Майдан / Статті  

додано: 08-03-2003
Володимир Бойко: Жіночий день прокуратури
Грані-плюс

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1047103132.html

От і наближається перше весняне свято — 8 березня. У цей день по-особливому будуть виблискувати вікна Генеральної прокуратури, а чоловіки у формі з ранку займатимуть на Печерському ринку черги за мімозами та парфумами. Своїм дружинам подарунки вони, напевно, зроблять, іншого дня, а свіжі квіти та косметику понесуть не додому, а в недавно відремонтовані двері будинку на вулиці Різницькій. У Генпрокуратурі свято. У генпрокурора день народження.
Народившись 8 березня 1959 року в споконвічно українському місті Бердичеві, Святослав Михайлович Піскун на все життя засвоїв бердичівську кмітливість та бердичівську винахідливість. Щоправда, особливих успіхів у навчанні йому продемонструвати не вдалося, особливо ж напружені стосунки склалися в Славка Піскуна в п’ятому класі з історією. І тому Святослав Михайлович досі вважає, що імператор Нерон — то є вартий наслідування герой римського епосу. Але попри те, що чи не єдиним шкільним предметом, засвоєним ним на “відмінно”, стали “співи”, майбутній Генеральний Нерон України та шевальє податкової міліції все ж таки після армії поступив на юридичний факультет Львівського державного університету, який закінчив у 1984 році та був призначений слідчим прокуратури в м. Ірпені.
Це були тяжкі часи в житті Святослава Михайловича, коли він, за його ж спогадами, не мав не тільки доброго годинника, а й навіть зимового взуття. У січні 1987 року майбутній генпрокурор навіть два тижні хворів на бронхіт через те, що ходив на роботу в осінніх туфлях. Саме після цього випадку Святослав Михайлович зрозумів, що для того, щоби мати добрі черевики, треба не просто працювати, а наполегливо трудитися на благо держави, відстоювати інтереси трудящого народу та непохитно пильнувати законність. І нагорода сама знайде героя.
З метою прислужитися зміцненню правопорядку Святослав Михайлович спочатку домігся був переведення на роботу до прокуратури Київської області, але, переконавшись, що не зможе повною мірою проявити свою повагу до законності та правопорядку в лавах наглядової інстанції, подався у 1997 році до Державної податкової адміністрації.
Як клевещуть колишні колеги нинішнього генпрокурора по спільній роботі в Київській облпрокуратурі, кілька останніх місяців перед переведенням до ДПАУ Святослав Михайлович ходив як примара по кабінету та заважав іншим працювати розмовами про те, як йому потрібні гроші. І що йому треба якось влаштуватися до податкової міліції. Чим так вабили С.Піскуна погони податкового міліціонера, його колеги по службі зрозуміли тільки за півроку, коли колишній товариш заїхав до обласної прокуратури похвалитися новим костюмом — бердичівська інтуїція й цього разу не зрадила нашого героя. Саме тут, на теренах держподаткової служби, повною мірою розкрилися таланти майбутнього генпрокурора, з максимальною силою проявилося його ревне служіння законові, його здатність по-справжньому пильнувати державну копійку. Батьківщина повною мірою відзначила заслуги С.Піскуна. І морально, і матеріально. А завдяки щирій вдячності платників податків, він одержав змогу не тільки вдягатися по сезону, а й зібрати колекцію парфумів, до яких шевальє де Піскун, як і кожний чоловік, небайдужий. Особливо, подейкують, полюбляє Святослав Михайлович жіночі духи, заради яких він викинув навіть з власної оселі книжкову полицю, натомість спорудивши стелажі, на яких розмістив улюблену косметику.
Головний служитель українського Закону широко знаний як людина, що близько бере до серця будь-яку несправедливість у сфері поширення інформації. Більш того, попри те, що за Конституцією генеральний прокурор не наділений правом законодавчої ініціативи, Святослав Михайлович обурений тим, що з Кримінального кодексу було вилучено статтю, яка передбачала відповідальність журналістів за наклепницьку діяльність, і обіцяє всі сили та вільний час, що залишаються в нього від розслідування вбивств Георгія Гонгадзе та Ігоря Александрова, присвятити відновленню цієї норми в Карному кодексі. “Протягом півроку я намагаюся добитися, щоб Верховна Рада прийняла до розгляду проект закону про карну відповідальність за наклеп”, — сказав С. Піскун в інтерв’ю газеті “2000”.— “Я вважаю, що в нашій країні є тисячі громадян, на яких звели наклеп. Вони не хочуть або не можуть тратити час на нескінченні тяжби. Закон треба приймати негайно. Хіба це нормально, що наклепник не несе ніякого покарання? Це гірше крадіжки”. Правильно, Святославе Михайловичу, так з тими журналюгами й треба поводитися. А ще можна було б годувати їх оселедцями та не давати води. І дійсно, навіщо той суд, коли є в нас прокуратура? Кому потрібен той принцип змагальності сторін, якщо є в нас Святослав Михайлович з його гострим відчуттям справедливості та прагненням особисто захистити кожного скривдженого? А доки законної можливості вчити журналістів, як треба правильно писати, у Святослава Михайловича немає, доводиться йому застосовувати інші методи, як ото було з Інтернет-виданням “Обком”, куди генерал-лейтенант податкової міліції Піскун навіть якось посилав своїх “шпаків”, після чого в редакції зникли комп’ютери, документи й гроші, а самі журналісти в кайданах опинилися в слідчому управлінні ДПА в м. Києві. Так їм і треба, негідникам, щоби на майбутнє знали, як усяку гидоту про Святослава Михайловича писати. Нехай Бога та Верховну Раду дякують, що вже (чи досі) нема такого закону, щоби їх, сволоту, посадити.
Хоча, треба зазначити, відсутність відповідного закону ніколи не була для Святослава Михайловича перешкодою для того, щоби відправити громадянина за ґрати, якщо того вимагають начальницькі інтереси. Було навіть і таке в його біографії за часи роботи в податковій, коли суд виніс рішення про звільнення заарештованого податковою міліцією Бориса Фельдмана, колишнього віце-президента банку “Слов’янський” з-під варти. Інший б на місці начальника слідчого управління ДПАУ взяв би та й виконав рішення суду. Але не такий Святослав Михайлович, який давно вже позбувся формального підходу до служби — ну як можна виконувати судовий вердикт, якщо він, хоча й є законним та обґрунтованим, але все однаково неправильний? Вірно, Святославе Михайловичу, нема чого отих суддів балувати. А то звикнуть ще до того, що їхні рішення треба виконувати, що тоді робити? Ані посадити, як слід, ані випустити, кого треба.
Святослав Михайлович — людина з мисленням державотворця, який щохвилини дбає про те, як зменшити податковий тягар та скоротити видатки бюджету на утримування органів прокуратури. А видатки ті ростуть, як на дріжджах, особливо після обіцянки генпрокурора створити при ГПУ власну телестудію, де будуть готуватися передачі про самого Святослава Михайловича. От тут і знадобився досвід, набутий іменинником у податковій міліції. Не вистачає прокуратурі бюджетних грошей — значить треба самим заробляти, недарма генпрокурор родом з Бердичева. І заробляють: тільки в одному листопаді 2002 року і тільки в одному місті Суми на вимогу Генеральної прокуратури було заарештовано як “речові докази” та продано за сміховинну суму 41 автомобіль. Щоправда, залишилося відкритим питання, відколи це речові докази стали продаватися. При цьому, як стверджує попередник Святослава Михайловича шевальє Потебенько в розданій народним депутатам довідці про нинішню діяльність Генпрокуратури: “Подібне брутальне порушення законодавства під час незаконної реалізації працівниками податкової служби вилученого товару не єдине й допускалося воно при сприянні не тільки працівників органів прокуратури, але й самого генерального прокурора України С.Піскуна. Як видно з пояснень колишнього прокурора Сумської області Воронова, йому особисто телефонував генеральний прокурор з питання втручання у вилучення не тільки автомобілів, але й інших товарів”. Серед інших товарів, проданих співробітниками правоохоронних органів на вимогу Святослава Михайловича, значаться 54 вагони цукру, 8 вагонів рибних консервів, спирт на суму 600 тисяч грн., неймовірна кількість морських вантажних контейнерів та багато чого іншого. Причому, схема в усіх випадках була одна й та сама: спочатку проти заможного підприємства порушувалася кримінальна справа за несплату податків, товари та продукція вилучалися з формулюванням “речовий доказ”, потім “речові докази” продавалися максимум за 20% собівартості через спеціально створену для цього фірму, офіційно виручені гроші — ті самі 20% — поверталися підприємству, після чого кримінальна справа закривалася за відсутністю складу злочину. Просто й вигідно. Незрозуміло тільки, чим незадоволений пан Потебенько, який, як кажуть, сам кілька місяців тримав у СІЗО київського підприємця тільки за те, що той не хотів віддати дружині Потебенька свій магазин на Хрещатику?
Чи інший приклад: Потебенько стверджує, що Святослав Михайлович дав указівку прокурору Сумської області Воронову організувати доставку в Україну з Росії чотирьох фур з товаром китайського виробництва. У відповідь Воронов подав заяву про звільнення з органів прокуратури. І знову таки — чим колишній генпрокурор незадоволений? Тим, що прокурорські працівники торгують китайським ширвжитком? А чим же їм торгувати, Батьківщиною, чи що? До того ж, не буває худа без добра: на місце Воронова Святослав Михайлович призначив заступника Донецького обласного прокурора Юрія Ударцова — того самого, що організовував свого часу цькування Ігоря Александрова, підписав обвинувальний висновок проти журналіста, звинувативши його в наклепі на підприємця Лещинського, домігся в суді вироку з забороною журналістові на заняття професійною діяльністю, а потім, коли вирок було скасовано, а Ударцов підданий дисциплінарному стягненню, здійснював нагляд за “пошуками” вбивці Александрова. З таким обласним прокурором китайці можуть бути за свого товаровиробника спокійними — цей не підведе.
Святослав Михайлович має тонко розвинуте відчуття прекрасного, до того ж шкільні уроки співу не пройшли безслідно. І хоча Органний зал Філармонії чи Національну Оперу Святослав Михайлович своєю присутністю не балує, генпрокурора можна побачити з гітарою в компанії з Таїсією Повалій чи Ані Лорак. Заздрю дівчатам: я б і сам залюбки послухав в його виконанні пісні про любов (“На Колыме, где тундра и тайга кругом”), твори, присвячені непростій людській долі (“По тундре, по железной дороге”), або про здобутки українського бізнесу (“А наш притончик гонит самогончик”).
Потяг до прекрасного проявляється в генпрокурора не тільки в співі, а й коли виблискує на трибуні Верховної Ради годинником “Вашерон Константин” — справжньою ознакою тонкого смаку його володаря. Щоправда, деякі депутати та журналісти сумніваються, чи варто отак демонструвати власні статки, виходячи на люди з годинником вартістю щонайменше десять тисяч доларів, але Святослав Михайлович, перебуваючи якось в київському бюро радіо “Свобода”, дав гідну відповідь щодо вартості свого рухомого майна: ”Звичайний годинник, який і зараз у мене на руці. Нормальний годинник. Колись мені його подарували, але вартість його разів в 10 менша ніж та, за яку говорили у Верховній Раді. Я можу навіть подарувати його студії, залишити, якщо це потрібно”. Не можна не зазначити своєрідне поняття “норми”, притаманне генпрокуророві нашої держави, який оцінив свій годинник у одну тисячу американських гривень. Автор цих рядків досі шкодує, що не перебував в студії "Свободи", коли Святослав Михайлович той хронометр пропонував залишити на згадку. Бо не відмовився б від такого сувеніра. Цікаво, а хто ж такі подарунки генпрокуророві робить? Напевно, від сторонньої людини Святослав Михайлович коштовного дару не прийняв би, побоюючись обвинувачень у хабарництві. То, мабуть, подарували такі ж скромні держслужбовці, як і він сам. Який-небудь обласний прокурор з зарплатнею в 600 грн. вирішив зробити невеличкий подарунок на спомин про спільну службу, через брак коштів нічого більш достойного запропонувати не зміг, як тільки годинник за штуку баксів. Але дешевий подарунок генпрокурора не образив, бо ж головне — не ціна, головне — увага. А, може, й дійсно сам Святослав Михайлович купив ті “котли” на свої кревні — принаймні, в інтерв’ю газеті “Факти” генпрокурор, призабувши, що він говорив у студії “Свободи”, сказав, що достатньо заробляє для придбання швейцарського годинника.
І ще Святослав Михайлович є дуже цнотливою людиною, яка не може, навіть у інтересах слідства, слухати піддиванні записи збіглого майора держохорони, бо вороги нашого президента намонтували в ті плівочки фальшивих матюків. “Я розумію важливість цих записів, якщо вони бодай частково мають своє пiдтвердження у реальному житті. Але поки що жоден факт з цих записів об'єктивно не підтвердився”, — повідомив нещодавно журналістам Святослав Михайлович. — “На “плівках Мельниченка” практично всі люди, що нібито говорили з президентом, лаються матом. Я спілкуюся з президентом щотижня i знаю політиків, якi спілкуються з ним десятки років... Ніколи ніхто з них не дозволив собі в присутності глави держави сказати нецензурне слово! А тут — i телефоном, i коли поряд, у кабінеті, кілька осіб сидять. Нонсенс! Не треба бути великим психологом, щоб визначити, що Микола Азаров не може вимовити слів, якi йому приписують. Я знаю його шість років i стверджую: у нього в лексиконі немає таких виразів!”
Ну як не вшанувати з днем народження таку людину? А тому редакція “Грані плюс” нагадує читачам, що поздоровлення з нагоди свого дня народження Святослав Михайлович буде приймати 10 березня в приміщенні Генпрокуратури телефонами 291-27-01, 296-89-37.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1047103132.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua