Майдан / Статті  

додано: 01-10-2002
Людмила Кучеренко: ОПЕРАЦІЯ “ЗНИКНЕНННЯ”?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1033485717.html

Коли зранку 16 вересня прихильники опозиції виїхали з Полтави до Києва, щоб взяти участь в акції “Повстань, Україно!”, на виїзді з міста їх мікроавтобус зупинили озброєні омонівці, мовляв, надійшла оперативна інформація, що в машині вибухівка, і після шмону завернули авто. Лише завдяки “партизанській” кмітливості полтавці таки дісталися до Києва.

Міліціонери ходять по сусідах активістів обласних і міських осередків опозиційних партій, не криючись збираючи про них інформацію, брутально порушуючи Конституцію України і Закон України “Про інформацію”, які забороняють збирання інформацію про особу без її відома. Ті, хто здав у проявку фотоплівки, відзняті на акції у Києві, отримують їх стерильно чистими.

Але це, як кажуть, квіточки, у порівнянні з тим, що трапилося у ніч з 23-го на 24-те вересня з членом партії “Батьківщина”, полтавцем Анатолієм Лазебою. Ще за три дні до від‘їзду, придбаваючи квиток на поїзд, А.Лазеба помітив дивну поведінку касирок після пред‘явлення ним посвідчення: вони кудись відлучалися, і тільки згодом видали квиток у перше купе. Як він пізніше зрозумів, не випадково. А перед самим відправленням потяга “Полтава-Київ” увечері 23-го вересня перед Анатолієм Даниловичем як з-під землі виросли два полковники – Родіч з облУМВС і начальник полтавської міської міліції Пліш, котрі дуже наполегливо “рекомендували” йому не їхати до столиці. А.Лазеба пов‘язує це з тим, що кілька разів протягом літа він, вичерпавши всі толерантні можливості, на знак протесту проти свавілля полтавської влади, яка ніяк не вирішить питання забезпечення військового пенсіонера житлом, демонстративно голодував на майдані Незалежності у Києві, звісно, привертаючи увагу до порушення прав людини в Україні не лише співгромадян, а й іноземців, “псуючи” імідж України. А в ніч з 16 на 17 вересня А.Лазеба був у наметовому містечку біля адміністрації Президента України, що, ясна річ, не залишилося поза увагою силових структур.

Глупої ночі на станції Гребінка до купе, де спав А.Лазеба, увірвалися чоловік вісім – міліціонери у формі, люди в цивільному і омонівці з автоматами. Під приводом, що він підозрюється у перевезенні вибухівки, підхопили його сумку і так швидко виперли його з вагону (ось чому квиток у першому купе), що він навіть не встиг крикнути знайомим активістам Компартії, що їхали в інших купе. У лінійному відділі міліції А.Лазебу обшукали, нічого не знайшли (а могли й підкинути зброю чи наркотики), протоколу не складали. Тим часом поїзд, у якому на полиці залишилися особисті речі пана Анатолія, рушив, але без нього. Далі троє в цивільному вивели його з приміщення станційної міліції і заштовхали у темні “Жигулі” з номерами однієї із західних областей України, і рушили і невідомому напрямку.

Машина їхала майже до ранку, часто зупиняючись, бо поневолювачі виходили з автомобіля, щоб відповісти на дзвінки на їхні мобілки. Але А.Лазеба з уривків почутих розмов зрозумів, що ці хлопці з Кременчука і доповідають своєму керівництву про його поведінку, а ті дають вказівки, що з ним далі робити. Мова йшла і про те, що треба б поміняти номери. Врізалася у пам‘ять і така фраза: ”Нам не потрібен другий Гонгадзе...”

Один у цивільному спочатку називався лікарем-психіатром, який везе А.Лазебу у “психушку”. Потім сказав, що в умовному місці його передадуть якомусь “генералу”. Коли почало світати, Анатолій Данилович побачив показчик “Селещина” (це у Машівському районі Полтавської області, майже за 250 кілометрів від Гребінки в бік Харкова). Тут на в‘їзді чекали “Жигулі”-дев‘ятка. “Генералом” виявилася заросла щетиною “особа кавказької національності”, швидше за все чеченець. Та доки “конвоїри” А.Лазеби з ним про щось домовлялися, він вискочив з машини і кинувся мало не під колеса рейсового автобуса, що йшов на Полтаву. І той підібрав несподіваного пасажира. Та на східцях під‘їзду у своєму будинку А.Лазебу почав переслідувати якийсь короткострижений тип.

Чи варто казати, що Анатолій Данилович кілька разів у ту ніч прощався з життям і звертався до Бога. І врятував його лише щасливий збіг обставин. До ранку його могло не бути в живих. Адже у всіх на пам‘яті, як торік харківського хлопця-унсовця, що повертався з Києва, знайшли мертвим на трасі біля Люботина. Жертвою автокатастрофи міг стати і А.Лазеба.

Але чим більше буде подібних страшних фактів, тим рішучіше народ домагатиметься зміни нинішнього режиму, який має набагато більше спільного з диктатурою, ніж з демократією.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1033485717.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua