Майдан / Статті  

додано: 10-06-2003
Володимир Бойко: Нарешті опозиціонери домоглися права сидіти по тюрмах
Гранi+

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1055242710.html

Ще раз стосовно голови ВС Маляренка - трохи більше бекграунду, для глибшого розуміння того, що відбувається. Ми писали про <a href="http://maidan.org.ua/n/news/1053975046">поведінку</a> опозиції під час голосування щодо його кандидатури як судді - а за нього не можна було голосувати - сьогодні Верховний Суд знов <a href="">відкрив</a> провадження проти Тимошенко - невтішні прогнози підтверджуються, що не дивно.




Нарешті опозиціонери домоглися права сидіти по тюрмах

Володимир Бойко, <a href="http://www.grani.kiev.ua">Гранi+</a>



Інформація про те, що 23 травня Генпрокуратурою проведено обшуки в кабінетах суддів Апеляційного суду Київської області, які визнали незаконними постанови ГПУ про порушення кримінальних справ щодо Юлії Тимошенко, якщо для кого й стала несподіванкою, то хіба тільки для самої Юлії Володимирівни та її соратників-опозиціонерів. Саме це й очікувалося після того, як напередодні, 22 травня, депутати Верховної Ради обрали рекордною більшістю голосів на посаду судді Верховного Суду України безстроково Василя Тимофійовича Маляренка. Постанову про обрання цього достойника не підтримали тільки соціалісти. Фракція “Нашої України” дала 97 голосів, фракція Блоку Юлії Тимошенко проголосувала “за” одноголосно, тим самим завершивши розпочату Адміністрацією Президента операцію з остаточного приборкування судової влади в країні. І якщо через деякий час Юлія Володимирівна знову опиниться за ґратами (тьху-тьху), то нарікати їй доведеться тільки на себе та свою правову наївність.

Хоча, здається, більшість опозиціонерів так досі й не зрозуміла, що ж відбулося. А трапилося наступне. Закон встановлює, що Головою Верховного Суду України може бути тільки людина, обрана суддею ВСУ. Саме обрана, а не призначена. Уточнення є важливим, оскільки є ще інший варіант отримання громадянами суддівської мантії — вперше на свої посади судді призначаються строком на п’ять років Указом Президента за поданням Вищої Ради Юстиції. По закінченні п’яти років, так би мовити, “випробувального терміну” у випадку, якщо суддя зарекомендував себе як гідний носій правосуддя, Вища Рада Юстиції вносить подання до Верховної Ради про обрання такого громадянина на суддівську посаду довічно. Якщо парламент погоджується, суддя буде носити мантію до 65 років (якщо не попадеться на хабарі або не випустить з тюрми когось з опозиціонерів). Якщо жрець Феміди не набере необхідної кількості голосів народних депутатів, то йому доведеться шукати іншу роботу.

Коли минулої осені посада Голови Верховного Суду України залишилася вакантною через вихід на пенсію Віталія Бойка, серед обраних довічно суддів ВСУ не знайшлося жодного, хто міг би виправдати високу довіру Президента та керівника його Адміністрації. Точніше, серед суддів була довірена особа нинішніх можновладців, такий собі фігурант записів Мельниченка Василь Маляренко, який не тільки уславився своєю демонстративною наближеністю до СДПУ(о), але ще й не менш демонстративною наругою над законами. Саме Василь Тимофійович, якщо вірити “піддіванним записам”, був активним учасником знищення банку “Слов’янський” та фальсифікації кримінальної справи проти його віце-президента Бориса Фельдмана. Саме Маляренко незаконно направив цю кримінальну справу для судового розгляду в м. Луганськ на прохання Азарова. Саме Маляренко, як Голова Палати в кримінальних справах ВСУ, “наглядав” за іншими кримінальними справами — порушеними проти тієї ж Ю.Тимошенко чи учасників подій 9 березня 2001 р. Одним словом, людина надійна та перевірена, до того ж повністю скомпрометована, тож кращої кандидатури на роль Голови Верховного Суду України годі й шукати. Одна біда — Василь Тимофійович не мав права балотуватися минулої осені на цю посаду, оскільки ще не закінчився його “випробувальний термін” і він не був обраний суддею безстроково. Тому для того, щоби обрати “шансонетку” В.Маляренка (а шансів у нього дійсно не було жодних, особливо після того, як закликати колег голосувати за цю одіозну постать відмовився навіть попередній Голова ВСУ В.Бойко), довелося Л.Кучмі звертатися безпосередньо до суддів ВСУ з обіцянками підвищити вдвічі зарплатню. А Генпрокуратура навіть розіграла комедію з так званими “погрозами” на адресу Василя Тимофійовича. До речі, хоча збігли всі мислимі строки досудового слідства, чомусь ані Святослав Михайлович, ані Василь Тимофійович не поспішають розповісти громадськості, чим же та історія закінчилася. Якщо дійсно Маляренку хтось погрожував, то чому досі не знайдено зловмисника? А якщо Василь Тимофійович про ті погрози збрехав, то чому він не притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 383 Кримінального кодексу України (“завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину”)?

Оскільки пан Маляренко чудово розумів, що до обрання Верховною Радою на посаду судді ВСУ його головування в найвищій судовій установі відбувається “на пташиних правах”, то він намагався не дуже показувати, заради чого його просувала на керівника Верховного Суду Адміністрація Президента. Але тепер, після того, як 22 травня він був зусиллями в тому числі фракцій БЮТ та “Нашої України” нарешті обраний безстроково, критися йому нема вже ніякого сенсу. Проведений наступного дня при повній мовчазній згоді ВСУ обшук у приміщеннях Апеляційного суду Київської області та вилучення комп’ютерів, на яких судді готували текст своєї постанови по скарзі Ю.Тимошенко — то лише перша ластівка. Нехай Юлія Володимирівна тепер не плекає жодних ілюзій щодо подальшої долі своєї скарги — Верховний Суд України після такого чудового голосування неодмінно скасує вердикт Апеляційного суду, а її скаргу залишить без задоволення. Що стосується долі рідних Ю.Тимошенко, то фракція БЮТ своїм голосуванням 22 травня фактично підписала їм вирок. От тільки цікаво, кого опозиція буде звинувачувати, коли в майбутньому її кандидатів на всіх виборах за згоди Верховного Суду масово зніматимуть з реєстрації? А, може, опозицію влаштовує робота Верховного Суду України та численні факти нереагування з боку цієї інстанції на порушення судами нижчих ланок українського законодавства? І взагалі, чого варта демонізація з боку “Нашої України” та БЮТ В. Медведчука та СДПУ(о), коли вони самі голосують в унісон з цією партією по кандидатурі, яку “обрізані” активно проштовхували до найвищого суддівського крісла?

Але найнеприємнішу несподіванку парламентське голосування 22 травня принесло все ж таки не фракції БЮТ (урешті-решт, депутати є людьми повнолітніми і мають розуміти, що вони роблять з кнопками для голосування), а тим самим суддям апеляційного суду Київської області Олександрові Коротких, Катерині Леонтович та Ірині Ященко, які 13 травня 2003 року закрили всі кримінальні справи проти Юлії Тимошенко. Буквально через годину після того, як фракція Юлії Володимирівни разом з “нашоукраїнцями” підтримала довічний суддівський статус пана Маляренка, в Генпрокуратурі, зітхнувши з полегшенням, порушили кримінальну справу, звинувативши цих суддів у тому, що вони підробили власну постанову — мовляв, проголосили одне, а на папері записали інше. Обурені подібними заявами ГПУ, судді звернулися за захистом до колег, направивши скаргу на незаконність порушення кримінальної справи, та закликали в свідків всіх тих журналістів, які були присутніми в судовому засідання й можуть підтвердити, що проголошений текст постанови повністю співпадав з викладеним на папері. Але можна не сумніватися, що відтепер жоден суддя не ризикне задовольняти найзаконніші та найочевидніші скарги чи позови опонентів режиму. Оскільки наступний обшук в службовому кабінеті такого судді при такому Голові Верховного Суду є гарантованим.

Наївні судді, зібравши прес-конференцію, заявили, що подадуть скаргу на ім’я Генерального прокурора Святослава Піскуна щодо дій співробітників Генпрокуратури під час обшуку. Тим більше, що при обшуку прокурорські працівники за компанію обшукали ще й стіл та сейф четвертого судді, який не мав жодного відношення до справи щодо Ю.Тимошенко та її родичів і стосовно якого ніхто не тільки не порушував кримінальну справу, а й до якого взагалі ніхто не мав жодних претензій. От тільки цікаво, а на яку реакцію з боку Піскуна сподіваються потерпілі від беззаконня судді Апеляційного суду? Невже на те, що Генеральний Нерон вибачиться? Тоді автор цих рядків може тримати парі, що такого ніколи не трапиться, як ніколи за нинішнього Генпрокурора ми не станемо свідками притягнення до відповідальності тих суддів або працівників прокуратури чи правоохоронних органів, що дійсно підробляють документи та виносять неправосудні рішення.

От, наприклад, вже три роки тягнеться історія, яка розпочалася ще за тих часів, коли пан Піскун очолював Слідче управління податкової міліції. Трапилося якось підлеглим Святослава Михайловича потреба потримати за ґратами підприємця Володимира Ополєва з шахтарського містечка Вугледар, що на Донеччині, який відмовлявся під “дахом” податкової інспекції та прокуратури працювати. Довелося податковим міліціонерам написати, що називається “зі стелі”, акт податкової перевірки про те, що начебто цей підприємець заборгував чогось там до бюджету. Але оскільки тодішні підлеглі Святослава Михайловича навіть не потурбувалися, щоби хоч якусь правдоподібність своєму актові надати, підприємець подав до господарського суду Донецької області позов до ОДПІ з вимогою визнати недійсним фіскальне рішення. Що тут було робити охоронцям закону? Правильно, підробити документи. Порадившися з Піскуном, начальник Слідчого відділу податкової міліції Мар’їнської об’єднаної Державної податкової інспекції Олег Линник, не мудруючи лукаво, взяв та й підробив постанову про порушення проти Ополєва кримінальної справи, поставивши під тією постановою підпис слідчого Ірини Вишневської, яка на той момент вже два місяці як звільнилася зі Слідчого відділу та виїхала на мешкання до Італії. На підставі підробленого документа піскунівці швиденько запроторили підприємця до буцегарні, а суддя господарського суду Людмила Ушенко, достеменно знаючи, що постанова про порушення кримінальної справи є фальшивкою, взяла та й призупинила розгляд позову Ополєва до податківців допоки не буде завершено провадження в кримінальній справі, яку ніхто не порушував. Ясна річ, що шила в мішку не заховаєш. Досить швидко цей випадок став надбанням громадськості. Але суддя Ушенко як працювала, так і працює — навіть на догану підробка матеріалів справи не потягнула, а що стосується самого фальсифікатора — пана Линника, то він вже сам став суддею та відправляє судочинство у Великоновоселківському районі Донецької області. Якщо хтось думає, що Святослав Михайлович ночей недосипає, мріючи притягнути аферистів до відповідальності, то, натурально, помиляється. Історія ця шевальє де Піскуну добре відома, навіть свого часу додала йому пару неприємних хвилин, коли в Донецьку підприємці на захист Ополєва пікети влаштовували. Але оскільки сам Ополєв досі не здогадався відвезти в Генпрокуратуру хабара за те, щоби Піскун поновив законність у регіоні, можна не сумніватися, що такі судді як Ушенко та Линник будуть і надалі просуватися по службі. Може, навіть, до Верховного Суду дійдуть.

Або інший приклад — вже з досвіду автора цих рядків. Загальновідомою є історія про те, як донецькі податківці прийшли минулого літа з наручниками до редакції донецької газети “Салон” та відправили мене за ґрати, звинувативши в несплаті податків. Не є секретом також те, що ця “спецоперація” по залякуванню журналістів була попередньо узгоджена начальником слідчого відділу ДПА в Донецькій області Сергієм Поповим з тодішнім заступником Голови ДПА України С.Піскуном. Але досі ще не доводилося мені розповідати про те, як я, узнавши про абсурдні обвинувачення, оскаржив податкові висновки до суду. Точніше, все до того ж самого господарського суду Донецької області, де мій позов, і досі нерозглянутий, перебуває в судді Ірини Москальової. Власне, розглядати там нема чого, оскільки самі підлеглі пана Піскуна були змушені ще бозна-коли кримінальну справу проти мене закрити, бо ніяких боргів перед бюджетом я не маю й ніколи не мав. Але судове рішення досі відсутнє, оскільки в судовому засідання податківці заявили клопотання зупинити розгляд справи на тій підставі, цитую, що: “податкове рішення про наявність недоїмки, справді, не відповідає дійсності, але на його підставі було порушено кримінальну справу, і тому, якщо суд визнає таке рішення незаконним, то вийде, що й кримінальну справу проти Бойка також порушено незаконно. А в такому випадку Бойко всіх нас попересаджає”. Саме так заявив у судовому засідання заступник начальника управління правового забезпечення ДПА в Донецькій області Микола Бабій, і таке його клопотання суддя І.Москальова задовольнила. А коли я звернувся з апеляційною скаргою, суд другої інстанції тільки розвів руками та залишив ухвалу Москальової в силі, бо не знайшов ані протоколу судового засідання, ані аудіозапису процесу — виявляється, суддя все це знищила. Отак досі й лежить без руху мій позов в господарському суді Донецької області, і можна не сумніватися, що ніхто в кабінеті ані судді Москальової, ані Голови того суду Джурука обшуки проводити не буде й комп’ютери вилучати не стане.

А тому наостанку хочеться суддів Апеляційного суду Київської області поздоровити. Бо якщо чини Генпрокуратури звинувачують їх у підробці власної постанови та ще й обшуки в суді проводять, то це є найголовнішим доказом невинуватості Олександра Коротких, Катерини Леонтович та Ірини Ященко. Бо такого випадку, щоби Піскун до відповідальності справжніх фальсифікаторів притягував, ще не було і, напевно, ніколи не буде. От тільки опозиціонерів шкода — тепер Маляренко їх ні за цапову душу попересаджає. І плакатися буде нема на кого — самі винуваті.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1055242710.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua