Майдан / Статті  

додано: 21-01-2003
Олександр Баранівський: Правовий переворот в Україні: міліціонери йдуть у судді

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1043152740.html

Як свідчать останні дані, кількість позовів з України у Європейському суді з прав людини у Страсбурзі повсякчас зростає за геометричною прогресією. Це переконливо доводить, що судова влада в державі стає все більше залежною від правлячого режиму. Вона набирає ознак дрімучого кучмізму для якого головне не дух і буква закону, а інтереси кланів і олігархічних
структур. Тому-то судові рішення приймаються не відповідно до того, як велить закон, а як повелівають царки із владних кабінетів. Яку вони віддають команду. Як ту команду з готовністю беруть під козирок до виконання люди в суддівських мантіях. Іноді ці вказівки настільки
абсурдні, що тільки диву даєшся: як можна називати себе суддею, ухвалюючи такі зухвалі рішення, постанови, чорне називаючи білим, або ж навпаки? Лиш би догодити тим, у кого ширша кишеня, хто протоптав до кабінету рефері свою таємну стежину.

Суд – у демократичному суспільстві найвища інстанція, остання надія людини на справедливість. Оскільки більше немає парткомів, парткомісій, зборів честі. Як же ж боляче бути в ролі сторони в процесі, по якій брутально топчеться каток сучасного кривосуддя. Виборці так і кажуть, що виграти справу в суді не можу тому, що не маю для цього грошей. Підкреслю, не для
того, щоб написати позовну заяву, сплатити державне мито, (воно коштує в прямому розумінні копійки), найняти адвоката. А для того, щоб добитися правди в судді треба дати хабара представнику Феміди. Іншими словами, купити рішення.

Чому ж таке виходит?

Тому, що судочинство в Україні із гілки влади перетворилася на злісний лишайник омели, який щоденно роз’їдає, підточує древо державності. І наспіла нагальна необхідність з усією серйозністю поставити сакраментальне питання: А СУДДІ ХТО у нашій державі? Кому ми довіряємо судити нас? Хто одягає суддівські мантії? Та ще й довічно.

Якщо ви не знаєте відповіді на це питання, то я вас поінформую. Основна частина із тих,кому довірено виголошувати рішення від імені держави останнім часом є вчорашні міліціонери.

Досить часто ті, які уже вийшли на пенсію, відслужили своє в жорстоких “убійних” відділах, загартувавшись на безсоромному збиранні червінці на постах ДАІ, чи втративши психологічну рівновагу на роботі в СІЗО і з зеками. Кому не відомо, що нинішнє МВС – кузня хабарництва, відомство, яке заражене співпрацею з кримінальними авторитетами. Однак, наше доблесне Міністерство юстиції, Вища рада юстиції саме звідси черпають основний кадровий склад для поповнення суддівського корпусу. Стає просто моторошно від чіткого усвідомлення безрадісної перспективи того, що незабаром ми всі будемо жити за законами міліцейської касти. Як
переконливо свідчать плівки безстрашного майора Микола Мельниченка, за всіма нами недремно спостерігають спецслужби. Все це освячено і всяко заохочується главою держави.

Прослуховують телефонні розмови, знімають на відео, поповнюючи плівками й фотоматеріалами особові справи. Тепер ці доблесні “орли” (в лапках) ще й будуть нас судити.

Чи є де ще у світі таке, щоб поліцейські, “копи” ставали служителями Феміди? Це було б ганьбою для демократичної держави. І не тому, що робота поліцейського сама по собі, можливо, ганебна, як, скажімо, і нашого міліціонера. Зовсім ні. В світі вважається, що людина, яка тривалий час займалася питаннями обвинувачення уже не може бути справедливою. В неї
створюється стереотип мислення з обвинувальним ухилом. У такого служителя Феміди з одного ока наче знято пов’язку. Такий суддя не може бути об’єктивним. Він і в мантії залишається міліціонером, котрий у кожному бачить ворога чи злочинця і, насамперед, обвинувачуваного – винен він чи ні, прагне запроторити до в’язниці. А це каліцтво і доль, і сімей. Це перетворення суспільства в табірне бидло.

Спостерігаючи за всім цим валом перетворення міліціонерів в довічних недоторканих “безгрішників”, дії яких фактично непідсудні, мені здається, що все це робиться кимсь зі злим умислом. Хіба ж на верхніх щаблях держави не видно цього дивного перекосу, який не те що намітився – активно прогресує? Тоді чому ж таке бачать прості люди? Не так давно ряд партійних осередків різного політичного спрямування Новоград-Волинська Житомирської області досить різко і категорично виступили одним фронтом проти того, щоб суддею призначити колишнього міліціонера, який ганебно прославився на хабарництві і підтасовуванні кримінальних справ. Люди криком кричали, що за ним самим давно плаче в’язниця, а його нагороджують довічним постом
найчеснішого, найсправедливішого служителя держави. Хіба це не святотатство, не фарисейство?

Але влада так і не почула цього стогону. Колишнього злісного хабарника і майстра підтасовувати кримінал для невинних людей усе таки зробили суддею. І це просто страшно. Як жити в такому суспільстві, де посади суддів купляються.

Дивним виглядає і те, що наші служителі Феміди чомусь складають присягу на вірність не держави, Верховної Ради, яка найповніше представляє в своїй особі різні верстви населення України, а на вірність служінню однієї людини - президенту Кучмі. Як плещуть злі язики, Леонід Данилович уже пакує чемодани, не далі як у лютому збирається, покинувши пост президента
України, зайняти посаду міфічного глави СНД. Аби в такий спосіб утекти від відповідальності і кари народу за те, що натворив за вісім з лишком років управління Україною. Саме по собі постане питання, кому ж тоді клялися судді?

Україну занесено до книги Гінеса в зв’язку із тим, що в роки незалежності тут з’явилося 198 вузів, вузівських підрозділів, які стали готувати юристів. Як ніде багато. Бо організація підрозділів із здобуття освіти стала прибутковим бізнесом. Чому ж тоді держава не дбає, щоб із випускників цих закладів було налагоджено систему підготовки кадрів для вельми чесної і відповідальної служби суддів усіх рівнів? Чи не тому, що й призначення на посади суддів теж стало частиною розгалуженої системи одержання хабарів. Той, хто добре навчився їх отримувати знає кому треба дати “на лапу”, аби обзавестися довічною посадою судді. Таке ось виникло злощасне зачароване коло.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1043152740.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua