Майдан / Статті  

додано: 03-04-2003
Іван ПЛЮЩ: Якби сьогодні Леонід Данилович добровільно пішов
Україна молода

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1049356921.html


Іван ПЛЮЩ: Якби сьогодні Леонід Данилович добровільно пішов на дострокові вибори, я простив би йому все

Підготувала Леся ШОВКУН.
"Україна молода" 2003.04.02



Є політики-"одноденки", є "пасіонарії", які спливають на шумовинні
суспільного життя час від часу, а є такі, чиї думки й позиції актуальні
впродовж усієї їхньої публічної кар'єри. Іван Плющ - з останніх. Зараз він
без жодних застережень розповідає журналістам про те, як, працюючи в
Київському облвиконкомі та обкомі КПУ, отримував лише зарплатні 850 рублів,
як ішов у народ на початку перебудови, переходив на рейки незалежності й
націонал-демократії - Плющеві ні краплі не соромно, бо він еволюціонував
разом із країною. Іванові Степановичу 61 рік - не так і багато як для
політика, а він, крім іншого, з кандидатством у президенти й чотириразовим
депутатством включно, вже встиг двічі побути спікером Верховної Ради. Саме
при ньому (головуючому, але ще не Голові) "лівий" парламент приймав
Декларацію про державний суверенітет України, а "правий", із першою
"демократичною" більшістю, відставляв улюбленого Плющевого Прем'єр-міністра
Ющенка. Прикметно, що великий апаратний досвід, замішаний на всіх можливих
кулуарах, сотнях партзборів, томах Марксів-Гегелів, нині веде Івана
Степановича не в тихе болото пропрезидентських сил, а в табір опозиції, де у
Плюща - власна думка, часто навіть різкіша й влучніша за думку визнаних
радикалів. Плющ не боїться бути проти, й пояснює, чому. Власне, це й було
основною темою зустрічі з народним депутатом України в редакції "УМ".
"Я переконаний, що "президентські ініціативи" щодо політичної реформи
розробляли у Конституційному Суді"
- Іване Степановичу, однією з найпопулярніших тем останнього часу є
"ініціативи Президента", тобто пропозиції Леоніда Кучми щодо політичної
реформи та внесення змін до Конституції. "УМ" уже розповідала, що на
президентській сторінці в Інтернеті розміщені повідомлення про збори трудових
колективів, які нібито активно обговорюють це питання і шлють гарантові
телеграми зі словами підтримки...
- Я вам одразу хочу сказати, що ви дещо перебільшуєте й ускладнюєте
цей процес: нібито потрібні всілякі збори колективів, трудових чи там якихось
інших... Я вчора був на своєму виборчому окрузі й дізнався, що, виявляється,
зовсім не обов'язково проводити збори! Уже є протоколи, їх приносять у якусь
там організацію і кажуть: підпишіть, що ви тут вирішили. Люди пояснюють, що
нічого ж не вирішували ще, бо це ж не так просто - зібрати колектив, усе
обговорити... А їм у відповідь: а навіщо збирати, коли протоколи вже готові?
Вам же, мовляв, мороки менше буде. От вам і "збори".
- А вам не здається, що вся ця балаканина навколо реформи - це просто
спроба замилити народу очі, аби відволікти від "найгарячішого", втягти на
півроку-рік в обговорення "ініціатив", щоб за цей час призабулися всі
"касетні скандали", "Кольчуги" й таке інше? І таким чином продовжити термін
перебування Кучми на посаді ще на якийсь час.
- Я цю думку здебільшого поділяю, але мені дуже хотілося б, щоб ми в
обговоренні такого надзвичайно важливого процесу все-таки не економили час на
обгрунтування припущень. Адже сам по собі процес настільки важливий, що,
може, і треба було б провести якусь всенародну раду і справді це все
обговорити. От самі погляньте на цей процес. Я тут користуюся визначенням
Гегеля, бо так, як він обгрунтував діалектику розвитку суспільства, це не
вдалося зробити більше нікому. І всі його закони живуть і досі. Так от, він
запропонував дві категорії - форми і змісту. А далі вже інші філософи
розвинули цю думку так: якщо форма відповідає змісту, а зміст відповідає
формі, то значить, є гармонія, прогрес і так далі. А в кінці, відповідно, і
краще життя, і демократичніше, цивілізованіше суспільство. А якщо форма не
відповідає змісту, то виникає тертя, конфронтація. Конфлікт... От і погляньте
самі, який тут зміст і яка форма.
Я про це ще майже нікому не казав, але ще в минулій Верховній Раді до
мене звернулися представники фракції комуністів, у тому числі й Петро
Симоненко, і спитали, як я ставлюся до того, щоб переговорити з Президентом
щодо політичного реформування системи влади в Україні. Я дійсно попросив
Леоніда Даниловича про зустріч. Президент, спасибі йому, вже тоді з порога ці
пропозиції не відкидав і сказав: "Готуйте пропозиції". Так і сталося. Я знаю,
що потім Петро Миколайович був із цими пропозиціями у Президента. А згодом
чи, може, паралельно, над пропозиціями з напрацювання проекту закону про
внесення змін і доповнень до Конституції, що віддзеркалювала суть політичного
реформування, працював Олександр Мороз разом із групою депутатів. І вони у
передбаченому законом порядку підготували ці пропозиції, які згодом
розглянула Верховна Рада й направила їх до Конституційного Суду. Той чомусь
надто довго не знаходив часу для їх розгляду. А коли, зрештою, вони
повернулися до парламенту, там було створено спеціальну комісію з опрацювання
цього законопроекту.
Але минулого року, на урочистому засіданні з нагоди Дня незалежності,
Президент як гарант Конституції і політичної системи, що передбачена Основним
законом, виступив і сказав, ніби ця система себе вичерпала й потрібна
політична реформа в бік парламентсько-президентської форми правління. Мені
особисто хотілося б знати, що саме Президент має на увазі під терміном
"політична реформа". І я чекав від нього як суб'єкта законодавчої ініціативи
(усього їх, як відомо, чотири - народний депутат України, Президент, Кабінет
Міністрів і Національний банк), що одразу ж після 24 серпня численний апарат
президентської Адміністрації разом з усіма міністерствами, відомствами й
науковими інститутами України підготують цей законопроект і внесуть його до
Верховної Ради, де я як народний депутат і громадянин України зможу з ним
ознайомитися й зрозуміти суть того, що має на увазі гарант під політичною
реформою.
І ми всі чекали. Березень надворі - нема... Глава держави створив
комісію з політичного реформування, яка жодного разу (!) не засідала. Чому? Я
не знаю. Але думаю, що через відсутність проекту. Вони могли хіба що над
проектом Мороза працювати, бо внесений був тільки він.
І от 5 березня я чую звернення гаранта до народу, в якому він каже,
що завтра передає до Верховної Ради цей законопроект. Ну, думаю, нарешті!
Нарешті я зможу його почитати й побачити, що ж пропонує Президент. Та
наступного дня Голова Верховної Ради повідомляє, що ніякого проекту ще не
бачив і сподівається до вечора побачити. Я не вірю в це. Не вірю, що
Володимир Литвин не знав суті цього проекту. Бо ще за місяць до того мені
один депутат уже розповідав, які саме пропозиції готуються і навіть будуть
винесені на якийсь незрозумілий референдум. Тож навряд чи з їх змістом не був
ознайомлений спікер. І ось 6 березня ми отримуємо ці пропозиції. Які
зареєстровані як проект ЗАКОНУ. Так їх розцінює і представник "правлячої
партії", голова фракції СДПУ (о) в парламенті Леонід Кравчук. Хоча наступного
ж дня представник Президента у ВР, досвідчений юрист Олександр Задорожній в
одному з інтерв'ю пояснює, що це не можна розглядати як законопроект, це
тільки "пропозиції для обговорення". Тобто що виходить? Що Верховна Рада й
оті згадані "збори трудових колективів" - одне й те саме. Не можу збагнути,
чому нам і досі не дали протокол, аби підписати.
- У цьому контексті є певні думки щодо ролі Конституційного Суду в
пропонованій реформі...
- Це я казав по формі. А далі - про зміст. От ви як представники ЗМІ
чули, щоб за останні роки хтось у парламенті пропонував реформувати
Конституційний Суд чи вносив якісь пропозиції щодо того, як саме це зробити?
Особисто мені доводилося чути й невдоволення роботою КС, і її схвалення, але
я тільки у президентському законопроекті побачив чіткий виклад реформи
Конституційного Суду. Наприклад, перше положення: замість вікового цензу в 65
років для суддів КС вводиться новий - 75 років. Такого немає більше ніде!
Далі: у Законі "Про Конституційний Суд" вказаний граничний термін перебування
"конституційного" судді на посаді - 9 років. Це положення взагалі знімається
- виходить, що суддею КС можна бути пожиттєво. Те саме стосується й голови,
якого раніше обирали раз на 3 роки. І ще одне: якщо раніше цей суд
пропорційно формували три гілки влади: Президент, Верховна Рада і влада
судова, то тепер останню чомусь пропонують прибрати взагалі. А щодо
парламенту, то правом призначати суддів КС пропонується наділити Верхню
палату. Що таке Верхня палата, розуміють уже, здається, всі. Знаєте, в чому я
твердо переконаний: ці пропозиції (які подав Президент) розробляли саме у
Конституційному Суді!
А якщо все це буде втілено в життя, то вибори Президента врешті-решт
відбудуться аж у грудні 2007 року, у грудні того року, до якого продовжать
повноваження цього парламенту. А при бажанні ці вибори можна буде відтягувати
й відтягувати, і тоді нам не треба буде ніякого туркменського чи казахського
досвіду - у нас буде свій власний, з надійним Конституційним Судом. Оце вам і
вся суть президентських пропозицій, які сьогодні в невідомій формі (бо так і
не ясно, законопроект воно чи пропозиції) подані до Верховної Ради.
"На останній зустрічі з Президентом пообіцяв відібрати в нього право
призначення обласних голів"
- Іване Степановичу, а у вас не виникає бажання знову скористатися
своїм авторитетом і зустрітися з Президентом, аби особисто запитати в нього
про те, що "не ясно"?
- Не виникає. Бо, коли ми на вимогу залу обговорювали на вечірньому
засіданні ці "ініціативи", я виступив з трибуни ВР і сказав: я знаю
Президента далеко не найгірше, і впевнений - наш Леонід Данилович іще жодної
реформи не зробив, не зробить і цієї. І закликаю депутатів не забувати, що за
Конституцією виняткове право вносити зміни в Основний закон має Верховна
Рада. Тож нам треба всього-на-всього прийняти в установленому законодавством
порядку потрібні зміни, і Президент буде зобов'язаний з ними погодитись.
- А коли ви, до речі, востаннє зустрічалися з Леонідом Кучмою?
- У квітні минулого року, після засідання Ради національної безпеки,
коли ще в парламенті Головою був. Скоро вже річниця, можна відзначати
(сміється). Я ніколи не ставив питання в такій формі, що я, мовляв, Голова
Верховної Ради, тому Президент зобов'язаний мене прийняти. Але скористався
тоді можливістю зайти до Леоніда Даниловича за його запрошенням, і запитав:
ну навіщо ви знімаєте Миколу Бутка (колишній голова Чернігівської
облдержадміністрації. - Ред.)? Він же гарно працює, стільки за два роки встиг
зробити... На що гарант мені відповів: "Та ти що? Хіба ж це я? Це уряд
знімає!" А я кажу: "Леоніде Даниловичу, я ж вам у вічі дивлюся, і ви мені оце
таке кажете? Я так не можу далі працювати! І я вам обіцяю, що ми обов'язково
заберемо у вас право призначати й обласних, і районних голів, і зробимо ці
посади виборними".
"Якщо є проблема у формальній фракційній приналежності, то вважайте, що я в
"Нашій Україні"
- Іване Степановичу, а скільки депутатів у Верховній Раді поділяють
вашу принципову позицію щодо президентських ініціатив?
- Цього я вам відповісти не можу, бо в парламенті ще не було
офіційного обговорення пропозицій. Знаю тільки щодо фракції соціалістів, бо
Олександр Мороз показував мені відповідні документи. І їхня позиція з моєю
якраз і збігається. Але не виключено, що до нас приєднаються й інші. Ви ж
знаєте, що я особисто перебуваю у складі депутатської групи "Демократичні
ініціативи", але після того, як фракція увійшла до більшості, я призупинив
роботу в ній. І тепер просто рахуюся в її лавах, як депутат з окремою думкою.
- Але чому тоді ви не вийдете з "Демініціатив" і не станете
позафракційним?
- І що б це було? І Володимир Литвин, і Плющ - в одній -
"позафракційній" групі? Я хотів було створити окрему фракцію, та й однодумці
ніби були, але поки що не склалося. Тому мені зараз легше зі Степаном
Гавришем.
- Якщо ви кажете, що у вас однакова позиція із фракцією Соцпартії, то
чому ви не з ними?
- Бо я не тільки поділяю, а й публічно засвідчую свою прихильність до
блоку "Наша Україна".
- Тоді чому ж ви й досі не там?!
- Я розумію вашу реакцію. Я і Ющенкові, й іншим неодноразово казав:
якщо в цьому проблема, то вважайте, що я в "Нашій Україні". Хоч завтра можу
написати заяву про вступ до фракції. Але що, на вашу думку, краще: якщо Плющ
буде 103-м у "Нашій україні", чи проводитиме вашу лінію серед більшості,
намагаючись схилити до неї інших депутатів? Я ж ні від кого свою позицію не
приховую, і в "Демініціативах" вона всім добре відома. Скажімо, коли
обговорювали питання відправки українського батальйону в Кувейт, я наполіг,
щоб мені дали слово від фракції. І Степан Богданович як демократичний і
толерантний керівник не міг заперечити. Я тоді привселюдно висловив позицію
фракції й пояснив, чим вона аргументована. А коли повернувся в зал, отримав
зауваження, що говорю не від фракції, а від себе. На що я відповів: будете
робити зауваження, то я ще конкретніше скажу! "Ну ладно, ладно", - каже. Ось
так.
"Лідер завжди повинен знати, яку позицію зайняти"
- А як ви поясните результати голосування щодо відправки батальйону в
Ірак? Ви були в більшості одним з небагатьох, хто виступив проти. Тоді як
навіть частина "Нашої України" проголосувала "за".
- Я вважаю, що це занадто поспішний крок. Я не знаю, чому "НУ" так
проголосувала.. До речі, те, що Віктор Ющенко підтримав ратифікацію самої
угоди з Кувейтом, і не голосував конкретно за відправку батальйону, свідчить,
що в нього не було конкретної позиції з цього питання - хай хоч ображається,
хоч ні. Він сьогодні лідер, іншого нам шукати не треба, але лідер завжди
повинен знати, яку позицію зайняти в даний момент. А щодо моєї позиції, то я
постійно кажу: якщо в Іраку й справді знайдуть зброю масового знищення, то я
буду серед, тих хто виправдає агресію США. А якщо нічого так і не знайдуть -
буду серед тих, хто вимагатиме публічного вибачення й фінансової компенсації
за ті збитки, яких вони завдали.
А тепер про батальйон. Ви тільки вдумайтесь: він направлений на
прохання Кувейту, якщо раптом проти нього буде застосована хімічна чи там
ядерна зброя. Ще невідомо, чи вона є, а батальйони вже напоготові! Я так з
трибуни Верховної Ради й сказав: ну чого ви вискакуєте зі штанів?! Ще навіть
Кувейт там не розібрався, що до чого, а Рада національної безпеки вже
зібралася і прийняла рішення направити туди батальйон. Ну що це таке? А тепер
уже Буш зараховує Україну до антиіракської коаліції. Звичайно! Якщо вже ми
відправили туди батальйон, то повинні враховувати, що він повинен підкорятися
якомусь-там їхньому центральному командуванню. А це ж війна! І як можна при
цьому розповідати про те, що ми, мовляв, за мир і проти війни, але от,
послали... Та якщо вже послали, то щоб воювати...
"Якщо ми вноситимемо зміни до Конституції за нинішньої влади, то зробимо таку
реформу, за якої ця влада буде вічною"
- Іване Степановичу, от ви нагадуєте про те, що вносити зміни до
Конституції має право тільки парламент. Але ж Президент пропонує обійти цю
"перешкоду" шляхом проведення референдуму...
- Можна, я вам спрогнозую? Як людина, у "підкилимних" інтригах
недосвідчена, але зате вміє читати "між рядків". Там, у цьому законопроекті,
не написано, як саме формується Верхня палата парламенту. А Нижня - за
пропорційною системою. Але якою пропорційною? Вочевидь, тією, що пропонує
проект закону авторства Гавриша-Йоффе? (Згідно з цим законопроектом,
парламентаріїв обирають кожного особисто, але кількість поданих за них
голосів йде у "загальний залік" політичної сили, і на основі загального
відсотка формується представництво даної сили в парламенті. - Ред.) Цей
проект тільки так і треба читати - між рядками! Ви ж чули, як 5 березня у
телевізійному зверненні до народу Леонід Данилович, тяжко зітхаючи, сказав,
що опозиція саботує внесення змін до Конституції, не розглядає їх,
відмовляється працювати... Та яке? Вчора внесли у парламент, ніхто ще того
законопроекту в очі не бачив, а я вже його саботую?! Далі ми чуємо: Кучма вже
й не сподівається на те, що Верховна Рада внесе до Конституції такі зміни.
Тому, очевидно, нам і дали термін до 15 травня, щоб його розглянути. Потім,
звісно, 300 голосів, необхідних для "редагування" Основного закону, проект не
набере. І Президент знову скрушно звернеться до народу: "Люди добрі, я от з
вами порадився, вніс. А вони не прийняли... Що ж мені залишається? Тільки
винести ці пропозиції на референдум і надати їм силу закону"...
- Ви так розповідаєте, що складається враження, ніби цей процес
невідворотний. Невже неможливо уникнути розвитку подій за сценарієм,
передбаченим Банковою?
- Та чого ж, можливо. Але я глибоко свідомий того, що якщо ми
вноситимемо зміни до Конституції за нинішньої влади, то зробимо таку реформу,
за якої ця влада буде вічною. Тому я прихильник того, що при цій владі ніяких
змін до Конституції вносити не треба, а треба розібратися з владою: чи ми
терпітимемо її довічно, чи до того терміну, який передбачений Конституцією. А
може, й раніше.
"Усілякі моменти про "фашистів" я з відомої "заяви трьох" викреслив. А
нинішій Голова ВР їх поновив"
- Іване Степановичу, отже, ви тепер однозначно відносите себе до
опозиції? Принаймні після того, як 9 березня ви йшли на чолі колони й
пліч-о-пліч з опозиційними лідерами стояли на постаменті пам'ятника Тарасові
Шевченку, склалося саме таке враження. Як ви прокоментуєте своє місце в
опозиції? Адже, з одного боку, ви, за вашими словами, проводите опозиційну
лінію у більшості, з іншого - критикуєте "Нашу Україну" за те, що вона
"бовтається" між більшістю та опозицією... Кажуть, що ви ще з часів Вадима
Гетьмана "вели" Віктора Ющенка до прем'єрства, то, може, тепер і "Нашу
Україну" в опозицію приведете?
- Я для себе відкрив Ющенка ще 10 років тому як висококваліфікованого
фінансиста й економіста і як зовсім не активного політика. Але претензій з
цього приводу я йому висувати не міг, оскільки тоді він очолював Національний
банк. А це в системі державної влади така специфічна структура, що бажано,
аби там чоловік був поза політикою. Та склалося так, що Віктор Ющенко очолив
уряд - єдиний уряд, якому є за що дякувати. Єдиний уряд, який був справді
українським, що, в моєму розумінні, означає патріотичним.
Давайте проведемо паралель між березнями 2000-го, 2001-го, 2002-го і
2003-го років. У 2000-му ми всього за три місяці досягли злагоди між трьома
гілками влади. У листопаді 1999-го був повторно обраний Президентом Леонід
Кучма, у грудні Прем'єром став Віктор Ющенко, а на початку наступного року
Плющ став Головою Верховної Ради. Наступні кілька місяців засвідчили: ми
працюємо злагоджено, як одне ціле. Я вам засвідчую: у березні-2000 ніяких
розходжень між Кучмою, Ющенком та Плющем не було.
Тепер березень 2001 року. Навіть з лютого почну. Уже тоді мені як
Голові ВР було відомо, що в парламенті сформовано політичну силу, яка ставить
за мету висловити недовіру уряду Ющенка. І я постійно просив Президента як у
розмовах сам-на-сам, так і коли ми зустрічалися втрьох, щоб він не пішов на
повідку в цієї сили і не зробив цієї помилки. Я його попереджав, що якщо він
це зробить, то я стану на бік Ющенка і з новою більшістю у Верховній Раді
працювати не буду. Леонід Данилович жодного разу не сказав, що він не цього
сприймає. Тому, ви пам'ятаєте, у лютому 2001-го була так звана "заява трьох"?
Так от, я її свідомо підписував. Окрім того, що деякі місця відредагував, і
про це знають і Віктор Ющенко, і Леонід Кучма. Усілякі моменти про "фашистів"
я викреслив. А от автор заяви, який тепер один з найбільших демократів, цього
так і не викинув. Ви ж знаєте, що автором був Володимир Литвин...
Так от, я тоді думав, що ще можна зберегти стабільність. Я не лише не
підтримував, а й критикував ті березневі "походи" до пам'ятника Шевченку,
критикував гасло "Україна без Кучми", тому що це було нереально і неможливо.
І керувався не тільки тим, що так можна утримати уряд Ющенка. Я пам'ятав, що
через рік будуть вибори. І народ має сам довірити владу тим, кого обере. А
який сенс весною когось скидати, коли на перевибори все одно пішло б не
менше, ніж півроку, а там уже й без того на носі планові вибори. Я тоді
казав, і зараз кажу: ми діяли правильно. Проте у квітні відбулося те, що
відбулося: Кабінет Ющенка відправили у відставку. А в травні був затверджений
уряд Анатолія Кінаха. І я все робив, щоб у парламенту була з ним злагода, аби
спокійно дожити до березневих виборів 2002 року.
"І я закликав "Нашу Україну": йдіть в опозицію, не бійтеся!"
І ось у березні, завдяки нашому свідомому виборцю, вперше в новітній
історії України національно-патріотична сила набрала 24 з гаком відсотки. За
всіма європейськими правилами і стандартами "Наша Україна" як переможець
виборчої кампанії мала винятково право на формування парламентської коаліції.
Але, не чекаючи оголошення результатів голосування, під патронатом гаранта
Конституції в "Українському домі" була скликана нова "більшість", тобто так
звана "Єда". І це був перший дзвіночок. А коли у травні 226 голосами "за"
обрали Володимира Литвина Головою парламенту, стало очевидно: ця сила свідомо
виштовхнула патріотичну силу Віктора Ющенка в опозицію. Я тоді так і сказав
Віктору Ющенку і всім іншим: або ви в опозиції, або разом з владою. Іншого
вам не дано. І закликав їх: ідіть в опозицію, не бійтеся! На жаль, мої слова
не були почуті. Був обраний варіант тих, хто пропонував на якихось-там умовах
співпрацювати і з тими, і з іншими. Я не ображаюся. Але минув уже рік. І що,
напрацювали? Тому я не соромлюся повторити: поки вони будуть так "бовтатися",
то хтозна, чим усе це завершиться...
- А як ви ставитеся до твердження, що таким чином Віктор Ющенко
нібито зберігає рейтинг і в опозиційного, і у провладно налаштованого
електорату?
- Якщо Ющенко думає, що є така ніша, і можна в ній сидіти, то я вас
можу запевнити: так він у ній і сидітиме до кінця свого життя.
- А до таких ваших думок у "Нашій Україні" прислухаються?
- Я ніколи не намагався вести там якусь лінію, окрему від Ющенка. Я
його завжди публічно критикую, сподіваючись на те, що він з кожним кроком
мудрішає й міцнішає. І я постійно кажу: Віктор Ющенко - самостійний політик.
Не думайте, що він не має позиції. Він її має! А чому про неї не заявляє і не
хоче її демонструвати - це вже в нього і запитайте...
- Іване Степановичу, ви на початку розмови назвали СДПУ(о) "правлячою
партією". Ваш округ на Чернігівщині, а там нещодавно поміняли "губернатора"
на представника саме цієї політичної сили...
- Я вам так скажу: ми повернулися у 80-ті роки. Ситуація: на вулиці
2003-й рік. П'ю я водичку в Шаянах на Закарпатті і чую по радіо привітання.
Від "першого секретаря обкому СДПУ(о)" і, через кому, "голови обласної
держадміністрації". Сьогодні на місцях одна лінія: якщо ви підтримуєте
соціал-демократів (об'єднаних), то можете бути ким завгодно - від голови
району до "губернатора". А якщо ваші симпатії на боці "Нашої України" чи, не
дай Бог, Юлі або Мороза - вам скажуть: ви що, хворий? Чи вам бізнес уже
набрид, чи посада не потрібна?
А взагалі, я вам хочу сказати, що ваша газета замовчує одну дуже
актуальну тему. Минув рік після виборів. Ми знаємо, що політична сила, яка
отримала найбільшу довіру народу, була просто згвалтована. Але ми забули, що
та політична сила, що сьогодні при владі, - це я маю на увазі не СДПУ(о), а
"Єду", - декларувала себе перед виборами як таку, що за умови проходження в
парламент створить партію, і її очолять сам Леонід Данилович. Останній не
заперечував, хоча й ствердно не відповідав. Ну як же їм тепер не соромно?!
Адже на першому ж місяці після виборів "Єда" вже розпалася на сім фракцій.
Уявіть собі, якби таким шляхом пішли комуністи або "Наша Україна". Та у
Верховній Раді вже кожний другий депутат мав би особисту фракцію! Тепер це не
"За Єдину Україну!", а взагалі галузеві партії. Стид, їй-Богу.
"Коли Плющ був спікером, ми депутатам не могли регулярно виплачувати
зарплату. Зараз - навпаки"
- Іване Степановичу, таке ось "прикладне" питання. Як ви
прокоментуєте ситуацію, коли наші рекламні менеджери телефонують у
сільськогосподарські фірми й пропонують розмістити рекламу в нашій газеті, а
їм відповідають, що надійшла вказівка, підписана Прем'єр-міністром
Януковичем, ніби на всі підприємства, чия реклама є в опозиційних виданнях,
будуть надсилати перевірки?
- Я вам так скажу: я такого циркуляра не бачив і не чув, щоб Віктор
Федорович таке говорив. Але якщо це відповідає дійсності, то Янукович повинен
зрозуміти: з цього "початку" починається його кінець. Як політичного діяча,
звісно.
- Ще стосовно Януковича: що ви скажете про новк програму уряду?
Незабаром парламент має її розглянути, і, як на вашу думку, буде вона
схвалена чи ні?
- Я у своєму житті наслухався, начитався і наприймав стільки програм,
що коли їх перерахувати, не вистачить пальців на руках і ногах. Тільки за
новітню історію України їх он скільки було... І, що найцікавіше, жодна з них
так і не була виконана! Навіть звіту про виконання своєї програми не
представив жоден склад Кабінету Міністрів. Найбільшими оваціями, до речі,
зустрічали програмну доповідь Прем'єр-міністра Лазаренка. Самі знаєте, чим
закінчилося... А він же казав, що буде першим главою уряду, який не тільки
представить, а й доповість про виконання програми.
Головним завданням цих програм є забезпечення Прем'єрові
недоторканність на наступний рік, а зовсім не їх зміст. А щодо нинішньої
ситуації, то у нас же все одно два уряди - один на Банковій, а інший у
будівлі Кабміну. Я думаю так: якщо програма Кабінету Януковича буде схвалена
в президентській Адміністрації, то її проголосують. Якщо ні - то ні. До речі,
вже давно пора було б її розглянути, бо з дня призначення прем'єра минуло 5
місяців, а програма тільки надійшла до парламенту. Оскільки в нас уряди
міняються разом з листям на деревах, то, може, й справді появи листя чекають?
До речі, зараз між Верховною Радою і Кабміном така співпраця, що
навіть уявити складно: вже й міністерство спеціальне з урядово-парламентських
зв'язків з'явилося, куди там! Так уже той парламент опікають! А коли Плющ був
спікером, то ми навіть депутатам не могли регулярно виплачувати зарплату. А
тепер Верховна Рада у грошах купається. Тоді було недофінансування
"парламентського" рядка в бюджеті, а зараз виплачують усе сповна, адже
керівництво відповідне.
Тож програма урядова вже з усім цим тісно пов'язана. Хоча я б на
місці Прем'єра не так над програмою працював, як над тим, щоб Леонід
Данилович не відправив у відставку. Бо він же це може зробити незалежно від
того, чи сподобається той проект Верховній Раді.
"Якщо вибори проводитиме нинішня влада, ніяких виборів узагалі не буде"
- Влітку до нас у редакцію приходив Роман Безсмертний, який у
відповідь на запитання про потенційну можливість отримати наступним
Президентом Віктора Медведчука сказав: "У 2004 році життя не завершується..."
А як ви гадаєте, завершиться у 2004 році життя чи ні?
- 2004 рік втратив свою актуальність. Він тісно пов'язаний з
пропозиціями Президента. І ще раз підкреслюю: якщо ці пропозиції будуть
імплементовані, то про цей рік треба буде забути. І думати про 2007-й. Але я
оптиміст і глибоко свідомий того, що терпіти до наступного року - це гірший,
ніж дострокові вибори, зате цивілізований варіант. Хоча якщо ми доживемо до
2004-го в такому стані, як зараз, то я б давати прогнози не ризикнув...
Давайте будемо відвертими: якщо вибори проводитиме нинішня влада,
ніяких виборів взагалі не буде. Або буде те саме, що й на квітневому
референдумі 2000 року.
Недавно я давав інтерв'ю газеті "Слово Просвіти", і журналістка
запитала, чи міг би я простити Президента Леоніда Кучму? Я чоловік не
злопам'ятний, і якби сьогодні шановний Леонід Данилович зважив реальну
ситуацію, і не тільки в Україні, а й за її межами, і добровільно пішов на
дострокові вибори, то я готовий простити йому все. Відверто кажу. Але якщо
Президент цього не зробить і далі діятиме так, як сьогодні, то я не виключаю,
що вибори таки будуть достроковими.

Підготувала Леся ШОВКУН.
"Україна молода" 2003.04.02

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1049356921.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua