Майдан / Статті  

додано: 18-01-2003
Мартін Лютер Кінг: У МЕНЕ Є МРІЯ

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1042885127.html

У МЕНЕ Є МРІЯ
Мартін Лютер Кінг.
Проголошено на східцях пам’ятника Лінкольну, округ Вашингтон, 28 серпня 1963 року.

100 років тому один видатний Американець, чия символічна тінь нас зараз осіняє, підписав Декларацію Визволення. Цей важливий документ став зіркою, що принесла світло надії мільйонам рабів негрів, які потерпали у вогні пекучої несправедливості. Він прийшов як радісний світанок в кінці довгого мороку полону.

Через сто років ми маємо подивитись у вічі трагічному факту — негри все ще не мають свободи. Сто років пройшло, але життя негрів на жаль все ще скалічене наручниками сегрегації і ланцюгами дискримінації. Сто років пройшло, а негри так і живуть на острові злиденності посеред величезного океану матеріального процвітання. Сто років пройшло, а негри все ще скніють на задвірках американського суспільства і почуваються ізгоями на власній землі. Тому сьогодні ми прийшли сюди щоби показати всім цей жахливий стан.

У певному розумінні ми прийшли отримати своє від нашого національного капіталу. Коли зодчі нашої республіки писали величні слова Конституції і декларації Незалежності, вони тим самим підписали боргове зобов’язання перед кожним американцем. Це зобов’язання давало кожному гарантію невід’ємного права на життя, свободу і прагнення до щастя.

На сьогоднішній день цілком ясно, що Америка не виконала ці зобов’язання настільки, щоби задовольнити потреби своїх кольорових громадян. Замість того, аби поважати ці священні зобов’язання, Америка підсунула неграм фальшивий чек, що по ньому відмовлено в оплаті за браком коштів на рахунку. Але ми відмовляємося вірити у банкрутство банку справедливості. Ми відмовляємося вірити у нестачу коштів у великих сховищах можливостей цієї нації. Тому ми прийшли отримати по цьому чекові — чекові, що дасть нам багатство свободи і захист справедливості. Ми прийшли на це пам’ятне місце також і для того, щоби нагадати Америці глибоку настійну необхідність сьогодення. Зараз не час для розслабленого спокою чи повільних поступових дій. Прийшов час вибиратись з темної похмурої ями сегрегації на сонячну путь расової справедливості. Прийшов час відкрити двері можливостей для всіх дітей Господніх. Нині настав час витягти націю з сипучих пісків расової несправедливості на твердий фундамент братерства.

Якщо нація проігнорує цю настійну потребу моменту і недооцінить звагу негритянського населення країни, це може привести до згубних наслідків. Це задушливе літо нашого законного невдоволення не скінчиться доти, доки не настане животворна осінь свободи і рівності. 1963 рік — це не кінець, а початок. Ті, хто сподіваються, що неграм потрібно просто пару випустити, що цим вони і задовольняться, тих чекає неприємний прокид, якщо нація не відреагує на те, що діється. Допоки неграм не будуть гарантовані їх громадянські права, не буде в Америці ані спокою, ані порядку. Смерчі революції стрясатимуть основи нації допоки не настане ясний день справедливості.

Але є одна річ, яку я хочу сказати моєму народу, тим, хто стоїть на збуджуючому порозі, що веде до палацу справедливості. Здобувати належне нам по праву потрібно правильними діями. Не дозволяймо собі втамовувати жагу свободи п’ючи гіркоту і ненависть.

Наша боротьба завжди повинна вестися на рівні високого достоїнства і дисципліни. Не дозволяймо нашому творчому протесту перетворитися на фізичну жорстокість. Знов і знов повинні ми підніматись до величних висот, де фізична сила об’єднується із духовною. Цей наш новий, чудовий, не звичний для нас бойовий дух не повинен призвести нас до недовіри до всіх білих, бо багато з наших білих братів, і про це говорить їх присутність тут сьогодні, зрозуміли, що наші долі міцно зв’язані і що їх свобода тісно переплетена з нашою свободою. Нам не можна йти самим.

А якщо вже ми зрушили, мусимо дати обітницю, що йтимемо до кінця. Не повернемо назад. У нас запитують: „Що вас задовольнить?” Ми не зупинимося, поки не здобудемо можливості відпочивати у мотелях на хайдвеях і у міських готелях. Ми не зупинимося, поки маємо тільки одну можливість пересування: міняти менше гетто на більше. Ми не зупинимося, поки негр з Міссісіпі не має права голосування, а негр у Нью-Йорку не має за кого і за що голосувати. Ні, ні ми не зупинимось допоки не відкриємо дороги могутньому потоку справедливості і праведності.

Я знаю, що когось із вас привели сюди великі страждання. Хтось скинув з себе тісні пута. Хтось у пошуках свободи пережив гоніння і жорстокі переслідування поліції. Ви пройшли скрізь горно страждань, що перероджують людину. Трудіться і не втрачайте віри у те, що ці муки — не марні.

Повертайтесь на Міссісіпі, повертайтесь до Алабами, повертайтесь до Джорджиї, до Луїзіани, йдіть у нетрі й гетто наших північних міст та пам’ятайте, що цей стан справ можна змінити і його буде змінено. І ніякого відчаю!

Я кажу вам сьогодні, друзі мої, що незважаючи на труднощі і невтішність моменту, я все таки маю мрію. Вона проростає з коріння нашої Американської мрії.

Я мрію, що настане день, коли ця нація підніметься і реалізує істину суть свого світогляду: „Ми дотримуємося самоочевидної істини, що усі люди є рівними.”

Я мрію, що настане день, коли на червоних пагорбах Джорджиї синів колишніх рабів і синів колишніх рабовласників поєднає братерство.

Я мрію, що настане день, коли навіть штат Міссісіпі, ця висушена пустеля, знемагаюча від спопеляючої несправедливості і пригноблення, перетвориться на оазу свободи і справедливості.

Я мрію, що четверо моїх дітей будуть жити серед народу, що цінує людей не за кольором шкіри, а за їх особисті якості.

Сьогодні я маю мрію.

Я мрію, що настане день, і у штаті Алабама, що не визнає нині деяких законів, темношкірі хлопчики і дівчатка підуть рука об руку з білошкірими дітлахами як одна родина.

Сьогодні я маю мрію.

Я мрію, що настане день, коли низи піднімуться, а вершини і висоти зрівняються з ними, коли вибої згладяться, виправиться покручене і слава Господня буде сяяти для всіх.

Цією надією житимемо. З вірою у це я повертаюсь на Південь. Ця віра допоможе нам витесати з гори відчаю камінь надії. Ця віра допоможе нам перетворити різку дисгармонію, що роздирає націю, на прекрасну симфонію братерства. Ця віра дасть нам силу разом трудитися, разом молитися, боротися разом, разом іти у тюрми і разом виборювати свободу з вірою у перемогу.

Настане такий день, коли усі Господні діти заспівають з оновленими почуттями ці слова: „Земле моя, свободи улюблений край, Про тебе мій спів. Краю моїх предків, гордість колоністів, хай струмить свобода від кожного горбочка до найвіддаленіших куточків твоїх.”

І якщо Америка хоче бути великою нацією, це мусить здійснитися.
Хай струмить свобода з величезних пагорбів Нью-Гемпширу. Хай струмить свобода з високих гір Нью- Йорку. Хай струмить свобода з Аллеганських висот Пенсільванії!

Хай струмить свобода з засніжених скель Колорадо!
Хай струмить свобода з розкішних піків Каліфорнії!
А іще — з Кам’яної Гори Джорджиї!
Хай струмить свобода з Дозорної Гори Теннессі!
Хай струмить свобода з кожного пагорба і купки землі Міссісіпі. Зі схилів кожної гори, хай свобода струмить.
Коли ми розчистимо їй дорогу, коли вона потече з кожного села і сільця, з кожного штату и кожного міста, ми зможемо прискорити прихід того дня, коли всі ми, діти Господні, чорні і білі, євреї, протестанти, католики, люди інших вір зможемо з’єднати наші руки і заспівати старої негритянської духовної пісні: „Нарешті свобода! Нарешті свобода! Дякуючи Господу Всесильному, тепер ми вільні!”

======
Переклад Л.О. (Переклад не професійний, тому прошу вибачення за можливі неточності у назві Декларації, яку підписав Лінкольн, а також у назвах штатів і гір.)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1042885127.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua