Майдан / Статті  

додано: 11-02-2003
Микола Петрів: ОКУПАЦІЯ
ГАЗЕТА “ Дзвін Севастополя” № 1-2 за 2003

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1044997921.html

ОКУПАЦІЯ
Минає вже десять років, як українські урядовці дурять український народ байкою про те, що Росія орендує військові бази у Севастополі та в Криму. Але досить зіставити факти, щоби зрозуміти, що нас пошито в дурні: Росія не орендує бази в Україні – Росія їх окупує. Так, так. Саме окупує. Сьогодні це очевидний факт, який не хочуть чи не бажають озвучувати лише київські можновладці – співучасники змови проти українського народу.
Факт, що не Україна наділяла об’єктами російський флот, а Росія, збройно захопивши і утримуючи їх, віддавала Україні другорядне і зайве, а все, що вважала потрібним, залишила під своїм багнетом. Про людське око цей процес і назвали розподілом Чорноморського флоту та підмахнули міждержавні угоди про статус та умови перебування ЧФ Російської Федерації на території України, про параметри розподілу Чорноморського флоту та про взаємні розрахунки, пов’язані з цим розподілом. Всі ці документи не більше ніж фільчина грамота. Про людське око платять символічну орендну плату, від якої Україні не жарко, а Росії не холодно. До речі в прибутковій частині державного бюджету рядка доходів від оренди Росією баз для Чорноморського флоту немає.
Як же Росія розділила Чорноморський флот? За класичною схемою – на тобі небоже, що нам не гоже:
- всі боєздатні кораблі залишились Росії, а Україні віддали кілька старих суден, деякі з яких вже списані на голки, а деякі ще чекають свого часу. З двох дивізій підводних човнів Україні передали лише один човен, і то такий, що потребував капітального ремонту, без акумуляторних батарей (їх вартість – 5 млн. дол.), та ще й знищивши станцію для зарядки цих акумуляторних батарей (вартість – до 10 млн. дол.);
- під контролем Росії перебувають стратегічно найважливіші бухти й причали (Севастопольська, Південна, Карантинна);
- Росії відійшла вся інфраструктура ідеологічної роботи ЧФ (Будинок офіцерів, Морська бібліотека, Базовий матроський клуб,театр, музей історії флоту, редакція і друкарня газети “ Флаг Родины» та інші заклади). Нам з цього, во істину стратегічного, арсеналу впливу на маси, взагалі не дісталось нічого! Сьогодні, щоб українським морякам провести святкові збори, то приходиться за чималі кошти орендувати чи приміщення міського театру, чи в тих же чорноморців Базовий матроський клуб, а свою флотську газету друкувати аж в Києві.
Пригадується, як в 1992 році особовий склад комендатури ЧФ, що знаходиться в центрі на вул. Леніна, прийняв українську присягу і об’явив, що переходить під юрисдикцію України. Російські військові підігнали тоді під комендатуру БТРи і буквально під дулами кулеметів та автоматів викинули за ворота “ клятвоотступніков”, а в приміщення комендатури заселили своїх бійців. Вони і сьогодні там. Знаменно і те, що і всі інші об’єкти Чорноморського флоту, що знаходились в центральній частині міста, повністю залишились за російським флотом.
Хіба добрий господар віддасть свою хату сусідові, у якого є своя кам’яниця, а сам піде жити у хлів? Не віддасть. Так вчинить раб чи наймит. Саме на таке місце Україні вказала Росія, забравши собі штаб авіації ЧФ, Базовий матроський клуб, театр, комендатуру ЧФ, дві поліклініки флоту, штаб ЧФ, політуправління ЧФ, редакцію і видавництво газети “ Флаг Родины», Музей флоту, Будинок офіцерів флоту, Картинну галерею флоту, архів флоту, спортклуб флоту, технічне управління флоту, Морську бібліотеку, управління тилу ЧФ та будівельне управління флоту.

На фоні цього престижного місцезнаходження керівних та ідеологічних підрозділів ЧФ, бідною сиротою видається штаб Військово-морських сил України, для якого не знайшлось кращого місця, ніж старі будинки колишньої школи прапорщиків, що нині оточена зі всіх сторін оптовими складами. В Києві напевно мають гадку, що командування нашого флоту більшого й не заслуговує...
За такий розподіл кожен, хто поставив свій підпис з українського боку під підсумковими документами, заслуговує називатися не інакше як зрадником свого народу і отримати від нього відповідну кару.
Ось так нас обдурили. Але і це не все. Навіть така, чисто проросійська, угода про розподіл флоту, і та не виконується. Значна кількість об’єктів, які ЧФ РФ залишив за собою, використовується не за прямим призначенням, здається в суборенду бізнесовим структурам, переважно російським, що не передбачено жодними угодами. Так архітектурний пам’ятник історії знамениті Лазаревські казарми, в яких знаходилися чи не найбільший в колишньому Союзі учбовий загін та школа техніків, сьогодні переобладнуються під Чорноморський філіал МДУ ім. М.В.Ломоносова.
Якщо ці об’єкти не потрібні ЧФ, то чому гроші за їх оренду йдуть не в бюджет України, а в кишені російських адміралів? Більше того, Росія використовує нашу територію для навчання іноземних військових фахівців (китайських льотчиків), за що отримує тверду валюту, проводить в кримських горах бойовий вишкіл своїх підрозділів перед їх відправкою в Чечню, що, хочемо ми цього чи ні, робить Україну співучасницею злочину Росії в Чечні...
Чимало об’єктів, переданих нашій державі, українцям приходиться буквально вибивати у росіян через суд, як це, наприклад, було з санаторієм-профілакторієм, що розташований в районі бухти Омега.
До цього часу ще багато об’єктів українській стороні, всупереч підписаним домовленостям, взагалі не передані. Так під контролем Росії і далі перебуває навiгацiйно - гідрографічне обладнання, що розміщене від мису Тарханкут до мису Аю-Даг вздовж узбережжя України: 16 маяків, 52 берегових навігаційних знаки, 5 берегових станцій i радiо-навiгацiйних систем, 40 знаків плавучо-попереджувального загородження.
До цього часу діяльність сил Чорноморського флоту Російської Федерації не приведена у вiдповiднiсть до вимог закону України про порядок допуску та умови перебування пiдроздiлiв Збройних сил інших держав на території України, невизначений порядок їх бойового застосування та механізм заміни їх озброєнь, не відпрацьований порядок здійснення міжнародних інспекцій у місцях дислокації Чорноморського флоту РФ на території України. Ну і нарешті, найголовніше, - до нинішнього часу не проведена інвентаризація нерухомого майна і земельних ділянок, які орендує ЧФ РФ та юридично не оформлена оренда Російською Федерацією об’єктів, земельних ділянок та акваторій бухт, переданих у користування Чорноморському флоту Російської Федерації на території України, не здійснюється контроль за його діяльністю. Всьому цьому Росія чинить перешкоди. Це швидше Росія контролює нас – патрулі ЧФ РФ розгулюють по Севастополю зі зброєю і користуються правом затримувати українських військовослужбовців... Принизливо це, але факт.
Факт, що над кожною будівлею ЧФ піднято російський прапор, а на воротах деяких військових частин вивішено таблички з написом: “ Территория Российской Федерации”...
Все це не дрібничка, а повне ігнорування Росією міжнародних норм щодо використання своєї державної символіки на території іншої держави та ще одне яскраве свідчення окупації української власності.
Подібні факти можна наводити і далі. Їх безліч. Але від їх кількості суть справи не змінюється – Чорноморський флот Росії є не підконтрольним Україні, працює не в її правовому полі, відіграє недружню нам роль. Він є тим стержнем, навколо якого розкручується маховик антиукраїнських настроїв в регіоні, ведеться політика на поглинання Севастополя Росією. Про це можна почути не тільки з вуст підвипивших офіцерів ЧФ, що й не дивно, але й чільних російських політиків – Лужкова, Затуліна, Жириновського та інших. Ось найсвіжіші приклади.
10 січня в Будинку офіцерів ЧФ РФ відбулось святкування 10-річчя такої громадської організації, як “Російської общини Севастополя”. Здавалось би таких ювілеїв тисячі і нічого особливого в тім нема. Та ні. На цей ювілей з’їхався цвіт імперського політикуму Криму та білокам’яної, позицію якої щодо Севастополя, поки Лужков розучував “Реве та стогне Дніпр широкий”, озвучив не менш відомий російський яструб депутат Держдуми Росії В. Лисенко. Його промова варта того, щоби найголовніші її моменти зацитувати мовою оригіналу:
«Дорогие друзья!... Вы знаете, что сейчас начинается год России на Украине и мы решили, что этот год нужно обязательно открыть не где-нибудь в Киеве или во Львове, а именно в Севастополе (аплодисменти в залi). Это самый русский город и не только здесь, но и во всей России (аплодисменти в залi)... Я сам уже 15 лет в политике, представляю в Государственной Думе москвичей, представляю и севастопольцев и крымчан, и граждан России проживающих на Украине. Но могу сказать, что Российская Община Севастополя все-таки уникальная общественная организация, и по сплоченности, и по боевитости, и по стремлению к тому, чтобы решать сложнейшую задачу, которая сегодня перед всеми нами стоит: возвращение Севастополя Российской Федерации (тривалi аплодисменти в залi)...
Так почему же мы сегодня стесняемся сознаться, что есть город, который триста лет был российским, который действительно овеян славой и полит кровью наших сотен тысяч солдат... и мы боимся даже сегодня говорить открыто: да, мы не собираемся ссориться с Украиной, мы хотим быть самыми близкими друзьями и соседями, но в тоже время мы, конечно, же должны сказать, что Севастополь - российский город и мы всегда будем считать его российским (тривалi аплодисменти в залi)...
Я также в прошлом году приезжал сюда в Севастополь, когда проходили здесь всевозможные выборы и болел естественно за наших представителей... И мне было очень приятно когда именно в Севастополе «Русский блок» получил треть голосов. Это намного больше, чем на Украине и в Крыму, что показало, что действительно Севастополь и сегодня остается оплотом России и самым русским городом...
...я уверен, что все мы вместе - и флот, и общественные организации, и крымчане, и конечно же, россияне и российские политики сделаем все, чтобы историческая справедливость восторжествовала и наш город-герой Севастополь вернулся и был всегда российским городом...»
А ось витримки з деяких інших виступів на цьому зібранні:
“Крещением святого Владимира в Севастополе началась святая Русь. Власть придержащая не услышала завета Корнилова: “Остаивайте же Севастополь!». Севастополь – это город, без которого невозможна и нет России” ; “ Севастополь – русский город. А Одеса, а Тирасполь, а Киев... Малороссы – часть русского народа. Всєгда придется ответить за розвал великого русского государства СССР. Приднестровье кровью завоевало право быть частью вєликой России. Никогда Севастополь не будет «містом героєм Севастопіль.”…

Все це імперське шумовиння спливало на офіційній імпрезі і не отримало жодної офіційної оцінки Києва. Так і треба? Нам прямо і відверто кажуть, що Чорноморський флот Російської Федерації на території України потрібен для того, щоби забрати Севастополь під російську юрисдикцію, а ми не чуємо. Це озвучує високопоставлений російський політик, якого негайно потрібно об’являти персоною “нон-грата”, а ми не бачимо... Може тому, що він не назвав конкретну дату отримання Севастополем російської прописки і не сказав, яким чином це трапиться - за придністровським варіантом чи за абхазьким, чи куплять нас, як американці купили Аляску, чи за ще якимось? Але це не його компетенція. Над цим працюють інститути, а ЧФ РФ, проросійські організації та громади в Севастополі втілюють їх задуми в життя. І ефективно.
Нинішня українська влада, і та що на печерських пагорбах, і місцева, активно сприяють антидержавним потугам росіян. Тільки за останні місяці севастопольські владоможці надали Росії 20 га чорноморського узбережжя, а на майдані Нахімова в історичній центральній частині міста, де напевно з піввіку нічого не будувалось, дозволили зводити помпезний Діловий і культурний центр уряду Москви, над яким піднімуть ще один прапор Росії, а на воротах приб’ють двохголового орла. В грудні лужковські посланці вмонтували в стіну історичної будівлі на майдані Нахімова (ну чи не варвари?) капсулу зі зверненням до моряків чорноморців та мешканців міста, яку належить відкрити і прочитати в 2022 році. Та зміст його і сьогодні не є секретом: “ Севастополь был, есть, и будет российским!».
Ось так. І непотрібно ілюзій, що в 2017 році закінчиться дія Угоди про оренду і російські моряки заберуться на свою історичну батьківщину. Не заберуться. Як вчасно не забралися з Придністров’я, з Абхазії, так не будуть спішити з України. Та про останнє вони і гадки не мають. Напис на капсулі вже дає їм відстрочку терміном в п’ять років. До речі, політичний радник при командуючому ЧФ Росії В. Музиченко, виступаючи на міжнародному круглому столі “Україна у Євроатлантичному просторі: досягнення і перспективи», що відбувся в грудні у Севастополі, зазначив, що Росія не готує в Новоросійську базу для кораблів ЧФ, що базуються в Україні, і що Угода не передбачає вивід частин російського флоту з України після 2017 року...
Ось так. Ні грім не загримів, ні стеля на його голову не обвалилася.
В цих умовах, інакше як диверсійною, важко назвати діяльність київських відомств щодо їх відношення до перебування в Севастополі ВМС України. Замість того, щоби підтримувати хитку рівновагу між флотами, вони руйнують те, що було створено величезними зусиллями українських моряків за останні десять років. Судіть самі. Бойові частини морської піхоти ЧФ РФ у 2000 р. за чисельністю дорівнювали бойовим частинам України. Зараз у ЧФ в Севастополі є морська піхота та батальйон охорони, понад 150 одиниць бронетехніки та артсистем, і планується подальше їх посилення. Всі ж українські підрозділи такого призначення або виведено з Севастополя, або скорочено ( морську піхоту виведено, комендантський батальйон скорочено, національну гвардію розформовано). Загальна чисельність російських та українських моряків у 2000 р. була приблизно однакова. Зараз російський гарнізон майже у двічі чисельніший севастопольського гарнізону ВМС. Більше того, українська влада, потураючи напевно вимогам шовіністичної Російської общини Севастополя та Союзу совєтскіх офіцерів, планує зменшити чисельність Військово-морських сил ще вдвічі (нові кораблі, незважаючи на наявність в Україні суднобудівних заводів в Миколаєві, Керчі, Херсоні, Києві, для українського флоту не будуються; продані останні два великі танкери “Керч” та “Макіївка”, які були у ВМС України, а тепер возять нафту під російським прапором; готується на продаж ракетний крейсер “ Україна”, екіпаж якого вже скорочується в десять раз; розформовується Ансамбль пісні і танцю ВМС України, що був візитною карткою флоту і в Україні, і за рубежем і т.д., і т. п...).
За підрахунками фахівців вже наприкінці 2004 р. російський гарнізон ЧФ в місті Севастополі в четверо переважатиме український. В цей же час постійно відбувається посилення ЧФ РФ за рахунок нових озброєнь, яких не було на нашій території під час поділу ЧФ. Так з Кавказу в Крим перелетів полк штурмовиків СУ-25, а з Балтики перейшли новий ракетний корабель “ Самум” та базовий тральщик “Валентин Пікуль” Оснащено найсучаснішою телевізійною апаратурою телецентр ЧФ, який свою програму “ Отражєніє” готує не для кораблів та частин Росії, а передає на весь Севастополь і весь Крим. І цей процес продовжується.
Слід також не забувати і те, що в частинах ЧФ РФ під командуванням російських офіцерів сформовані загони воєнізованої охорони з громадян України, яких вже сьогодні налічується до 5 тис. осіб, озброєних десятизарядними карабінами СКС. Зрозуміло, що в разі чого, вони виконуватимуть команди своїх роботодавців.
Незрозуміло також, чому МЗС України зараховує стаж служби у ЗС Росії на території України у ценз для отримання українського громадянства. Таким чином російські адмірали та офіцери, звільнившись в запас, автоматично отримують український паспорт і йдуть працювати у державні структури. Серед держслужбовців Севастополя офіцерів, що служили Росії у двічі більше ніж офіцерів, що служили Україні.
І ще таке. За даними УМВС України в Севастополі в місті є біля трьох тисяч бомжів, з яких майже дві тисячі прибули з Росії. П’яниць, дебоширів та наркоманів ЧФ Росії звільняє без житла, прописки та пенсії.
І останнє. За даними останнього перепису населення сьогодні в Севастополі знаходиться 18 тисяч не громадян України. Це п’ять відсотків від загальної кількості населення міста. Хто вони і що тут роблять? І чи не застосувати до них правила, аналогічні тим, що застосовуються в Москві до іноземців? І ще. Севастополь, це єдиний в Україні регіон, в якому згідно перепису відсоток росіян майже не знизився, а відсоток українців майже не збільшився у порівняння з переписом 1989 року. Зате українців, що визнали українську мову рідною, якраз помітно зменшився. Про що це свідчать? Про те, що п’ята колона набирає силу.
Цікаво, чи хоча би кого-небудь в Києві турбують ці факти? Швидше за все, що ні. Там спокійно споглядають, як кожен день України в Севастополі стає менше, а Росії більше.
А що буде далі?
Далі в Севастополі продовжує реалізовуватись таємний план повної його окупації Росією: паспортизація російськими паспортами всіх бажаючих мешканців міста, надання права звільненим в запас офіцерам ЧФ РФ займати посади держслужбовців, надання роботи на ЧФ РФ громадянам Росії чи лояльним до її політики громадянам України (16 тис. службовців, середня зарплата до 800 гривень), будівництво цілих житлових масивів для громадян Росії (і це робиться без оформлення землевідводу встановленим чином до початку будівництва, влада потім ставиться перед звершеним фактом), відкриття в Севастополі все нових і нових пам’ятників “російської слави” (Президенту Кучмі севастопольська влада відмовила навіть в перейменуванні одного з майданів міста на майдан імені найславнішого флотоводця, якого Росія не мала за всю свою історію, гетьмана П. Сагайдачного), російських шкіл і російських вузів, передача всіх храмів і відведення землі в усіх районах міста для будівництва нових, Церкві Московського патріархату (їй, до речі, передано Володимирський собор, що відбудований на кошти киян). Своїх попів севастопольська парафія РПЦ активно засилає в українські військові частини і проводить там свою облудну пропаганду “єдінєнія славянскіх народов под сєнью святой Русі”, а для задобрення і задурманення українських адміралів та старших офіцерів, нагороджує їх своїми медалями та орденами...
Після всього цього, чутки про існування між президентськими структурами України і РФ таємної принципової домовленості про планомірну передачу Севастополя Росії, вже не видаються чутками. І чи не для цього московськими політтехнологами придумано святкування Україною 350-ти річчя Переяславської ради. Почекайте, вони ще нам скажуть: в 300-ту річницю ми вам “подарували” Крим, а в 350-ту ви нам подаруйте Севастополь...
Ще десять років тому подібна перспектива втрати Україною Севастополя могла видатися маячнею дурня, а сьогодні на наших очах перетворюється в сумну і загрозливу для нас реальність. Без злочинної байдужості керівників держави такої відвертої, нахабної, неприкритої окупації відбутися не могло б. Чи усвідомлюємо ми це? Якщо так, то у відповідності до Конституції мусимо вжити всіх заходів щодо видворення окупанта з території України.
Час назрів.
Микола Петрів
ГАЗЕТА “ Дзвін Севастополя” № 1-2 за 2003

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1044997921.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua