Майдан / Статті  

додано: 17-04-2003
Володимир Бойко: Правова реформа імені Генерального Нерона
Грані плюс

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1050601326.html

Звістка про те, що шевальє де Піскун домагається відновлення в Карному кодексу статті, яка б карала за наклепи, нікого особливо не здивувала. І дійсно, чому дивуватися? Ну не знає Генпрокурор про те, що Конституція не наділила його правом законодавчої ініціативи — ну й що з того? Он його колишній начальник все ніяк не збереться опанувати науки за курс середньої школи та вивчити українську мову (хоча законодавством і встановлено, що на державну службу не може прийматися людина, яка не володію українською) — хіба це кого дивує? Бо вимоги законів — то одне, а українська реальність — це зовсім інше.

То ж не дивно, що плескає Генпрокурор язиком направо й наліво, роздаючи інтерв’ю на кшталт того, що вийшло друком у газеті “2000”: “Протягом півроку я намагаюся добитися, щоб Верховна Рада прийняла до розгляду проект закону про карну відповідальність за наклеп. Я вважаю, що в нашій країні є тисячі громадян, на яких звели наклеп. Вони не хочуть або не можуть тратити час на нескінченні тяжби. Закон треба приймати негайно”. Але найбільше обурює головного оборонця української законності те, що скасування карної відповідальності за наклеп позитивно оцінили в Парламентській Асамблеї Ради Європи і ряді міжнародних правозахисних організацій, зокрема Freedom House.

А он вже і пан Маляренко, Верховний наш суддя, антиконституційну ініціативу свого товариша публічно підтримав. Мовляв, це ж яка купа народу в державі від наклепів потерпає, не мають, мовляв, можливості громадяни свою честь та гідність у судах в порядку цивільного судочинства відстоювати, оскільки справи в нас по 2-3 роки розглядаються, то ж нехай прокуратура цим займеться в порядку судочинства кримінального.

Ясна річ, якби пан Маляренко жив у правовій державі, то він би переймався якраз тим, щоби суди розглядали цивільні справи у встановлений законодавством 20-тиденний термін, а не вовтузили їх роками. Замість цього Голова Верховного суду України лізе з пропозиціями в питання, які до його компетенції аж ніяк не належать, забуваючи при цьому, що ані він, ані шевальє де Піскун правом коментувати законодавство не наділені — в їхні обов’язки входить ті закони тільки ретельно й сумлінно виконувати. Але дивує інше: прокурорсько-суддівська верхівка, віддаючися ностальгії за пріснопам’ятною статтею 125 колишнього Карного кодексу в редакції 1960 року (а стаття та так і називалася “наклеп"), не боїться виставити себе на сміховисько, пояснюючи свої ініціативи турботами про пересічного громадянина. Ну, добре, припустимо, що для Піскуна основи правових знань — то темний ліс, бо знання ці на тих посадах, що він обіймав досі, йому ще жодного разу не знадобилися. Але ж кандидат юридичних наук Василь Тимофійович Маляренко має розуміти, що колишня стаття 125 КК України належала до статей так званого приватного обвинувачення і тому навіть за її існування прокуратура не могла втручатися в ситуацію, коли один пересічний громадянин зводив наклеп на іншого. Навіщо заламувати руки, вимагаючи відновлення цієї статті, та волати про те, що прокуратура повинна захищати простих громадяни, на яких звели наклепи і які мусять зараз роками ходити по судах, якщо й раніше, коли за наклепництво карали в кримінальному порядку, прокуратура до таких справ відношення ніякого не мала й мати не могла? За часи існування “наклепницької” статті громадянин, який вважав себе потерпілим, звертався не до прокуратури (бо прокуратура підтримує тільки публічне обвинувачення, тобто обвинувачення від імені держави), а безпосередньо до суду. Розглянувши скаргу приватного обвинувачення, суддя (а не прокурор чи слідчий МВС) порушував своєю постановою кримінальну справу, яку зразу ж приймав до свого провадження, оскільки досудового слідства в справах приватного обвинувачення не буває. Під час судового слухання саме потерпілий, а не прокурор, підтримував обвинувачення, наводив докази, виступав у судових дебатах з пропозицією щодо обрання міри покарання підсудному. І тому, коли Піскун закликає до відновлення колишньої статті, то має він на увазі зовсім не турботу про простих смертних — їм то якраз клопоту тільки додасться. А річ в тім, що колишня стаття 125 Карного кодексу України містила окрім частини першої ще й частину другу — кваліфіковану, яка належала вже до публічного обвинувачення, і кримінальна справа за якою порушувалася прокурором з наступним досудовим слідством. Це було у випадку, коли наклепницький (з точки зору прокуратури) матеріал розміщувався в засобі масової інформації.

Піскунівська демагогія про захист інтересів пересічних громадян має просте й очевидне підґрунтя — пошук засобу приборкування тих журналістів, які собі дозволяють сміятися над заявами пана шевальє про те, що в житті прикладом для нього є римський імператор Нерон. Бо якщо Піскун спробує звернутися до суду з позовом до такого журналіста, то нічого окрім нової порції сміху не отримає, оскільки Генпрокурор дійсно мав дурість якось ляпнути таке в телекамеру. Інша річ, якщо можна буде самому Генеральному Неронові України кримінальні справи за наклепництво порушувати й самому вирішувати, що таке наклеп, і чим він відрізняється від критики. Причому, справу до суду можна буде й не передавати, а хутенько взяти такого журналюгу під варту та потримати рік-півтора в СІЗО, благо згоду на обрання запобіжного заходу буде давати кишеньковий Печерський райсуд столиці.

Он, наприклад, як чудово все вийшло з захистом честі та гідності Леоніда Даниловича. Не сподобалися Гаранту статті, де цитуються його матюки, оприлюднені колишнім майором держохорони — Генеральний Нерон тут же негайно й кримінальну справу порушив, благо стаття знайшлася — “втручання в діяльність державного діяча”. Виявляється, журналісти Арбітру Нації працювати заважають, виявляється, у класика сучасної філології працездатність зникає, тільки-но він свої вислови, з під-дивана записані, на газетних шпальтах бачить. Але ж немає в світі досконалості — у диспозиції статті 344, за якою справу порушено, у переліку посад, в діяльність яких “втручатися” не можна, не передбачено Генерального прокурора. Цією статтею передбачена відповідальність за незаконний вплив “з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень” на таких осіб:

Президента України;

Голову Верховної Ради України;

народного депутата України;

Прем’єр-міністра України;

члена Кабінету Міністрів України;

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника;

Голову Рахункової палати;

члена Рахункової палати;

Голову або члена Центральної виборчої комісії;

Голову Національного банку України;

члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

Голову Антимонопольного Комітету України;

Голову Фонду державного майна України;

Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

Щоправда, в який спосіб автор критичної публікації може “незаконно впливати” на міністра-корупціонера чи Президента, який надає накази відвозити журналістів “у ліс без штанів” — то є таємниця піскунівської правосвідомості. Але, принаймні, існує хоча б теоретична можливість порушувати кримінальні справи проти журналістів, які описують витівки “всенародно обраного” (чи мають ті справи судову перспективу — то вже інше питання). Але ніде в жодному законі не сказано, що не можна “впливати” на Генпрокурора чи Голову Верховного Суду України. Ось і клацає шевальє зубами. Бо попри те, що наше законодавство має здатність в умілих руках Генпрокурора розтягуватися, наче презерватив, жодних можливостей попересаджати тих журналістів, які піскунівський розум та виняткову його правосвідомість описують, доки немає. Тому доводиться то за несплату податків їх по тюрмах тримати, то за втручання в діяльність “всенародно обраного” на допити тягати. А як буде нарешті стаття в кодексі за наклеп, то й проблеми зникнуть. Як де яка замітка не сподобалася, так зразу в редакцію з наручниками можна буде йти. А далі — як завжди: руки за спину, протигаз на голову, кийком по нирках, і явка з повинною готова. Радуйся, Європо!

При цьому самого Піскуна притягнути до відповідальності за бурхливу наклепницьку діяльність абсолютно неможливо, хоча для таких як він відповідна стаття в Карному кодексі є — стаття 387 частина 2. Цитую: “Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене ... прокурором, слідчим ... незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнання, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, — карається ... арештом на строк до шести місяців з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох місяців”. А тепер нехай пан Піскун ці шість місяців арешту помножить на кількість випадків, коли він, посилаючися на дані слідства, оббріхував людей, яких звинувачував у скоєнні неіснуючих злочинів — ту ж Юлію Тимошенко, Андрія Федура, Бориса Фельдмана. Фельдман, так той, до речі, навіть звертався з заявою про порушення кримінальної справи проти Піскуна ще тоді, коли цей “правдоборець” очолював Слідче управління податкової міліції. Ясна річ, що прокуратура в порушенні кримінальної справи відмовила.

П О С Т А Н О В А

про відмову в порушенні кримінальної справи

від 04.02.02

Як стверджує у своїй заяві Фельдман Б.М., начальником СУ ПМ ДПА України Піскуном С.М. в інтерв’ю газеті “2000” №1 (105) від 11-17 січня 2002 року, викладеному у статті “Фельдман отмывал миллионы не потому, что он еврей”, були розголошені дані досудового слідства, що ганьблять людину, принижують її честь і гідність. Зокрема, Піскун С.М. у вказаній статті безпідставно розповсюдив неправдиву інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію заявника, про те, що Фельдман Б.М. вчинив злочини, пов’язані із легалізацією (відмиванням) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, а також службове підроблення.

...

Як зазначив у своєму поясненні Піскун С.М., під час інтерв’ю він не вів мову, про те, що Фельдман Б.М. особисто вчинив службове підроблення, “відмивав кошти” тощо. В інтерв’ю він висвітлював загальновідомі, нетаємні дані про неправомірну діяльність посадових осіб банку “Слов’янський”, які раніше неодноразово повідомлялись в мережі “Інтернет” та інших засобах масової інформації (ЗМІ).

...

Як вбачається зі змісту вищевказаної статті та інших матеріалів перевірки у ній відсутні повідомлення про дані, зібрані в ході проведення дізнання та досудового слідства по кримінальній справі стосовно Фельдмана Б.М. та інших посадових осіб АБ “Слов'янський”, які містяться у постановах, протоколах та інших процесуальних документах кримінальної справи. Подібні дані в інтерв’ю не розголошувались.

Старший прокурор відділу
Генеральної прокуратури України О.В.Геселев

Іншими словами, те, про що розказував Піскун в своєму інтерв’ю — брехня, нічого з того, що він наговорив, в матеріалах кримінальної справи насправді не міститься. Ну і що — може, Піскун вибачився? Чи добровільно відшкодував Борису Фельдману заподіяну брехнею моральну шкоду? Аякже, від нього дочекаєшся.

А що стосується палкої нелюбові Генерального Нерона до Парламентській Асамблеї Ради Європи і, особливо, до правозахисної організації Freedom House, то пояснення тут просте — це йому від колишнього шефа прищепилося. Це він в Азарова таку пошесть підхопив. Мабуть, разом з антисемітизмом. Сподіваємося, що зараження відбулося повітряно-краплинним шляхом, а не іншими варіантами поширення інфекції, про які я боюся навіть згадувати. А для недовірливих — чергова порція “плівочок”.

Азаров: Ну вот а теперь то, что я вам докладывал об этих наших деятелях, которых финансирует Freedom House, США. Ну, конкретно, на кого? На Пинзенныка, на Терехина, на Капелюшко, на Соскина. Эти люди получали деньги непосредственно по грантам этого Freedom House. Такие организации, как “Комитет избирателей Украины” — все организации, которые всегда, значит, — “Развитие демократии”, “Европа XXI век” … Значит, два с половиной миллионов долларов переведено через некого гражданина Лабунько в Соединенных Штатах. Он выдал доверенность в “Укрбанке” на получение этих денег. Их получает (прізвище нерозбірливо), а она уже их отдает по десять, сорок тысяч указанным лицам и организациям. Это прямая подкормка вот этих вот.

Кучма: Да это понятно! Они же играют в демократию.

Азаров: Ну, сейчас мы изучаем возможность ее допрашивать. Хотя она вряд ли что будет рассказывать. Уголовное дело можно завести вполне. Вот. Нужно по рукам давать, а то наглеют. Арестуем по крайней мере, а дальше ...

Ну ось, тепер і мені “вплив на державного діяча” Піскун “шити” почне. Може, не очікуючи, коли на допити потягнуть, самому піти та явку з повинною написати? Ой, доведеться. Ото сміху буде.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1050601326.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua