Майдан / Статті  

додано: 09-04-2003
Меморіал: Пам"яти Тараса Процюка

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1049896370.html


Тарас Процюк був дуже цікавою і сильною людиною. Наші друзі наголошують на його шляхетності: енергія, відчайдушність та гумор в ньому поєднувалася з винятковою делікатністю. Він був професіоналом, який фактично не знав страху. Світ, особливо зараз, набагато меньший ніж він був лише якихось 10 років тому. Вже після звістки про загибель Тараса, ми з"ясували що він довгий час був поруч з нами, тут, на "Майдані". Він писав на форумі під ніком "vj", як це тепер стало зрозуміло, його псевдо це скорочення саме від "video journalist". Ми висловлюємо глибоке співчуття його близьким та взагалі всім хто його знав і любив. Ми думаємо, що світла пам"ять про Тараса залишиться у відзнятих ним кадрах, у в тому що він писав, говорив, робив і саме головне в серцях людей, яким він був дорогий. В пам"ять про Тараса ми хотіли б розмістити тут, на "Майдані" два нариси від двох дівчат, які особисто були з ним знайомі.

адмінгрупа "Майдану"



<b>Світлана Пиркало, з матеріала написаного для BBC, де вона працює продюсером української секції</b>

Тарас мав безліч друзів у різних кінцях планети. Він з родиною жив у Варшаві, проте, безперечно, велику кількість часу проводив у різних гарячих точках. Україна - країна мирна, і кореспондент Рейтер Тарас Процюк, якого переважно посилали
на екстремальні завдання, бував у Києві не надто часто. Втім, ми з ним познайомилися у Києві саме під час його відрядження. Тарас висвітлював події та протести навколо касетного скандалу. Та ситуація його дуже глибоко хвилювала, і Тарас намагався передати з України якомога більше інформації, аби привернути до тих подій увагу світу. Але переважно Тарас приїздив до Києва відпочити, і тоді міг до ранку сидіти із кимось зі своїх друзів, говорячи про найрізноманітніші
речі. Як каже один із друзів Тараса Микола Вересень, наступний приїзд до Києва Тарас планував на кінець минулого місяця, проте обставини склалися інакше.

Тарас мав дуже багату біографію, і ми часто йому казали, що про нього можна писати книжки. Він навчався у кількох вищих навчальних закладах, проте жодного з них не закінчив. Із космічної академії в Ленінграді, де він навчався у вісімдесятих роках, Тараса Процюка особистим наказом міністра оборони було виключено за місяць до закінчення п*ятого курсу - за український націоналізм. Тарас із друзями видавали усім бажаючим намальовані власноруч українські паспорти. Тарас був людиною із вибуховою сумішшю гумору і безстрашності, і в той же час усе, з чим йому доводилося зіштовхуватися, він дуже глибоко переживав. Розповідає ще один колега і друг Тараса Процюка кореспондент Російської служби Бі-Бі-Сі Данила Гальперович пригадує один із моментів спільної роботи:

Данила: Тарас був абсолютно дивовижною людиною, про нього у Чечні ходила одна із легенд, коли він питав водія - Ахмед чи Алі, звідки стріляють? Шофер боязливо показував у якому-небудь напрямку, після чого Тарас зі своєю чудовою посмішкою казав: нам туди і треба. При цьому він був людиною чутливою до людських страхів і людського болю. Він через об*єктив своєї камери все вбирав. Він був одним із найкращих людей, яких я знав.

Данила Гальперович пригадує свою останню зустріч із Тарасом Процюком - це було під час висвітлення трагедії із захопленням заручників у Норд-Ості.

Данило: (Із Тарасом ми зустрілися і вже по-справжньому подружилися коли він узяв у руки камеру і коли ще під час роботи на СНН ми разом зробили досить велику новину: коли російський конституційний суд у травні 93 року вирішив, що Борис Єльцин порушив конституцію, і йому можна оголошувати імпічмент. Біля будинку конституційного суду виявилося двоє людей
- я і Тарас Процюк із камерою в руках. Після цього) ми зустрічалися в Чечні, в Москві, і останній раз ми побачилися знову з радістю при знову нерадісних обставинах. Це була трагедія навколо Норд-Осту в Москві. Ми провели обабіч одне одного три дні, обмінюючись враженнями, порівнюючи це з тим, що бачили до того, - а Тарас, мабуть, не обійшов жодної
гарячої точки із тих, що була в колишньому Радянському Союзі, плюс Афганістан...

Тарас Процюк побував зі своєю камерою у багатьох небезпечних ситуаціях. Він потрапляв під кулі і раніше, проте завжди відмовлявся лежати в лікарні. Отримавши контузію в Чечні, Тарас утік із лікарні, перебуваючи ще фактично в напівпритомному стані. Режим Мілошевича оголосив Тараса Процюка персоною нон-грата у Сербії, проте Тарас усе одно поїхав туди працювати, не злякавшись в*язниці, куди на певний час таки потрапив. Його діяльна натура не зносила
заборон. Тарас існував не в якійсь країні, а у всьому світі - куди б він не приїжджав, він вивчав мову тієї країни і заводив друзів. І його також знав цілий світ - якщо не по імені, то по тих кадрах із гарячих точок, за якими ми всі стежимо на телеекранах.


Оце останній лист, який я написала Террі, - я так і не знаю, чи він його прочитав, чи ні.
Terry, my tebe duzhe ljubymo, i ja chekaju, sho ty pryjidesh po zakinchennyu cjoho vsioho zi mnoju pyty. Spodivajusya, sho u tebe ne nadto jide strixa. Ja za tebe duzhe perezhyvaju.





<b>Тетяна Чорновіл: Про Тараса, якого мені пощастило знати.</b>

З Тарасом мені довелося познайомитися в один з найнебезпечніших днів мого життя - 9 березня 2001. Це сталося ввечері біля штабу УНА-УНСО на вулиці Димитрова, де розлючені Беркутівці грубо затримували учасників опозиційних виступів біля пам’ятника Шевченка і Адміністрації Президента. В той момент, я користуючись безладом втекла з автобусу з затриманими унсовцями, в свою чергу знімальна група Рейтеру вирвалася з іншого автобусу аналогічного за призначенням, куди її намагалися запхати розгарячені в бою правоохоронці, яким було до лампочки посвідчення журналістів і телекамери.

Так ми і зустрілися: я стояла серед вулиці безпорадно поглядаючи по сторонам, де навколо десятки людей у формі когось тягнули, когось били, і рейтерівці, які вирулювали на своїй машині. Мене здивовано запримітив один з них - однокурсник Сергій Каразій. Машина пригальмувала і мене втягнули в салон. „Давай швидше. Тікаємо!”, - з ноткою захоплення в голосі, сказав журналіст за кермом і на максимальній швидкості ми виривалися з території оточеної „Беркутом”. Відчувалося, що в екстремальних ситуаціях, ця людина почувається себе, як риба в воді. Це зразу впадало в очі, таких можна на пальцях перерахувати, які в небезпеці замість розгубленості і страху, відчувають дивний підйом сил і швидкість думки. Я собі, якось зразу відмітила, що мабуть він працює в гарячих точках.
„Це Тарас, - представив мені його Сергій, коли ми благополучно прибули в офіс Рейтера, - Передаю тебе під його опіку, бо мені їхати у відрядження. Він допоможе в усьому.”

Справді, ніхто в ті важкі для мене дні не допоміг так, як Тарас, я могла до нього звернути і в день і в ночі й жодного разу він не відмовив в проханні. Тоді ввечері 9 березня було затримано майже все керівництво УНА-УНСО, фактично, я, як прес-секретар організації, була єдиним свідком подій на Димитрова, яка могла дати інформацію про долю унсовців, однак не було технічних можливостей - офіс розгромлений, під моїм будинком чергував „Беркут”. Тоді всі технічні проблеми взяв на себе Тарас. Я завдячую Тарасу, що була проведена міні-прес конференція на офісі Рейтеру, й іноземні телеканали разом з деякими українськими оприлюднили правдиву інформацію про масові затримання і побиття учасників опозиційних акцій, в першу чергу унсовців, долю яких максимально замовчували інші лідери опозиції. Я завдячую Тарасу за звільнення з Ленінградського райвідділу голови УНА-УНСО Андрія Шкіля, і ще десяток унсовців. Присутність журналістів примусила суддю визнати невинними опозиціонерів, яких згідно протоколів затримання абсурдно звинувачували в брудній лайці біля Адміністрації Президента. Я завдячую Тарасу, що світ дізнався про десятки людей, які після спілкування з міліцією в райвідділах, потрапили в лікарню швидкої допомоги з тяжкими травмами і змогли підлікуватися перед тим, як знову потрапити за грати. Я вдячна Тарасу за просту людську підтримку.

Тоді, після 9 березня, коли ще протягом кількох тижнів продовжувались арешти моїх друзів, і кожен проведений на свободі день здавався здобутком, ніхто так морально не підтримав, як Тарас. Він час від часу разом з іншими журналістами його друзями під’їжджав до мене, щоб дізнатися останню інформацію. „Тримайся, Таню. Якщо тебе заарештують, ми такий шум піднімемо, що все буде нормально. А, коли тебе звільнять, я обіцяю великий букет червоних троянд. Вийде чудова телевізійна картинка, коли ти з цим букетом виходитимеш з воріт в’язниці”, - жартував Тарас. Я в свою чергу, якщо все благополучно завершиться, запрошувала його на каву.

Так він і чомусь і запам’ятався: розкуйовджене волосся, блиск в очах й букет червоних троянд. Слава богу, троянди так і не знадобились, нажаль не сходили ми і на каву. Хоча тоді в мене завершилось все добре, однак Тарас спішно від’їхав у Варшаву. З тих пір ми більше не бачились. Ніколи вже і не побачимося...
Чомусь згадуються слова Ернеста ґемінгвея: „Першими помирають найкращі. Життя вбиває і самих мужніх, самих добрих, самих ніжних. А якщо ти не перше, не друге, не трете, можеш бути впевнений, що воно вб’є і тебе, одна не скоро, без особливого поспіху.” Це точно про Тараса, самий мужній, самий добрий, самий щирий і завжди готовий прийти на допомогу. Такі слова про нього можуть сказати сотні людей. „О, Тарас з Рейтеру! Ми знаємо Тараса!”, - такі вигуки захоплення мені не раз доводилось чути, ще коли він був живий.

Нажаль, слова письменника не лише про Тараса. Тоді, після дев’ятого, я написала мамі маленький список людей з телефонами, яким потрібно повідомити про мене, якщо щось трапиться, і вони допоможуть. Мама до сих пір зберігала цей список в своєму блокноті. Нещодавно вона звідти викреслили Сергія Набоку, потім Тараса Процюка, а третім став Олександр Кривенко. Тепер список вона порвала...

<a href=http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1049820044>читайте більше про Тараса Процюка на форумі</a>

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1049896370.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua