Майдан / Статті  

додано: 17-03-2003
Володимир Бойко: На мовному фронті без змін
Грані-плюс

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1047884551.html

Нещодавні парламентські слухання, на яких депутати та урядовці бідкалися щодо другорядності української мови, не пройшли непоміченими не тільки в Міністерстві фінансів, керівник якого ніяк не збереться вивчити державну мову, а й у СІЗО №17 м. Луганська. Ще б пак, ув’язнений в цьому закладі колишній віце-президент банку “Слов’янський” Борис Фельдман за три роки камерного життя не лише сам опанував українську мову, але й готовий взяти шефство в цьому питання над паном Азаровим. Методика, вперше апробована на Б.Фельдмані, дуже проста, і тепер екс-банкір готовий битися об заклад, що для прищеплення Ніколаю Яновичу основ української граматики вистачить навіть року тюремного ув’язнення. А після трьох років відсидки пан Азаров має лопотати по-українському не гірше від Руслани Писанки.

13 березня 2003 року в Держподатковій адміністрації, Міністерстві фінансів та Генеральній прокуратурі святкували ювілей — три роки з дня арешту Бориса Фельдмана та початку погрому в запорізькому банку “Слов’янський”, який свого часу входив до п’ятірки найбільших кредитних установ України та посідав перше місце за прибутковістю. Зараз зусиллями Ніколая Яновича банк ліквідовано, як Азаров і обіцяв в “записах Мельниченка” Гаранту Конституції, а гроші — попросту розкрадені. У невідомому напряму зникло з банківських сейфів самих тільки цінних паперів на суму понад 300 мільйонів гривень, а ошукані вкладники досі оббивають пороги ДПАУ в надії повернути поцуплені податківцями заощадження. Причому, вкладники чомусь відмовляються вірити запевненням Ніколая Яновича та його підручного Святослава Михайловича, що це злий Фельдман розікрав їхні гроші, тим більше, що основні внески на депозитні рахунки люди робили навесні 2000 року під впливом агітації запорізького відділення Нацбанку вже після арешту керівництва “Слов’янського”.

Попри те, що Ніколай Янович завдяки допомозі (якщо вірити записам збіглого майора) нинішнього голови Верховного суду України пана Маляренка таки домігся засудження в квітні 2002 року Бориса Фельдмана до 9 років ув’язнення по двох епізодах, вкладники все ніяк не вгамуються, бо інкриміновані у вироку екс-банкіру діяння, по-перше, не є злочином взагалі, а по-друге, не мають жодного відношення до долі банківських активів, якими були забезпечені зобов’язання “Слов’янського” перед вкладниками. Точніше, Б.Фельдмана засуджено за те, що заснована ним якась фірма “Ібріс” не сплатила податок з одержаних у кредит коштів, а також за те, що банк “Слов'янський” розрахувався з одним із своїх кредиторів шляхом звичайнісінької банківської операції факторингу, тобто заплатив не безпосередньо кредиторові, а направив кошти на погашення його боргів перед третіми особами. Ясна річ, що якщо подібний вирок потрапить на очі судів у Страсбурзі (а це трапиться неминуче), скандалу не уникнути. Не кажучи вже про те, що залишається відкритим питання, куди ж поділися активи чи не найбагатшого банку України, і чому податківці, які невідомо за що заарештували в липні 2000 року банківські кошти, досі не розрахувалися з вкладниками.

І ось 12 березня 2003 року, в переддень сумнівного “ювілею”, все в тому ж Артемівському райсуді м. Луганська, де слухалося попереднє обвинувачення щодо посадових осіб банку “Слов’янський”, відкрилася “друга черга” слухання в “справі Фельдмана”. В чому саме звинувачують екс-банкіра та його колишніх колег — наразі невідомо, оскільки обвинувальний висновок по цій справі їм ніхто не вручав. Кажуть, що Б.Фельдманові буде інкримінуватися розкрадання банківських грошей — з тим, щоби заспокоїти вкладників пошуками винуватця їхніх бід. Причому, розкрадав Б.Фельдман гроші, за фабулою обвинувачення, не у власну кишеню, а на користь третіх осіб, якими виявилися самі вкладники банку. Розкрадання ж полягало в тому, що вкладникам банк нараховував і сплачував проценти по вкладах. З точки зору обвинувачення, якби банк взагалі не сплачував відсотки по депозитах, або сплачував їх у меншому розмірі, це б привело до економії банківських коштів.

Отже, слухання обіцяє бути веселим, до того ж Б.Фельдману в суді таки вдалося домогтися того, чого ніяк не може домогтися Голова Верховної Ради в парламенті — бодай якоїсь поваги до державної мови та державної символіки. По-перше, нарешті в Артемівському райсуді з’явився державний прапор, наявності якого Фельдман домагався ще рік тому. А по-друге, підсудному вдалося вибороти в суді собі та своєму захисникові офіційного права говорити українською під час відправлення судочинства. Справа в тім, що Борис Фельдман, порівнявши якось примірники з офіційним текстом Кримінально-процесуального кодексу та його російськомовним перекладом, жахнувся кількості помилок, які повністю спотворюють зміст окремих статей, та вирішив вивчити в тюрмі українську мову, якою раніше не володів, бо сподівався, що в цьому випадку судочинство буде проводитися також українською із застосуванням україномовних кодексів. Мову Б.Фельдман вивчив, і автор цих рядків може засвідчити, що володіє нею він цілком пристойно, на відміну від Ніколая Яновича. Але щодо практичного застосування свої мовних навичок, то колишньому віце-президентові банку “Слов’янський” довелося повоювати. Доки рахунок 3:0 на користь Азарова: і суд першої інстанції, яким Б.Фельдман був засуджений минулого року по двох епізодах обвинувачення, і апеляційний суд Луганської області, який той вирок залишив у силі, і нинішній районний суд, де розглядатимуться нові епізоди, ні про яку таку державну мову й чути не хоче, а не те, що нею користуватися. Мотивується це тим, що, мовляв, у Луганську більшість мешканців розмовляє російською. Щоправда, Б.Фельдману немає ніякої справи до більшості населення Луганщини, його цікавить законність вироку, який проголошується від імені України, до того ж банкір має залізний аргумент — його справа потрапила в суд м.Луганська абсолютно незаконно, оскільки кримінальні справи слухаються або за місцем скоєння злочину (у даному випадку —у м. Запоріжжі), або за місцем проведення досудового слідства (тобто — у м.Києві), або за місцем проживання більшості свідків (знову таки — у м.Запоріжжі). У який спосіб справа була передана на розгляд саме в Луганськ, “Грані плюс” вже писали, цитуючи “плівочки”, на яких персонаж з голосом, ну дуже схожим на голос Ніколая Яновича, доповідав Арбітру Нації про те, що він про все домовився з заступником Голови ВСУ Маляренком, який колись працював у Луганську, і що справу розглянуть саме в цьому обласному центрі з потрібним Ніколаю Яновичу вироком. І тому зараз Б.Фельдман має цілком слушну претензію і до податківців, і до жерців Феміди — як на фальсифікацію, так розуму вистачило, а як на те, щоби вивчити державну мову — так зась. Та все ж таки дечого вдалося екс-банкіру домогтися — суд, відмовившися вести засідання українською, погодився запросити перекладача. Ні, зовсім не для того, щоби перекладати з російської мови, якою виступає обвинувачення та веде засідання головуючий Збітнев, на українську для Бориса Фельдмана та його захисника Віктора Агєєва, а навпаки — для того, щоби перекладати виступи підсудного з незрозумілої української на нормальну російську.

Пошуки перекладача тривали недовго — була знайдена молоденька методистка в найближчому технікумі, яка жодного разу в житті перекладати усне мовлення не пробувала, і до того ж, не обізнана в юридичній термінології — як українській, так і російській. Тому не дивно, що початок судового засідання неодноразово переривався реготом у залі, підсудний Фельдман від сміху просто плакав, а автор цих рядків, спостерігаючи за перебігом процесу, був змушений запропонувати судді свої послуги перекладача. Суддя відмовився, а даремно — неправильний переклад може в майбутньому стати підставою для автоматичного скасування вироку.

Як повідомив нашій газеті адвокат В.Агєєв, надалі він домагатиметься, щоби переклад здійснювався не тільки з української на російську для безграмотної прокуратури, а й навпаки — з мови національної меншини на державну. Оскільки на представників обвинувачення ще очікує виголошення багатотомного обвинувачення, яке безглузде не тільки за змістом, а й навіть за побудовою речень, то під час перекладу і захисник, і підсудний сподіваються пережити немало веселих хвилин. Чого й бажають читачам газети “Грані плюс”.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1047884551.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua