Майдан / Статті  

додано: 13-03-2003
Наталія Преображенська: Чи необхiдно вішатись, якщо в хаті є вiрьовка...?
“Дзеркало тижня” №9 від 8 березня 2003 року

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1047589628.html

Вчора у Печерському районному суді міста Києва відбулося чергове судове засідання по резонансній справі «Громадяни проти Енергоатому», де шестеро студентів-правозахисників вимагають заборонити проект вартістю 7 мільярдів гривень – добудову другого енергоблоку Хмельницької та четвертого енергоблоку Ріненської АЕС. Нарешті все стало зрозуміло: студенти-позивачі дійсно мають рацію щодо незаконності добудови енергоблоків, але, тим не менше, саме Енергоатом виграє цей судовий спір. Мало того, суддя Юлія Іваненко почала поспішати з вирішенням справи. Чому? Щоб винести рішення по справі до 26 квітня. Чи не тому, що рішення на користь незаконного будівництва АЕС, присвячене річниці чорнобильської катастрофи, – це скандал і гарантована увага громадськості. А цього «правосудному» Печерському суду аж ніяк не потрібно.

У зв′язку з наближенням сумного кінця по справі «Громадяни проти Енергоатому» друкуємо авторський повний варіант статті «Чи варто вішатись, якщо в хаті є мотузка…?», надрукований у «Дзеркалі тижня» №9 від 8 березня 2003 року. Стаття написана кандидатом біололгічних наук, експертом Національної Комісії з радіаційного захисту населення України при Верховній Раді України Наталією Преображенською

Скорочена версія надрукована в “Дзеркалі тижня” №9 від 8 березня 2003 року
http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/434/37840/

***********************************************************************
“ЧИ НЕОБХІДНО ВІШАТИСЬ, ЯКЩО В ХАТІ Є ВІРЬОВКА...?”
(авторська версія статті)

Наталія Преображенська, експерт Національної Комісії з радіаційного захисту населення України при Верховній Раді України

Пишу цю статтю в підтримку Громадського комітету національної безпеки України (ГКНБУ), який виступив проти добудови блоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС, про що було надруковано в тижневику “Дзеркало тижня” за 1-7 лютого 2003 року №4 ( http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/429/37475/ ). І зразу ж відповідаю авторові статті “Впевнено простуємо до... нових катастроф?” – НІ, не зчиняє ГКНБУ бурю в склянці води. Знаменно, що молодь України не залишається осторонь від головної проблеми сучасності і майбутнього життя – здорового життя в безпечному чистому навколишньому середовищі, і не тільки в фізичному, але й в моральному плані. Справа “Громадяни проти “Енергоатому” розглядається в Києві в Печерському суді зі значним затягуванням. Я була присутня на судових засіданнях, де мені стало страшно від цинічної поведінки представників закону. Безумовно, перш за все, викликає подив і незадоволення одноосібності представника влади по справі державного значення. Прямо за Людовиком ХІV – “Держава – це Я”. А цинізм поведінки – суддя Олена Умнова під час судового засідання безпідставно піднімала голос на присутніх, грубо розмовляла з позивачами, розвалившись на простягнутій на столі руці. “Гарний” приклад подається молодим юристам, що відстоюють здорове майбутнє нашого суспільства! А друга суддя – Юлія Іваненко взагалі не поважає присутніх, шепочучи ледве-ледве щось нікому незрозуміле. І на прохання присутніх говорити голосніше ніяк не реагує. Невже вони так поводили б себе і в присутності своїх начальників, якщо б ті були присутні на засіданні? Неповага до людей – ось мій висновок від судових засідань в Печерському суді. Судові засідання затягуються навмисно. Уважно простежте, будь ласка, декілька строків. По-перше, позов був наданий до суду 29 березня 2002 року. По-друге, справа вперше слухалася 5 серпня 2002 року. По-третє, 1 серпня 2002 року, тобто тільки через чотири місяці компанія “Енергоатом” звертається до Міністерства екології та природних ресурсів України з проханням провести державну екологічну експертизу щодо добудови енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС, а її немає вже сім місяців. Все чекає суд, поки хтось ризикне надати “позитивний” висновок. Дійсно, прикро за державу.

Юридичний аспект протесту проти добудови атомних блоків цілком ґрунтовно і логічно виписаний в статті, підтверджений як документально, так і громадянською позицією молодих юристів, які перш за все звертають увагу державних органів на недопустимість вирішення питання будівництва атомних об’єктів російським “авось”. “Авось пронесе” – не пронесло, на тисячі років наслідки чорнобильського “експерименту” будуть псувати життя в Україні (період напіврозпаду плутонію 24 тисячі років). Звичайне “мирне” виробництво ядерної енергії рівнозначно розповсюдженню ядерної зброї. Але є й інший, найголовніший аспект протесту проти будівництва атомних монстрів як в Україні (особливо!), так і в усьому світі – збереження життя на планеті Земля.

Ще в 1978 році лікар Хелен Келдикотт в своій книзі “Ядерне безумство”(Dr.Helen Caldicott, Nuclear Madness, New York, Bantam Books,1978) попереджувала людство про небезпеку розповзання атомних електростанцій по всьому світу, про загрозу атомної війни. Майже чверть століття, як написані нею строки, які необхідно приймати людиною розумною як “Отче наш...”: “ Мій досвід навчив мене багато чому: перше и, можливо, саме головне – це те, що ми не можемо більш дозволити собі довіряти своє життя, а також життя та здоров’я майбутніх поколінь політикам, бюрократам, “експертам” і науковим спеціалістам, тому що надто часто їх об’єктивність була скомпрометована. Більшість державних чиновників страшенно не обізнані про медичні аспекти ядерної енергетики та ядерної зброї, і, проте, вони з дня на день приймають з цих питань рішення, від яких залежить життя або смерть. Деяка частка відповідальності за цю безграмотність лежить на моїх колегах: занадто багато з них з неохотою дивляться далі стін дослідницьких лабораторій або клінічних коридорів, і забагато з нас зберігали мовчання по відношенню до медичних аспектів ядерної технології та радіації, яка її супроводить, не дивлячись на те, що ми визнаємо радіацію очевидною причиною рака та спадкових захворювань”. Вже тоді, в 70-х роках минулого століття йшлося про ядерну енергію як про надзвичайно коштовну, небезпечну для життя людини та екологічно брудною. І дійсно, сучасна генетика довела, що немає такої низької дози радіації, яка б зовсім не викликала мутацій.

Небезпека атомних станцій пов’язана з недоліками і в проектуванні самих станцій (як приклад - ЧАЕС), і з неграмотним вибором будівельного майданчика (як приклад – Рівненська АЕС), недоліки в використанні неякісних матеріалів (згадайте статтю Л.Ковалевської в газеті ”ЛітературнаУкраїна”, надрукованої рівно за місяць до глобальної катастрофи 1986 року, невиправданих (цікавість науковців за рахунок держави – 26 квітня 1986 року) експериментів тощо. А головне, я впевнена, це особиста і гонорова зацікавленість атомного лобі в відмиванні коштів, а це безумовно призводить до втрати відповідальності за забезпечення безпеки населення. Хоча, яка може бути відповідальність і чим можна замінити сім’ям їх загиблих близьких або хворих дітей?! Недарма ж ще в 1959 році між МАГАТЕ та ВООЗ була підписана угода про те, що ці дві, начебто високі і відповідальні світові організації, будуть спільно захищати інтереси один одного. А інтерес у МАГАТЕ один – триматися на розвитку атомних монополій. Недарма народний депутат України Борис Олійник на засіданні Верховної Ради України 12 лютого 2002 року акцентував, що сатанинські ідеї працюють на МАГАТЕ, яка завжди намагалась принизити те, що сталося на Україні. А чи небезпечно це для здоров’я людей? Про це буде мовчати ВООЗ. Мовчать атомники України, підспівуючи тільки міжнародним атомним концернам, що не мають в світі замовлень на нові атомні блоки, бо світ зрозумів нерентабельність атомної енергетики. А в Україні ЩОДЕННО в серпні 2002 року направляли на добудову блоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС до 2(!) МИЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ. Небезпечна РАЕС стоїть на карстових пустотах, за багато років простою перетворилась на ржаву консервну банку (і на цьому брухті добудовувати?), поглинає гроші, які мають бути направлені на енергозбереження та врятування здоров’я та життя народу. Але ж не всі гроші попадають на рахунки будівництва блоків, то куди ж вони ідуть? Терміново на вищому рівні необхідно закінчувати довгострокове замилювання очей з добудовою нікому не потрібних небезпечних довгобудів. Не потрібно виправдовуватись тим, що блоки готові вже там на 80 чи 90%. Не потрібно глузувати самі з себе, це дійсно нагадує поганого хазяїна, що не знає куди діти вірьовку в хаті, хоч вішайся! Україна мала на своїй унікальній чорноземній території 25% АЕС в колишньому СРСР, надавала електроенергію всьому СРСР, продавала за кордон. В свій час завдяки членам Української екологічної асоціації “Зелений світ” та кримським екологам не були побудовані заплановані АЕС в Чигирині, Одесі, Криму (в сейсмонебезпечній зоні!). Тепер немає СРСР, не працюють на належну потужність промислові підприємства, куди ж направляється електроенергія, де гроші за неї? Чи мало для України 13 атомних блоків? Навіщо ж прикриватися гучними гаслами про нестачу електроенергії? Потрібно дбати про енергозбереження, зробити правдивий кошторис атомних станцій і пересвідчитись в надзвичайно дорогій ціні 1 кіловату електроенергії. І не забути включити в кошторис майбутнє виведення з експлуатації атомних станцій та захоронення радіоактивних відходів.

Проблема безпечного зберігання і захоронення радіоактивних відходів не вирішена в усьому світі. В США підрахували, що для захоронення 600 тисяч галонів нейтралізованих рідких відходів з високим рівнем радіації та 2 мільйонами кубічних футів твердих відходів з низьким рівнем радіації потрібно 600-700 мільйонів доларів. Як, шановний читач, подобається Вам такі цифри? Чи зможе такі суми сплатити український платник податків? Це тільки техніка, а скільки буде коштувати плата за ризик і втрату здоров’я і життя робітниками, що працюють на захороненні радіоактивних відходів? Варто згадати Селафілд, де у 10% працівників народжуються діти з подальшим захворюванням на лейкемію. Не можна будувати ядерні об’єкти, якщо ми не знаємо і досі, які є (і чи є?) безпечні методи ліквідації або довгострокового їх зберігання. Яке моральне право ми маємо залишати таку спадщину нашим нащадкам?

А яке наше сьогодення? Це 77 районів в 12 забруднених радіонуклідами областях України. За офіційними даними МОЗ України постраждало 3 млн. 427 тис. 814 людей, в тому числі 1 млн.260 тис. дітей. Скрізь пекло Чорнобиля пройшло 350 тисяч ліквідаторів, а ті хто залишився в живих потребують серйозного лікування, яке їм держава забезпечити не має можливості, бо гроші направляють не на врятування людей, а на розтаскування під прикриттям турботи про забезпеченням електроенергією людей. Зараз в Донецьку, в Макіївці в районних судах проходять засідання, де шахтарі інваліди-чорнобильці вимагають сплатити їм належні гроші на оздоровлення, звертаються до апеляційного суду. Що чекати від нових блоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС? Нових шахтарів-інвалідів? З 1991 року населення України зменшилось до 48 мільйонів. Серед померлих в працездатному віці 81% складають чоловіки. Майже 90% дітей України мають по 2-3 хронічних захворювань, це яскраво виявляється під час призову молодих хлопців до збройних сил. У нас 153 тисячі дітей-інвалідів, інвалідність омолоджується. Більше 2500 дітей прооперовані з приводу раку щитовидної залози. За попереднім прогнозом МОЗ України до групи ризику по щитовидній залозі можна буде віднести 1,5 млн дітей. Сформована група ризику по онкогематології в кількості 3 тис.800 дітей. Від постраждалих батьків народилось 500 тис дітей, з них 100 тис з вадами розвитку. У мешканців забруднених радіонуклідами територій частіше всього діагностуються хронічна лімфатична лейкемія та злоякісні лімфоми. Чорнобильська катастрофа збільшила приріст нейроонкологічних захворювань у дітей на 76,9%. Час вже вчитися на своїх гірких і кривавих помилках. Чи тільки раз на рік 26 квітня дозволяється прошепотіти про трагедію українського народу?

Чи не втрачають сну теперішні можновладці від наведених цифр, чи проблема захисту людей від постійного впливу радіонуклідів уже стала не модною?

Чи забезпечує держава дітей 165 сіл Рівненської області, де середнє значення вмісту радіоактивного цезію в молоці перевищує допустимі норми, необхідними продуктами? Чи грошей не вистачає? Послаблення імунної системи, епідеміологічна ситуація по туберкулезу, зростання кількості раку щитовидної залози у дітей, зростання смертності від хвороб системи травлення, 53,7% від загальної смертності становлять хвороби системи кровообігу – така картина Рівненщини. То на що має держава витрачати кошти? На подальше будівництво АЕС чи врятування свого народу, що кинутий в пекло атомних монстрів.

Незвичним явищем було народження в Рівненській області в Володимирецькому районі телят із значним збільшенням щитовидної залози (1993 рік, правда Кабінет Міністрів миттєво відреагував на моє звернення, МОЗ ретельно обстежило дітей). Якщо в нормі її вага дорівнює 15 грамів, то у новонароджених телят вона була 300 і більше грамів. Такі телята нежиттєздатні, вони швидко гинули. В літературі раніше не зустрічався опис такого явища. Етіологія невідома. Страшно, що сьогодні телята, а завтра – діти. Відомо також (Е.І.Семенова,Г.А.Богданов) збільшення кількості мертвонароджених телят, а також самоаборти у корів в Іванівському та Поліському районах Київської області, що співпадало з датами пуску блоків на ЧАЕС (1978, 1979, 1981, 1983 р.р.) і аварії на ЧАЕС в 1982 році. Це дає підставу зробити висновок про те, що радіаційне забруднення відбувається не тільки внаслідок аварій, але і під час режимної роботи АЕС. Відповідні відхилення спостерігались і в Житомирській області. Тому необхідно проведення комплексного еколого-генетичного обстеження стану здоров’я біосфери навколо всіх атомних станцій, бо ситуація в південних та західних областях України також достатньо неблагополучна. Ймовірно, радіаційне навантаження на генофонд населення України не обмежується тільки зоною чорнобильської катастрофи. Зверніть увагу на надто довгі труби на АЕС, цікаво, що там таке розноситься по довкіллю!?

Перебуваючи разом з народними депутатами України від Рівненської області в найвіддаленіших від обласного центру ( друга(!) та третя зона радіоактивного забруднення)- дізналася про такі “цікаві” цифри: при потребі в оздоровленні дітей, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в Дубровицькому районі в кількості 14.700 путівок на рік у санаторій матері та дитини в 2001 році МНС змогло виділити лише 42 путівки, а в 2002 – 27! Згадайте цифру 2 млн гривень щоденно, що наведена вище. В 2002 році можна було оздоровити лише 6,6% від кількості осіб, яким це передбачено чинним законодавством України. На 1.01.2003 року в Рівненській області налічується 139 636 постраждалих дітей. В якому столітті вони одержать путівки?

На Поліссі, де дерново-підзолисті грунти, радіоактивний стронцій легко досягає клітини кісток і червоний кістковий мозок за рахунок внутрішнього опромінення, що особливо небезпечно для дітей і людей молодого віку. У вагітних жінок, що проживають на забрудненій території, радіоактивний стронцій разом з продуктами харчування переходить через плаценту і до майбутньої дитини. Який ще суд потрібен, які докази необхідні для зупинки будівництва блоків? Якими жертвами ще Україна має довести, що необхідно очищати її від радіоактивного забруднення, а не додавати смертоносні радіонукліди на її територію і тим самим до живих, поки що, живих істот?

Немає коштів для постійного медичного обстеження і лікування мешканців Жовтих Вод (родовище уранової руди), де більше 60% хронічно хворі, діти мають відхилення ментального розвитку, з ендокринними патологіями, облисінням. А тепер ще і уранові шахти затопляються, а це загрожує забрудненню питної води.Сьогодні можна стверджувати, що в Україні катастрофічно зростає захворюваність дітей. Вплив радіонуклідів, хімічних забруднювачів, туберкульоз, СНІД, нестача вітамінів, в кінці кінців важкі соціальні умови з нестачею нормального харчування – ось головні причини страждання дітей і їх батьків. А недофінансування охорони здоров’я, коли на одного мешканця в Україні припадає 25 доларів США (за цим показником ми займаємо 111 місце в світі серед 191 країни) пояснює багато наших негараздів.

З досвіду медичних наслідків бомбардування Хіросіми та Нагасакі та дією “мирного” атома ЧАЕС саме лікарі України мають стати на захист життя, виступити проти подальшого розвитку атомної енергетики в нашій країні. Не зайве нагадати, що в 1982 році академіка О.Лук’янову особливо турбувало майбутнє дітей сьогоднішнього дня та прийдешніх поколінь. Вона відмічала, що опромінення вагітних жінок в Японії різко підвищило мертвонароджуваність, ранню дитячу смертність, затримку фізичного та розумового розвитку. Академік підкреслювала, що діти після променевої терапії мають зміни в нервовій, кістковій та ендокринній системах, що навіть малі дози небезпечні для дитини. Особливо звертала увагу і на збільшення на 40% ризику смерті дітей у віці від 0 до 10 років від злоякісних новоутворень, в тому числі крові, якщо жінка під час вагітності і навіть до зачаття мала рентгенологічне обстеження. Після майже 17 років досвіду роботи з опроміненими дітьми України мабуть варто не менш палко виступити жінкам-медикам, особливо педіатрам, перед Урядом з доказами неможливості подальшої втрати генофонду України, з необхідністю направлення коштів на врятування здоров’я та життя постраждалих чорнобильським променем, а не будівництва нових потужних радіоактивних опромінювачів. Чому не чути гасла лікаря “Не зашкодь!” ?

Особливу увагу потребує екологічно небезпечний об’єкт “Укриття”- сьогодні джерело постійного виходу радіонуклідів у довкілля, з його невідомим майбутнім - 4-й блок ЧАЕС, де працюють ентузіасти, не одержуючи заробітну платню. Все-все потрібно зібрати докупи і відповісти на запитання, чи варто будувати нові блоки?

Атомники та деякі політики не можуть або не хочуть зрозуміти, що Україна живе не після, а під час Чорнобильської катастрофи. Це після вибуху атомної бомби закінчується ядерна реакція, а “мирна” ланцюгова реакція продовжується, плутоній буде розпадатися за законами природи. Вже з’явився америцій, що більш токсичний за плутоній, і розчиняється в воді краще. В чорнобильській зоні вже він знайдений в стовбурах дерев. Для світової науки чорнобильський полігон дійсно представляє колосальний інтерес. Але для чого Україні, де знаходяться 13 атомних блоків, будівництво ще нових? Жодний знавець в світі не зможе відповісти на це запитання.

Уся наша планета нашпигована атомними станціями. Атомники роблять все можливе, щоб відсторонити від наукової думки можливість альтернативних методів одержання електроенергії. Нас хочуть привчити виживати в умовах ядерного звалища “мирного” або “воєнного”. На превеликий жаль, ні гіркий досвід дочорнобильських аварій в світі ( Уикленд в Великобританії, Киштимська трагедія в Росії, Тримайл Айленд в США, аварія на Ленінградській АЕС в 1975 році з викидом радіоактивних ізотопів, аварія на ЧАЕС в 1982 році, про що ретельно замовчувалось), ні сама чорнобильська катастрофа, ні постчорнобильські інциденти (навіть в технічно досконалій Японії) не змогли поки що зламати хребет міжнародній атомній мафії.

До Ріо-де-Жанейро уряди виступали за безпеку своїх країн з точки зору військового невтручання. Тепер говорять і про екологічну безпеку. Але, на жаль, тільки говорять. Вірогідно, для багатьох сильних світу цього влада та гроші важливіші за життя (безумовно, не свого). Але ж безпека – це категорія і екологічна, і медична, і моральна. Я всюди повторюю, що відношення до наслідків чорнобильської катастрофи є індикатором людяності. Природа мстить людству за його втручання в свята святих – ядро атома. Людству необхідно відкинути всі амбіції про необхідність розвитку саме атомної енергетики. Ми маємо усвідомлювати, що в Природі існує верховенство її законів про час розпаду того чи іншого радіоактивного елемента. Ми мусимо погодитись з первинністю Природи та вторинністю Людини. Тільки тоді ми звільнімося від атомного панциря, почнемо легше дихати і в екологічному, і в економічному розумінні.

В Конституції Україні в статті 16 говориться: ”Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави”. То хто ж в державі подальшим будівництвом радіаційно небезпечних об’єктів дає добро на порушення Основного Закону?

І якщо світова спільнота хоче вижити, якщо вона розуміє всю необхідність (особливо в сьогоднішній ситуації) відмови від виробництва ядерної зброї, то перш за все, без усяких застережень необхідно відмовитись і від будівництва атомних станцій, на яких виробляється плутоній, і від розробок уранових рудників і терміново зібрати Міжнародну конференцію по вирішенню проблеми, що виникли в усьому світі, по захороненню радіоактивних відходів. А далі розпочати роботу по організації при ООН Комітету не по питанням, а по відповідям по захороненню, утриманню та спостереженню за радіоактивними відходами, що накопичились за минулий час.

Проблема мусить стосуватись одного питання – відповідальності держав за здоров’я та життя сьогоднішнього та майбутнього поколінь, за Життя на Землі.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1047589628.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua