Майдан / Статті  

додано: 31-01-2003
Олександр Барановський: Хто у них "радником" зі свободи слова?
Майдан

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1043965272.html

Цими днями “Громадське радіо”, яке набирає сили, провело зустріч за “круглим столом” з проблем свободи слова. Учасником його стали “журналістський батько” у Верховній Раді, голова парламентського Комітету зі свободи слова Микола Томенко та Андрій Шевченко, один із фундаторів журналістської профспілки, яка утворюється в Україні. Вони щойно повернулися із засідань Парламентської Асамблеї Ради Європи, де розглядалося “українське питання” із затиску свободи слова, здійснення політичної цензури. Громадськість, опозиційну пресу в розмові із ним представляв не хто інший, як ...Зиновій Кулик. У минулому міністр інформації України, відомий душитель свободи слова, а тепер такий собі радник з проблем, як позбутися цензури в пресі, на радіо та телебаченні, а також злощасних темників. Чи не коротка у нас пам’ять, друзі?


Найжахливіше для мене так це уяснити те, що Зиновій Кулик - захисник свободи слова в Україні. Той Зеник, який 28 січня 1998 року підписав наказ №7 "Про тимчасове припинення випуску газети "Правда України". Фактично наказ про те, аби заблокувати тієї пори єдине опозиційне до режиму Кучми видання. Без суду, грубо порушуючи закони і Конституцію України, закривши видання розчерком пера чиновника. Що взагалі може бути зухвалішим і ганебнішим?

Не так давно, влітку минулого року, відповідаючи на питання свого друга-соратника по “цеху” возвеличувачів епохи Леоніда Кучми – Дмитра Гордона, в тижневику "Бульвар", Зіновій чітко і однозначно заявив, що він би ні на хвильку не задумувався над тим, як учинити знову щодо "Правди України", якби ситуація в його житті повторилася. Очолюване Куликом міністерство брутально обманювало громадськість з начебто якимись там "непорядками" в реєстрації видання, хоча газета виходила у світ до того 60 років. Кулик на прес-конференціях вигадував якусь антигуанську тему для газети. Нібито хтось хотів перереєструвати саме туди, за моря-океани, українське видання. Усього цього просто не було і в помислах журналістів, тай саме життя чітко підтвердило все. З.Кулик свідомо блокував і перереєстрацію видання по-новому, коли журналісти погодились, що давайте, мовляв, зробимо все чин-чином, відповідно до вимог законодавства. Якщо взагалі є якісь проблеми в цих питаннях. Але саме Зиновій Кулик вимагав від колективу газети, що перереєстрація може відбутися лише при одній умові, якщо з поста головного редактора буде зміщено Олександра Горобця. Бо, мовляв, так сказав зробити Леонід Данилович. О.Горобець своєю статтею про дачі і літаки персонально образив главу держави і він його записав до “особистих ворогів”. А оскільки люди відмовились від цього, то ви самі добре знаєте, що сталося після цього. Редактору "пришили" кримінал, нізащо вкинули до в’язниці, навісивши звинувачення, які, схоже, розроблялися, і не без участі самого міністра інформації. Оскільки той був головною дійовою особою від влади в подавлені опозиційної газети, а редакцію просто таки розгромили.
Я кажу про все це так тому, що того часу працював власкором "Правди України" по Житомирській області, і був, залишаюся в курсі всіх цих подій.

З.Кулик душив "Правду України" ще й тому так активно, агресивно, що входив до керівництва НДП. Якраз тієї пори "Правда України" сміливо висміювала спосіб творення "двічі-народної", куди людей заганяли силоміць. До речі, саме з подачі цього видання за НДП міцно й утвердилася кличка "двічі народної".

Ось у мене і виникає питання: а ставши палким поборником "свободи слова", пан Кулик хоча б вийшов із НДП, яка є найвагомішою опорою Кучми і всього його злочинного оточення? Мабуть, що ні.

Я переконаний, якби глава держави знову покликав Кулика під свої прапори, а таке може статися будь-коли, оскільки добре перевірено його служництво владі, вміння брати під козирок, не зважаючи на правові обставити, то Зиновій далеко б нині перещеголяв у своїй запопадливості режиму навіть свого колишнього підлеглого - Васильєва. Ви хоч трішки в цьому сумніваєтесь? Я – ні.

Надаючи слово у своїх передачах таким ось куликам, та ще й представляючи їх поборниками свободи слова в Україні, ви, м’яко кажучи, жахливо занижуєте рейтинг своїх цікавих і важливих передач. Хто вас, друзі, буде слухатися, якщо ви за рецензента берете вчорашнього відвертого ката журналістів. Якщо на мене, то ще не відомо, хто більше винен у тому, що Леонід Кучма 1999 року уперше був занесений до списку десяти глав держав у світі - “ворогів преси”, - сам Леонід Данилович, чи його тодішній міністр інформації Зиновій Кулик, який безжалісно чавив пресу, зародки свободи слова в ній. Пригадайте події 1998 року. Під пресом відомства пана Кулика виявилася не тільки “Правду України”, а й жахливий тиск чинився на журналістів тодішніх “Київських відомостей” (виселення їх з приміщення на вулицю, зокрема), фактично безпідставне закриття арбітражним судом Чернівецької області опозиційної газети “Всеукраинские ведомости”. Усе ж це не що інше, як “труди” відомства, котре очолював пан, котрий нині рядиться в захисники преси і борця проти цензури..

Роблячи із Зиновія Михайловича героя, ви тим самим все ставите з ніг на голову. Чому?

Будучи міністром інформації З.Кулик жорстоко і нахабно розправився з "Правдою України" і за це його навіть ніхто й ніколи не пожурив. Саме через протиправні дії, який учиняв Зиновій Кулик 1998 року, в Україні склалася жахлива ситуація зі свободою слова. Усі були залякані діями влади, від імені якого діяло “міністерство правди” пана Кулика. Відтак, журналістів "Правди України" тоді ніхто не підтримав. Ніхто не виступив на захист творчого колективу, який сміливо уже тоді (!) розповідав про злочини Кучми, Пустовойтенка і інших. Усі тихенько сиділи і спостерігали: а що ж воно буде? Чим усе це закінчиться? Влада, як молодий вовк, безборонно напившись крові журналістів досхочу, почала робити свою криваву справу ще зухваліше. Тому, що суспільство залишилося глухим до правового нігілізму з яким вона розправилися з опозиційним виданням, її головним редактором Олександром Горобцем, котрого сім місяців гноїли в казематах Лук"янівського СІЗО, а потім іще й звільнили з роботи. Знову ж таки протиправно. До речі, йому й по нині забороняють займатися журналістикою. Ось хто перший кандидат на притягнення чиновників до кримінальної відповідальності за статтею 171 КК України – перешкоджання займатися журналістською діяльністю.

Ввірувавши в свою непогрішність, Кучма і його оточення надалі стали діяти відвертіше. Навіщо робити такий розголос із закриттям видання, зміщенням його керівника. Та ще й через суди? Чи не ліпше й простіше вивезти в ліс і відрубати голову?

Тому я й запитую вас, друзі із “Громадського радіо”. Чи не буде це зватися дрімучим цинізмом, якщо ми будемо орієнтуватися в вироблені шляхів боротьби за свободу слова в суспільстві на Зиновія Кулика? За моїми переконаннями, це все одно, що Олександра Лавриновича призначати головою комісії по розслідуванню злочинів режиму Кучми.

Одне слово, здається мені, вибрали ви явно не той орієнтир. І дуже шкода, що так сталося. Коли хочете перевірити чи правий я, заново перечитайте висловлювання пана Кулика у вашій передачі після того, як прочитаєте цього мого листа. Зиновій, можливо, дещо невдоволений на владу тим, що його відсунули від керівного крісла, але вдумайтесь в ті застереження й обмеження, котрі він висловлював у вашій студії: це кучмівець, якому завтра дадуть владу і він всіх вас посадить на Дегтярівського, 13, у 13-те СІЗО. Будьте певні.

Так що не дискредитуйте боротьбу за свободу слова "радниками" типу представника НДП З.Кулика.

Олександр Барановський,
Народний депутат України

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1043965272.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua