Майдан / Статті  

додано: 01-10-2002
Ірина Виклюк: МИ НЕ ЖІНКИ “ЛЕГКОЇ ПОВЕДІНКИ”

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1033482519.html

Далеко від рідного краю ми читаємо ґазету, вона єдина ниточка, яка зв'язує нас з домом. Я читаю все – від рядочка до рядочка.

Отож і тепер прочитала статтю про гроші, ковбасу, могоричі і продажних бовдурів. Наприкінці ви пишете про жінок “легкої поведінки”. Якраз до цього числа входжу й я. Більше року любувалася Везувієм, а тепер рік “любуюся” Альпами.

Як у пісні: “ По той бік гора, по цей бік гора.” Я бачу лише гори та бабу-італійку, яка допомагає вижити моїм дітям. Тільки мрію про наші безмежні лани і зелені гаї, про чудовий спів солов'я, про багряний захід сонця, про нашу чарівну землю-матінку, але коли побачу усе це знову, невідомо нікому. Діти хочуть їсти і вчитись. Ось і звертаюся до тебе, дорога ґазето, надругий мого листа до президента від імені всіх жінок “ легкої поведінки”, які не бачать італійської краси, а мріють про свій край. Ми тут “ страньєри” або еміґранти, чужі для країни люди, але нам платять ці кляті гроші. Без яких не вижити. За професією я медик. Отож:

“Дорогий” Президенте!

Звертаються до тебе жінки “легкої поведінки”, як ти нас назвав. Щиро тобі вдячні, що ти нас сюди заслав. Колись відсилали в холодний Сибір, а ти всетаки вибрав кращі і тепліші для нас краї – Італію, Португалію, Еспанію. Це дуже гарні країни, але не для нас, бо ми тут без тепла і ласки, які дає тільки своя рідна, свята і така нещасна земля-мати. Тут ми і “ повії” ,
” мафіозі ”, ” і люди третього світу ”. Проте ми працюємо, заробляємо гроші для наших дітей, яких хочемо вивчити, вдягнути і нагодувати.

До твого відома, тут в “повіях” жінки всіх професій: учителі, медики, будівельники, інженери. Усі з дипломами, чому дуже дивуються італійці: як може жінка з дипломом не мати роботи, не бути біля сім’ї? У них – жінка – мати, вона береже сім’ю, не здобуває освіту, їй не треба диплома, - вона народжує і виховує дітей, а чоловік повністю дбає про добробут сім’ї. А ми, як писав Шевченко ( і звідки він знав про нас?), розлізлися по світі, як мишенята, і не бачимо ні дітей, як вони ростуть, ні внуків, ні своїх стареньких батьків. Без нас діти заміж виходять і женяться, деякі батьки з туги за нами не дожувають до зустрічі.

Не легке тут, “дорогий” Президенте, життя! Добре, якщо кому пощастило і знайшов роботу зразу, а багато нашого люду поневіряється вокзалами, площами, ґаражами і вагонами.

Чомусь, ти, президенте, коли був в Італії, не поцікавився такими “повіями”, не прийшов на зустріч з нами на площу Ґарібалді в Неаполі. Тобі було соромно за нас, бо твоя жінка не така, вона не поїде “повією” по світі, як ми. В неї є все, ще й зайве, яким ви не ділитесь з народом, а тільки годуєте його обіцянками. І наші діти хочуть жити і мати те, що твоя дочка. Може й такі сукні дехто хотів би мати, як твоя жінка має.

Ось і поїхали ми, “повії”, по світі, щоб наші діти з голоду не померли.
Ми дуже вдячні Берлусконі і Челані, що вони дбають не тільки про свій люд, а допомагають і нам, нашим сім’ям, від яких давно відрікся ти.

Багато нас тут хворіє, божеболіє, віку собі вкорочає... Це все, “дорогий” Президенте, з твоєї волі і на твоїй совісті. Тільки ти один винен у наших бідах – і тут, і там, на нашій облитій сльозами нещасній землі. Тільки далеко від неї можна зрозуміти її біль і відчути найбільшу любов до неї, нещасної.

Нам треба навчитися любити свою землю, свою милу Україну, так, як люблять свою батьківщину італійці або американці, тоді в нас не буде таких, як ти, президентів і депутатів.
Ти, президенте, “милий”, бачив, як американський президент любить свої дітей, свою країну, як вони в тяжку хвилину всі разом з прапором у руках ідуть проти всього світу за свою землю . Треба і тобі навчитися у Буша багато дечого, тоді і ми не були би “ повіями”,і, може, італійки поїхали би до нас виживати. А ми, як усі жінки цих країн, берегли би сім'ї, дітей, чоловіків, доглядали би своїх батьків, а не чужих!

Вибачай, що пишу не вельми поштиво, але інших слів підібрати не можу, бо за два роки тут забуваємо свою і не можемо досконало вивчити їхню мову. В наших головах не мова – а мрії і думки про рідних – таких далеких.

Ще про молодих, як твоя дочка, - дівчат.
Вони приїхали сюди не від гарного життя і не для того, щоби торгувати собою. Але, їх, молодих, гарних, не хочуть брати в сім'ю італійки – бояться за своїх чоловіків, бо наші дівчата гарні. Тож не диво, що вони стають повіями. Їм, молодим треба жити, вони хочуть гарних суконок і черевиків, як у твоєї доньки. А щоб жити, потрібні гроші. Ця повія не краде, вона заробляє гроші, щоби вижити.

Ти, президенте, позбавив нас можливости працювати на заводах, фабриках, у школах і лікарнях, і ми всі тут у твоїй свідомості – повії?!
Це твоя найважча вина, і тільки ти можеш змінити життя нещасного нашого люду.

Ми дуже двячні італійській землі, людям, урядові цієї країни, всім депутатам, які подають нам посильну допомогу. Папі Римському за підтримку і безплатні обіди, які гріють душу нашого бурлаки.

А, знаєш, як ми назвали обід в “Карітасі”? На Великдень була тиша за столами, як на похороні, цей обід ми назвали – ПОМИНКАМИ за Україною.

Ми дуже вдячні лікарям, які надають нам безплатну допомогу, сім'ям, які нас прийняли, дали хліб і постіль, і ще платять гроші.

Дякуємо тобі, Італіє, що ти є.

ГАНЬБА І СОРОМ Президентові Л. Д. Кучмі, депутатам, Верховній Раді, які купаючись у розкошах, відпочивають у тій же Італії, купують тут палацу й острови. Низький уклін Італії, ганьба нашій мафіозній верхівці в України!

Зі сльозою і гіркою печаллю – ми, “ повії ” з України.
За всіх підписуюся я.


Ірина Виклюк – Мілан – Італія.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1033482519.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua