Майдан / Статті  

додано: 17-12-2002
Іван КАРАВАЙ: Як олігархи купують журналістів

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1040156550.html

Пишу про наболіле, замовчувати яке вже не вистачає ні совісті, ні терпіння. А саме про те, в яку ситуацію поставили наші олігархи спортивних, а особливо футбольних, журналістів. Провідні друковані спортивні видання, як наприклад “Футбол”, “Команда”, “Український футбол”, а також більшість популярних загальнополітичних газет та журналів куплені олігархами, що називається “з патрохами”.

Розповім про те, що безпосередньо стосується футбольної спеціалізації журналістів, одним з яких є автор цих рядків. Зайве говорити, якою особливою популярністю футбол користується у наших олігархів. Те, що під час минулої виборчої кампанії до парламенту назвали “адмінресурсом”, в футбольному клубі “Динамо” (Київ) практикується з часів відколи його очолив Григорій Суркіс й по сьогодні.

Найпоширеніша і найефективніша форма купівлі журналістів і редакторів (!) найпопулярніших ЗМІ є поїздки за кордон разом з командою на виїзні матчі. Їх організовує футбольний клуб, а відтак і вирішує кого з журналістів та редакторів брати на черговий матч, а кого “викинути зі списків”, чи взагалі занести до “чорного реєстру” “невиїзних”. Наближені розповідають, що списки редагує сам Суркіс (раніше старший, нині молодший) – наскільки серйозна ця справа!

Багатьом з кількох десятків кореспондентів, що їздять на матчі з футбольною командою, це чи не єдина в житті нагода побувати за кордоном. Проживання й харчування оплачується клубом, наче путівка до санаторію. Втім, існує розподіл на категорії: найнаближеніші до керівних крісел обслуговуються по першому класу, редактори – по другому, журналісти – по третьому. Суркіси і К не забувають якомога частіше нагадувати, хто за все це платить.

Та навіть такі “організаційні умовності” з лихвою компенсуються “командировочними”, які клуб цілком офіційно виплачує представникам ЗМІ – журналістам по 100 доларів США, редакторам – по 200. Навіть для останніх це відчутна дотація до особистого бюджету, особливо враховуючи, що вона видається за фактично безплатну екскурсію за кордон.

Саме так буде найточніше назвати ці виїзди. Адже часто-густо за них про сам футбольний матч доводиться писати тим журналістам, що залишилися вдома. Бо ж “корифеї пера” або не встигають повернутися додому й вчасно підготувати матеріал до друку, або взагалі в них не доходять руки до того, щоб писати про події на футбольному полі – вони описують свої навколостадіонні походеньки. А про гру напише той, хто вдома “тверезим поглядом” спостерігав за нею по телевізору, але дуже хоче побачити на власні очі.

У такий спосіб створюється черга бажаючих протиснутися в “обойму” пригодованих. Саме звідси й ростуть ноги всіляких вихвалянь футбольних олігархів, оспівування їхніх бізнесових якостей та турботливості про простий люд (це перед виборами), а також дозованої критики футбольних невдач чи відвертих провалів.

Інші клуби, рівняючись на “флагмана українського футболу”, за таким же принципом організовують “роботу з журналістами” виходячи з власних амбіцій і фінансових можливостей. Хто може собі дозволити тягатися з “Динамо” (як донецький “Шахтар”), хто в скромніших розмірах мавпує даний підхід “роботи з журналістами” (колишній ЦСКА, запорізький “Металург”…). І здобутки аналогічні – вихвалянь багато, успіхів навпаки.

Подіне ставлення до рядових працівників пера з боку футбольних босів значною мірою зумовлене аналогічним відношенням до них керівників ЗМІ. Чого б вартий один приклад співробітництва газети “Український футбол”, що постійно прославляє футбольних олігархів, з банком “Аваль”, який очолює один з них – народний депутат Федір Шпиг.

Поруч з назвою видання постійно розміщується логотип цього банку. Проте працівникам “Українського футболу” не перепало жодної копійки від такої реклами. Про зиск від неї Шпиг якось домовляється з головним редактором видання Володимиром Боденчуком. Подейкують, що вони чи то свати, чи то куми… Та як би там не було, а Шпига, зокрема, завдяки рекламі на сторінках “Українського футболу”, регулярно обирають народним депутатом, а працівники видання, яке найбільше і найдужче вихваляє Федора Івановича, змушені за копійки тягнути на собі чималий шмат роботи. Єдина відрада для них – раз на рік побачити, як в приміщенні редакції Шпиг разом із Суркісом вручають кришталевий приз та смажене порося найкращому футболісту. А далі – живи, як знаєш…

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1040156550.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua