Майдан / Статті  

додано: 06-02-2003
Дмитро Полюхович: Так скільки коштує «масонський» орден?
ForUm

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1044549247.html

Вади одних – джерело прибутку для інших. З сумами, що обертаються на ринку алкоголю, наркотиків, азартних ігор, проституції і так далі, можуть конкурувати хіба що прибутки від торгівлі зброєю. Та й ті, якщо розібратися, також базуються на вадах – владолюбстві і страху. Заробити можна навіть на такій ефемерній ваді, як пихатість. Щоправда не так багато, як на наркотиках або горілці, але на безбідне життя вистачить.

Ніщо так не тішить пихатість, як нагорода. Але за часів СРСР, навіть при наявності пристойної суми, подібна іграшка була для багатьох недосяжна. Для того, щоб заполучити престижну прикрасу на груди, треба було або здійснити щось таке, або, попавши в ряди сов- партноменклатури, дожити до чергового ювілею. Що, враховуючи навантаження на печінку і нерви, також було схоже на подвиг…

Сьогодні можна не чекати того щасливого моменту, коли Батьківщина помітить і оцінить твої заслуги перед нею. Тим більше, якщо заслуг особливих і немає. Були б гроші! І зовсім не обов’язково купувати на «чорному ринку» державну нагороду, а потім трястися від страху, чекаючи викриття в незаконному самонагородженні. Все можна зробити чесно, відкрито і цілком легально. І навіть ховатися не треба. Більш того твою фотографію надрукують в газетах, серед дружних рядів таких же «орденоносців». Так і «орден» твій буде не пара тим, що вручають в Маріїнському палаці! Тому що якщо державні нагороди випускаються переважно з недорогих сплавів, то недержавні «орденські» знаки виконуються з благородного золота, срібла або навіть платини…

Слово «орден» взято в лапки не випадково. З давних давен право засновувати ордени мали виключно тільки монархи і Церква. Пізніше – парламенти і президенти. Але приватні особи і громадські організації традиційно нагороджували медалями, або просто відзнаками. Багато які такі нагороди оцінюються вище за інші державні. Взяти, наприклад, абсолютно приватну медаль Нобелівського лауреата…

Але повернемося в Україну. Різноманітні нагрудні прикраси, що щедро роздаються різними «конкурсами-рейтингами», нічого спільного, крім назви, з традиційними орденами не мають. Навіть їх зовнішній вигляд часом несумісний з основними законами геральдики і фалеристики (фалеристика – наука про нагороди). Торговці пихатістю, часто навіть не спромагаються вигадати щось своє, нове і, не надто довго розмірковуючи, беруть за основу старі радянські або царські нагороди (наприклад, орден Слави, Золоту зірку або Георгієвський хрест), а потім просто додають від себе якусь нісенітницю.

Для підняття статусу і престижу абсолютно безкоштовно «орденами» періодично нагороджуються дійсно заслужені і відомі люди, а також високопоставлені чиновники. Що є, так би мовити, неминучими витратами виробництва. Для інших же існує негласний прейскурант. Задоволення стоїть недешево. Так злі язики стверджують, що подібний псевдоорден в одному з “рейтингів”, разом з хвалебною статтею і іншою рекламою коштує від 10 тисяч у.е.

Зрозуміло, що сплачені суми ніхто не проводить по відомості «за орден». Для цього є інші графи, наприклад «пожертвування на добродійність». А у випадку з гучним «Орденом св. Станіслава» це навіть не приховується - на офіційному сайті «ордени» означається: «Перед нагородженням кожна персона подає на розгляд Ордену своє резюме, сплачує встановлений вступний внесок».

Але, обвішуючи себе дрібничками, треба, все ж пам’ятати і про одного честолюбного монарха, що викинув на вітер купу грошей і в результаті з’явився перед очима підданих, в чому мати народила. Пуста пихатість до добра ніколи не доводила. Про що свідчить останній скандал навколо вітчизняних «шевальє» «Ордена св. Станіслава». І як при будь-якій купівлі, варто уважно прочитати інструкцію.

Якщо «ордени» численних рейтингів офіційно є відзнаками за високий рейтинг в «рейтингу» (прошу вибачити за тавтологію). То із «Станіславом» не все так просто. Красивий червоно-білий хрестик і ра-а-аскошная мантія це, згідно з інструкцією, не тільки нагорода, але і знак приналежності до «структурної ланки громадської (неурядової) організації іноземної держави в Україні». Більш того, якби наші високопоставлені чиновники, яким стало вже мало президентських відзнак, що у них є, хоч зрідка заглядали в підручник по історії, то знали б, що махання шпагою при присвяченні в «шевальє», означає не тільки зведення їх в «рицарський» стан. Якщо слідувати традиції, то при заявленій структурі організації це ще означає, що рицарі стають васалами глави ордена. Про що, зрозуміло новоявлені «шевальє», навіть і не підозрювали.

Справжній орден св. Станіслава був заснований в 1765 році останнім польським королем Станіславом-Августом Понятовським. Офіційно орден був названий на честь св. Станіслава – заступника Польщі, неофіційно, всі розуміли, про якого саме Станіслава мова. Після приєднання Польщі до Росії орден став російським і припинив своє існування тільки після жовтневого перевороту.

У 1979 році про нагороду пригадав Президент Республіки Польща (у вигнанні) Ю. Новіна- Сокольницький. Колишня нагорода Речи Посполитої, а потім і Російської імперії, незрозумілим чином стала інтернаціональною. Нічого нового в цьому не було - нащадки численних європейських монархічних династій, що залишилися не при справі, і зараз частенько поповнюють свій бюджет, приторговуючи родовими орденами. Щоправда, на відміну від останніх, приватна особа що іменує себе Президентом Польщі (в экзилі) ніяких прав на орден Станіслава не мала. По великому рахунку тут мова йшла про створення нової громадської організації, що використовує назву і символіку древнього ордена.

До речі, вітчизняний варіант орденського знака замість орлів прикрашають, чомусь, рідні українські тризубці. Це при тому, що розміщення державного символів на неДЕРЖАВНОМУ знаку взагалі суперечить законам України. Не зрозуміло, як на таке волаюче неподобство, те, що діється прямо у нього під носом (точніше під підборіддям), спокійно дивиться головний вартовий законності шевальє Піскун?

Також цікаво, чи повідомили нагороджуваним, що цей орден був найНИЖЧИМ в тогочасній орденській ієрархії, і що в царській Росії на отримання Станіслава могли претендувати вже коллежські реєстратори - чиновники самого низького, 14 рангу? Якщо ні, то виходить, що міністрів- губернаторів-прокурорів, що стали жертвами останнього скандалу, можна вважати двічі потерпілими. Спочатку їм за чималий «вступний внесок» впарили хрестик гідний рівня незабутнього Акакія Акакієвича, а потім, через це ще і абсолютно безпідставно в «масони» записали.

Сама ж торгівля нагородами не є чисто українським винаходом. Історії відомо досить багато подібних прикладів. Скажімо той же орден св. Станіслава продавався, спочатку, з перших років існування. Так в щоденниках польського шляхтича Дуклана Охотського, що жив в кінці 18 століття, прямо вказана ціна цієї нагороди – 95 золотих червінців. Але тоді це ще була справжня королівська нагорода.

У Російській імперії, серед чиновників і купців, обійдених царськими нагородами, великою популярністю користувався орден «Благородна Бухара». Чиновники цього емірата, що знаходиться під протекторатом Росії, за невелику винагороду нагороджували їм будь-якого бажаючого.

Вистачало і торговців псевдонагорадами. Так в 1889 році в Гонконгу з’явилася людина, що гордо іменує себе королем Седанга Марі 1- шим. Місцеві власті були в здивуванні - про існування такої держави раніше ніхто не чув. Не добившись у них визнання «король» незабаром перебрався до Парижу, де досить тривалий час з’являвся у великосвітських салонах. Свої фінансові проблеми самодержець міфічної країни успішно вирішував за рахунок торгівлі «орденами» - Королівським орденом Седанга, Орденом заслуг (в п’яти ступенях) і Військовим орденом Св.Маргарити (в чотирьох ступенях). До речі останній був майже повною копією знака ордена Почесного Легіону.

У ті ж роки, серед європейських честолюбців дуже популярним були королівські ордени Лузіньянів. Колись, ще за часів Річарда Левове серце, цей славний рід займав трон королів Кіпру. Наприкінці 19 століття його нащадки, що зубожіли продали право на цей престол вірменському єпископу Нарбею. Той, на честь Мелузіни, феї-покровительки роду Лузіньянів, заснував орден і, з справді вірменським підприємництвом, розвернув торгівлю цією нагородою. Орден феї Мелузіни, в залежності від ступеня, коштував від 400 до 1200 франків. У нагородних же документах означалося, що орден вручався: «За заслуги перед гуманізмом…» Торгівля йшла настільки успішно, що Нарбей вирішив розширити асортимент і заснував ще і орден Св. Катерини Синайської. Бізнес процвітав до 1905 року і припинився виключно внаслідок смерті останнього з Нарбеєв.

По великому рахунку нічого поганого і кримінального в обвішуванні себе ерзац-орденами немає. У багатих і високопоставлених свої примхи. Деякі, наприклад, за досить пристойні гроші купують сертифікати на право володінням дільницею на Місяці…

Нинішнім же добродіям, прагнучим за доларову «капусту» потішити свою пихатість, варто нагадати історію одного орловського поміщика, який також забажав за капусту (справжню, білокачанну) отримати орден. Коротко суть історії така. Під час військових вчень під Ельцом, армія випадково витоптала капустяне поле. Цар Микола 1 прислав до потерпілого поміщика свого ад’ютанта і запропонував відшкодувати збитки. Гоноровий землевласник від грошей відмовився навідріз, а зажадав собі в якості компенсації орден, ні більше, ні менше. Микола погодився. Незабаром, з усіма належними почестями, поміщик був нагороджений. З найвищим наказом «носити не знімаючи», йому на шию повісили чавунну п’ятифунтову медаль на якій так і було написано - «За капусту»…


ForUm

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1044549247.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua