Майдан / Статті  

додано: 29-11-2002
Іван Андріч: інтерв"ю одного з засновників "Отпору"
PBS

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1038582823.html

Інтерв"ю з Іваном Андрічем
Іван Андріч - "маркетинговий директор" Отпору

<b>Про створення Отпору як ненасильницької організації</b>

Ви знаєте, на початку ці люди, які утворили Отпор, були якимось чином пов"язані з політикою. Я завжди говорив, що ми є другим політичним поколінням в Сербії. І я думаю, що ми перше нормальне покоління в Сербії. Щодо того як ми думаємо про політику. Ми реалісти, ви знаєте. Ми якось отримали декілька книг, і зрозуміли що тільки ненасильницький рух, ненасильницька боротьба буде хорошим засобом для цілої країни. Люди можуть тобі сказати на вулиці, що вони готові воювати зі зброєю, з бомбами. Але під кінець, ви маєте лише 20 готових до цього чоловік.

Одже, ми вирішили не використовувати насильства. І з моєї точки зору, я ніколи не візьму на себе відповідальність сказати комусь щоби вони вбили когось іншого. Я не з таких людей.

<b>Отпор це була відповідь Мілошевічу?</b>

Так, це була відповідь. Але ми були активними, ви знаєте. Ми мали план, ви теж про це знаєте. Але це не була відповідь на те, що вони там зробили щось одне, але відповідь на більш широкі проблеми, такі як економіка та схожі речі. Але не у вигляді вирішення цих проблем, а поєднуючи всі проблеми з ім"ям Слободана Мілошевіча, з його картинкою та з портретом його жінки. Тому що він був винен у всьому. Тому що він намагався поставити все під свій контроль. Добре, така річ можлива - але тільки коли ти відповідальний за це все. І він був відповідальним за всі різні проблеми. Але головні проблеми це звичайно економіка та бомбардування НАТО, наприклад. Це була дуже, дуже добра причина голосувати проти Мілошевіча.

<b>Ви мали слоган: "живи спротивом"</b>

Це було одно з наших початкових гасел, що ти повинен жити спротивом. Ви знаєте, це не те що витрачати 2 години кожен день, роблячи щось проти Мілошевіча, а після того ви йдете додому, і поводите себе нормально. Це стан свідомості, і ви повинні жити спротивом. Ви не займаєтесь цим професійно, або цим чином, або іншим чином. Ви живете цим. Тому що це ключовий момент, для того щоб чинити спротив на вулиці, для того щоб займатися спротивом під час розмови з кимось. Щоби розповсюджувати ідею індивідуальної боротьби за істину у будь якій сфері.

Після цього ви маєте цілу армію людей які борються за істину, індивідуально. І вони поширюють таку ідею у всіх галузях. Це їхня робота, вони йдуть на ринок. ВОни йдуть попити каву з друзями, чи щось таке. І вони поширюють ідею весь час, весь час протягом двох років.

<b>З приводу утворення меседжа(повідомлення) Отпору.</b>

Ви знаєте, ми були цілком новим поколінням в політиці, у Сербії. Також, ми мали цілком відмінний погляд на політику ніж вони. І ми розуміли, що політика це дуже серйозна річ. І головна справа в політиці - це проведення кампаній.

Ви знаєте, ми вивчили все щодо кампаній. Особливо з приводу кампаній <>гверіл"ї, щодо утворення меседжа. Як зробити меседж для кампанії. І повірте мені, 90% людей в Сербії які займаються політикою, вони не знають різниці між меседжем та гаслом. І тоді прийшли ми, з повністю окресленим поглядом на те яке наше призначення тут, і що ми повинні робити. І я думаю, нашою головною силою була наша дісципліна, ви знаєте про це.

Перше, дисципліна по відношенню до меседжа(нашого повідомлення). Ми повторювали однакову історію протягом двох років. Ми мали багато дуже, дуже різних ситуацій. І багато різних способів, як говорити такий тип повідомлення.

Але воно було однаковим весь час. Ви знаєте, ось тут є поганий хлопець. Ми повинні примусити його піти геть з нашої країни, або звідусіль. Тобто, ми мали різні пакети повідомлень, але Головне Повідомлення було завжди.

<b>Про поширення повідомлення: </b>

Добре, ми таким чином мали дещо нове в Сербії, в політичному плані. Дуже нове. І це було спілкування (комунікації). Тому що раніше вони ніколи не використовувались таким чином, як потрібно. Наприклад, тільки в цьому році(2000), опозиція мала справжню кампанію з рекламою, з поїздками, з дискусіями серед вулиць, з усіфма різними рівнями проведення кампаній. Але перед тим, нічого такого не було. Вони лише мали якісь типи плакатів, і думали що виграють вибори. Це дурня. Насправді, це дуже велика дурня.

Ми вирішили використати ці нові засоби комунікації, для того щоб поширити наше повідомлення. Мені не було відомо про це з такої точки зору. Я знаю про це лише зараз. Але це був шлях, з якого ми починали. Ми працювали більше як якесь маркетингове агенство. Ми мали повідомлення(для всіх), ми хотіли повідомити його людям. І ми були політичні, в тому сенсі що наше повідомлення було пов"язане з політикою. Одже, <b>ми просто вибрали (вірні) канали комунікації</b>, які були співвідносні до нашого образу як нелегальної організації. І це виявилось трохи більш привабливим, ніж старі рухи.

Тобто, ми зробили наш вибір щоб виглядати саме так. Як деякі з нелегальних організацій за часів 2 світової війни, що працювали в містах. Я думаю що загальне ім"я для них всіх є "рухи опору". Тобто, це базово, чим є і ми. Але ми не використовували рушниці, ми використовували маркетинг. Ми використовували листівки, постери(плакати), графіті, та всілякі різні та інші засоби, щоби розповсюдити наше повідомлення.


<b>З приводу щвидкого росту Отпору</b>

Звичайно, ми мали найбільшу кількість активістів в 2000 році. Але наша мережа розвивалась з грудня 1998. В той час, ніхто не був зацікавлений щось таке робити в Сербії. Нічого. Тому що ми очікували бомбардування і все таке. Ми не знали, що це буде бомбардування, але щось на кшалт війни. Тобто, інтерес був на дуже низькому рівні.

І після бомбардувань, чудово було коли вони закінчились, але публічна атмосфера була більше схожа на щось типу очікування громадянської війни - що рішенням буде громадянська війна. Люди були дуже злими на Мілошевіча через бомбардування. І я пам"ятаю один соціологічний огляд з того часу, в якому стверджувалось що 83 % населення звинувачували в бомбардуваннях США, це така ж кількість яка звинувачувала в усьому уряд, тобто режим.

Отже, вони казали що Мілошевіч був винен в бомбардуваннях, і вони бажали просто вбити його. І такі пропозиції - це дуже погано. Це дуже погано, тому що не було в цьому ніякої творчої роботи або будь чого ще. Вони просто божеволіли, злились на нього. І ми бачили марші та протести опозиції без чітко визначеної цілі, без окреслених завдань. Просто для того щоб вийти на вулиці.

Ці марші закінчились. Ми вирішили знов не працювати в такий спосіб, тобто організовувати великі протести і марші - але працювати на поширення ідеї, показати її в кожному місці де можна. Наприклад, в піковий момент, у нас було 160 гілок організації по всій Сербії. І Сербія, насправді, дуже маленька країна. У нас є приблизно 10 міст, все інше це маленькі міста та села. І у нас було 160 відділень. Ви можете це уявити? У нас було близько 100 офісів по всій Сербії. І наша ідея поширювалась дуже добре. В той час ми зробили постер, дуже цікавий та провокативний, подвійного розміру з нашим кулаком, який проривався кріз постер, і написом: "Це поширюється!" - як ідея. Цей постер змусив екс-режим божеволіти. І не тільки через той постер, але взагалі в той час. Вони почали проти нас великі репресії. Я можу ствреджувати, що головна активність була в 2000, через кількість людей яка була задіяна.

<b>Щодо роботи по залученню в порівнянні з основною роботою організації</b>

Ви повінни розрізняти ці дві речі. Не так вже й важко продовжувати набирати людей. Вони приходять весь час. Але тоді було, в той момент, дуже важко залучити людей до якихось дій. Тому що коли вони збиралися йти на акцію, то вони знали що їх можуть заарештувати. В той час, до серпня-вересня 2000 року, поліція заарештовувала кожного, у кого була футболка з символікою Отпору. І ми надягали такі футболки на кожну акцію. Тобто, коли ти йшов на акцію, ти знав що тебе заарештують. Але люди були дійсно хоробрими, до речі. Ви знаєте, я боявся весь час. Я не хоробра людина. Я маркетолог. Я не герой, або ще там хтось. Я ніколи і не хотів бути таким, я хотів лише робити свою справу. Але щоби мати нормальне життя ти повинен був знищити Мілошевіча.

Отже, це була визначена ідея. Ми не могли зупинити акції. І, насправді, я був наляканий. Шість місяців я спав у моєму домі в різних місцях, десь у друзів і т.і. Унас з"являлося багато нових людей, але приймати участь в акціях стало меньше.

<b>Про арешт</b>

Перший раз мене заарештували на нашій першій акції, в листопаді "98. І нашою першою акцією було лише малювання графіті по всьому Белграді, просто з написом "Отпор" або щось таке. І вони заарештували чотирьох наших активістів. І посадили їх в тюрму на 10 днів. Але справжні репресії почались в лютому 2000 року. У нас заарештували близбко 6000 людей, і більш ніж 36 000 годин арештів по всій Сербії.

Звичайно це була проблема. У нас був один вислів - "якщо ростуть репресії, то росте і Отпор". Наприклад., вони заарештували 5 активістів, і це з"являється на перших сторінках газет. І тоді ви отримуєте ще 20 активістів. Більше людей приходять щоби приєднатись до Отпору. Тобто, це була для них непродуктивна стратегія. Але в той час було дуже важко працювати. За нами спостерігали весь час, вони прослуховували наші мобільні телефони. І тоді було дуже важко. Я пам"ятаю, коли мене заарештували в останній раз. Це було за тиждень перед виборами, в цих офісах. Прибула поліція і заарештувала 16 чоловік. Це було за 7 днів перед виборами. І цей офіс - це не був головний офіс Отпору. Це був маркетинговий офіс. І вони забрали все - комп"ютери, архіви, наші вирізки з преси, і всі такі матеріали.

Після того у нас нічого з того не залишилось. І справа не в страхові - коли ти живеш з думкою що тебе скоро заарештують, ти звикаєш до цього. І ти розумієш, що єдина причина цих залякувань - це зупинити твою роботу.

І тоді ти вирішужш - добре, але я не зупиню свою роботу. Я буду робити речі так само, як робив їх в минулому. Але тут є можливість, що тебе заарештують. Я не буду думати про це. Я просто буду робити свою роботу, і якшо мене заарештують, то заарештують. Але головна проблема була в тому. що ми могли програти вибори. І я не був впевнений, що трапиться якщо виграє Мілошевіч. Можливо вони заарештують нас, або вб"ють нас на вулиці - як вбили Царавію (знаменитого журналіста). Він був вбитий зовсім поруч, тут на цій вулиці. Отже, кожен раз коли ти проходиш через ці двері, ти пам"ятаєш що тебе можуть вбити в будь який момент.

<b>Про допити в поліції</b>

Через деякий час, ми з"ясували що в поліції існує папір з питаннями спеціально для активістів Отпору. Ми отримали цей документ від наших друзів в поліції. І зробили відповіді на всі питання. Ми розповсюдили ці відповіді по всій нашій мережі, для всіх активістів. І всі наші активісти, або майже всі були готові відповідати на ці питання. Але в моєму випадку, це не було проблемою. Тому що тут існує вда типу поліції. Одна - публічна, звичайна поліція що працює з криміналом і т.д. Є ще секретна поліція. І як люди, що були найбільш посвячені в усі такі справи, ми боялись саме секретної поліції.

Моєю проблемою не була звичайна поліція, тому що я не робив нічого кримінального. І вони не могли звинуватити мене. Саме з таємною поліцією були пов"язані всі ці вбивства, всі ці зникнення людей. І це був дуже розвинутий орган в Сербії, ця секретна поліція. Наприклад, коли мене заарештовували, то мене допитували звичайні поліцейські. І все було дуже добре. Вони знали, що ми робимо правильну роботу. Отже, він (інспектор) запитував мене близько 6 хвилин. Просто моє ім"я, дату народження і всіляке таке.

Але після того прибули люди з секретної поліції. Вони прибули після 6 годин, і потім наступні 6 годин в мене була "інформаційна розмова" - так вони її назвали. І ось це було по справжньому погано. Тому що я не знав. У нас була дивна ситуація перед цим, тому що вони звинуватили декілька людей в тероризмі, і в намаганні вбити Мілошевіча і все таке. Це була 100% фальшивка. Це була просто ілюзія, яка призначалася для всіх інших.

Отже, ядумав що є якраз потрібною кандидатурою.Тому що, наприклад , раніше я працював на Горана Свілановіча, і потім я працював на Отпор. І це було б дуже зрозуміле повідомлення до тих людей, для всіх інсайдерів, особисто для Свілановіча. Якщо вони зможуть звинуватити мене в тероризмі (в якись спосіб), таким чином це може бути поширено на Свілановіча та інших людей, хлопців з Отпору. Оце була моя головна, велика турбота. ВОни намагалися примусити мене підтвердити що я фінансував якісь терористичні організація, я персонально, а не за допомогою закордонних грошей. Вони хотіли щоб я сказав що купляв зброю для одної студентської терористичної організації. Що було дійсно цікаво, це те що вони не згадували Отпор. ВРни згадали проце лише раз, в кінці бесіди. Вони навпаки розмовляли в дуже загальній формі, наприклад "які терористичні організації ви знаєте?". Я сказав - я знаю про ІРА, і все таке.

Він подивився на мене, і вони почали шкіритись. Там була стандартна історія про поганого та доброго поліцейського. Їх двоє в кімнаті, і ти помічаєш що один з них начебто на твоїй стороні, захищає тебе, інший навпаки - типу велика гра. Та розмова була дуже великою грою, тому що тобі потрібно сконцентруватись. І це було зі мною вперше, а вони таким займаються, я так думаю, кожен день. Можливо й ні, але вони в цьому професіонали. Отже, вам потрібно зосередитись. І якщо ви не хочете говорити наприклад про світло, ви не повинні також говорити про електрику, про лампу, про будь що пов"язане з тою річчю, про яку ви не хочете говорити. Направді, тут весь сенс в концентрації - розумової концентрації.. І після такої розмови я був дуже виснажений. Наступного дня я захворів. Температура і все таке. Я був в своєму ліжку. Це дуже важко в ментальному плані.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1038582823.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua