Майдан / Статті  

додано: 07-12-2002
Андрій Безпритульний: Інтерв"ю з Костянтином Григоришиним

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1039290138.html

«Треба показати цим людям, що Україна не є їхньою приватною ділянкою»

Директор СП «Група «Енергетичний стандарт» про те, як Медведчук і брати Суркіси вибивали з нього гроші на вибори


від автора

Цензурі присвячується
Арешт Григоришина через втаємничену появу в його кишенях зброї і наркотиків призвів до грандіозного скандалу. Зараз же про нього почали по троху забувати. Сам олігарх, користуючись можливістю, втік до Москви —від гріха подалі...
Через тиждень, як відпустили Григоришина, мені вдалося через посередників взяти у нього інтерв’ю. Доводячи його до ладу, я вже підраховував, скільки гонорару зароблю на цьому. Адже матеріал дуже сподобався керівництву, ба — навіть засновникам видання. Але хлопці посиділи, подумали, і вирішили, мовляв, навіщо нам зайві проблеми?
Ще місяць я носився з цим інтерв’ю, намагаючись його продати. Однак... Наприклад, в одному дуже відомому інтернет-виданні з’їхали на те, що мої запитання Григоришину були не надто різкими. А з однієї московської доволі незалежної газети, куди я відправив переклад, відписали електронкую буквально наступне: «Вы будете смеяться, но мы тоже записали с ним интервью (да еще и заказали к нему большую статью о судьбах российского бизнеса на Украине). Но буквально сегодня на планерке интервью
было срочно снято высшим руководством (без объяснения причин), и мы теперь гоняем в поисках новой темы». За моїми даними,
паралейно зі мною у Григоришина брали інтерв’ю ще до десятка українських і російських журналістів, однак всіх чекав такий
же облом.
От така от фігня, малята, робіть висновки.


«Вони до нас ставились, як до підлеглих»

— Костянтине Івановичу, на скільки відомо, люди, яким ви висуваєте звинувачення, колись були вашими бізнес-партнерами. Як це партнерство починалось і чому закінчилось?

— Приблизно три роки тому я був у партнерських стосунках з представниками впливової політико-фінансової групи, на чолі якої стояли Медведчук, брати Суркіси та Богдан Губський. Почалося все 1998 року. Я тоді зустрівся з Григорієм Суркісом і він запропонував мені співробітництво. Їхня група брала на себе <b>забезпечення моєї фізичної безпеки і безпеки моєї сім’ї. Вони також взялися лобіювати наші інтереси в державних структурах, а ми мали вести бізнес.</b> Також нам запропонували обміняти частину наших акцій на акції ФК «Динамо» для того, щоб наші дві групи були тісніше пов’язані одна з одною. З моєї точки зору, група Медведчука та Суркіса вже через півроку почала порушувати попередні домовленності. На мої зауваження вони не реагували. Щодо причини розриву, то я думаю, вона ховається в моєму небажанні віддавати гроші на фінансування PR-акцій,
засобів масової інформації, допомагати політичним заходам. Я намагався пояснити партнерам, що економічні принципи діяльності наших спільних підприємств не дозволяють викидати гроші на пропаганду. До того ж, я не можу працювати під постійним тиском. Адже власником активів була моя група, а вони до нас ставились, як справжні господарі до підлеглих. Минулої осені я був змушений поінформувати партнерів про своє небажання брати участь в політичних іграх і запропонував цивілізовано припинити
партнерство. Натомість отримав погрози. Їх втілення вам вже відомо.

«Мені сказали, що через політику можна робити увесь бізнес»

— З ваших слів виходить, що причина конфлікту — ваша відмова спонсорувати політичну діяльність партнерів. Як вони мотивували потребу політичних інвестицій?

— В серпні 2000 року мене запросили в Монте-Карло в готель «Меридіан» на розмову з Віктором Медведчуком і братами Суркісами. <b>Вони мене переконували, що бізнес в Україні не можна робити без політичного «даху» і, в той же час, через політику можна робити увесь бізнес</b>. Віктор Володимирович разом з Григорієм Михайловичем заявили, що найголовніше — це політика, і гроші потрібно витрачати саме на політику. На скільки я розумію, це глибинна філософія моїх колишніх партнерів. Моя ж філософія —
це, перш за все бізнес і економіка, і лише потім — політика.
<b>Вони переконували мене: якщо ми переможемо в політичній боротьбі, ми зможемо заробити дуже багато грошей, якщо програємо — у нас все відберуть. Мені запропонували на регулярній основі кожен місяць фінансувати СДПУ(о).</b> Доречі, коштами мав би розпоряджатися Григорій Михайлович. Було також сказано, що коли прийде час виборів, я мушу бути готовим виділити значну суму.
Я не хотів тоді загострювати стосунки, тому сказав, що на сьогодні фінансовий стан курованих мною структур не дозволяє фінансувати партію і я готовий повернутися до розмови про це тільки після Нового року.
В кінці 2000 року, вже без Медведчука, зі мною зустрілися брати Суркіси і запропонували компромісний варіант. Визнавши, що мені дійсно важко було б фінансувати партію в масштабах, яких їм потрібно, вони запропонували мені віддати їм управління відвалами «Дніпроспецсталі», звідки вони могли б здійснювати фінасування своїх партійних потреб. Вони запропонували
підписувати угоди на аренду території. Я відповів, що завод може на це погодитися тільки в разі, якщо весе видобуте на відвалах лишатиметься на заводі, щоб він міг спокійно і безперебійно працювати. А ті комструктури, що працюватимуть на відвалах, в разі потреби заводу переукладатимуть угоди. Суркіс усно гарантував, що саме так все і буде. І після цієї розмови
я рекомендував заводу, щоб ці угоди було укладені. Тож як бачите, ми безпосередньо не фінансували партію, а мали до цього опосередковане відношення.
В 2001 році зі мною знову зустрівся Суркіс і сказав, що вони запросили російських «піарщиків», яких мені запропонували профінасувати. На мою відповідь, що я не розумію, про що йде мова, була бурхлива реакція. В решті решт мені сказали, що нарзі гроші не потрібні, але їх треба готувати до осені. Восени я знову зустрівся з Григорієм Михайловичем і ще раз йому сказав, що моя структура партію не фінансуватиме. Пізніше обговорювалися партійні списки, в яких мені запропонували місце
за гроші. Я відмовився і сказав, що настав час розпрощатися.

«Ми не віддали жодної акції»

— Подейкують, що після вашого розриву з партнерами у підконтрольних вам структур почалися серйозні проблеми. Також ходять чутки, що наразі відбувається цілеспрямоване витіснення вас з українського бізнесу.

— Витіснення дійсно відбувається. Але я наголошую, що жодну акцію, що належить нам, ми не віддали і не переписали, хоча спроби змусити нас це зробити були. Якщо говорити про власність, то мала місце атака на регістратора. Все почалося з того, що нашого регістратора намагалися змусити переписати акції. Нам вдалося захиститись, однак довелося продати регістратора російським власникам, щоб зняти з нього прес.

— Чи правда, що після розриву з партнерами ви почали втрачати контроль над українськими обленерго?

— Ми втратили правління в усіх обленерго. Звичайно нас позбавляли контролю за допомогою силових і кримінальних структур — починаючи зі зовнішнього спостереження, закінчуючи тим, що кримінальні структури приходили до людей в сім’ї. Наприклад, директора компанії «Полтаваобленерго» Попова майже на місяць закрили в СІЗО. Потім почали погрожувати голові правління
компанії Дьоміну, і він був змушений призначити своїм першим заступником Чернявського, який до цього працював в «Кіровоградобленерго». Сам Дьомін пішов у відпустку. Однак я його вмовив повернутися в свій кабінет, забрати печатку і наказати охороні охороняти обленерго. Але в цей час до Дьоміна приїхали якісь люди (охорона чомусь не завадила їм зайти в
кабінет) і говорили з ним про щось кілька годин. І після цього Дьомін написав заяву про звільнення...
Якщо говорити про реальні втрати, то їх дуже складно оцінити. Крім безпосередньо операційних прибутків, зірвано велечезну кількість інвестиційних проектів. Імідж компанії підірвано, і буде доволі складно залучити нових партнерів і працювати з менеджерами, які зараз морально пригнічені.

«Треба показати цим людям, що Україна не є їхньою приватною ділянкою»

— Експерти висловлюють припущення, що ваші супротивники вдалися до жорстких з сумнівною правомірністю дій (затримання вас вночі 12 жовтня силами спецназу) через вашу діяльність в Києві напередодні. Може, 11 жовтня ви проводили дуже не бажані для когось переговори або планували їх на 12-те?

— На 12 жовтня в мене не було заплановано жодної важливої зустрічі чи переговорів. Планувалася звичайна робота у офісі. 11 жовтня у мене була тільки одна важлива зустріч з головою правління великого банку. Мова йшла про розширення кредитних ліній на невеликі суми для двох наших заводів — «Дніпроспецсталь» та «Трансформаторного заводу».

— У вашій заяві про забезпечення безпеки на ім’я Генпрокурора України, голови СБУ та ін. говориться, що подіями 12 жовтня вам завдано серйозної матеріальної і моральної шкоди. Чи не могли б ви конкретизувати, а також розповісти, яким чином будете домагатися відшкодування?

— Якщо говорити про моральну шкоду, то будь-яка нормальна людина позиватиметься про моральну шкоду після того, як на неї напали люди в масках, посадили в камеру і т.д. Стосовно матеріальної шкоди є кілька позицій. По-переше, в мене є партнери. А коли твої бізнес-партнери дізнаються, що ти носиш зброю і наркотики і тебе ув’язнили в СІЗО, то багато хто просто злякається мати с тобою справу. По-друге, зірвано багато важливих зустрічей. На той тиждень, який я провів у в’язниці,
було заплановано переговори в Києві про великий інвестиційний проект на кілька десятків мільйонів доларів, пов’язаний з «Дніпроспецсталлю». Їх зірвано, і, вочевидячки, повернутися до цього проекту вже не можливо. 15 жовтня я мав зустрічатися в Росії з представниками РАО «ЄЕС» та іншими комерційними структурами з питань інвестицій в енергетику. Контракт зірвано, і я не знаю, чи вдасться повернутися до нього. 18 жовтня я мав бути у Польші, планувалося підписання протоколу про укладання
важливого контракту (мова йде про інвестиції в $ 100 млн в українське машинобудування). Стосовно позовів до України, то висувати їх до держави ми не будемо. А якщо будемо, то на символічну суму, адже я розумію,
що Україна зараз живе не заможньо. І її народ не винен. Винні конкретні люди, що вважають Україну свою приватною державою.

Я вважаю, що було б правильно показати цим людям, що Україна не є їх приватною ділянкою.

— Які ваші бізнесові плани на майбутнє? Ви часом не збираєтесь згорнути всю діяльність на території України?

— Ні, ми не підемо з України. А наш головний захист — прозорість, відкритість і перебування у правовому полі. Ми будемо відкрито говорити, чим займаємось і чому ми цим займаємося. Ми вважаємо, що приносимо користь Україні як державі, і будемо відкрито заявляти про тих, хто нам заважає чи намагається щось відібрати.

— Доречі, вам не спадала думка підтримати ворогів ваших ворогів? Наприклад, надати фінансову підтримку українській оппозиції.

— Ми не політики і фінансувати політику не будемо. Що стосується допомоги, то, звісно, ми будемо допомагати, як допомагали мені, коли я опинився у в’язниці. Ми завжди будемо готові підтримати будь-яку людину, що постраждала несправедливо.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1039290138.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua