Майдан / Статті  

додано: 09-04-2003
Верховна Рада: Парламентські слухання з конституційної реформи

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1049912489.html

ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ
Шляхи і напрями здійснення політичної реформи, глибина, межі, цілі та можливі наслідки змін у системі органів державної влади в змісті й обсязі їхніх повноважень, прав та обов'язків.
Сесійний зал Верховної Ради України
9 квітня 2003 року, 10.00 година
Веде засідання Голова Верховної Ради України ЛИТВИН В.М.

ГОЛОВА. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати! Прошу займати місця для того, щоб ми могли розпочати роботу.
Так ми ж голосувати не будемо сьогодні.
Шановні учасники парламентських слухань! Я прошу вас зайняти місця свої.
Шановні учасники парламентських слухань, я прошу уваги! Вчора ми отримали звістку, що в Іраку загинув наш співвітчизник - журналіст Тарас Процюк. А щойно мене проінформували, що в автомобільній катастрофі загинув журналіст Олександр Кривенко. Я прошу вшанувати їх пам'ять хвилиною мовчання. Прошу сідати.
Шановні народні депутати, шановні учасники парламентських слухань та гості Верховної Ради! Проведення сьогоднішніх парламентських слухань викликане необхідністю визначити позиції Верховної Ради України в одному з основоположних питань розвитку держави та суспільства. Таким питанням є шляхи і напрями здійснення політичної реформи, глибина, межі, цілі та можливі наслідки змін у системі органів державної влади в змісті й обсязі їхніх повноважень, прав та обов'язків.
Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що за своєю значущістю тема нашого обговорення належить до найважливіших, справді доленосних для України після прийняття її Конституції. Від того, яких висновків ми дійдемо, які трансформації зазнає основний закон, залежатимуть майбутнє українського народу, темпи та результати його поступу в усіх сферах життя і діяльності. Ми повинні ще раз віддати, очевидно, належне Конституції 1996 року, вона істотно наблизила Україну до норм, стандартів та параметрів держав, що вважаються в сучасному світі еталоном розвиненої демократії.
Разом з тим кількарічний досвід державного життя засвідчив, що не всі її положення можна назвати, скажемо так, зразком досконалості. У тому числі, є й такі, що об'єктивно містять в собі сліди нечіткості, а відтак зерна непорозумінь і потенційних конфліктів між гілками та органами державної влади.
Час від часу, і не так уже й рідко, все це проривається в реальне життя і дає про себе знати, в тому числі, і нині.
Пропозиції щодо перегляду такого статус-кво уже давно надходили і продовжують надходити практично від усіх політичних сил та з владних структур. На необхідності та доцільності реформування політичної системи наголошували і депутати попереднього складу Верховної Ради України.
Можна сказати, що ця ідея оволоділа суспільним загалом та політичною елітою України. Це, так би мовити, основна, глибинна причина проведення нинішніх парламентських слухань. А конкретним приводом для них стало подання главою держави для попереднього ознайомлення в парламенті законопроекту про внесення змін до Конституції України.
Як ви знаєте, Указом Президента цей законопроект винесено на обговорення яке триватиме до 15 травня.
Я прошу учасників парламентських слухань також врахувати, що у Верховній Раді нинішнього скликання знаходиться вже п'ять законопроектів про внесення змін до Конституції. Базовим з
них є поданий депутатами законопроект під номером 0999. Це проект, що пройшов експертизу в Конституційному Суді України, передбачає розширення повноважень Верховної Ради України в частині формування і діяльності уряду та інших центральних органів влади: утворення парламентської більшості, позбавлення мандата у разі виходу депутата з фракції, деталізації окремих важелів стримань та противаг між гілками влади - Президентом і парламентом.
Нагадаю, що у Верховній Раді України сформована з представників усіх фракцій та груп тимчасова спеціальна комісія з опрацювання проектів законів про внесення змін до Конституції України.
Відтак ми не повинні обмежити сьогоднішні слухання обговоренням лише одного законопроекту і схваленням чи критикою окремих його позицій. На моє переконання користь від цієї розмови буде тим більшою, чим повніше вдасться охопити всі аспекти реформування політичної системи, а їх масив справді величезний. І з максимальною увагою, об'єктивністю та відповідальністю зважити всі "за" і "проти" пропонованих Конституційних змін, а головне їх можливих наслідків політичних, економічних, соціальних, якщо хочете міжнародних.
Сподіваюся, що в даному разі немає і не може бути місця суб'єктивно-емоційним сплескам, партійним і корпоративним підходам, усьому тому, що не раз вже вибивало парламент з русла нормальної роботи і призводило до нульового, а то і від'ємного результату. Критерій очевидно тут повинен бути один і цей критерій - всеосяжний національний інтерес. Тільки з думкою і турботою про нього ми зможемо досягти головної мети політичної реформи, забезпечити дальше реальне наближення до європейських та світових стандартів демократії і побудови громадянського суспільства, прискорити розвиток реального парламентаризму та посилення його ролі в житті держави і суспільства, підвищити відповідальність державної влади, всіх її гілок перед громадянами. Іншими словами, будь-які зміни в Основному законі, а отже і в політичній системі мають поліпшувати ситуацію в державі та суспільстві, а не погіршувати її, не загострювати стосунки між гілками та органами влади, між державними діячами, політиками і політичними силами. Відповідно процес підготовки, розгляду та внесення таких змін повинен бути на всіх етапах транспорентним, максимально відкритим, доступним і зрозумілим, як для безпосередніх його учасників, так і для українського народу. З поміж найбільш назрілих, вищою мірою актуальних завдань хотілося б виокремити найгострішу потребу у сильній дієздатній і відповідальній владі. Відсутність таких її якостей її нині найбільшим дефіцитом, джерелом і підгрунтям більшості, якщо не всіх наших негараздів та дистанціювання недовіри між народом і владою. Можливості подолання згаданих і незгаданих чинників, що періодично підсипають піску у державний механізм, в Україні є. Для того, щоб вони були з оптимальним результатом використані, потрібні насамперед політична воля, наша політична воля, чітке бачення завдань і шляхів їх реалізації.
Хотілося б, щоб ці парламентські слухання сповна цьому послужили, відкрили перед нами і нашими співвітчизниками новий простір для докладення політичної та громадської ініціативи. Сподіватися на це дозволяють, як загострений інтерес до теми, в тому числі в парламенті, яка винесена на обговорення, так і авторитетний склад учасників парламентських слухань. До участі в них запрошено представників уряду, судової гілки влади, місцевого самоврядування, громадськості, науковців. У нас є напрацьовані вже комісією пропозиції щодо рекомендацій парламентських слухань. Я хотів би попросити учасників парламентських слухань у своїх виступах вносити конкретні пропозиції, уточнення, доповнення до цього проекту з тим, щоб ми його могли доопрацювати і прийняти в день голосування.
Пропонується такий порядок нашої роботи. Доповідь співголови тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України Геннадія Андрійовича Васильєва - до 25 хвилин. Доповідь співголови тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради Олександра Олександровича Мороза - до 25 хвилин. Доповідь від уряду та Президента України, міністру юстиції запропоновано виступити, Олександру Лавриновичу. Це щось новина тоді. Виступ від Комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування - до 10 хвилин, виступити керівників фракцій - до 7 хвилин, а також виступи учасників парламентських слухань - до 5 хвилин. Пропонується працювати до 15-ої години.
Юрій Соломатін.

10:14:08
СОЛОМАТІН Ю.П.
Юрій Соломатін, фракція комуністів, Київська область.
Шановний Володимире Михайловичу! У мене є запитання з процедури. Дякуючи вам, ми отримали, нарешті, на наших моніторах перелік виступаючих. Я вже встиг підрахувати. З 30-ти тих, які попереду, 14-ть належать "Нашій Україні", вісім - Блоку "За ЄДУ", чотири - Компартії України, два - БЮТ, один - СДПУ(о) і так далі. Тому бросається в очі якесь упереджене ставлення для формування списку. Я хотів би вас попросити під час виступів врахувати це. Це буде вкрай неподобством, коли буде виступати переважно одна політична сила. Дякую.

ГОЛОВА. Я повністю поділяю вашу позицію з цього приводу, я говорив організаторам парламентських слухань, що нам не можна перетворити парламентські слухання в фракційні слухання. Тому така пропозиція. Виступлять керівники фракцій до 7 хвилин, а потім ми будемо чередувати: один депутат від якоїсь політичної сили, що представляє, представник науковців, громадськості, органів місцевого самоврядування, і будемо таким чином працювати. Я думаю, що тут буде порозуміння і підтримка в цьому плані. Немає заперечень?
Іван Плющ, будь ласка.

10:15:34
ПЛЮЩ І.С.
Шановний Володимире Михайловичу! Ви сказали, що це проект закону. Я хочу все-таки уточнити. Після внесення Президентом 6 березня цього року пропозиції представник Президента у парламенті досвідчений юрист, наш колега Олександр Задорожній прокоментував: "Це не можна вважати як внесення проекту закону. Це внесені пропозиції".
Я хочу вас сьогодні запитати що ми будемо обговорювати? Це проект закону чи це пропозиції?

ГОЛОВА. Я, шановні народні депутати і шановний Іване Степановичу, ще хочу раз пояснити, що це проект, який направлено до Верховної Ради, як було написано в супровідному листі, для попереднього ознайомлення і можливого обговорення. Це - перше.
(Ш у м у з а л і)
Шановні колеги! Я прошу, давайте не будемо політизувати, краще будемо говорити по темі. Другий момент я хотів сказати. Вчора ми отримали листа ще від Адміністрації Президента, в якому повторена ця ж теза і я цей лист надіслав до всіх комітетів, фракцій для того, щоб ознайомилися.
І третій момент нарешті. І третій момент. Шановні колеги! Ми сьогодні обговорюємо проблему, яка є, і наші підходи, наше бачення, наша позиція що потрібно робити з урахуванням тих напрацювань, які вже є. Ми також обговорюємо проект, який підготувала... проект рекомендацій, які підготувала комісія тимчасова. Так що, я думаю, предмет і тема для розмови сьогодні присутні.
Александровська з процедури, будь ласка.
Асадчев я бачу. Зараз Асадчев. Ну будь ласка, на трибуну вийдіть тоді.

10:17:44
АЛЕКСАНДРОВСЬКА А.О.
Уважаемый председательствующий! Уважаемые коллеги и гости парламентских слушаний! Насколько мне известно из средств массовой информации, что сегодня в этом зале будет оглашено от имени Президента его предложение по конституционной реформе. Я думаю, что лучше всего, если бы Леонид Данилович пришел сам и сам бы действительно изложил свою позицию, потому что действительно непонятно, сейчас проходится народное обсуждение того документа, который он сам вынес на обсуждение. Если речь идет о том, что мы с вами вливаемся в это всенародное обсуждение - это одно дело. Но у нас в парламенте есть проект закона о внесении изменений в Конституцию, который прошел уже рассмотрение Конституционного Суда и по Регламенту он должен стоять в повестке дня для обсуждения. Я действительно хочу понять какие документы мы сегодня обсуждаем или мы обсуждаем вообще, так сказать, теоретический вопрос о устройстве государства Украины, какие могут быть варианты, тогда нужно четко определиться с предметом сегодняшнего обсуждения. И если обсуждаться будет документ, который Леонид Данилович вынес на всенародное обсуждение, я считаю, что из уважения к парламенту, к гостям парламента, к участникам слушаний Леонид Данилович должен лично сам изложить свою позицию. Такое у меня предложение.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати, я ще раз хочу сказати: або давайте будемо проводити парламентські слухання, або давайте будемо проводити дебати. Ви прекрасно розумієте, що Президент сьогодні перебуває у відрядженні.
Друге. На парламентських слуханням не обговорюються законопроекти, вони обговорюються на пленарних засіданнях сесії. На парламентських слуханнях обговорюється проблема, і ми сьогодні говоримо про проблему. Так що давайте будемо обговорювати проблему.
А 15 числа Президент буде виступати перед Верховною Радою з посланням, я думаю, що він там позицію свою також чітко проголосить.
Будь ласка, Валерій Асадчев, потім Тарас Чорновіл.

10:19:38
АСАДЧЕВ В.М.
Дякую. Валерій Асадчев, "Наша Україна".
Володимире Михайловичу, мені здається, що наше обговорення почалося так, як і обговорення в суспільстві йде проекту Конституції, всенародне обговорення - людям затикають рота і головне, це витягти протокол. Так і у нас, депутатам не роздали карточки і теж не хочуть чути їх точку зору.
Справа в тому, що процедура сьогодні внесення теж стала проблемою, і самою великою проблемою, пов'язано із змінами в Конституцію. І тому я вважаю, що це треба обов'язково обговорити, щоб Верховна Рада знала як себе вести. Тому що у нас є офіційний законопроект, розданий, зареєстрований в парламенті і ми зобов'язані, я повторюю зобов'язані, тепер діяти по конституційній процедурі. Ми повинні передати їх в Конституційний суд і т.д., це є велика проблема. То я хотів би, щоб ми її теж сьогодні обговорили і прийняли відповідне рішення. Дякую.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Відносно карточок. Давайте не будемо дивувати сьогодні учасників парламентських слухань. Уповноважені від фракцій зібрали карточки, сьогодні шукають винного. Наведіть порядок у себе у фракціях. Будь ласка, Тарас Чорновіл.

10:20:50
ЧОРНОВІЛ Т.В.
Шановний Володимире Михайловичу! В мене є два питання.
Перше. На якій основі, яких статей регламенту вводиться спеціальна норма щодо законопроекту, який ніби є законопроектом і ніби не є законопроектом. У нас є пункти конкретні в регламенті: прийняття бюджету, імпічмент, військовий стан тощо. Немає такого пункту, який би вводив особливі умови для того, що це якісь там для обговорення, або законопроект є, або його нема.
І другий момент, який мене цікавить. Якщо мій помічник-референт надішле до вас листа, де скаже, що позиція депутата Тараса Чорновіла така-то, така-то. Ви це приймете до розгляду? То чому ви передаєте до фракцій, до комітетів лист канцеляриста Президента з його висвітленням позицій суб'єкта законодавчої ініціативи. Нехай Президент сам висвітить свою позицію чи в листі чи прямо перед нами?

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Давайте ще раз домовимось. Коли ми приймали рішення про проведення парламентських слухань, я вам нагадаю, ми голосували двічі. Раз за включення до порядку денного - 338 голосів, другий раз за прийняття постанови - 301 голос. І ми там вели мову про те, що ми обговорюємо сьогодні проблему політичної реформи, а не ведемо мову про якийсь один законопроект. І таким чином, давайте сьогодні будемо поступати.
Відносно того, що я направив листа, я направив вам того листа, який я отримав. Хоча є моє відповідне звернення до Президента, де я просив, щоб Президент особисто направляв якісь пропозиції до парламенту. А там було написано, що за дорученням Президента.
Будь ласка, Адам Мартинюк.

10:22:35
МАРТИНЮК А.І.
Дякую, Володимир Михайлович. Фракція комуністів.
Шановний Володимир Михайлович, шановні колеги! Я, як один з авторів постанови щодо сьогоднішніх парламентських слухань. Хотів би ще раз вам нагадати, особливо для гостей, але я бачу, що більше треба нагадувати для моїх колег, що таке парламентські слухання. Ми, на жаль, сьогодні почали не парламентські слухання, а ми сьогодні хочемо розпочати засідання сесії. Ми хочемо перетворити слухання в сесію з вирішення питань. Правий був Володимир Михайлович в тому, що сьогодні парламентські слухання не по тому чи іншому законопроекту, хоча ми будемо говорити обов'язково про один, другий, третій, десятий, п'ятнадцятий і двадцятий законопроект. Ми в цілому сьогодні повинні вести мову про наше бачення політичної реформи в суспільстві. Не те, як його бачить Президент чи не те, як його бачить Іванов, Сидоров і Петров, а про те, як бачить його суспільство, інтереси якого ми сьогодні представляємо.
Тому, Володимире Михайловичу, я пропоную припинити балачки і розпочати наші парламентські слухання, а кожен, хто виступатиме, матиме повне право чи про проект Президента говорити, чи говорити про проект народних депутатів, чи балакати про свої проекти, пропозиції, це, ще раз повторюю, не засідання сесії, а парламентські слухання. Дякую.

ГОЛОВА. Дякую.
Шановні колеги! Репетицію, тренування ми провели, розминку провели, давайте переходимо до парламентських слухань.
Я запрошую до доповіді співголову тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України Геннадія Андрійовича Васильєва - першого заступника Голови Верховної Ради України. Будь ласка, Геннадій Андрійович.

ВАСИЛЬЄВ Г.А.
Шановні народні депутати, запрошені, гості Верховної Ради України! Сьогодні ми обговорюємо проблему, від розв’язання якої залежатиме наше близьке і більше далеке майбутнє. Не може не обнадіювати, що всі ми єдині в стратегічному підході - втілити в конституційних нормах ідею вдосконалення взаємовідносин та збалансованості повноважень органів влади. Це - центральна, наскрізна ідея реформи.
Зрозуміло, що тактичні кроки з реалізації цього задуму залежить насамперед від суб'єктів конституційної ініціативи, він народних депутатів України і Президента України. Водночас хочу сказати, що нині реформаторські прагнення перестали бути справою політиків і навіть партій. Саме життя довело потребу встановлення ефективного балансу влади, посилення її відповідальності, а отже дієздатності в проведенні усіх суспільних перетворень в державі.
За роки, які минули після прийняття Конституції України, було накопичено немалий досвід взаємодії владних структур, напрацьовано практичні уявлення про те, які зміни необхідні, щоб повнішою мірою реалізувати модель демократичної правової країни.
Звичайно, ця реформа має глибокий зміст та багато складових. Вона передусім передбачає перебудову державних і суспільних інститутів відповідно до загальновизнаних демократичних доктрин. Для такої перебудови слід налагодити дієвий механізм взаємодії уряду і парламенту та їх спільної відповідальності за стан справ у суспільстві. Переглянути обсяги повноважень органів державної влади. Отже ідея конституційної реформи об'єктивно назріла, хоч народилася вона не сьогодні, і не вчора.
За період діяльності Верховної Ради України другого скликання після прийняття Конституції 1996 року до парламенту надійшло шість законопроектів щодо конституційних змін. Під час третього скликання ми вже мали одинадцять таких документів. А з початку четвертого чекали своєї долі ще п'ять проектів.
Не стану заглиблюватися у зміст цих документів. Зазначу лише, що вовни були присвячені питанням дострокового припинення повноважень народного депутата України, обсягу депутатської недоторканності, розширенню повноважень Верховної Ради України і її комітетів, посиленню парламентського впливу на формування та діяльність уряду, створенню двопалатного парламенту, зменшенню чисельності депутатського корпусу та іншого.
Тобто всі ці ініціативи в тій чи іншій мірі стосувалися предмета сьогоднішньої розмови. Думаю, ми не маємо права ігнорувати відповідні напрацювання наших попередників.
Було отримано також сім висновків Конституційного Суду України на зазначені законопроекти. Правові позиції Конституційного Суду багато в чому сприяють виробленню виваженої позиції парламенту у справі конституційної реформи, слугують важливим орієнтиром конституційності і демократизму самої реформи. Якщо зробити попередній висновок, можна сказати: ми маємо сьогодні солідні напрацювання у сфері розробки механізмів, корегування конституційних норм.
Наступним кроком на шляху конституційної реформи було утворення Президентом України у жовтні минулого року відповідної комісії, проте її діяльність з різних причин була малоактивною.
В подальшому центр ваги перемістився до стін парламенту. Наочним свідченням цього стало створення наприкінці минулого року Тимчасової спеціальної комісії з доопрацювання проектів законів про внесення змін до Конституції України. Завданням комісії було відносно, як ви пам'ятаєте, доопрацювання двох конституційних законопроектів. Реєстраційні номери 0998 і 0999. Основою для такого опрацювання був визнаний останній. Час, який пройшов з початку роботи, а також результати, яких ми дійшли дають змогу зробити ряд узагальнень.
Починаючи з грудня, тобто від створення комісії ми провели значну організаційно-підготовчу роботу. Перш за все систематизували всі конституційні законопроекти, які вносилися після 1996 року. Проаналізовані правові позиції Конституційного Суду висловлені в його рішеннях.
Для науково-експертного супроводу було залучено відомих вчених, фахівців в галузі конституційного права та державного будівництва. Значна допоміжна організаційна та інформаційна робота була виконана секретаріатами парламентських Комітетів з питань правової політики та державного будівництва і місцевого самоврядування.
Багато зусиль було покладено для опрацювання алгоритму опрацювання конституційних законопроектів, способів узгодження найбільш конфліктних положень між різними депутатськими групами і фракціями.
Комісія від самого початку роботи налаштована на конструктивне співробітництво і пошук компромісів. Такий підхід залишається домінуючим, не можна стояти осторонь світового, конституційного і державного будівництва, не знаючи, як вирішували аналогічні проблеми наші сусіди, як близькі, так і більш далекі. Саме тому за ініціативою комісії в лютому цього року до парламенту були запрошені експерти Венеціанської комісії Ради Європи за демократію через право. У ході зустрічі з зарубіжними колегами обговорено важливі питання конституційного процесу в Україні, його сучасний стан і проблеми. Ми дійшли спільної думки про те, що на шляху конституційних перетворень слід насамперед враховувати наш національний досвід конституційного і державного будівництва, історичні особливості організації та здійснення державної влади, нашого політичного і правового укладу. І це цілком справедливо.
Порівнюючи ситуацію з 1996 роком, коли була ухвалена Конституція України, ми можемо з повним правом сказати, що зараз наш досвід неспівмірно більший. Головне те, що відповідні норми вже пройшли перевірку на практиці. У продовження розпочатого міжнародного діалогу спільно з українським представництвом Фондом Конрада Аденауера та громадською організацією "Лабораторія законодавчих ініціатив" провели "круглий стіл" на тему "Україна в пошуках нових балансів влади". На ньому і депутати, і науковці, зарубіжні експерти творчо підійшли до окреслення основних проблем конституційної реформи, обговорили зміст і шляхи вдосконалення конституційних законопроектів.
Ми сподіваємося, що таке спілкування та обмін думками стане невід'ємною частиною започаткованого процесу, співробітництва у сфері конституційного будівництва. Повинен сказати, що зараз ситуація довкола реформи набула нового змісту. Це зумовлено направленням Президентом до Верховної Ради для попереднього вивчення і обговорення окремого законопроекту про внесення змін до Конституції. Відповідним указом його винесено на всенародне обговорення. Для вивчення пропозицій громадськості при Міністерстві юстиції створено робочу групу, до складу якої включено і представників Верховної Ради. Всі ми прагнемо відкритості і прозорості влади, цивілізованості і демократизму. То ж цілком виправдано, що народу у цьому процесі має бути забезпечена як найактивніша участь. До того ж таке всенародне обговорення не є абсолютною новацією. Хочу нагадати, що аналогічні обговорення були організовані перед прийняттям Конституції Української РСР 1978 року. На жаль, у конституційному процесі 1991-1996 років ми не скористалися позитивним досвідом наших попередників. Відрадно, що нині, хоч із запізненням, повертаємося до нього. Нинішнє всенародне обговорення конституційних положень має зайвий раз підтвердити , що питання політичної реформи є не внутрішньою проблемою влади, а всього громадянського суспільства.
Які ж питання нам слід розглядати на нинішньому етапі конституційної реформи? Перш за все, депутатські групи і фракції повинні виробити консолідовану позицію парламенту з ключових питань конституційної реформи. На жаль, не всі фракції на сьогодні відгукнулися на звернення Голови Верховної Ради щодо визначення свого ставлення до пропозицій Президента України. І це при тому, що минуло вже достатньо часу. Така пасивність ускладнює роботу комісії і пошук компромісних моделей конституційної реформи.
Аналіз тих зауважень, які надійшли, дає змогу зробити одне застереження. Фактично єдиного підходу у фракцій щодо ключових проблем конституційної реформи на сьогодні немає. Окреслилася лише думка відносної більшості щодо ставлення до ідеї запровадження двопалатного парламенту. Позиція депутатів тут переважно негативна. У той же час відсутність єдиного підходу не випадкова. Адже і пропозиції Президента України, і законопроекти депутатів містять надто багато спірних положень, які, природно, не можуть сприйматися всіма однозначно. Думаю, що вході сьогоднішніх слухань позиції фракції фракцій і груп буде суттєво уточнено. Можливо буде вироблений і узгоджений підхід до способів розв'язання ключових питань реформи.
Коли ми не хочемо марнувати час, а серйозно налаштовані на конституційну реформу політичної системи, то повинні шукати компроміс і шляхи узгодження позиції. Потрібна велика і кропітка організаційна робота, щоб погоджувальний процес увінчався позитивним результатом, щоб відповідна пропозиція набрала потрібну кількість голосів.
Найбільш активно обговорюється ідея двопалатного парламенту, адже це, безумовно, одна з центральних позицій пропонованих главою держави. Від неї залежить не лише устрій, та організація роботи законодавчого органу, але і специфіка тієї моделі влади, яку ми закладаємо у Конституції.
Аналіз сучасної конституційної практики зарубіжних держав свідчить про те, що створення двопалатного парламенту в унітарній державі є питанням доцільності. На цьому наголошує і Конституційний Суд України.
Думається, розв'язуючи порушену проблему, слід виходити насамперед з того, наскільки вагомим є аргументи на користь бікамералізму. Зокрема, треба дати чітку і однозначну відповідь на питання чи підвищиться у разі запровадження двопалатного парламенту ефективність законодавчої роботи, ефективність роботи парламенту в цілому, чи здатний він буде більшою мірою відповідати суспільним очікуванням. Передусім варто нагадати, що двопалатний парламент притаманний державам, по-перше, переважно федеративним; по-друге, тим, які в мають в цьому відповідні традиції, хоча самі є унітарними. Це Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія. Лише у 26 відсотках унітарних держав діють двопалатні парламенти, тоді як 82 відсотки федерації мають парламент з двома палатами. Втім, остаточні висновки можна буде зробити лише після грунтовного опрацювання відповідних законопроектів, а також після вивчення всіх пропозицій, які надійдуть за результатами всенародного обговорення.
Наступне. Варто вивчити і питання безпосереднього закріплення в Конституції України типу виборчої системи, адже сьогодні пропонується безпосередньо на рівні Основного закону зафіксувати пропорційність виборів, зрозумілі прагнення стимулювати такий спосіб зміцнення партійної системи, структурувати і суспільство, і парламент. Таке не можна не вітати, але ж чи практична потреба фіксувати сам тип виборчої системи на рівні Конституції. Слід нагадати, що проти цього заперечує зарубіжна конституційна практика. У плані конституційних змін активно обговорюється також питання розширення підстав дострокового припинення повноважень депутатів, зокрема у разі виходу чи виключення з фракції. Але і тут однозначної відповіді поки що немає. Гадаю, ніхто з присутніх не стане заперечувати необхідність підвищення відповідальності депутатів, гарантування неможливості здійснення на них тиску. Але я хочу знову послатися на зарубіжний конституційний досвід. Він не знає закріплення в Конституціях таких підстав втрати депутатського мандату, які пропонується визнати у нас. Натомість існують різноманітні дисциплінарні санкції у парламентських Регламентах, зокрема щодо неможливості входження таких депутатів до складу комісії, комітетів, інших фракцій і груп тощо.
Тож необхідно шукати альтернативні шляхи підвищення відповідальності депутатів як перед виборцями, так і перед партіями, у списках яких вони потрапили до парламенту, зокрема вони можуть полягати у вдосконаленні норм законів про Регламент Верховної Ради України та про статус народного депутата України. Питання посилення відповідальності парламентарів невіддільно від проблеми посилення відповідальності всієї Верховної Ради України як колегіального органу законодавчої влади.
Актуальним у цьому контексті видається питання про характер і ступінь впливу парламенту на формування і діяльність уряду. Це цілком узгоджується з досвідом багатьох європейських країн. Насамперед йдеться про правове закріплення інституту парламентської більшості, яка має перебрати на себе відповідальність за формування та діяльність уряду. Думаю, ми впритул підійшли до реалізації цієї ідеї, вона піде на користь і парламентові і уряду, призведе до зміцнення позиції останнього, консолідує їх дії. Проте важливо дати правильну відповідь і на питання щодо доцільності безпосереднього закріплення в Конституції інституту парламентської більшості. Не слід відкидати такий підхід, при якому особливості організації та діяльності парламентської більшості та опозиції мають визначатися не в Конституції, а окремим законом, як це робиться в інших країнах.
Натомість, мабуть, варто в самій Конституції записати імперативну норму щодо внесення Президентом України на розгляд парламенту тієї кандидатури Прем'єр-міністра, яка запропонована найчисленнішою парламентською фракцією. Саме така пропозиція внесена членом тимчасової комісії Георгієм Корнійовичем Крючковим.
У той же час право парламенту на формування уряду має супроводжуватися передачею деяких інших кадрових повноважень від Президента Верховній Раді України.
Думаю, тут повинен бути єдиний підхід щодо формування уряду. Слід шукати відповіді і на такі питання. Як діяти, коли більшість, яка сформувала уряд, розпалася? Чи то уряд повинен піти у відставку, чи розпускається парламент. Або, як бути з представниками в уряді тієї фракції, яка вийшла зі складу більшості чи зовсім закінчила своє існування? У розвиток відповідних положень необхідно буде прийняти закон про Кабінет Міністрів України та про міністерства, та інші центральні органи виконавчої влади.
У контексті з демократизації суспільства слід не забувати і про наведення елементарного порядку у сфері судової влади та правоохоронних органів. Без цього надійний захист прав громадян, як невід'ємна ознака демократії буде неможливим. Адже, внаслідок незваженого проведення так званої малої судової реформи, громадяни не наблизились до справедливості і правосуддя, а ще більше віддалилися від них. І хоч як не парадоксально це звучить, деякі представники судової влади на місцях розглядають свою незалежність, як абсолютну, нехтуючи і законом, і впливом вищих судових інстанцій. З цим миритися не можна.
Думаю, з урахуванням існуючої практики діяльності судової влади нам слід відмовитись від безстрокового обрання суддів та закріпити десятирічний строк їх перебування на посадах з правом повторного обрання. Підсумовуючи всі ці міркування, хочу сказати ще не одну важливу правову обставину.
У кількох своїх висновках, Конституційний суд наголошував на безумовному дотриманні системності, цілісності, тексту Конституції України. У ході практичної роботи над питаннями конституційної реформи, комісія наочно переконалася на скільки важливим є це застереження. Отже, ми повинні до мінімуму звести можливість помилок і прорахунки на цьому шляху. Упевнений, що лише комплексні та узгоджені між собою заходи суб'єктів конституційної ініціативи народних депутатів, Президента України дадуть очікуваний позитивний результат. Пошук компромісу зумовлений суто правовими причинами. Адже Конституційний суд України у своєму рішенні від 11 березня цього року підтвердив право голови держави застосовувати вето щодо прийняття Верховною Радою України законів, включаючи і конституційні. Тобто, цілком можливим є ситуація, коли парламент прийме закон про внесення змін до Конституції, який незабаром буде ветований головою держави.
Аби уникнути подібного нам слід зважувати кожну позицію, кожну норму, до якої вносимо зміни, працювати узгоджено. При цьому ми маємо передусім суто фахово підійти до проблеми, піднятися над політичними пристрастями, хоч зрозуміло - повністю виключити політичні елементи з дискусії не можливо, оскільки йдеться про реформу саме політичної системи.
Будь-які зміни до основного закону повинні поліпшувати ситуацію в державі, працювати на добробут наших співгромадян, нинішнього і прийдешніх поколінь. лише за такої умови конституційна реформа досягне поставленої мети. Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Так, доповідь закінчена. Дякую, Геннадій Андрійович.
До доповіді запрошується співголова тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України Олександр Олександрович Мороз. Будь ласка, Олександр Олександрович.

МОРОЗ О.О.
Шановні депутати, інші учасники слухань, звертаюся також до всіх, хто нас бачить, якщо бачить, і слухає! Вперше після прийняття Конституції ми розглядаємо таке складне питання. І справа навіть не в тому, складніше воно чи ні порівняно з тим, що ми готували для Конституційного суду два роки тому. Складність у тому, що проект Президента принципово, щоб не сказати діаметрально, суперечить тому, що парламент погодив раніше, що випливає із логіки назрілої демократизації суспільного життя. Хотів би, щоб сказане не сприймалося з упередженням, тому спробую ретельно проаналізувати суть законодавчої ініціативи Президента, не оформленої поки що відповідним чином, але за його пропозицією вже обговорюваної у суспільстві.
Із звернення Президента та його указу від 6 березня, з його виступу в Харкові та інших містах, з багатьох висловлювань коментаторів, політологів випливає кілька ключових ідей, які змінами до Конституції хоче втілити в життя глава держави. Головна серед них - ідея побудови відповідальної влади, себто інститутів влади, які своєю сутністю, статусом представлених там посадовців несли б відповідальність за наслідки прийнятих рішень. Мета винятково важлива і назріла, адже без відповідальності інститутів влади чи не найважливіша причина нинішньої соціально-економічної руїни і політичної кризи. Форма досягнення поставленої мети - парламентсько-президентська форма правління також не викликає сумніву, тим паче, що вона ефективна і пройшла перевірку часом в європейських країнах. А ми ж, як відомо, рухаємося в бік Європи. Навіть і з цією причини нам потрібно адаптувати законодавство до стандартів Європи і, звичайно, адаптувати систему управління.
І ще одна попередня умова. Ми сьогодні не ведемо дискусію з приводу необхідності зміни системи влади і впливу існуючої системи на стан економіки, захист прав людини, гарантії державності. Свідомо не ведемо дискусії щоб уникнути звинувачень у зведенні політичних рахунків. Нехай офіційні речники нинішньої влади говорять про успіхи, а багато хто вважає, що успіхів немає - це важливо для з'ясування позиції. Але сьогодні важливіше те, що Президент сам визнав, що створена система влади вступила в протиріччя із потребами і логікою суспільного розвитку, визначеного, до речі, у першій статті нашої Конституції.
Тому беремо пропозиції Президента як предмет аналізу і в контексті ним же проголошених цілей. Не будемо торкатися при цьому речей не суттєвих, редакційних та інших неточностей: вони могли трапитися в будь-якому попередньому матеріалі, особливо якщо він готувався, схоже, поспіхом.
Найбільше змін проектом Президента передбачається щодо функцій парламенту, його структури і статусу. Тому аналіз розпочнемо з цієї частини. Змінами до статей Конституції від 71-ї до 85-ї передбачається повна реконструкція парламенту: зміна його функцій та процедура прийняття законів. А саме: введення двопалатності, скорочення кількості народних депутатів, продовження терміну повноважень депутатів з чотирьох до п'яти років, припинення повноважень депутата при виході або виключенні його з фракції, чи недисциплінованості, і визначення статусу постійно діючої більшості.
Позитивним тут можна вважати увагу Президента до потреби політичної визначеності депутата, необхідності припинити ходіння депутата із фракцій у фракцію, із партії в партію. Врешті, йдеться про повагу до виборця. З іншого боку, я сподіваюся, про серйозність намірів Президента щодо підтримки пропорційної системи виборів.
До речі, політична стабільність і визначеність парламенту передбачається і в проекті що вже пройшов експертизу в Конституційному Суді. Автори цього проекту народні депутати з різних фракцій і нинішнього, і минулого скликання парламенту. Отже в цій частині змін можна знайти компроміс.
Що стосується необхідності зміцнення дисципліни депутатів, то це питання не Конституції, а Регламенту. Ми ж апріорі сприймаємо законослухняність і дисциплінованість усіх від слюсаря до міністра і Президента. Інші пропозиції викликають занепокоєння.
Я торкнуся тільки трьох. Про двопалатність. Цю новацію слід розглядати в сукупності з функціями двох палат та порядком їх формування, бо у світі є різний досвід. І справа навіть не в тому однопалатний чи двопалатний парламент, а в тому, наскільки ефективними є противаги і стримування між гілками влади, наскільки вона збалансована. Подивимося чи є цей баланс у аналізованому варіанті, у його конкретних пропозиціях.
Спочатку щодо скорочення кількості членів Верховної Ради. Ця пропозиція віддає популізмом і не більше. Насправді, і громадяни мають це знати, кількісне скорочення буде незначним, менше ніж на 70 чоловік, але фінансові витрати, про них весь час нагадують недоброзичливці парламенту, зростуть, бо для верхньої палати доведеться створювати новий апарат, для нових комітетів і не тільки для того.
Цікава деталь. У проекті ретельно виписана процедура створення нижньої палати, порядок обрання, підстави позбавлення мандатів, причини розпуску палати, але нічого з того не передбачено для верхньої палати. Все це не випадково, бо і назва "народний депутат" застосовується до представників нижньої палати лише у статті 87 мимохідь, схоже через недогляд. Згадується, що члени верхньої палати теж вважаються народними депутатами. У попередньому варіанті, ви знаєте інформацію, вони мали називатися очевидно "сенаторами".
Однак, за функціями, правами і повноваженнями вони не прості депутати, а "біла кістка". Як вони обираються чи яким іншим способом потрапляють до Верховної Ради, не відомо. Важливо, що їх не можна позбавити мандатів, не можна розпустити палату. Не випадково, напевно, в статті 76 суб'єкт законодавчої ініціативи делікатно пропустив процедуру прямих виборів, яка повторно приводиться в спеціальному щодо Верховної Ради розділі нинішньої Конституції. Можна лише здогадуватися, що це запозичення з досвіду білорусів, де третина верхньої палати призначається Президентом, а решта обирається не народом, не прямими виборами, а ступеневими від зборів депутатів усіх рівнів. Тобто від області у нас можуть бути направлені три представники, котрі будуть працювати не обов'язково на постійній основі. На важко здогадатися, що це будуть голови обласних держадміністрацій, деякі слухняні голови обласних рад і голови міст, які "правильно" розуміють, звідки вітер віє. Якщо ж виникне проблема суміщення посад, то Конституційний Суд, як у випадку з головою Вищої ради юстиції, пояснить, що так званим губернатором можна бути і на громадських засадах, все одно він не перед ким, крім Президента ні за що не відповідає.
Іншими словами, верхня палата буде другою Адміністрацією Президента. Перша контролюватиме всю виконавчу, а друга - законодавчу владу. Не просто контролюватиме, а буде суттю цієї влади, перебравши на себе всі повноваження парламенту. Якщо нині, окрім правовідносин, які регулюються законами, а їх 31-на, ще 36 віднесені до конституційних повноважень парламенту, то з них лише чотири залишаються у віданні нижньої палати, а саме: прийняття законів (частини законів), затвердження загальнодержавних програм, призначення за поданням Президента Прем'єр-міністра, а за поданням Прем'єра урізаний склад Кабінету Міністрів, призначення виборів Президента. Із цих чотирьох повноважень два є процедурними, не дуже важливими, а законодавча робота повністю контролюється верхньою палатою, маючи у розпорядженні і нездоланний механізм вето від верхньої палати.
Практично всі установчі, контрольні функції віднесено до верхньої палати, читай до Адміністрації Президента, в тому числі призначення Генпрокурора, складу ЦВК, навіть Конституційного Суду, для чого з'їзд суддів позбавляється права на участь у такому формуванні, як передбачено в нинішній Конституції.
Давайте зробимо маленькій відступ.
Прихильники верхньої палати так само, як і прибічники мажоритарної схеми виборів, весь час підкреслюють, що обрані чи призначені таким способом депутати дбатимуть про інтереси регіонів, про інтереси конкретного громадянина. Тоді виникає кілька, принаймні, запитань.
Перше. Яким чином участь у призначенні Генпрокурора чи судді Конституційного Суду або складу ЦВК стосується інтересів конкретного регіону?
І друге. Яким чином депутат із регіону може відстояти інтерес регіону? Адже інструмент єдиний - закон, в тому числі Закон про бюджет, який приймає не один чи кілька депутатів, а весь парламент. І проявляти доброчинність за межами бюджету чи за рахунок загального бюджету є таким же порушенням закон, як і будь-яке інше порушення.
Кажуть, прив'язаний до території депутат частіше зустрічається з громадянами, краще дбає про їх інтереси. Питання дискусійне. Воно не з юридично-правової, а з морально-політичної сфери. Відомо, як багато уваги роботи з виборцями приділяють депутати-мажоритарники: Губський, Гуров, Ніколаєнко, Матвієнков, Царьов, Черновецький, Жовтяк, Мартиненко, Чорновіл та інші, застосовуючи різну методику і різні можливості. Але члени фракції соціалістів, я за других не буду говорити, Шибко, Мельничук, Семенюк, Цушко, Барановський, Мельник, котрі пройшли у парламент за списком партії, цій стороні спілкування з громадянами приділяють ні скільки не менше часу і уваги.
В сукупності двопалатність в українському парламенті означає ліквідацію парламентаризму, повне підпорядкування Верховної Ради Президенту, його Адміністрації, передача парламенту права формування частини Кабінету Міністрів, як доказ, ніби-то посилення ролі парламенту, про що весь час гомонять телебачення і радіо. Виглядає, принаймні, комічно. Воно повністю нейтралізується механізмами двох вето: верхньої палати і Президента; передачею контрольних функцій верхній палаті, тобто Адміністрації Президента; збереженням за Президентом права на свій розсуд скасовувати будь-які акти уряду, які ніби-то формуються Верховною Радою, і суб'єктивними, надуманими підставами розпуску нижньої палати. Інструментом розправи і послуху щодо законодавчого органу вибрано створення і функціонування постійно діючої більшості - витвору української, м'яко кажучи, не зовсім здорової практики.
Що таке "постійно"? Що значить "діюча"? Що таке "більшість", за якими критеріями і ким вона буде визначатися? Це та багато інших питань зовсім не риторичні, бо, так звана, більшість стає умовою існування або ліквідації парламенту.
Не згадуємо і про те, що більшість у світі і у нас, до речі, відома як процедурна, а не юридична категорія - тема не Конституції, а Регламенту Верховної Ради. Схоже на те, що, дбаючи про створення механізму відповідальної влади, суб'єкт законодавчої ініціативи думав про відповідальність депутатів перед Президентом, забувши, що відповідати треба перед джерелом влади, перед народом. Відповідати перед ним слід і депутату, і Президенту, і міністру. Для народу ж цікавим є те, ефективно чи ні діє влада. Зокрема уряд. Цитую: "Тому логічним є розпуск парламенту за несформування або ж надто часте переформування уряду". (Кінець цитати). Так радять професіонали з Науково-експертного управління Верховної Ради. І це правильно. Бо за своїми переконаннями депутат чи депутати можуть не захотіти входити в якесь об'єднання, у ту ж "більшість". І навіть зусиллями прокуратури, податкової чи якоїсь іншої демократичної служби, уявімо, це може не вдатися. Але ці люди - обранці народу. Яке право має Президент нехтувати волею виборців? Здебільшого не його виборців. Це діаметрально суперечить природі конституційного права, прав і свобод громадян.
Ще кілька слів з приводу відповідальності. Наше, умовно кажучи наше, телебачення методично повторює висловлювання Президента щодо відповідальності парламенту. Ця тема його турбує постійно. Навіть далеко від Батьківщини, скажімо у Португалії чи Монголії з великим демократичним досвідом, він не забуває про право Президента розпускати парламент. Невже для цього треба робити такі далекі турне? Досить прочитати книжку "Конституційне право зарубіжних країн" чи попросити її автора Володимира Михайловича Шаповала - заступника голови Конституційного Суду зробити невелику довідку і тоді можна дізнатися, що подібне право Президента там урівноважується його обов'язками і правом парламенту щодо Президента. Той же президент Португалії може розпустити тільки тоді парламент, якщо рада державна, в яку входить Голова Верховної Ради, Уповноважений з прав людини, голова Конституційного Суду дасть на це добро. А перед тим за 3 місяці двічі парламент відправить уряд у відставку. От тоді є підстава. А нам говориться, що це абсолютно... абсолютне право.
Пам'ятаєте, Кобзар ще про це писав: "Не дуріте самі себе. Вчитесь, читайте і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь!". Видно, що вся затія з політичною реформою до того і зводиться - зробити парламент відповідальний, точніше слухняним перед Президентом. Але принцип розподілу влад передбачає, що відповідати має кожен за своє. Якщо парламент працює сьогодні менш ефективно, ніж годилось би, то це, перш за все вина Президента, який в порушення Конституції, законів, норм совісті і моралі втручався у вибори, різними спікеріадами і не тільки в організацію роботи парламенту, поки не добився своєї відносно - підкреслюю - слухняної більшості. То до кого ж тут претензії?
А з іншого боку, які закони потрібні Президент, а точніше державі потрібні, Верховна Рада не прийняла: податкове чи бюджетне законодавство? Так, податкова система недосконала. Але пригадайте як ці закони протискувалися через парламент урядом, урядом, створеним одноособово Президентом і відповідальним перед ним. Відповідати треба за наслідки прийнятих рішень.
Держава, її влада має відповідати перед народом, а в ній - кожен за себе. Хіба парламент щороку міняв уряди? Невже парламент придумав трасти, якими пограбовані мільйони громадян? Це парламент здійснив небувалу в історії гіперінфляцію, внаслідок якої "згоріли" людські заощадження? Це парламент провів у 94-95 роках обвальну сертифікатну приватизацію і сьогодні все, що належало державі, за безцінь перейшло в руки купки відповідальних перед Президентом? Це парламент декретами скалічив пенсійне законодавство, це він збув Чорноморське пароплавство, нафтопереробні заводи, обленерго, металургійні комбінати, на десятки мільярдів доларів військового майна? І все поза бюджетом.
Це ж не парламент минулого року "викручував руки" селянам, змушуючи х приписувати врожай, щоб за безцінь видерти зерно, а тепер розігрує комедію з арештом колишнього віце-прем'єра.
Не згадую про злощасну реформу в АПК, проведену всупереч Конституції, всупереч Земельному кодексу, всупереч волі парламенту. Не говоримо про корупцію, переслідування, вбивства журналістів, політиків і бізнесменів, хабарництво, відволікання державних коштів.
Ще раз повторю, кожен мусить відповідати за своє, тоді і складеться відповідальність влади перед народом.
Про синхронність формування органів влади. Автор проекту пропонує вибори Президента і депутатів усіх рад проводити протягом одного року з п'ятирічним інтервалом. Зовні симпатична і не дуже важлива пропозиція. У багатьох відразу виникли підозри, що йдеться тут про продовження або скорочення повноважень нинішнього Президента чи нинішнього парламенту. Підстави для таких підозр є, але це - речі другорядні. Їх легко можна залагодити. Важливо інше: згадана новація дестабілізує конструкцію влади, адже п'ятирічний крок, так би мовити, задається через обрання нижньої палати парламенту. Інші інститути влади - Президент, голови міст, обласні ради тощо підлаштовуються під п'ятирічний термін. Тим самим штучно створюється інтрига, нікому не потрібні конфлікти інтересів, серед яких не останнє місто може займати і бажання якого-небудь наступника нинішнього голови держави вручну покривати долею усіх гілок влади, в тому числі не забуваючи і про продовження свого перебування при владі. Для цього він може час від часу розпускати нижню палату, віддаляючи для себе той п'ятирічний рубіж, на якому у відповідності начебто з Конституцією всі інститути влади одночасно вступають у свої права.
Але ж Конституція - не суд, скаже хтось. Щоб Конституційний суд казав те, що слід і про нього не забуто: пропонується по суті пожиттєвий статус нинішнього складу суду, відмова від ротації голови суду та інше. Якщо це не так, то пошукаємо відповіді на очевидне запитання: чому йдеться проз зміни щодо Конституційного суду, коли за всі роки його існування ні в кого і ніде не виникала ні така ініціатива, ні потреба, основана на здоровому глузді і практиці функціонування таких судів у світі. У мене нема іншої відповіді, аніж свідчити про наявність звичайнісінького політичного хабара, і що поважні юристи, які в суді працюють, такої образи не заслужили. Хоч хто знає, адже освячуючи право президентського вето на закон про зміни до Конституції щодо Рахункової палати Конституційний суд зіслався на букву, точніше на відсутність букви, а не на дух і логіку основного закону. А після, не приведи Господи, внесення згаданих змін, букв вистачатиме. Дарма, що вони несуть загрозу конституційному ладу і суверенітету держави.
Про прийняття законів, конституційних змін референдумів. Це - найнебезпечніша новація, котра могла прийти в голову або видатним юристам, або авантюристам.
Приклад фальшивого референдуму 16 квітня яскраво підтверджує, що особливо в умовах узурпації влади, через механізм референдуму можна притягнути будь-яке рішення потрібне владі чи окремим представникам. Уявімо, що референдумом розглядається закон про посилення функцій регіональних органів влади або про вдосконалення адміністративно-територіального устрою. Місцева еліта або місцеві клани знайдуть своє обгрунтування проекту, зуміють організувати пропаганду, підрахунок голосів. В результаті держава буде розтягнута по кланових коморах. Чи не цього добиваються автори змін до Конституції? Така новація руйнує стабільність Конституції, допускає суб'єктивні посягання на її зміст, порушує принцип розподілу функції влади, відповідно до якого єдиним органом законодавчої влади - є Верховна Рада України. В принципі, зрозуміло, якими мотивами керувалися автори змін, але ми не можемо не зважати, що нині скрізь у світі, референдумом затверджується лише прийнятий парламентом зміни до Конституції. Власне, на цьому можна було б завершити аналіз президентського проекту змін до Конституції.
Всі інші, реакційні по суті пропозиції похідні від вже згаданих, їх безліч. Свої детальніше з цього приводу, аргументи зробила фракція групи парламенту. Глибокий аналіз запропонувало Головне науково-експертне управління Верховної Ради. Експерти і лабораторії законодавчих ініціатив. Блискучу роботу виконав Український центр економічних, політичних досліджень ім.Разумкова, він розданий вам. До речі, з цього приводу до нього в своєму указі від 6 березня звертається і Президент. Поправді кажучи, жоден чесний юрист, політолог чи політик, не сказав доброго слова про винесення на всенародне обговорення проект. За логікою нормальних дій, Президент мав би розібратися з тими, хто виставив його на глум з таким недолугим проектом. Адже, давно відомо, що референдумом можна приймати винятково зрозумілі і переконливі речі, стосовно яких людина може дати дві відповіді: так або ні.
Винести на всенародне обговорення проекту змін до Конституції, це все одно, що всенародно обговорити конструкцію комп'ютера. Скажімо, правового комп'ютера. Хтось вміє ним користуватись, хтось знає його будову, хтось принцип дії, а більшість не бачила в очі, не знають, користуватись ніколи не будуть і взагалі, навіщо людям це лихо, якщо вони знають, що влада завжди бреше і про добро для них не дбає. Зверніть увагу. (Оплески).
Зверніть увагу, задумки ініціаторів специфічних змін добре зрозумілі й за кордоном. Американська газета "Уолд-стріт-джонерал" за 4-6 квітня цього року пише: "Нова конституційна схема повністю віддзеркалює спроби Кучми по захисту від переслідувань. А шляхом утворення другої законодавчої гілки він би забезпечив значні повноваження для обласних управлінців всі з яких були призначені паном Кучмою". Ще раз повторюю - це американці, не ми говоримо. "Разом із тим новітня історія свідчить, - продовжую цитату, що схожі спроби здійснені здається всіма автократами які зводилися до використання скриньки для голосування, закінчилися провалом та лише прискорювали кардинальні політичні зміни. Пригадаймо хоча б відречення у 1988 році від того впевненого в своїй владі чилійського президента Августо Піночета, який шляхом плебісциту забезпечив собі другий термін на посту, а також поразку Слободана Мілошевича коли він пішов проти волі виборців на президентських виборах в Югославії 2000 року" - кінець цитати.
Схоже однак, що декому в Україні звично позичати "в Сірка очі". Ви ж чудово знаєте, що ніякого обговорення в суспільстві не відбувається. Здійснюється гвалтування народу одурілою від безкарності владою. В школах, на підприємствах, в різноманітних установах місцеві державні адміністрації вже не вимагають зборів "одобрямсу", вони вимагають лише протоколів про це. Цинічно, безсоромно на людей накидають ярмо кримінальної диктатури під мовчазну покірність одних, боягузтво других, пристосуванство третіх.
Я вчора одержав наказ по Держмиткому де в Кодексі про митну службу написано, що митна служба займається політичними питаннями? Де в Міністерстві внутрішніх справ і інших структурах записано право таке посадовців? Чому нав’язується це обговорення, графік розписаний, і так далі, під відповідальність конкретних осіб. Чому обласні адміністрації тим тільки й займаються сьогодні?
І не виключено, що це гвалт зорієнтований на антиконституційний переворот. Недарма так вибудувана технологія і її пропагандистський супровід.
Не дарма ж харківський намісник Кушнарьов заявляє, мовляв, якщо парламент виявиться не в змозі врахувати точку зору народу, то можливі альтернативні форми для політичної реформи. Це якого народу точка зору? Варто було б уточнити! І не забувати, що "слуга говорить про те, що думає хазяїн". Згадайте, про нібито блокування роботи Конституційної комісії парламентом - це висловлювання Президента. А комісію ніхто ніколи і не збирав .
Про строки обговорення проекту і узагальнення його Мін’юстом, все йде до внесення проекту в парламент, у канікулярний період, щоб одержати фальшиву підставу. Мовляв, бачите, я ж хотів передати частково свої повноваження, що робити, звертаюся за рішенням до народу, бо ж обіцяно, зміни треба до президентських виборів ( пам'ятаєте в Харкові інтерв'ю). Так було вже в 1996, коли всупереч підписаним зобов'язанням на 2 вересня призначався референдум. Той же сценарій. Ті ж дійові особи. Ті ж виконавці, "дядьки Отечества". Не ті лише люди, вони багато чого зрозуміли. І не така, як хочеться на Банковій Верховна Рада. Вона не може бути підніжкою у таких ініціаторів, вона відстояла загалом демократичну конституцію влади і конструкцію влади в 1996 році. Не дозволила зруйнувати парламент в грудні минулого року. Вона повинна зробити тепер крок вперед до демократії. Що треба робити?
У нас є два проекти, що пройшли процедуру експертизи в Конституційному Суді, їх реалізація справді означає створення в Україні, умовно кажучи, парламентсько-президентської республіки, про таку потребу змушений говорити і Президент.
Треба доручити Тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради знайти оптимальний варіант проходження таких змін. Вони вигідні всім практично: депутатам, Уряду бо вигідні народу, вигідні до того ж Президенту, бо його наступник з новими повноваженнями у зміненій по президентській Конституції першим ділом потягне свого попередника до криміналу. Зміни виписані ймовірно претендентом на папаху, а парламент все-таки установа демократична. Тут суперечки гарячі, конфлікти гострі, але рахунків тут не зводять.
Керівництву Верховної Ради слід звернутися до Конституційного Суду, щоб продумати процедуру прискореного розгляду змін, переважна більшість яких вже пройшла експертизу. Ми можемо до нового року одержати збалансовану у всіх відношеннях демократичну, дещо змінену Конституцію. Що пропонується там відобразити? І на що я сподіваюся, що підтримають депутати і народ підтримає.
Підконтрольність влади народу, прозорість і передбачуваність її дій. Я деякі деталі пропускаю, скажу тільки про конкретний зміст Конституції, де потрібно виступити за однопалатну структуру парламенту і збереження його складу, вибори на пропорційній основі до рад всіх рівнів, крім сільських і селищних; створення у парламенті більшості на основі міжпартійної коаліції за результатами виборів; призначення парламентом Прем'єр-міністра за пропозицією Президента; призначення і звільнення всіх членів Кабінету Міністрів за пропозицією Прем'єр-міністра; можливість висловлення довіри парламентом всьому складу уряду або його окремим членам; здійснення Верховною Радою України кадрових призначень на посади, передбачені Конституцією України, на окремі з них за участю Президента; зміцнення відповідальності парламенту за своє рішення щодо уряду шляхом використання механізму розпуску парламенту Президентом у випадку або неможливості розпочати свою роботу протягом 30 днів, або нездатності сформувати уряд протягом 60 днів; посилення контрольних функцій парламенту, найперше через зміцнення статусу Рахункової палати України та Уповноваженого з прав людини; зосередження в руках Президента функцій контролю за дотриманням чинних на території держави законів і Конституції; представлення інтересів держави в її зовнішніх зв'язках, забезпечення балансу і гармонії влад, здійснення функції Головнокомандуючого Збройних сил України та гаранта безпеки держави; наповнення реальним змістом статусу Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади, підпорядкування йому всіх її ланок, в тому числі місцевих державних адміністрацій. Уряд не може бути дублером Адміністрації Президента, це ж аксіома, це всім зрозуміло. Прем'єр не може бути сьогодні, вибачте, хлопчиком для биття, він повинен бути канцлером у державі, якщо ми хочемо порядку в суспільстві. Введення виборності голів місцевих державних адміністрацій, посилення ролі виконкомів місцевих рад як ланок виконавчої влади.
Вважаю, що Верховна Рада мусить схвалити ці пропозиції на наслідком нинішніх слухань. Їх проект у вигляді постанови розданий або, якщо ні, то буде розданий сьогодні вам. У пропозиціях враховані висновки фракцій та експертів із згаданих раніше установ, у них врахована потреба суспільства, бажання кожного жити у вільній і багатій країні, де влада чесна перед громадянами і в успіхах, і в негараздах, не творить над ними насильства, щоб люди вірили владі, поважали державу, любили Україну і почували себе людьми. Дякую. ( О п л е с к и)

ГОЛОВА. Дякую, Олександре Олександровичу.
Шановні учасники парламентських слухань! Ми тут порадились і пропонуємо таке рішення, що від Президента України виступить представник Президента України Олександр Задорожній. Будь ласка, 15 хвилин. А від уряду -міністр юстиції Олександр Лавринович. І це разом 25 хвилин так, як ми передбачали.

11:10:19
ЗАДОРОЖНІЙ О.В.
Шановні колеги! Шановні учасники слухань! Шановний Володимире Михайловичу, журналісти! Я хотів би звернути увагу на декілька моментів, які попередньо почали обговорюватися тут у залі і перш за все і впливають на порядок обговорення.
Щодо того, що сьогодні обговорюється? Все ж таки 301 голос за проект постанови, запропонований Адамом Івановичем Мартинюком, і скрупульозний аналіз цієї постанови свідчив про те, що законопроект, внесений Президентом у постанові навіть на згадується. Тому я вдячний шановному співголові комісії, що з 27-ми хвилин доповіді він присвятив 24-и аналізу цього законопроекту, але це ї пояснення, чому тут не виступає Президент.
Другий момент. Президент вніс те, що він вніс. Президент вніс і в указі від 6 березня чітко підкреслено, що внесено для попереднього обговорення.
Нагадаю, що і Конституція України, і наш Регламент не передбачає можливості Президента реєструвати документи Верховної Ради. Це здійснює Верховна Рада. Верховна Рада обирає шлях, який іти. Верховна Рада зареєструвала цей документ, як законопроект, і відповідно вибирає шлях або йти шляхом обговорення законопроекту, або ставитися до цього документу, як до документу. Відповідне пояснення, яке було вчора отримано від Адміністрації відповідне пояснення, воно пояснює, що цей документ вносився для попереднього обговорення, за що Президент вам і вдячний.
І третє. Хочу звернути вашу увагу на те, що в процесі обговорення цього документу можливо зупинитися на декількох моментах. По-перше, протягом останніх років державності, який визначений...

ГОЛОВА. Шановні колеги! Я прошу вас спокійно, толерантно, в дусі витримки політичної... (Ш у м у з а л і)
Слухайте, ну будь ласка, у вас буде своя... в свій час ви скажете який це документ. Ну будь ласка, я прошу вас. Я прошу вас, ну не кричіть. Демонструйте толерантність. Будь ласка.

(див. продовження у док файлі)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1049912489.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua