадовими особами підпадають під статті Кримінального кодексу: «Одержання хабара в особливо великому розмірі або посадовою особою, що займає особливо відповідальне становище, — карається позбавленням волі на термін від восьми до дванадцяти років із позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на термін до трьох років і з конфіскацією майна». До хабарів в особливо великих розмірах КК відносить ті, які в п’ятсот і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

«ДТ» провело розслідування на сайтах Інтернет-мережі й дійшло висновку: океанські яхти такого класу, як «Ізабель», залежно від року спуску на воду, коштують від шести до дванадцяти мільйонів доларів США. З’ясувавши клас яхти, ми зв’язалися з представництвом фірми, що продала її, у Франції, де нас повідомили, що тільки базова модель судна коштує 5,8 мільйона євро. Який там у нас неоподатковуваний мінімум? За даними «ДТ», посудину завдовжки в 31 метр 95 сантиметрів доставлено на місце свого нинішнього причалу з Амстердама італійським екіпажем і розмитнено в Криму. Це яхта моделі NAVETTA 30, продана дистриб’ютором фірми Ferretti Castom line (останні два слова в назві означають «ексклюзивна лінія», послугами якого користуються переважно арабські шейхи) — Lergers Europe B. V. Крейсерська швидкість судна — 16,5 вузла, максимальна — 20. Оснащена двома двигунами по 956 кВт кожен. Використовує 900 літрів пального на годину. Зимова стоянка у Стамбулі яхт подібного класу коштує 5—7 тис. дол. на місяць. Обслуговує її команда з 4—5 чоловік. Може прийняти на борт до десяти гостей. Її стара назва схована під шаром свіжої фарби, а нову поки що не нанесли, але, як нам вдалося дізнатися, буде дуже оригінальною і незаяложеною — «Україна». Народні депутати, котрі побували на борту яхти, стверджують, що всередині вона затягнута поліетиленом, тобто ще не розпечатана. І справді, якщо вірити інформації на сайті дистриб’ютора, яхту куплено новою (ніяких секонд-хендів!) і з вимогою термінової доставки. «Сучасні вандербільди, ротшильди й березовські обожнюють вкладати гроші в суперяхти. Палац десь в Антибі — не приховаєш, як і його ціну. А придбання яхт оформляються через офшорні компанії, які суворо зберігають свої таємниці», — розповідає часопис «Мільйонер». Але якщо ви не мільйонер, то можете яхту орендувати. Один день прокату такого суденця обійдеться вам у 7—10 тисяч доларів.

Річ у тому, що в Україні, де «подарункові» відносини абсолютно не регламентовано, ніхто не веде облік: а) хто, б) кому, в) що подарував, і чи сплатив податок за дорогу річ його новий власник. Тож неможливо простежити взаємозв’язок між фактом дарування й наступним (або попереднім, байдуже) фактом віддяки. Віддяки, як то кажуть, не словом, а ділом. Яке й дає юристам можливість кваліфікувати дар як хабар. Мало хто вже пам’ятає випадок із подарованим президенту України Леоніду Кравчуку «Шевроле Люміна». Як говорилося в депутатському запиті Григорія Омельченка, у січні 1994 року керівництво корпорації «MIT International, INC» оформило передачу в дар, тобто безоплатно, президенту України Леоніду Кравчуку зареєстрованого в Нью-Йорку автомобіля, що перебував у власності корпорації. А за рік до цього відбулося перерахування одного мільйона доларів на рахунок корпорації «MIT International, INC» із рахунку фонду «Нове покоління», при дирекції якого існував центр сприяння президенту України. Якщо вірити депутатському запиту Григорія Омельченка, Генпрокуратура факт дарування авто визнала, але кримінальну справу не порушила. І, мабуть, не в останню чергу тому, що, як стверджують фахівці, довести факт одержання хабара щодо президента набагато важче, ніж щодо іншої посадової особи.

Не виключено, що аби уникнути кривотлумачень, Президент Кучма вже встиг передати подаровану яхту в розпорядження якоїсь організації, щоб не значитися її власником. Якщо юридичний факт дарування мав місце. Провести в повному обсязі розслідування на цю тему «ДТ» не встигло. Єдине, про що вдалося дізнатися: на балансі Державного управління справами, що забезпечує життєдіяльність глави держави, значаться тільки два морські судна — «Одиссей» і «Крим». Про це нас повідомив керівник апарату начальника управління — Микола Марченко, котрий заявив, що про океанську яхту «Ізабель» йому нічого невідомо.

Словом, ні до яких юридичних наслідків прийняття подарунків класу «Президент» не призводить. Відсутність законодавчих норм — найкраща гарантія їх непорушення. І говорити можна лише про порушення норм моральних. Оскільки позбутися запитання «За що?» усе-таки дуже важко. Як, утім, і від запитання, із якого ми починали — «Хто?». Хто ця людина, що може дозволити собі витратитися на такий презент? Якою ж тоді цифрою обчислюється її капітал? Чи цілком вона його задекларувала? Обіймає вона високу чиновницьку посаду, очолює якусь національну компанію чи, можливо, транснаціональне злочинне угруповання? Адже значною мірою від цього залежить «рентабельність», на яку вона розраховувала, вкладаючи свою «інвестицію». Утім, знайомі з антуражем святкування найголовнішого в країні дня народження не виключають, що людина просто хотіла випендритися. Але через недосвідченість зробила це якось некомпактно. Чим і підставила шефа, оскільки в сейфі подарунок сховати не вдалося. Але навряд чи на неї чекають суворі санкції. Що стосовно цієї людини можна сказати напевне, то це те, що вона недосяжна для податкових і правоохоронних органів. Порушення кримінальних справ, арештів і п’ятнадцятирічних ув’язнень можна не боятися ні гіпотетичному Івану Івановичу, ні Акакію Акакійовичу, ні Олегу Вікторовичу...

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1030137958.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua