Майдан / Статті  

додано: 21-11-2002
Михайло СВИСТОВИЧ: Чи нададуть Усамі бін Ладену притулок в Україні?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1037878838.html

Якби президент України знав, чим обернеться для нього продаж Іраку кількох радарних систем протиповітряної оборони, він би ще доплатив своєму іракському колезі, аби той не купляв у нього ці “Кольчуги”.

Та справа зроблена, час назад не повернеш, і той, хто постійно кричав про міжнародний імідж України, тепер став причиною найбільшого міжнародного скандалу в українській історії.

Замість того, щоб пригасити його в зародку, признавшись та покаявшись у негідному вчинкові, Леонід Кучма розпочав довге і безперспективне змагання на звання найбільшого українського “патріота”. І це змагання ризикує нанести по іміджу України ще більший удар ніж сама збройно-бізнесова оборудка Кучма-Хусейн.

Як завжди весь захист власних інтересів, які чомусь видаються за інтереси України, побудований на суцільній брехні та постійній зміні лінії та показів на кшталт “ой ніколи, ой не зараз, ой не тут, ой не туди”, що є традицією, успадкованою українськими ракетниками від радянських (згадайте історію зі збиттям радянськими військами південнокорейського пасажирського літака над Охотським морем).

Будь-яка мисляча людина розуміє, що неоковирними спробами зберегти невинність Кучма заганяє себе в глухий кут міжнародної ізоляції. Ізоляції де-факто, а не де-юре. Ізоляції, коли не стільки проголошуються санкції, скільки з тобою і країною, якою ти правиш, просто відмовляються мати справу. Без посилання на рішення ООН, міжнародні норми та інші документи, а просто по-англійськи, без пояснень, спираючись лише на право самому вирішувати з ким дружити, а кого ігнорувати.

Саме так можна окреслити позицію США, які не бажають морочити собі голову і витрачати час для такої другорядної для них справи як доведення вини і покарання за допомогою міжнародних організацій президента невпливової бідної держави, де колись вибухнула Чорнобильська АЕС (приблизно так більшість американців сприймає Україну, якщо взагалі щось знають про її існування). Ставлення американців до України можна порівняти зі стосунками двох знайомих, коли один з них, що перед тим присягався другому у вічній дружбі, раптом був спійманим на гарячому, коли продавав зброю ворогу свого друга. І тут (чомусь Кучма цього не розуміє) неважливо, чи була ця зброя продана. Сам факт подібних переговорів вже є достатньою підставою, щоб розірвати з другом всі стосунки. І, якщо винний цього не бажає, він повинен прийняти всі умови свого друга, щоб виправдатися. Бо це потрібно йому (Україні), а не другові (США). Друг (США) не постраждає від втрати “стратегічного партнера” (Україна), а ось “стратегічний партнер” від розриву стосунків втрачає багато.

Коли ж Кучма, застуканий у гречці, починає виставляти свої умови, вимагати доказів чи пояснень, він наражається лише на одну відповідь: “Вам треба – ви і доводьте. Ми знаємо, що це – так, і нічого пояснювати не збираємось. Знати вас більше не хочемо, якщо ви щиро не зізнаєтесь і не покаєтесь та не пообіцяєте так більше не робити. Хочете – подайте на нас до суду, але потім не шкодуйте”.

Та Кучма продовжує гнути своє, і завдяки йому Україна вже має прохолодні стосунки не лише з США, але й з усіма країнами НАТО, а імідж її, після впертого прагнення президента потрапити в гості туди, де його бачити не бажають (і чітко вже про це сказали), взагалі впав нижче плінтусу.

В мене взагалі складається враження, що США не лише підозрюють, але й точно знають, що “Кольчуги” продані були. При деморалізованій скороченій низькооплачуваній контррозвідці, відсутності патріотичного виховання часів різновекторної політики, тотальної корумпованості чиновників всіх щаблів американцям достатньо витратити 0,0001 свого бюджету, щоб взнати всі державні таємниці України, а не лише <b>хто, кому, куди і за скільки продав “Кольчуги”</b>.

Знають, але не кажуть, бо тоді треба ж з тим Кучмою щось робити. А що? Не будеш же проводити операцію знищення чи бомбардувати адміністрацію президента. Тим більше, що голова зайнята Хусейном. А нічого не робити – теж не випадає. Американські виборці вже звикли, що ніхто з ворогів не залишається непокараним. І питання “Що робити з Україною?” залишається відкритим для Білого Дому.

Відкритим, але не першочерговим, як це може здатися Кучмі, що, за допомогою підконтрольних ЗМІ вигадує найнеймовірніші причини раптової неприязні США до України: намагання поставити під контроль найбільшу за територією європейську державу, давнє прагнення повалити президента, вивідати військові секрети тощо.

Взагалі, всі ці думки можуть мати місце в головах співробітників Державного департаменту, але хіба що у найвіддаленіших куточках мозку, бо насправді Україна цікавить США не більше ніж, наприклад, мене – Болівія, до якої я маю сентименти (навіяні романами Хесуса Лари) як до країни, де серед населення переважає індіанська складова (як і всі діти 70-х, я виховувався не без впливу кінофільмів з Гойко Мітичем та книжок Фенімора Купера, Майна Ріда, Джеймса Вілларда Шульца.

І докладати особливих зусиль в напрямку зміни внутрішньої ситуації в Україні американці не будуть. Ніхто не плануватиме спецоперацію по фізичному чи політичному усуненню Кучми, американська авіація не бомбардуватиме адміністрацію президента, а визвольні війська ООН чи НАТО не ступлять на українську територію. Свої проблеми (режим Кучми – найбільша з них) ми можемо вирішити лише самі. Американці тут можуть лише здійснити деякі кроки, які не вимагатимуть ні часу, ні грошей. Тому я можу повірити Кучмі, що оприлюднення “кольчужного скандалу” США навмисно прив’язали до акції “Повстань, Україно!”, але ніколи не повірю, що це було частиною якогось детально розробленого у Вашингтоні плану. Якби там існував план по усуненню Кучми, то він був би усунутий ще під час акції “Україна без Кучми!”, якби американці виділили на це ті самі 0,0001 свого бюджету.

Натомість адміністрація президента намагається нав’язати нам віру в існування якоїсь всесвітньої антиукраїнської змови на чолі, звичайно ж, з США. І це вже сколихнуло, хай і слабеньку, хвилю псевдопатріотизму навіть в деяких некучмівських колах. Ще трохи, і деякі люди, які виступали за повалення гаранта, розпочнуть акцію “Американці, руки геть від Кучми!”, забуваючи, що Кучма порушив не американські рекомендації, а ембарго ООН, членом якої є й Україна.

“Кольчужний скандал” посіяв сум’яття й в опозиційних лавах, де також зростають побоювання щодо іміджу України, можливих санкцій тощо. І навіть роздаються голоси щодо правильності тактики на приховування всієї правди. Ці побоювання щирі, патріотичні, але не дай Боже, якщо опозиція, думаючи про Україну, почне заохочувати брехню.

Якщо вже говорити про патріотизм, то найбільшими “патріотами” у ставленні до продажу “Кольчуг” Іраку раптом виявились сили, які до цього або ревно підтримували Кучму, або виступали за тісніші стосунки з Росією. І ті, і другі ніколи не вживали так багато слів “Україна”, “державницький”, “національні інтереси” як у випадку з “Кольчугами”. Вони забували про свій український “патріотизм”, вимагаючи надання російській мові статусу державної, їх не цікавили національні інтереси під час продажу Росії стратегічних українських підприємств. Тому хай скажуть правду – ними рухає не любов до України, а ненависть до Америки.

Друга крайність – це частина опозиціонерів, також необтяжених в минулому проукраїнськими поглядами. Вони щиро радіють, що Кучма вляпався у чергову багнюку, не розуміючи, що користі від того також небагато, якщо для виправдання своїх злочинних дій Кучма віддасть технічні таємниці щодо виробництва “Кольчуг”.

Взагалі, я не став би робити трагедії від можливих наслідків для України “кольчужного скандалу”. Чим це може нам загрожувати? Ненаданням кредитів? А навіщо вони нам, якщо режим використовуватиме їх неефективно, а наступним поколінням доведеться за них розплачуватися. Санкціями щодо експорту? А хто у більшості користується прибутками як не оточення Кучми, і куди йдуть ці гроші? Негативним ставленням до України взагалі у світі? Це побоювання є не чим іншим як радянським пережитком, коли “народ і партія були єдині”. Наскільки вже поганим був імідж Сербії у світі, але скинули Мілошевича, і весь негатив розтав як крига навесні. Те саме буде і з Україною, якщо після Кучми до влади прийдуть сили, не пов’язані з цим режимом.

Нагадаю, що свого часу радянські дисиденти закликали демократичний світ вводити санкції проти СРСР. І серед тих, хто вітав такі санкції, були й росіяни, які бажали лише демократизації, а не розвалу Радянського Союзу. Навряд чи їх можна звинуватити у відсутності патріотизму, адже вони любили свою країну і жертвували за цю любов свободою та життям.

Чесно кажучи, я не в захваті від можливих всеосяжних санкцій США проти України, але звинуватити у чомусь американців язик не повернеться. Україна в особі її найвищої влади вчинила підлість проти Америки, і та має право на адекватну відповідь. Взагалі, кожна країна має право вирішувати, з ким їй дружити чи торгувати, а з ким – ні.

Однак ізоляція України від зовнішнього світу значно нашкодить не лише Кучмі, але й самим українцям, оскільки залишить нас сам на сам з нинішнім режимом, який зараз хоч трохи дослухається на відлуння своїх дій у світі. Не матиме користі Україна і в разі припинення міжнародної допомоги недержавним організаціям. Проте, деякі санкції, на мою думку, могли б навіть допомогти українській опозиції. Наприклад, вже згадуване ненадання кредитів, а також арешт рахунків навколокучмівського оточення, недопущення експорту товарів тих галузей, які контролюють прокучмівські олігархи. Напевно, після цього голосування за Постанову про імпічмент дало б необхідну кількість голосів.

В той же час опозиція повинна мобілізувати всі свої дипломатичні зв’язки, щоб довести світу: Кучма – це ще не всі Україна. Тим більше, що в лавах опозиції є і колишні посли (Олег Білорус, Левко Лук’яненко), і міністри закордонних справ (Борис Тарасюк, Геннадій Удовенко). Натомість Геннадій Йосипович навіщось займається пропагуванням пронатовського курсу України, хоча нас там поки що бачити ніхто не хоче. Я сам прихильник вступу України до НАТО, але піднімати зараз це питання, прикриваючись думками про майбутнє України, це те саме, що вимагати квоти України під час колонізації якоїсь придатної до життя галактики. Теж, до речі, питання майбутнього (адже Сонце через скількись там мільйонів років згасне). І теж не на часі.

А поки що опозиція не робить нічого для покращення іміджу України, тоді як Кучма кожним своїм кроком шкодить собі. Цього не можуть не помічати інші урядовці, ті ж Анатолій Зленко та Євген Марчук. Але вони мовчать, не наважуючись накликати на себе гнів гаранта. Сам гарант не розуміє безглуздості й неадекватності своєї поведінки. Але є ще одна сила, яка все розуміє, але навмисно підштовхує його (а разом з ним і державу) до міжнародної ізоляції. Бо не може не розуміти юрист Медведчук, що його антиамериканський виступ не може бути без обурення сприйнятий демократичним світом. І не лише через його антизахідну риторику, а ще й тому, що не може голова адміністрації президента (господарська посада у всіх нормальних державах) виступати від імені держави та ще й повчати інших.

Повірити ж в патріотизм Медведчука може хіба що невиправний оптиміст. Бо його імідж України цікавить менше ніж мене імідж Гватемали (до цією країни я також маю сентименти, навіяні романами Мігеля Анхеля Астуріаса, бо і тут, як і у Болівії, індіанці становлять більшість). Тому можна зробити висновок, що Медведчук бачить міжнародну ізоляцію України та Кучми як єдиний шлях збереження свого впливу. До речі, йому і арешт рахунків та обмеження експорту, про яке я згадував вище, піде на руку. Бо послабить його суперників по боротьбі за вплив на президента – донецький і дніпропетровський клани. Я не здивуюсь, якщо виявиться, що і в бацькі Лукашенки після кількох років повного ігнорування всього західного ідея поїхати на самміт НАТО також виникла не без підказки адміністрації президента України. Адже гіршої реклами для Кучми, ніж поставити його на одну дошку з білоруським колегою, важко було б вигадати. Хіба що надати Усамі бін Ладену притулок в Україні.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1037878838.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua