Майдан / Статті  

додано: 03-12-2002
Тарас Паньо: ПРО СТУПІНЬ ДОВІРИ, ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУТИ Й АНАЛІТИЧНІ ПОТЕНЦІЇ
<A Href="http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1038928967.html

Вочевидь, немає потреби зайвий раз представляти Центр економічних і політичних досліджень ім. Разумкова. Кожен, хто хоч трохи цікавиться діяльністю українських аналітичних центрів, чи просто регулярно читає або слухає новини не на УТ-1, безумовно, цю назву чув. І перші враження від інтелектуальних продуктів цєї організації, як правило, залишаються дуже позитивними - вони незаангажовані і містять гігантські поклади вельми корисної статистики.

Тому великим було здивування, коли до рук потрапив останній (?10 за 2002 рік) журнал "Національна безпека і оборона", виданий Центром Разумкова. Журнал був присвячений проблематиці церковно-державних стосунків, та ролі релігії в житті українців.

Зокрема, одним з ключових у журналі було твердження, що "Церква - єдиний суспільний інститут, який на фоні падіння довіри громадян до всіх владних, політичних, громадських структур в Україні продовжує зберігати стабільно високий рівень суспільної довіри". І при тому твердженні - табличка, де показано річну динаміку відповідей на питання "Чи довіряєте ви Церкві? - Повністю довіряю - Скоріше довіряю, ніж ні"....".

Подібне запитання, вочевидь, схвалене дослідниками й соціологами центру Разумкова, викликає, як мінімум, здивування. По перше, що означає у цьому випадку термін "довіра" і як можна говоити про "довіру взагалі", відірвану від конкретного контексту, подій, особистостей і т. ін.? Як можна порівнювати абстрактну "суспільну довіру" до різних суспільних інститутів, не уточнюючи, яких саме аспектів їх діяльності ця "довіра" стосується?

Наприклад, я можу залишити особисті речі без нагляду в кабінеті податкового інспектора, а в церкві (мається на увазі, звісно, споруда) - не завжди (відверті служки там цілком справедиво вивішують оголошення - "Не залишайте речі без нагляду!"). З цього можна зробити висновок, що в деяких ситуаціях я довіряю Церкві менше, ніж ДПА. Хоча, звісно, перелік таких ситуацій дуже невеликий - але вони існують.

Я довіряю Церкві у питаннях етики й моралі. Але я не став би довіряти Церкві, приміром, в питаннях військової доктрини, якби Церква раптом захотіла на них впливати. Вочевидь, і публічні заяви окремих церковних ієрархів далеко не завжди заслуговують на довіру. Хоча б тому, що вони можуть бути здійснені під тиском, погрозами, чи навпаки, внаслідок матеріальної чи якоїсь іншої зацікавленості, яка до їхнього сану та церковної приналежності жодного стосунку немає.

І якщо термін "довіра" є суперчливим, то з терміном "Церква" ситуація далеко гірша. Автори опитування НІЯК не уточнюють, що саме тут вони мають на увазі. Вже на перший погляд з'являється декілька можливих потрактувань:

Церква - як ієрархічні структури священнослужителів Церква - як сукупність ієрархічних структур священнослужителів та усіх т.зв. "практикуючих" християн Церква - як відповідна зареєстрована община (тоді під означення підпадають, наприклад, багаточисельні неопротестантські групи, які чомусь ніколи не називають себе "сектами" чи "культами") Церква - як метафізична цілісна спільнота, "тіло Христове".

Зрозумло, що у перших трьох випадках АБСОЛЮТНО НЕОБХІДНО розрізняти, про яку конфесію йдеться. Зараз, наприклад, люди, які довіряють ієрархам УПЦ (МП) навряд чи довірятимуть ієрархам та вірним УПЦ (КП) або Римо-Католицької церкви.

Таким чином, з трьох смислових слів у розглянутому запитанні два - неозначені. Про практичну цінність для якогось аналізу відповідей на дане запитання можна тільки здогадуватися...

З подальшої аналітичного матеріалу стає зрозумілим, що автори опитування і САМІ НЕ ДО КІНЦЯ розуміють, що мають на увазі, вільно блукаючи між значеннями слів "церква", "релігія", "конфесія" і т.д. "Церква - суспільний інститут, що користується найбільшим рівнем довіри громдян і соціальна місія якого історично полягає у захисті гноблених та ображених." - написно на стор. 3 у програмній статті. Таке твердження має право на існування тільки в тому випадку, коли під терміном Церква мається на увазі сукупність вірних-християн, бо проблеми соціального і будь-якого іншого захисту БЛИЖНІХ (Церква, вона все-таки поза громадянством) є обов'язком саме звичайних християн, а не виключним (і навіть далеко не основним) завданням священнослжителів. Але в такому випадку постає питання: Як можна питати про довіру до Церкви, людей, які у подібній інтерпретації виступають її частиною? В такому випадку це питання можна перефразувати: "Чи довіряєте Ви самі собі?". (Таке питання теж було в опитуваннях громадської думки, здійснених Інститутом соціології НАН і опублікованих у збірнику "Українське суспільство - 1994-2001", але там використовувалося у радикально іншому контексті). Зрозуміло також, що терміни "гноблені" та "ображені" є, вочевидь, недопустимим у роботі, яка претендує на аналітичний характер.

При тому, хочеться все ж таки надіятися, що вищезазначені помилки є саме ПОМИЛКАМИ, а не чимось іншим. Зокрема, не результатом бажання отримати результати, визначені ще перед початком дослідження. Так би мовити, "Якщо факти не кладаються в гіпотезу - тим гірше для фактів!". Бо в такому разі мова піде не про брак компетентності...

Чесно кажучи, якби не високий авторитет Центру ім.Разумкова, я би навряд чи й звернув увагу на цей сумний ряд неточностей. Бо працюючи на порталі анаітичних центрів, я бачив ще й не таке. Наприклад, аналітичні статті, де в якості висновків було поміщено лозунг "Мудрий, розумний, працелюбний народе України! Згадай часи Запорізької Січі, часи демократії!" - та чимало інших вельми специфічних продуктв "аналітичного мислення". Хоча поряд з подібними шедеврами трапляються й надзвичайно хороші розробки, які хочеться читати і крадькома роздруковувати, щоб показати друзям.

Зараз західні донорські організації починають активно твердити про необхідність переорієнації аналітичних центрів на місцеві джерела фінансування. Але, вочевидь, кажучи про можливе наукове чи комерційне застосування українськими аналітичними та мозковими центрами своїх знань та вмінь, в першу чергу слід звернути увагу на необхідність радикального підвищення фахового рівня переважної більшості задіяних у них фахівців. Бо будучи неспроможним продукувати якісну аналітику, і не маючи підтримки всепрощаючих (і часто - не надто компетентних у власне науковій діяльності) донорів, котрі рано чи пізно в основній масі таки підуть, незалежно від того, погіршиться чи покращиться ситуація в Україні, будь-який мозковий центр для подальшого виживання може зайнятися тільки одним - продукуванням квазідосліджень, котрі видаватимуть БАЖАНІ, а ні дійсні результати. Бажані тими чи іншими організаціями, гілками влади, групами тиску, політичними партіями... Кажучи зовсім простою і бртальною мовою, "слабкому в теорії" аналітичному центру доведеться "під когось лягти", бо здійснювати власні, цікаві й головне – високоякісні дослідження він не зможе. Чи може є ще такі, котрим "лягати" не хочеться?

****
Усе нижченаведене є моїми вельми суб'єктивними роздумами, які не претендують не тільки на роль істини в останній інстанції, але й на цілісність. Проте я надіюсь, що подібна проблематика становитиме певний інтерес як для аналітичних центрів, так і для широкого загалу. У даному випадку я виступаю як приватна особа, а не як редактор порталу "Мережа аналітичних центрів України" (<A Href="http://intellect.org.ua">http://intellect.org.ua</A>)

Тарас Паньо

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1038928967.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua