Майдан / Статті  

додано: 19-12-2002
Станіслав Речинський: Потрібно прокинутися!

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1040319130.html

Потрібно прокинутися!

Майже ніхто не зауважив, що лід уже скував усі ріки. Майже ніхто не зрозумів, що всі ми живемо вже зовсім в іншій країні. У неї поки ще ті ж межі, що й у замерзлої ріки. Але під товстим прошарком льоду вже задихнулася свобода.
Ми бачили, але не зрозуміли, що в нашій країні тихо скасували демократію, тихо придушили свободу. А ми усе мовчимо. Ми мовчали, коли три року тому знищили банк «Слов'янський» і посадили Бориса Фельдмана. Хоча усім було очевидно, що просто починався відстріл без усяких законів полювання. І що нас, народ, перевіряли «на вшивість».
Чи змовчимо, коли нам ясно покажуть: «Закон - ніщо, замовлення - усе». Змовчали. Потім почався відстріл журналістів. Хтось вийшов на площу, але більшість - мовчала. Влада - спостерігала. Вона перевіряла, а якщо так, якщо болючіше? Збунтуються або стерплять? Стерпіли. А лід усе тісніше сковував ріку, усе менше залишалося вільної води й усе важче ставало дихати.
Потім убили ще одного, бейсбольними бітами. Змовчали. В другий раз - воно легше. Вбивають і зараз - ми байдуже мовчимо. Та й чим нас можна ще здивувати, образити, принизити, після того, що ми чули з президентського кабінету? У психіатрії цей стан повної байдужості навіть до власної долі називається «емоційною тупістю». Ми емоційно отупіли. Як худоба, що ведуть на бойню нечисленні, але нахабні, упевнені в собі м'ясники.
Ми мовчки дивилися, як на Банковой відроджуєтся всемогутній ЦК. Але в куди більш страшних масштабах. ЦК кримінальників, ЦК сучасних засобів пропаганди, ЦК майже тотального контролю за усім і вся, ЦК свавілля. Ми мовчки дивилися, як усе більше ставало навколо нас конвою, як множилися підрозділи міліції, як податківці ставали опричним «спецназом». І якось ми раптом відчули біль у зап'ястях від наручників, що вгризаються в них.
Наші надії багато міркували про мораль, про консенсуси і діалоги з владою, про міжнародну думку. Вони пишалися рейтингами і купалися в народній любові. Але тільки якось виявилося, що між надіями і народом виростили ряди колючого дроту і вже коштують сторожові вежі. «Надія» намагалася говорити про моральність з охороною, але їй порадили заткнутися.
А ми усе мовчимо. І ніби-то чекаємо чогось. Соціологи підтверджують, що половина з нас чекає українського «сталіна». І вже дочекалися. Вибирайте будь-кого з тих, що зараз на самому верху. У них уже є усе - підприємства, земля, країна. Їм не вистачає поки що тільки рабів. І вони очікувально дивляться на нас. І на ріку, що вже скував лід.
Але невже усе так погано для нас? Невже ми не виживемо? Адже ми звичні, ми вміємо пристосовуватися. Можливо. Якщо тільки нижче нагнемося і, причаївши очі, будемо слухати, як душать сусіда, про себе радіючи, що душать поки не нас. Можливо і виживемо, якщо пересилимо позиви і не захлинемося у власній огиді й у презирстві наших дітей. Можливо і виживемо, якщо тільки це називається життям.
Кажуть, що людина замерзає непомітно, ніби засипає. І єдиний вихід, щоб не змерзнути - рухатися, не давати собі спати. Ми замерзаємо, нас хилить у сон, ми не помічаємо страшних пик навколо, що підходять усе ближче і ближче. Ми не розуміємо, що якщо не битися - те поступки не буде, вижити не вдасться. Хтось повинен піти під лід. Або вони, або ми. І тому - потрібно прокинутися.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1040319130.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua