Майдан / Статті  

додано: 23-04-2003
Михайло СВИСТОВИЧ: “Торг здесь неуместен!” (за мотивами голосування по програмі уряду)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1051098335.html

Згадуючи крилату фразу Кіси Вороб’янінова, винесену у назву, мусимо з глибоким сумом констатувати, що опозиція у Верховній Раді (окрім комуністів) в черговий раз зганьбила себе намаганням домовитися зі злочинною владою, зрадивши цим самим своїх виборців, яким обіцяла не йти з режимом на компроміси, не підтримувати бандитів при владі, не займатися торгівлею голосами.

Чого варті тепер глибокомудрі висловлювання вождів з надутими щоками перед електоратом (саме таке ставлення до народу вони продемонстрували 17 квітня та демонструють і зараз) щодо злочинності режиму після голосування в унісон з адептами цього ж режиму (http://maidan.org.ua/n/news/1050769517)?

Чого варті застереження лідерів політичної опозиції про граблі, коли гулі від цього садово-городнього інструменту яскраво світяться на їхніх лобах?

Чого варті їхні запевнення щодо непричетності до уряду Януковича і невідповідальності за його дії після того, як вони власноручно натиснули кнопки “За” на підтримку програми цього нібито “не їхнього” (http://www.razom.org.ua/news/?news_id=8451) уряду?

Чи вистачить і надалі совісті у лідерів партій повчати нас життю після того, як вони самі, намагаючись домовитись з бандитською (за їх же визначенням) владою, виявились на одному рівні інтелектуального розвитку з домогосподарками-шанувальницями мильних опер, яким спорожнили кишені гравці у рулетку на приміському вокзалі?

Як можна вірити тепер бадьорим запевненням Ющенка та його команди про те, що “Наша Україна” як ніколи монолітна, коли вона не лише не здатна виробити єдиної позиції з важливого питання, що стосується кожного громадянина України (хто і як нами ще рік буде правити), але й елементарно, на відміну від нібито роз’єднаної (за словами самих же нашоукраїнців) більшості, не може забезпечити фракційної дисципліни та присутності у кріслах під час голосування всіх своїх депутатів? Адже 9 саме нашоукраїнських голосів (при наявності 217 “за”), яких було б достатньо для прийняття Закону “Про вибори народних депутатів України”, не були віддані за цей закон.

Як можна вірити тепер у безкомпромісність Тимошенко та її запевнення “Я вас ніколи не зраджу”, коли вона не лише віддала свій голос на підтримку “донецьких”, але й закликала (наголос на передостанній склад) до цього свою фракцію та решту опозиції?

Як можна вірити тепер у мудрість Мороза, коли він відверто солідаризувався з тими, проти кого нібито веде боротьбу?

І що тепер казатиме опозиційніший за опозиційних депутатів неопозиційний Іван Плющ, який також натиснув кнопку “За”, підтримуючи не раз критикований ним уряд?

Незрозуміло, як можна взагалі було йти на подібний бартер (підтримка програми уряду в обмін на голосування за пропорційний виборчий закон), коли всім народним депутатам (особливо тим, хто гордо іменує себе “батьками Конституції”) чудово відомо, що президент має право накласти на будь-який закон вето (і що він вже неодноразово робив), яке може бути подолане лише 300 депутатськими голосами?

Голосування 17 квітня і наступна поведінка опозиційних депутатів викликають не лише в пересічних громадян, але й у членів опозиційних партій, до яких ці громадяни звертаються за роз’ясненнями, цілу низку запитань:

Якої держави ми маємо чекати від такої опозиції, що на всі боки лає Кучму та його оточення за підкилимну непрозору політику, а сама діє тими ж методами, відмовляючись зрозуміло пояснити свої дії тим, хто вручив їм депутатські мандати не лише голосуванням, але й своєю копіткою, часто з ризиком для власного матеріального добробуту, а то і життя, самовідданою працею під час виборчої кампанії?

Навряд чи ця держава буде європейською, адже там опозиція ніколи не проголосує навіть за найкращий урядовий проект, а для підтвердження свого вчинку вишуковуватиме в ньому найменші, навіть не існуючі хиби.

Чим доведуть тепер наші партійні вожді, що рядові члени для них не є просто дармовою робочою силою для пропихання їх у депутатські крісла? Адже жоден лідер не ініціював обговорення урядової програми, яка з’явилася на світ далеко не вчора, в партійних осередках чи організаціях? Який вплив мали партійні низи на позицію верхів з цього питання, коли майбутня підтримка чи непідтримка уряду з боку опозиційних партій не була обговорена на жодній районній чи обласній конференції?

І чи не є в такому разі опозиційність Ющенка, Тимошенко, Мороза нічим іншим як звичайнісінькою маскою для здобуття голосів виборців? Такою самою маскою як соціал-демократія для Медведчука чи боротьба за права трудящих для Вітренко.

Це риторичні питання, відповідям на які все одно ніхто не повірить, поки з часом не пересвідчиться на конкретних справах опозиціонерів у протилежному. Але є ще питання конкретні, і саме відсутність відповідей на них породжує та підживлює вищезазначені сумніви.

Якщо, як стверджує Віктор Ющенко, “політика, як і будь-яке інше ремесло, повинна робитися чесно” (http://www.razom.org.ua/news/?news_id=8455), то чому і досі “Наша Україна” не пояснила мотивів свого саме такого голосування за програму уряду?

Чому одні нашоукраїнці – Ігор Гринів (http://www.glavred.info/ukr/?art=74051378), Тарас Чорновіл (http://uamedia.visti.net/new_site/um-pub.shtml?CGIQUERY=3&lng=UKR&query=visti.local.um]+++&smo=1&cli=121&rnm=0&dst=1&dtb=234&sub=&next.x=19&next.y=4&cdb=234&cdn=26300&dbc=1&group=visti.local.um і http://www.context-ua.com/articles/politicnews/23377.html) – стверджують, що жодних домовленостей з Януковичем щодо голосування за програму уряду в обмін на голосування за пропорційний виборчий закон не було, а інші – Віктор Пинзеник (http://ukr.for-ua.com/news/2003/04/17/111935.html), Юрій Костенко (http://ukr.for-ua.com/news/2003/04/17/123249.html), Олександр Чорноволенко (http://www.razom.org.ua/news/?news_id=8452), Євген Червоненко (http://www.razom.org.ua/news/?news_id=8459) і… Тарас Чорновіл (http://www.razom.org.ua/news/?news_id=8461) – навпаки, звинувачують владу у порушенні цих нібито неіснуючих домовленостей?

Чому, оприлюднивши своє рішення не голосувати за програму уряду (http://ukr.for-ua.com/news/2003/04/15/181520.html та http://www.razom.org.ua/news/?news_id=8416), група “Разом” з “Нашої України” раптово змінила своє рішення?

Чому від Блоку Юлії Тимошенко і досі немає жодного коментарю щодо мотивів голосування по програмі уряду, а газета “ВВ” навіть “не помітила” такої події як прийняття цієї програми?

Чому лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз стверджує, що влада в особі прем’єр-міністра Віктора Януковича порушила домовленості з опозицією (http://ukr.for-ua.com/news/2003/04/17/111945.html), а народний депутат з фракції СПУ Юрій Луценко спочатку кається перед виборцями, визнає, що опозицію зґвалтували, переходячи на кримінальний жаргон, обзиває В. Януковича “шісткою, а не паханом”, апелюючи до бандитських понять (забуваючи одне бандитське правило, що “кинути лоха – не западло”), закликає того відповісти за свої слова (http://www.razom.org.ua/events/?news_id=8447), а потім Соцпартія словами того ж Ю. Луценка (http://ukr.for-ua.com/news/2003/04/17/194353.html) відмовляється від своїх звинувачень, особливо підкреслюючи при цьому невинність прем’єра (таке враження, що, Луценкові опоненти звернулися до нього тією ж мовою, що він апелював до них, і запропонували “фільтрувати базар”)?

Чому після голосних заяв лідера фракції СПУ О. Мороза про те, що вони не братимуть участі в голосуванні, поки не буде прийнятий законопроект про вибори народних депутатів на пропорційній основі (http://ukr.for-ua.com/news/2003/04/17/111945.html), та не менш голосних обіцянок Ю. Луценка, що 20 соціалістів не дадуть працювати парламенту, поки туди не прийде прем’єр-міністр України і не визнає, що програма прийнята не була, і що, якщо прем’єр не прийде до парламенту, то опозиція прийде до Кабміну (http://search.liga.kiev.ua/TEHNO/l_prepNN2.nsf/ToDayDocHTML/103566F62CB00083C2256D0B002FAC54?OpenDocument&id=68732), ми не побачили відповідних дій, а натомість стали свідками переговорів опозиції з владою та чергових домовленостей про підписання угоди (http://ukr.for-ua.com/news/2003/04/17/161803.html) щодо роботи у напрямі політичної реформи?

Чи знатиме широка громадськість повний текст цієї угоди, чи вона також залишиться білою плямою “прозорих і відкритих” дій політичної опозиції?

Як опозиційні фракції збираються повестися щодо тих своїх депутатів, які не віддали свої голоси на підтримку Закону “По вибори народних депутатів України”, і як можна зрозуміти, наприклад, те, що перший секретар Черкаського обкому СПУ Олексій Малиновський, який пройшов до Верховної Ради за партійним списком, утримався під час голосування за цей закон?

І доки на ці конкретні питання не буде не менш конкретних відповідей, доти риторичні питання все більше набуватимуть нериторичних обрисів, все зростатиме прірва між опозиційними народними обранцями та тими, хто їх обрав, все зменшуватиметься довіра та повага до вождів, і кінець кінцем може статися так, що опозиційні офіси дочекаються пікетів не з найнятих за 10 гривень аполітичних і тупуватих хлопчиків та дівчаток, а з перевірених у політичних битвах і відомих багатьом їх учасникам бійців. І все це кінець кінцем призведе до того, що у суспільстві знову запанує любий бандитський владі стереотип: “Всі вони там нагорі однакові, всім їм байдужі наші проблеми”.

Правда потрібна не для садистського задоволення народних мас видовищем самобичування лідерів політичної опозиції. Ми повинні знати: “Що врешті решт відбулось?” Банальна купівля голосів чи не менш банальне “кидалово”, якщо говорити мовою нашої влади? В обох випадках опозиційні депутати виглядатимуть непривабливо, але, якщо в першому – як повії, то у другому – лише як дурні, що все ж таки незрівнянно краще. Можна покаятись (народ у нас добрий, пробачить), навіть скористатися цим, щоб ще раз показати підступність влади, потім пообіцяти більше так не робити і негайно сісти за парти, бо мені, наприклад, важко уявити, як тепер партійні лідери втовкмачуватимуть у голови своїх членів напрямки подальших дій, адже, повертаючись до “12 стільців”, навіть вічно п’яний технік сцени пам'ятав про золотий принцип – “утром – деньги, вечером – стулья”, а опозиційні фракції повели себе немов клієнти чергового лохотрону.

Зараз політична опозиція робить все для того, щоб 17 квітня швидше забулося, а про її голосування знали якомога менше людей. З точки зору ставлення до електорату сенс в цьому є. Але це палка з двома кінцями, бо таким чином втрачаються прихильники з числа активістів. Лише в маленькому Ірпені я знаю двох прихильників Мороза і по одному – Тимошенко та Ющенка, які більше ніколи пальцем не поворухнуть для своїх вчорашніх кумирів. І це не просто прихильники, а активісти, майже фанати, які всі вибори без копійки грошей провели у якості добровільних і дуже кваліфікованих агітаторів. Погодьтеся, в наш час, коли грошима встигли розбестити навіть рядових членів опозиційних партій, такі люди – на вагу золота. Але тепер вони не те що не агітуватимуть, а навіть не голосуватимуть за вождів, як вони кажуть, навіть у ситуації Ющенко (Тимошенко, Мороз) проти Медведчука (Януковича, Кучми-3). Кажуть, що голосуватимуть проти всіх, бо вже нікому не вірять.

І це лише в Ірпені. І це лише те, що я знаю. І це при тому, що я майже ні з ким за браком часу не спілкувався – вони звернулись до мене самі. Тому справжні цифри і пропорції (особливо в масштабах України) можуть бути зовсім іншими.


P.S. Трагедії не сталося. І повернути назад все ще можна (йдеться не про результати голосування 17 квітня, а про дещо більше – повагу і довіру). Та лише за умови, якщо вожді політичної опозиції зрозуміють, що з бандитською владою “торг неуместен”. Історія України, а також молодого українського парламентаризму неодноразово довела це.

9 березня лідери чотирьох опозиційних сил зверталися до народу, стоячи біля Шевченкового підніжжя. Вони показали неабиякі знання творчої спадщини поета. То ж хай візьмуть на озброєння фразу, що її сам Великий Кобзар взяв із Біблії: “Блаженний муж на лукаву не ступає раду, і не стане на путь злого, і з лютим не сяде”.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1051098335.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua